Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №120/6359/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/6359/25

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

29 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 і військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10 березня 2025 року №213 про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в частині, що стосується позивача, визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 березня 2025 року №70 в частині, що стосується позивача, та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.03.2025 №213 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 , позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2025 №70 і зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу військової частини, а також стягнути судові витрати за рахунок відповідачів.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно розтлумачив норми матеріального права та не врахував правової природи наказу про зарахування до списків особового складу. Посилаючись на частину першу статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частину п`яту статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункти 81, 91, 94, 97, 98, 98-1 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), апелянт стверджує, що видання командиром військової частини наказу про зарахування особи до списків особового складу можливе лише за наявності правомірного рішення територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов, включення особи до складу військової команди та її направлення до місця проходження служби. Відтак такий наказ має похідний характер і залежить від наказу про призов, який суд першої інстанції визнав протиправним та скасував.

Апелянт вважає помилковим посилання суду на пункт 32 розділу ІІ Інструкції №280, оскільки ця норма регламентує внутрішній порядок ведення обліку особового складу у разі фактичного прибуття особи до військової частини і не встановлює матеріально-правових підстав для набуття статусу військовослужбовця. На думку апелянта, виконання командиром облікового обов`язку не усуває протиправності первинного рішення про призов.

На думку скаржника, визнавши протиправним лише наказ про призов без усунення його наслідків, суд першої інстанції не забезпечив ефективного захисту порушеного права. За твердженням апелянта, оскаржуваний наказ №70 продовжує породжувати для нього правові наслідки, оскільки позивач і надалі перебуває на військовій службі внаслідок протиправного призову.

Щодо застосування статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» апелянт зазначає, що предметом спору є не звільнення його з військової служби з однієї з передбачених цією статтею підстав, а усунення наслідків протиправного призову особи, яка на момент його здійснення мала належним чином оформлену відстрочку.

Апелянт також вважає, що висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, не підлягають механічному застосуванню до цієї справи, оскільки у справі №160/2592/23 предметом спору були дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки, пов`язані з непроходженням військово-лікарської комісії, тоді як у цій справі встановлено наявність у позивача на момент призову чинної відстрочки у зв`язку з бронюванням.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, а також відмовити позивачу в стягненні судових витрат за подання апеляційної скарги.

У відзиві відповідач зазначає, що військова частина не здійснює відбору та призову військовозобов`язаних, а її функції обмежуються прийомом особового складу, який був призваний та направлений відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 та зазначає, що процедура призову є незворотною, а стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не містить такої підстави звільнення з військової служби, як порушення порядку призову.

Також відповідач зазначає, що відповідно до підпункту 1 пункту 30 та пункту 32 розділу ІІ Інструкції №280 зарахування особового складу до списків військової частини здійснюється на підставі наказу по стройовій частині у день прибуття військовослужбовця, а підставою для такого наказу є, зокрема, іменні списки команд. Отже, на переконання відповідача, командир військової частини НОМЕР_1 діяв відповідно до покладених на нього повноважень.

ІНФОРМАЦІЯ_3 відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, оскільки справу розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 01.08.2000 працює у Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова, а з 01.09.2017 згідно з наказом від 29.08.2017 №363-к обіймає посаду старшого викладача закладу вищої освіти кафедри ортопедичної стоматології, що підтверджується довідкою університету від 07.03.2025 №212.

Наказами Вінницької обласної військової адміністрації від 06.09.2024 №578 та від 20.02.2025 №100 підтверджено статус Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова як критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Наказом Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова від 07.03.2025 №149 вирішено забронювати засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Портал Дія) працівників університету згідно зі списками на бронювання, серед яких під №3 додатку 1 до наказу зазначено ОСОБА_1 .

За даними військово-облікового документа, сформованого в застосунку «Резерв+», станом на 10.03.2025 позивачу було надано відстрочку від призову з типом відстрочки «бронювання».

