Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №620/3798/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3798/25 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні позивачу в період з 11.05.2021 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 скласти, оформити належним чином та надати до військової частини НОМЕР_2 відомість доплати ОСОБА_1 за період з 11.05.2021 по 19.05.2023 належних йому сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 на підставі наданої військовою частиною НОМЕР_1 відомості здійснити відповідну доплату позивачу за період з 11.05.2021 по 19.05.2023.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску в частині вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.

Зазначену ухвалу доставлено до електронного кабінету представника позивача 10.06.2025.

17.06.2025 до суду надійшла заява про продовження процесуального строку, яку суд першої інстанції не взяв до уваги з огляду на відсутність підпису представника позивача.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

Не погоджуючись із такою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати у відповідній частині та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, зокрема, про неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 233 КЗпП України та неврахування висновків Верховного Суду щодо визначення початку перебігу строку звернення до суду у спорах про належні військовослужбовцю суми грошового забезпечення.

Апелянт наголошує, що отриманий ним грошовий атестат не містив інформації, яка дозволяла встановити правильність визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 Постанови №704, зокрема відомостей про розмір прожиткового мінімуму, застосований при обчисленні грошового забезпечення, та відповідні тарифні коефіцієнти.

У прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині повернення вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 та направити справу в цій частині для продовження розгляду.

Крім того, 15.12.2025 представником позивача подано клопотання про врахування при апеляційному перегляді Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, якщо не встановлено інше.

Водночас до спірних правовідносин щодо виплати військовослужбовцю належного грошового забезпечення підлягають застосуванню приписи статті 233 КЗпП України як спеціальної норми щодо строків звернення до суду у спорах про оплату праці.

До набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX частиною другою статті 233 КЗпП України було передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Закон №2352-IX набрав чинності 19.07.2022.

Після внесених ним змін частиною першою статті 233 КЗпП України було передбачено тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, установлених частиною другою цієї статті.

Разом з тим пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19, строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 карантин скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Питання застосування наведених норм до правовідносин щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого спірний період щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця необхідно розмежовувати залежно від набрання чинності 19.07.2022 Законом №2352-IX.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що правовідносини за період до 19.07.2022 регулюються статтею 233 КЗпП України у попередній редакції, яка надавала право звернення до суду з вимогами про належне грошове забезпечення без обмеження будь-яким строком.

Водночас Судова палата відступила від раніше сформованих висновків Верховного Суду, за якими у випадку звільнення військовослужбовця та невиплати йому частини грошового забезпечення перебіг строку звернення до суду в усіх випадках пов`язувався саме з датою звільнення.

При цьому Верховний Суд наголосив на необхідності встановлення документа, отримання якого надало військовослужбовцю достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер нарахованих та виплачених йому сум.

У справі №460/21394/23 таким документом був грошовий атестат, який містив відповідні відомості про грошове забезпечення. Саме тому Верховний Суд у конкретних обставинах тієї справи визнав дату вручення такого документа подією, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.

Водночас Верховний Суд зазначив, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду за вимогами, на які поширювалася стаття 233 КЗпП України у новій редакції, не міг розпочатися раніше 01 липня 2023 року.

Зазначена постанова Судової палати Верховного Суду прийнята 21.03.2025, тобто до постановлення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як убачається зі змісту позовних вимог, предметом спору є правильність визначення грошового забезпечення позивача за період з 11.05.2021 по 19.05.2023, зокрема правильність визначення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 Постанови №704.

Повертаючи позовну заяву в частині вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, суд першої інстанції виходив із пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду та невиконання ним вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху щодо подання належної заяви про поновлення цього строку.

Проте колегія суддів вважає такий висновок передчасним.

Сам по собі факт отримання військовослужбовцем грошового атестата не може в усіх випадках автоматично свідчити про те, що саме з цього моменту особа дізналася або повинна була дізнатися про конкретне порушення свого права.

Для такого висновку необхідно дослідити зміст відповідного документа та встановити, чи містив він достатню інформацію, яка об`єктивно давала особі можливість встановити саме те порушення, яке становить предмет спору.

У цій справі предметом спору є не сам факт виплати чи невиплати позивачу грошового забезпечення, а правильність розрахункової величини, використаної відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням.

