Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №120/4977/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/4977/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух В.М.

Суддя-доповідач - Канигіна Т.С.

23 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Канигіної Т.С.

суддів: Кузьмишина В.М. Слободонюка М.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 (подав позов адвокат - Геращенко Тетяна Василівна) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.01.2026 №304 про призов на військову службу та щодо взяття на військовий облік, а також протиправністю наказу Військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2026 №35 в частині зарахування позивача до списків особового складу.

Окрім того, 22.04.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 (подав заяву адвокат - Геращенко Тетяна Василівна) про забезпечення позову, у якій остання просив:

- заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на направлення/переведення ОСОБА_1 з пункту постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 до будь-якої іншої військової частини або ж до іншого структурного підрозділу в складі Військової частини НОМЕР_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі №120/4977/26;

- заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на зняття із призначеної посади (солдат резерву взводу резерву 330 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, представник позивача зазначила, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки позивач у будь-який час може бути направлений (переведений) до бойового підрозділу для проходження військової служби у зоні бойових дій.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.04.2026 в задоволенні цієї заяви про забезпечення позову відмовлено.

ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, а заявником не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на направлення чи переведення ОСОБА_1 з пункту постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до будь-якої іншої військової частини або іншого структурного підрозділу у складі Військової частини НОМЕР_1 , а також на його зняття із займаної посади (солдат резерву взводу резерву 330 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 ).

При цьому суд першої інстанції зазначав, що мотиви заяви про забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях заявника щодо можливого його направлення (переведення) до бойового підрозділу для проходження військової служби у зоні бойових дій. Однак, таких доказів матеріали заяви не містять.

ІV. ПРОВАДЖЕННЯ В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Особа, яка подала апеляційну скаргу, – позивач (від імені якого подана апеляційна скарга - представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Геращенко Тетяна Василівна), не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову.

За доводами скаржника:

- відповідно до матеріалів справи, предметом позову є, зокрема, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 , скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 31.01.2026 № 304 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2026 №35 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби;

- станом на момент звернення із заявою про забезпечення доказів існують підстави стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи щодо направлення/переведення ОСОБА_1 з пункту постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) до іншого місця служби, а саме: на бойове завдання у м. Куп`янськ Харківської області, а також вчиняються дії, спрямовані на зняття із призначеної посади ОСОБА_1 ;

- зазначені вище обставини підтверджують, що невжиття заходів забезпечення у вигляді заборони переведення заявника на службу до іншої військової частини або ж до іншого структурного підрозділу в складі Військової частини НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду та дії, спрямовані на зняття із вже призначеної посади, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника в цій справі.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Крім того, 29.07.2026 представником позивача до суду подано клопотання про долучення додаткових доказів у справі.

Зокрема, представник зазначає, що листом-відповіддю Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2026 №1579/9/20202 повідомлено про те, що на даний час підрозділ, у якому проходить службу апелянт, виконує бойові завдання на Куп`янському напрямку Харківської області. Також частиною зазначено, що питання щодо проведення ротації солдата ОСОБА_1 розглядається командуванням у встановленому порядку відповідно до оперативної обстановки. За умови стабілізації бойової ситуації у районі відповідальності буде проведено ротацію, із забезпеченням збереження життя та здоров`я особового складу, у тому числі солдата ОСОБА_1 .

Виконання бойових завдань ОСОБА_1 підтверджується окрім указаного у виписці по картці ОСОБА_1 , де простежується щомісячна виплата останньому додаткової грошової винагороди 24.06.2026 та 24.07.2026 у розмірі 100000 грн, передбаченої абзацом другим пункту 1-1 постанови Кабінету міністрів України від 28.02.2022 №168. Оскільки лист-відповідь Військової частини НОМЕР_1 від 13.07.2026 №1579/9/20202 та виписку по картці ОСОБА_1 разом із апеляційною скаргою подати не було змоги, тому просить представник позивача долучити зазначені документи до матеріалів справи, як докази, що підтверджують обставини, викладені в апеляційній скарзі, характеру виконуваних позивачем обов`язків та ризиків його направлення до районів ведення бойових дій.