10.03.2025 позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою оновлення облікових даних. Того ж дня наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.03.2025 №213 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації» старшого лейтенанта ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та відправлено у складі відповідної команди.

Згідно з поіменним списком військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 і відправлені у складі команди, від 10.03.2025 №2135 позивача направлено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з прибуттям 11.03.2025.

Як убачається з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.03.2025 №70, пунктом 3 наказу осіб, які прибули до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, з 11 березня 2025 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Пунктом 3.31 цього наказу старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено на посаду начальника медичного пункту медичного пункту батальйону безпілотних систем, установлено посадовий оклад та відповідні виплати.

Підставою щодо ОСОБА_1 безпосередньо в наказі зазначено іменний список ІНФОРМАЦІЯ_2 №2135 від 10.03.2025.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.03.2025 №213 щодо призову позивача учасниками справи не оскаржено.

Отже, зазначена частина рішення не є предметом апеляційного перегляду, а під час вирішення апеляційної скарги колегія суддів виходить із встановленої судом першої інстанції та не оскарженої учасниками справи обставини, що станом на 10.03.2025 ОСОБА_1 мав належним чином оформлену відстрочку від призову у зв`язку з бронюванням і не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог щодо наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2025 №70 та виключення позивача зі списків особового складу.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 2 КАС України адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті рішення суб`єктів владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Абзацом другим частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку та які перебувають на спеціальному військовому обліку.

Згідно з абзацом другим пункту 81 Порядку №560 призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 94 Порядку №560 передбачено, що до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов`язані, які, серед іншого, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до підпункту 1 пункту 30 розділу ІІ Інструкції №280 виключно на підставі наказів по стройовій частині здійснюється зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків військової частини.

Згідно з пунктом 32 розділу ІІ Інструкції №280 зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців до військової частини, а підставою для видання відповідного наказу для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог до військової частини НОМЕР_1 , виходив із того, що після прибуття позивача до військової частини командир відповідно до пункту 32 розділу ІІ Інструкції №280 був зобов`язаний видати наказ про його зарахування до списків особового складу, а тому наказ №70 є правомірним.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тій частині, що військова частина НОМЕР_1 не здійснювала призову позивача, а командир військової частини після фактичного прибуття позивача на підставі отриманого іменного списку мав передбачені Інструкцією №280 повноваження та обов`язки щодо документального оформлення його прибуття.

Однак ця обставина сама по собі не вирішує іншого, визначального для цього спору питання - чи можуть правові наслідки виданого військовою частиною індивідуального акта зберігатися після встановлення судом того, що юридична передумова прибуття позивача до військової частини - його призов на військову службу під час мобілізації - була протиправною саме через наявність у нього на момент призову належним чином оформленої відстрочки.

Правомірність дій посадової особи військової частини з огляду на документи, якими вона володіла на момент оформлення прибуття військовослужбовця, та наявність матеріально-правової підстави для подальшого збереження правових наслідків виданого індивідуального акта після скасування судом наказу про призов є різними юридичними питаннями.

Суд першої інстанції ці питання належним чином не розмежував.

Як убачається безпосередньо зі змісту наказу №70, ОСОБА_1 був охоплений його положеннями саме як особа, яка прибула до військової частини для проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Єдиною безпосередньо зазначеною щодо нього підставою є іменний список ІНФОРМАЦІЯ_2 №2135 від 10.03.2025.

Матеріали справи не містять, а військова частина НОМЕР_1 не навела іншої самостійної правової підстави набуття позивачем статусу військовослужбовця, відмінної від його призову на військову службу під час мобілізації, оформленого наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.03.2025 №213.

При цьому на момент такого призову позивач уже мав оформлену відстрочку у зв`язку з бронюванням.

Таким чином, у цій справі йдеться не про порушення окремої процедури, яка передувала або супроводжувала допустимий законом призов особи, а про призов військовозобов`язаного, щодо якого на момент прийняття рішення про призов існувала передбачена законом заборона такого призову.