В апеляційній скарзі позивач послідовно зазначає, що отриманий ним грошовий атестат містив лише кінцеві суми посадового окладу та окладу за військовим званням, проте не містив відомостей про розмір прожиткового мінімуму, застосований відповідачем при розрахунку, а також про тарифні коефіцієнти за посадою та військовим званням.

За твердженням апелянта, за відсутності таких відомостей він об`єктивно не міг установити лише зі змісту грошового атестата, яку саме розрахункову величину застосовано відповідачем при визначенні його грошового забезпечення.

Суд першої інстанції зазначених обставин не дослідив та не встановив, який саме документ і коли був отриманий позивачем та чи містив такий документ достатні відомості для виявлення того порушення, з яким пов`язано заявлені позовні вимоги.

Отже, саме по собі посилання на закінчення проходження служби чи отримання позивачем грошового атестата, без дослідження змісту останнього, не було достатньою підставою для висновку про початок перебігу строку звернення до суду.

Наведене набуває особливого значення з урахуванням правового висновку Судової палати Верховного Суду у справі №460/21394/23, від якого суд першої інстанції не мав підстав відступати.

Колегія суддів враховує, що формальною підставою повернення відповідної частини позовної заяви суд першої інстанції визначив пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв`язку з невиконанням позивачем вимог ухвали про залишення позову без руху.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги подану 17.06.2025 заяву про продовження процесуального строку через відсутність на ній підпису представника позивача.

Разом із тим застосування пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у цьому випадку є похідним від висновку суду про те, що позивач узагалі був зобов`язаний подавати заяву про поновлення пропущеного строку.

Оскільки суд першої інстанції передчасно встановив факт пропуску такого строку, не з`ясувавши належним чином момент, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про конкретне порушення свого права, вимога щодо подання заяви про поновлення строку також була передчасною.

За таких обставин відсутність належним чином оформленої заяви про поновлення строку не могла становити самостійну достатню підставу для повернення частини позовних вимог.

Інший підхід фактично означав би застосування процесуальних наслідків невиконання вимоги суду без попереднього встановлення правових передумов для пред`явлення такої вимоги.

Крім того, після постановлення оскаржуваної ухвали Конституційний Суд України прийняв Рішення від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 у справі щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України встановив, що зазначене положення втрачає чинність із дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України, тобто з 11.12.2025.

Представник позивача 15.12.2025 звернувся до суду апеляційної інстанції з окремим клопотанням про врахування зазначеного Рішення Конституційного Суду України при вирішенні апеляційної скарги.

Колегія суддів ураховує наведене Рішення Конституційного Суду України під час апеляційного перегляду, водночас не надаючи йому зворотної дії в часі та не покладаючи його в основу висновку про незаконність процесуальних дій суду першої інстанції на момент їх вчинення.

Вирішальним для висновків суду апеляційної інстанції у цій справі є те, що ще до постановлення оскаржуваної ухвали Судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 було сформульовано правовий підхід, який вимагав належного встановлення обставин, пов`язаних із початком перебігу строку звернення до суду в цій категорії спорів.

Отже, Рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 є додатковою обставиною, яка підлягає врахуванню під час подальшого розгляду справи, проте не є єдиною чи визначальною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

У цій справі суд першої інстанції, повертаючи частину позовних вимог, передчасно встановив факт пропуску позивачем строку звернення до суду, не з`ясувавши належним чином момент, коли позивач отримав достатню та документально підтверджену інформацію, яка давала йому об`єктивну можливість встановити застосування відповідачем саме тієї розрахункової величини при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням, правомірність якої він оспорює.

Відтак передчасним був і висновок про необхідність подання позивачем заяви про поновлення такого строку, а тому невиконання відповідної вимоги ухвали про залишення позову без руху не могло за встановлених обставин бути достатньою підставою для повернення позову відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.

Зазначене свідчить про наявність передбачених статтею 320 КАС України підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в оскарженій частині та направлення справи до цього суду для продовження розгляду.

При цьому суд апеляційної інстанції не вирішує питання щодо обґрунтованості позовних вимог по суті, оскільки предметом цього апеляційного перегляду є виключно процесуальна ухвала про повернення частини позовної заяви.

Керуючись статтями 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі №620/3798/25 в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року - скасувати.

Справу №620/3798/25 у цій частині направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

В.В. Файдюк