Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №240/14831/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/14831/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

29 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо здійснення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року без урахування індексації пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та з 01 березня 2023 року по 29 лютого 2024 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії з урахуванням зазначених індексацій та раніше виплачених сум.

Також зобов`язано відповідача провести ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої пенсії та всіх доплат за весь час затримки виплати — за період з 01 березня 2022 року по день фактичної виплати пенсії.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року залишено без змін.

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зазначеного судового рішення, просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нездійснення виплати починаючи з 01 березня 2022 року фактично нарахованих на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі №240/14831/24 сум пенсії;

зобов`язати відповідача вжити заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли неналежному виконанню судового рішення, шляхом здійснення виплати пенсії у визначених заявником розмірах, з урахуванням виплачених сум, а також провести нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України, залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем не надано доказів використання державним виконавцем усіх передбачених законодавством засобів щодо належного та повного виконання судового рішення, а тому звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання судового рішення у порядку Закону України «Про виконавче провадження» першочергово підлягають контролю з боку державного виконавця.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, зокрема, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 383 КАС України, фактично поставивши можливість судового контролю за виконанням судового рішення у залежність від попереднього використання державним виконавцем усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів примусового виконання.

На переконання апелянта, наявні у матеріалах справи документи підтверджували, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області фактично визначено розміри пенсії на виконання рішення суду, однак виплата у таких розмірах не здійснювалася.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а також враховуючи обставини, які виникли після постановлення оскаржуваної ухвали та мають безпосереднє значення для можливості застосування передбаченого статтею 383 КАС України механізму судового контролю, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Однією з установлених процесуальним законом форм судового контролю за виконанням судових рішень є механізм, передбачений статтею 383 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За частиною шостою цієї статті за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень — відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Зі змісту наведених положень випливає, що передбачений статтею 383 КАС України механізм не є самостійним способом вирішення нового публічно-правового спору, а має спеціальне призначення — забезпечення належного виконання конкретного судового рішення, ухваленого на користь позивача, та захист саме тих прав, які підтверджені таким судовим рішенням.

Отже, застосування статті 383 КАС України об`єктивно пов`язане з існуванням судового рішення, яке покладає на відповідача певний обов`язок на користь позивача та є юридичною основою для оцінки наступних рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень як таких, що вчинені на виконання або всупереч такому судовому рішенню.

Колегія суддів враховує, що на час постановлення Житомирським окружним адміністративним судом оскаржуваної ухвали від 28 жовтня 2025 року рішення цього суду від 22 листопада 2024 року було залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року та набрало законної сили.

Разом із тим після постановлення оскаржуваної ухвали правова ситуація у цій справі істотно змінилася.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі №240/14831/24, адміністративне провадження №К/990/32005/25, касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2025 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії відмовлено повністю.

Зазначена постанова Верховного Суду набрала законної сили з дати її прийняття та є остаточною.

Верховний Суд у цій же справі встановив, що перерахунок пенсії ОСОБА_1 здійснювався на підставі попередніх судових рішень у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб, обумовленим зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідні роки.

Верховний Суд, застосувавши правові висновки, сформовані у зразковій справі №400/6254/24 та залишені без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року, дійшов висновку, що такий перерахунок виключає застосування механізму індексації пенсії, передбаченого постановами Кабінету Міністрів України №118 та №168.

Відтак Верховний Суд установив відсутність правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №118 та №168 за спірні періоди.

Окремо Верховний Суд надав оцінку вимозі ОСОБА_1 про компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України №2050-III та зазначив, що необхідною умовою виникнення права на таку компенсацію є наявність грошового доходу, який підлягав виплаті особі, та порушення встановлених строків його виплати.

Оскільки правові підстави для нарахування та виплати спірної індексації відсутні, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність відповідної заборгованості та, як наслідок, відсутність підстав для застосування механізму компенсації втрати частини доходів.

Таким чином, остаточним судовим рішенням у цій справі встановлено відсутність у ОСОБА_1 саме тих матеріальних прав на індексацію та компенсацію, забезпечення реалізації яких він вимагав у поданій у порядку статті 383 КАС України заяві.

Наведена обставина має визначальне значення для вирішення цієї апеляційної скарги.

Предметом заяви ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України було не встановлення нового самостійного права, а забезпечення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року шляхом виплати пенсії у розмірах, які, на думку заявника, були визначені на виконання цього рішення, та нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів.

Однак судове рішення, яке становило правову основу таких вимог, скасоване Верховним Судом.

При цьому касаційний суд не направив справу на новий розгляд та не залишив питання про наявність відповідного права невирішеним, а ухвалив нове остаточне рішення про відмову ОСОБА_1 у первісному позові.