За цих обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що виконання командиром військової частини передбаченого Інструкцією №280 облікового обов`язку саме по собі є достатньою підставою для збереження правових наслідків наказу №70 після скасування судом наказу, на виконання якого позивач був направлений до військової частини.

При цьому такий висновок не означає встановлення протиправної поведінки чи вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 на момент видання наказу №70.

Вирішальним є те, що після судового встановлення відсутності законної передумови для призову позивача збереження правових наслідків його зарахування до списків особового складу та призначення на військову посаду виключно внаслідок реалізації такого призову не має самостійної матеріально-правової підстави.

Суд першої інстанції також зазначив, що стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» містить виключний перелік підстав звільнення з військової служби, серед яких відсутнє порушення процедури призову, зокрема призов військовозобов`язаного, який був заброньований.

Колегія суддів вважає такий підхід помилковим насамперед через неправильну юридичну кваліфікацію встановленого у цій справі порушення.

У цій справі встановлено не порушення окремої процедури, яка передувала або супроводжувала законно допустимий призов позивача, а наявність станом на 10.03.2025 передбаченої законом перешкоди для самого призову - належним чином оформленої відстрочки у зв`язку з бронюванням.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» така особа не підлягала призову на військову службу під час мобілізації.

Саме з цієї підстави наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 №213 у частині призову позивача визнано судом протиправним та скасовано, і в цій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржене.

Стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає підстави та порядок звільнення з військової служби особи, яка перебуває у правовідносинах проходження військової служби.

Натомість у цій справі предметом судового контролю є попереднє за своїм юридичним значенням питання - правові наслідки виникнення таких правовідносин унаслідок призову особи, яка на момент його здійснення мала належним чином оформлену відстрочку та за законом не підлягала призову.

Позивач не просить звільнити його з військової служби з будь-якої із передбачених статтею 26 Закону підстав. Він оскаржив конкретний індивідуальний акт військової частини, яким оформлено правові наслідки його зарахування до особового складу внаслідок призову, що визнаний судом протиправним, та просить усунути наслідки цього акта.

Тому відсутність у статті 26 Закону окремої підстави звільнення «у зв`язку з протиправністю призову» сама по собі не вирішує питання про законність збереження правових наслідків наказу №70, який є безпосереднім предметом судового оскарження.

Щодо посилання суду першої інстанції та військової частини НОМЕР_1 на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 колегія суддів зазначає таке.

У справі №160/2592/23 позивач оскаржував дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо його призову, посилаючись на непроведення належного медичного огляду, та просив зобов`язати військову частину прийняти рішення про його звільнення з військової служби.

Верховний Суд у цій справі звернув увагу, що факт непроходження медичного огляду під час призову сам по собі не свідчить про непридатність особи до військової служби та не є передбаченою статтею 26 Закону підставою для звільнення з військової служби.

Саме в контексті таких обставин Верховний Суд зазначив, що процедура призову, яка вже відбулася, є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє автоматичного відновлення попереднього становища особи.

Обставини справи, що переглядається, істотно відрізняються.

ОСОБА_1 на момент прийняття наказу про призов мав не потенційне право на відстрочку та не невирішене питання щодо стану здоров`я, а вже оформлену відстрочку у зв`язку з бронюванням, відображену у його військово-обліковому документі.

Крім того, у цій справі позивач оскаржив не лише дії, які передували призову, а конкретний наказ про призов та конкретний наказ військової частини, яким оформлено подальші правові наслідки такого призову.

Тому правовий висновок Верховного Суду у справі №160/2592/23 не може тлумачитися як універсальна заборона суду усувати правові наслідки будь-якого протиправного призову незалежно від характеру порушення, правового статусу особи на момент призову та предмета заявлених нею вимог.

Такий підхід до розмежування зазначених правовідносин застосований, зокрема, П`ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 03.06.2025 у справі №400/11496/24.

У тій справі на момент призову особа мала чинне бронювання та відстрочку. Апеляційний суд погодився із скасуванням наказу про її призов і зобов`язанням військової частини виключити особу зі списків особового складу, відмежувавши обставини справи від правовідносин, досліджених Верховним Судом у справі №160/2592/23.

