Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №120/10806/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/10806/24

Головуючий у 1-й інстанції: Свентух Віталій Михайлович

Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.

29 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гринькова Євгенія Віталійовича до Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю постанови відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ036511 від 03.04.2024 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом правильно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, з урахуванням наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.03.2024 року посадовими особами відповідача, проведено перевірку транспортного засобу марки "Мерседес", під керуванням водія ОСОБА_2 .

За наслідками перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за №022277, яким зафіксовано наступне: "під час надання послуг з перевезення вантажів згідно ТТН №Р1898352 від 12.03.2024, перевізник не забезпечив наявності у водія та на момент перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа на тр. засобі, який обладнано цифровим тахографом".

03.04.2024 року Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанову №ПШ036511, якою застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", в розмірі 17000,00 грн., який передбачено абзацом 3 частини першої статті 60 цього Закону.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ036511 від 03.04.2024 року такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон № 2344-ІІІ.

Відповідно до положень статті 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень цієї статті Закону № 2344-ІІІ надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385).

Відповідно до пункту 4 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР).

Згідно з положеннями пункту 3 розділу ІІІ «Використання тахографів» Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Пунктом 8 розділу ІІІ «Використання тахографів» Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі – Положення).

Пунктом 6.1 Положення передбачено, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Пунктом 6.3 Положення визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Положеннями Закону № 2344-ІІІ передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а такий документ, як бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа є іншим документом, в розумінні статті 48 Закону № 2344-ІІІ, що повинен бути пред`явленим особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд зауважує, що у кожному конкретному випадку при визначенні суб`єкта, який має відповідати за порушення законодавства про автомобільний транспорт, уповноважений контролюючий орган встановлює таку особу саме на підставі тих документів, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 340/5660/22.

У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.

У постанові від 07 грудня 2023 року в справі № 620/18215/21 Верховний Суд вказав, що положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

При цьому на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Отже, за відсутності документів, зокрема, протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуальної контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в Акті перевірки відповідач покликався на те, що позивачем порушено статтю 48 Закону № 2344-ІІІ, зокрема, на момент проведення перевірки водій, який здійснював перевезення вантажу, не мав при собі, протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в Акті проведення перевірки від 12 березня 2024 року №022277 (а.с.14) та в матеріалах адміністративної справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач є автомобільним перевізником.

Крім того, суд зазначає, що акт перевірки - це лише один із доказів, який повинен братися до уваги під час розгляду справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт. Чинним законодавством не визначено такий акт як єдиний доказ вчинення правопорушення перевізником. Цей документ є службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки, і є носієм доказової інформації про виявлення порушень вимог чинного законодавства відповідними суб`єктами, однак наведені в акті обставини повинні бути підтвердженні іншими доказами.

Під час проведення перевірки та розгляду справи відповідач повинен встановити всі обставини, які призвели до порушення вимог законодавства.

При розгляді даної справи суд враховує, що згідно з абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом частини першої статті 238, частини першої статті 239 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно-господарські санкції, до яких відноситься адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до частин першої, другої статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Згідно з частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Отже, за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до статті 60 Закону № 2344-ІІІ, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання та у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до частини першої статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Таким чином, суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, може бути суб`єкт господарювання, зокрема, фізична особа-підприємець, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували такий статус позивача як на момент перевірки, так і під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а також не надано доказів здійснення такого виду господарської діяльності, як перевезення вантажу, в розумінні Закону України “Про автомобільний транспорт”.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятого рішення про накладення штрафу на позивача за порушення норм про автомобільний транспорт, отже оскаржувана постанова прийнята з порушенням процедури розгляду справи, необ`єктивно (без урахування усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення), без доведення обставин належними і достатніми доказами, тому є протиправною і підлягає скасуванню судом.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи

З урахуванням вищезазначеного, висновки суду першої інстанції по суті спору не відповідають встановленим у справі обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо заявленого клопотання про відшкодування понесених судових витрат позивачем, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1 та 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Апелянт у вимогах апеляційної скарги просить повернути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений за подання адміністративного позову - 1211,20 грн. та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Оскільки, за результатом судового розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову, позивачу підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір, сплачений за подання адміністративного позову - 1211,20 грн. відповідно до платіжної інструкції від 08.08.2024 (а.с.40).

Щодо вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з п. 2 ч.3 ст. 134 КАСУ розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАСУ для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено з матеріалів справи позивачем не долучено будь-яких доказів на підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу.

Отже, понесені витрати позивачем на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. не підтверджуються матеріалами справи тому таке клопотання не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 036511 від 03.04.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн., (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий Сапальова Т.В.

Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.