Отже, на час апеляційного перегляду відсутнє чинне судове рішення на користь ОСОБА_1 , яким було б підтверджено його право на отримання спірної індексації та компенсації та на виконання якого Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області могло б бути зобов`язане вчинити дії в порядку статті 383 КАС України.

Задоволення заяви ОСОБА_1 за таких обставин фактично означало б покладення на відповідача в порядку судового контролю обов`язку виконувати приписи судового рішення, яке скасоване, а також здійснювати виплати, право на які остаточно заперечено постановою Верховного Суду від 13 березня 2026 року.

Такий результат суперечив би як змісту статті 383 КАС України, так і обов`язковості остаточного судового рішення касаційної інстанції.

Колегія суддів також враховує доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду першої інстанції про передчасність звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України через невикористання всіх механізмів примусового виконання судового рішення.

Верховний Суд у своїй практиці зазначав, що відомості про пред`явлення виконавчого листа до виконання та хід виконавчого провадження, передбачені частиною другою статті 383 КАС України, не є суто формальними вимогами. Такі відомості дозволяють суду, зокрема, оцінити, чи не є звернення із заявою передчасним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2021 року у справі №9901/235/20 виходила з того, що звернення в порядку статті 383 КАС України до використання можливостей виконання судового рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» може бути передчасним.

Водночас у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2024 року у справі №340/222/20 та від 24 квітня 2025 року у справі №340/5977/22 звернуто увагу на те, що недотримання передбачених статтею 383 КАС України обов`язкових вимог до заяви тягне процесуальні наслідки, визначені частиною п`ятою цієї статті, — повернення заяви заявнику.

Отже, наведене судом першої інстанції мотивування щодо передчасності звернення ОСОБА_1 саме по собі не може бути визначальним мотивом для залишення заяви без задоволення по суті.

Проте ця обставина не створює підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з ухваленням рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Визначальним є те, що на час апеляційного розгляду постановою Верховного Суду від 13 березня 2026 року остаточно усунено саму правову основу для застосування на користь заявника механізму, передбаченого статтею 383 КАС України: рішення від 22 листопада 2024 року скасоване, а у первісному позові ОСОБА_1 відмовлено.

У цьому контексті колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що наявні в матеріалах пенсійної справи розрахунки підтверджують обов`язок відповідача виплачувати йому пенсію з 01 березня 2022 року у розмірах 37 326,38 грн, з 01 лютого 2023 року — 53 007,90 грн, з 01 березня 2023 року — 54 882,90 грн, з 01 березня 2024 року — 56 865,10 грн, з 01 березня 2025 року — 58 740,10 грн.

Такі розрахунки не можуть самостійно створювати обов`язок здійснювати відповідні виплати в порядку виконання рішення суду, якщо саме судове рішення, на виконання якого вони складалися та з якого заявник виводить відповідний обов`язок, у подальшому скасоване Верховним Судом з одночасним ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Так само не може бути задоволена в межах цього провадження вимога про компенсацію втрати частини доходів, оскільки Верховний Суд у постанові від 13 березня 2026 року безпосередньо встановив відсутність заборгованості з виплати спірної індексації, яка могла б утворювати правову підставу для такої компенсації.

Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що предметом цього апеляційного провадження не є питання повернення сум пенсії, які могли бути фактично виплачені ОСОБА_1 у період чинності судових рішень, у подальшому скасованих Верховним Судом.

Сам Верховний Суд у постанові від 13 березня 2026 року звернув увагу на положення пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких пенсії та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, за передбачених цією нормою умов не підлягають поверненню.

Тому висновки цієї постанови стосуються виключно наявності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України і не вирішують питання про повернення вже фактично отриманих ним виплат.

Колегія суддів також звертає увагу, що апеляційний перегляд судового рішення не може здійснюватися відірвано від остаточного судового рішення Верховного Суду, ухваленого у тій самій справі, яке безпосередньо визначило зміст спірних матеріальних правовідносин.

Ігнорування постанови Верховного Суду від 13 березня 2026 року та покладення на відповідача обов`язку продовжувати виконання скасованого судового рішення суперечило б принципу юридичної визначеності як складовій верховенства права та обов`язковості судового рішення.

Таким чином, хоча колегія суддів не погоджується з тим, що наведений судом першої інстанції мотив про невичерпання механізмів виконавчого провадження може за встановлених обставин бути самостійною підставою саме для залишення заяви без задоволення по суті, кінцевий висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 є правильним.

Після постановлення оскаржуваної ухвали виникла обставина, яка має визначальне значення для результату цього провадження: Верховний Суд скасував судове рішення, на виконання якого була подана заява за статтею 383 КАС України, та остаточно відмовив у первісному позові.

Відтак на час апеляційного перегляду відсутні правові підстави для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та для зобов`язання відповідача вчиняти дії на виконання цього скасованого судового рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та не дають підстав для ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.