Колегія суддів враховує, що ухвалою Верховного Суду від 22.07.2025 у справі №400/11496/24 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Разом з тим зазначена обставина не означає формування Верховним Судом правового висновку по суті спору у справі №400/11496/24. Постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду враховується колегією не як джерело обов`язкового правового висновку в розумінні частини п`ятої статті 242 КАС України, а з огляду на істотну подібність фактичних обставин та застосований у ній підхід до відмежування постанови Верховного Суду у справі №160/2592/23.

Колегія суддів враховує також постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі №200/2261/25, ухвалену у подібних правовідносинах.

У цій справі особа на момент призову також мала чинне бронювання. Суд визнав протиправним та скасував як наказ територіального центру комплектування та соціальної підтримки про її призов, так і наказ командира військової частини в частині зарахування цієї особи до списків особового складу, виходячи з того, що протиправний наказ про призов заброньованої особи не може бути належною правовою підставою для збереження відповідних наслідків наказу військової частини.

Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2026 у справі №200/2261/25 у відкритті касаційного провадження відмовлено.

Разом з тим у справі №200/2261/25 суд не задовольнив окремі вимоги про виключення особи зі списків особового складу та звільнення її з військової служби.

Отже, практика апеляційних адміністративних судів щодо обсягу належного способу захисту після скасування наказу про призов та наказу військової частини не є повністю однорідною, а Верховний Суд станом на час розгляду цієї справи не сформулював у наведених справах правового висновку по суті, який би усував цю розбіжність.

За таких обставин належний спосіб захисту у цій справі підлягає визначенню відповідно до змісту порушеного права, характеру індивідуального акта, який оскаржується, та вимоги щодо ефективності судового захисту.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

КАС України не встановлює фактичне виконання індивідуального акта як обставину, яка сама по собі унеможливлює його скасування, якщо цей акт продовжує визначати права, обов`язки або правове становище особи.

Саме наказ №70 є актом військової частини, яким щодо позивача оформлено його зарахування до списків особового складу, постановку на всі види забезпечення, призначення на військову посаду та відповідні виплати.

Визнання протиправним та скасування цього наказу в частині, що стосується ОСОБА_1 , без приведення військовою частиною обліку особового складу у відповідність до правових наслідків судового рішення не забезпечило б фактичного поновлення порушеного права та залишало б позивача у стані юридичної невизначеності щодо його перебування у списках особового складу військової частини.

При цьому відповідно до підпункту 1 пункту 30 розділу ІІ Інструкції №280 як зарахування особи до списків військової частини, так і виключення з таких списків здійснюються наказами по стройовій частині.

Отже, виконання відповідного обов`язку належить саме до компетенції військової частини НОМЕР_1 , яка є відповідачем у цій справі.

За таких обставин зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу не є покладенням на відповідача обов`язку застосувати не передбачену статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставу звільнення.

Таке зобов`язання є способом приведення документального обліку військової частини у відповідність до наслідків скасування індивідуального акта, яким позивача було включено до такого обліку внаслідок призову, що визнаний судом протиправним.

Саме ця обставина відрізняє заявлену ОСОБА_1 вимогу від вимоги про зобов`язання військової частини звільнити військовослужбовця з військової служби з підстав, не передбачених статтею 26 Закону.

Колегія суддів також бере до уваги постанову Третього апеляційного адміністративного суду у справі №160/6554/25, в якій застосовано підхід, відповідно до якого для повного відновлення порушеного права після встановлення протиправності призову на військову частину може бути покладено обов`язок щодо припинення відповідних наслідків проходження військової служби та виключення особи зі списків особового складу.

Касаційна скарга військової частини у цій справі була повернута Верховним Судом 26.01.2026, тому Верховний Суд також не висловив правової позиції по суті цього питання.

