Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №600/3815/26-а — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/3815/26-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.

Суддя-доповідач - Канигіна Т.С.

23 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Канигіної Т.С.

суддів: Слободонюка М.В. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов"язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Чернівецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Окрім того, 22.07.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій позивач просить:

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішення суду у справі.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник позивача зазначив, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки позивач у будь-який час може бути направлений (переведений) до бойового підрозділу для проходження військової служби у зоні бойових дій.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.07.2026 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з цією заявою про забезпечення позову, позивачем не доведено належним чином факту існування ризиків настання для нього певних невідворотних негативних наслідків у разі невжиття заходів забезпечення позову. Самі по собі суб`єктивні переконання заявника у можливому вчиненні стосовно нього протиправних дій щодо призову на військову службу не можуть свідчити про безумовну необхідність у вжитті заходів забезпечення позову, про які він просить у своїй заяві.

ІV. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Особа, яка подала апеляційну скаргу, – ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.

За доводами скаржника:

- якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

- якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим;

- невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких заявлено позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

VI. ПОЗИЦІЯ ТА ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що інститут забезпечення позову є тимчасовим засобом процесуального характеру, метою якого є охорона інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та створення умов для реального і ефективного виконання майбутнього судового рішення.

Водночас, застосування заходів забезпечення позову не є автоматичним наслідком звернення особи з відповідною заявою: підстави для їх застосування не є безумовними та підлягають оцінці судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи, розумності, обґрунтованості й адекватності заявлених вимог, а також балансу інтересів усіх учасників процесу.

Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 29.08.2026 у справі № 520/25811/25.

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд, узагальнюючи усталену практику, указав, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами; що суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог; що позивач має довести існування "очевидної небезпеки", тобто того, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним, і "лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову"; що захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами і відповідати принципу пропорційності з дотриманням балансу інтересів як учасників справи, так і суспільного інтересу; а також що існує заборона втручання у дискреційні повноваження, оскільки "суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу".

Крім того, Верховний Суд у цій постанові підсумував, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника, урахувати баланс інтересів сторін та інших учасників судового процесу, "установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову", урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів, а також запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Окремо Верховний Суд підкреслив необхідність урахування специфіки правовідносин, стосовно яких виник спір, та аналізу їх законодавчого врегулювання.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом із прохальної частини заяви про забезпечення позову, заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом: заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішення суду у справі.

При цьому предметом спору у цій справі є зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 надати (оформити) ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Отже, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішення суду у справі фактично зводиться до зупинення дій наказу/наказів, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях про можливі порушення прав у майбутньому (постанова від 17.04.2025 справа №340/5170/24).

Саме по собі можливі дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації не свідчить про порушення права на ефективний судовий захист та не перешкоджає виконанню судового рішення у разі його ухвалення, а тому не є самостійною та достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову у розумінні статті 150 КАС України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованою заяву про вжиття заходів забезпечення позову та відмовив в її задоволенні.

VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Канигіна Т.С.

Судді Слободонюк М.В. Кузьмишин В.М.