12.08.2026 до суду надійшло клопотання представника позивача, у якому представник просить суд у межах розгляду апеляційної скарги врахувати додатковий доказ, який має істотне значення для правильного вирішення питання щодо наявності підстав для забезпечення позову, а саме: витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни № 20260804-00236824 від 04.08.2026, який підтверджує набуття позивачем статусу учасника бойових дій.

Окрім цього, 28.08.2026 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача, у яких зазначено, що дружина позивача – ОСОБА_2 отримала сповіщення № 6890 від 17.08.2026 сім`ї захопленого в полон або заручником, інтернованого у нейтральних державах або зниклих безвісти військовослужбовця про те, що її чоловік ОСОБА_1 зник безвісти за особливих обставин 16.08.2026 в населеному пункті Куп`янськ Харківської області.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

VI. ПОЗИЦІЯ ТА ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що інститут забезпечення позову є тимчасовим засобом процесуального характеру, метою якого є охорона інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та створення умов для реального і ефективного виконання майбутнього судового рішення.

Водночас, застосування заходів забезпечення позову не є автоматичним наслідком звернення особи з відповідною заявою: підстави для їх застосування не є безумовними та підлягають оцінці судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин справи, розумності, обґрунтованості й адекватності заявлених вимог, а також балансу інтересів усіх учасників процесу.

Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 29.08.2026 у справі № 520/25811/25.

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд, узагальнюючи усталену практику, указав, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами; що суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог; що позивач має довести існування "очевидної небезпеки", тобто того, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним, і "лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову"; що захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами і відповідати принципу пропорційності з дотриманням балансу інтересів як учасників справи, так і суспільного інтересу; а також що існує заборона втручання у дискреційні повноваження, оскільки "суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу".

Крім того, Верховний Суд у цій постанові підсумував, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника, урахувати баланс інтересів сторін та інших учасників судового процесу, "установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову", урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів, а також запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Окремо Верховний Суд підкреслив необхідність урахування специфіки правовідносин, стосовно яких виник спір, та аналізу їх законодавчого врегулювання.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом із прохальної частини заяви про забезпечення позову, заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом: заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на направлення/переведення ОСОБА_1 з пункту постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 до будь-якої іншої військової частини або ж до іншого структурного підрозділу в складі Військової частини НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі №120/4977/26; заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на зняття із призначеної посади (солдат резерву взводу резерву 330 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 .

При цьому предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.01.2026 №304 про призов на військову службу та щодо взяття на військовий облік, а також наказу Військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2026 №35 в частині зарахування позивача до списків особового складу.

Отже, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на направлення/переведення ОСОБА_1 з пункту постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 до будь-якої іншої військової частини або ж до іншого структурного підрозділу в складі Військової частини НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі №120/4977/26; заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії, спрямовані на зняття із призначеної посади (солдат резерву взводу резерву 330 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі фактично зводиться до зупинення дій наказу/наказів, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в умовах дії воєнного стану питання проходження військової служби, переміщення та виконання бойових завдань військовослужбовцями належать до виключної компетенції військового командування.

Пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України встановлено імперативну заборону на забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Вимога позивача про заборону вчиняти дії щодо його переміщення за своєю суттю є превентивним зупиненням будь-яких можливих розпорядчих актів командування щодо кадрового руху військовослужбовця, що прямо суперечить вищевказаній нормі закону.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, забезпечення позову не може ґрунтуватися на припущеннях про можливі порушення прав у майбутньому (постанова від 17.04.2025 справа №340/5170/24).

Саме по собі можливе переміщення військовослужбовця в межах проходження служби не свідчить про порушення права на ефективний судовий захист та не перешкоджає виконанню судового рішення у разі його ухвалення, а тому не є самостійною та достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову у розумінні статті 150 КАС України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованою заяву про вжиття заходів забезпечення позову та відмовив в її задоволенні.

VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Канигіна Т.С.

Судді Кузьмишин В.М. Слободонюк М.В.