Колегія суддів наголошує, що наведене не означає формування загального правила, за яким будь-яке порушення процедури призову після фактичного набуття особою статусу військовослужбовця обов`язково тягне скасування наказу військової частини та виключення особи зі списків особового складу.

Висновок у цій справі обумовлений сукупністю конкретних обставин: до моменту призову ОСОБА_1 уже мав належним чином оформлену відстрочку у зв`язку з бронюванням; така відстрочка була відображена у його військово-обліковому документі; наказ про призов саме за таких обставин визнано судом протиправним та скасовано; рішення в цій частині не оскаржено; іншої самостійної правової підстави проходження позивачем військової служби військова частина не навела; наказ №70 безпосередньо пов`язує правове становище позивача з його прибуттям для проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

За таких конкретних обставин залишення чинними правових наслідків наказу №70 щодо ОСОБА_1 фактично зберігало б становище, яке виникло виключно внаслідок реалізації скасованого судом наказу про його призов.

Тому колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу №70 у частині, що стосується позивача, та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу.

Визначаючи обсяг скасування наказу №70, колегія суддів враховує його фактичний зміст.

Пунктом 3 наказу осіб, які прибули до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, з 11.03.2025 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Пунктом 3.31 безпосередньо щодо ОСОБА_1 оформлено його призначення на посаду начальника медичного пункту медичного пункту батальйону безпілотних систем, визначено посадовий оклад та відповідні виплати, а підставою зазначено іменний список ІНФОРМАЦІЯ_2 №2135 від 10.03.2025.

Отже, скасування наказу лише в частині формулювання про зарахування позивача до списків особового складу не забезпечило б повного усунення правових наслідків цього індивідуального акта щодо позивача, оскільки залишило б чинними положення щодо його призначення на військову посаду та пов`язаних із цим правових наслідків.

Тому наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.03.2025 №70 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині, що стосується ОСОБА_1 , у тому числі щодо його зарахування до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду.

Наведених мотивів достатньо для вирішення спору.

Тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати окрему оцінку іншим доводам апеляційної скарги, які не впливають на результат її розгляду, зокрема щодо поширення окремих положень Інструкції №280, змісту пунктів 97, 98, 98-1 Порядку №560 та окремих рішень Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 , неправильно застосував норми матеріального права, помилково ототожнив призов особи за наявності чинної відстрочки з процедурним порушенням під час допустимого законом призову та застосував правовий висновок Верховного Суду у справі №160/2592/23 без урахування істотної відмінності фактичних і правових обставин цієї справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки щодо вимог до військової частини НОМЕР_1 колегія суддів дійшла результату, протилежного висновку суду першої інстанції, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення цих вимог.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як убачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 2422,40 грн.

Суд першої інстанції, задовольнивши вимогу щодо наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнув на користь позивача 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань цього відповідача.

Вимога про виключення позивача зі списків особового складу має похідний характер від вимоги щодо оскарження наказу військової частини №70 та спрямована на усунення правових наслідків цього акта.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду задоволенню підлягають також вимоги до військової частини НОМЕР_1 , на користь позивача належить додатково стягнути 1211,20 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

За подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3633,60 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду справляється 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише в частині вимог до військової частини НОМЕР_1 , а вимога про виключення зі списків особового складу є похідною від вимоги щодо наказу №70, базовою ставкою для визначення судового збору за апеляційне оскарження є 1211,20 грн.

Апеляційну скаргу подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», тому з урахуванням частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» належний розмір судового збору становив 1453,44 грн (1211,20 грн х 150 % х 0,8).

Саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Решта сплаченого позивачем судового збору в розмірі 2180,16 грн (3633,60 грн - 1453,44 грн) є сумою, внесеною понад установлений законом розмір, та не належить до судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» така сума може бути повернута за клопотанням особи, яка її сплатила, на підставі ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 березня 2025 року №70 у частині, що стосується ОСОБА_1 , у тому числі щодо його зарахування до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виключити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року залишити без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 1453,44 грн (одна тисяча чотириста п`ятдесят три гривні 44 копійки).

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.