Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №320/28608/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/28608/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій/бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати належного йому грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, а також зобов`язати відповідачів здійснити відповідні нарахування та виплати.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд першої інстанції, зокрема, визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 31.12.2021 по 17.02.2024 та зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити такий перерахунок виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.

Крім того, суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування та виплати відповідного грошового забезпечення позивачу за період з 31.12.2021 по 17.02.2024 та зобов`язав Військову частину НОМЕР_2 здійснити таке нарахування і виплату.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 подали апеляційні скарги, у яких просять його скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних скарг відповідачі, зокрема, зазначають про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

Апелянти вказують, що після набрання 20 травня 2023 року чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями повинні визначатися виходячи з розрахункової величини 1762 грн, а тому відсутні підстави для використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Військова частина НОМЕР_2 також наголошує, що Військова частина НОМЕР_1 перебуває на її фінансовому забезпеченні лише з 01.07.2022. До 30.06.2022 фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_1 здійснювала Військова частина НОМЕР_3 , у зв`язку із чим Військова частина НОМЕР_2 не могла допустити протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за період з 31.12.2021 по 30.06.2022.

Також апелянти посилаються на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Перевіривши відповідно до статті 308 КАС України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції було передбачено визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 пункт 4 Постанови №704 було викладено у редакції, відповідно до якої розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано.

Отже, починаючи з 29 січня 2020 року, для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягав застосуванню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року.

Подібний підхід був сформований Верховним Судом, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21.

12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», яка набрала чинності 20 травня 2023 року.

Відповідно до внесених нею змін пунктом 4 Постанови №704 було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом із тим правове питання щодо застосування зазначених положень після прийняття Постанови №481 було предметом розгляду судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У постанові від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24 Верховний Суд відступив від раніше сформованих правових висновків щодо застосування пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481.

Судова палата виходила з необхідності застосування нормативно-правового акта вищої юридичної сили та дійшла висновку про необхідність визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік, шляхом множення його на відповідний тарифний коефіцієнт.

Верховний Суд безпосередньо застосував такий підхід до правовідносин за 2024 рік, незважаючи на чинність на цей час Постанови №481.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апелянтів про необхідність застосування з 20.05.2023 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача виключно фіксованої розрахункової величини 1762 грн.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, по суті відповідає актуальній правовій позиції Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 31.12.2021 по 17.02.2024.

Доводи Військової частини НОМЕР_1 про те, що вона не веде самостійного фінансового господарства, самі по собі не спростовують обов`язку цієї військової частини в межах її компетенції забезпечити правильне визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця, який проходив у ній службу.

При цьому суд першої інстанції не поклав на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку безпосередньо здійснити виплату відповідних коштів, а зобов`язав її здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача.

Натомість обов`язок щодо нарахування та фактичної виплати відповідних сум покладено на військову частину, яка здійснювала фінансове забезпечення.

Отже, колегія суддів не встановила підстав для скасування рішення суду першої інстанції у частині вимог, задоволених до Військової частини НОМЕР_1 .

Водночас колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_2 щодо неправильного визначення судом першої інстанції періоду, за який на неї покладено обов`язок здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.

Як убачається з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги, Військова частина НОМЕР_1 з 31.12.2021 по 30.06.2022 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_3 .

Лише з 01.07.2022 Військова частина НОМЕР_1 була зарахована на фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 на підставі рішення Міністра оборони України від 13.06.2022 №12653/з та відповідного доручення Міністерства оборони України.

Грошові атестати військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 були передані до фінансово-економічної служби Військової частини НОМЕР_2 саме у зв`язку з прийняттям цієї частини на фінансове забезпечення.

Отже, до 01.07.2022 Військова частина НОМЕР_2 не здійснювала фінансового забезпечення Військової частини НОМЕР_1 та, відповідно, не була суб`єктом, на якого покладався обов`язок з нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям цієї частини.

Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 03 липня 2025 року у справі №360/152/24.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із необхідності врахування фактичного перебування військової частини, у якій проходив службу військовослужбовець, на повному фінансовому забезпеченні іншої військової частини — розпорядника бюджетних коштів. Верховний Суд розмежовував відповідні періоди залежно від того, яка саме військова частина здійснювала фінансове забезпечення військовослужбовця у відповідний час.

Таким чином, покладення судом першої інстанції на Військову частину НОМЕР_2 обов`язку здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 починаючи з 31.12.2021 не відповідає встановленим обставинам справи.

Військова частина НОМЕР_2 є належним суб`єктом виконання такого обов`язку лише починаючи з 01 липня 2022 року.

При цьому відсутність у цій справі Військової частини НОМЕР_3 як відповідача не надає суду підстав покладати обов`язок за період до 01.07.2022 на Військову частину НОМЕР_2 , яка у цей період відповідних повноважень не здійснювала.

Суд апеляційної інстанції не може покласти відповідний обов`язок на Військову частину НОМЕР_3 , яка не була залучена до участі у справі як відповідач та стосовно якої позовні вимоги не заявлялися.

Тому рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає зміні шляхом визначення періоду, за який Військова частина НОМЕР_2 зобов`язана здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, — з 01.07.2022 по 17.02.2024.

У задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 за період з 31.12.2021 по 30.06.2022 належить відмовити.

Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й посилання апелянтів на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Спір у цій справі стосується належного розміру грошового забезпечення військовослужбовця, тобто виплат, які за своєю правовою природою є винагородою за проходження військової служби.

До 19 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 КЗпП України викладено у новій редакції та встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Водночас відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19, строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Карантин було скасовано з 30 червня 2023 року.

Крім того, матеріали справи свідчать, що ухвалою від 09 липня 2024 року суд першої інстанції залишав позовну заяву без руху саме у зв`язку з питанням дотримання строку звернення до суду, після чого позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку, а суд, надавши оцінку наведеним у ній обставинам, визнав причини пропуску строку поважними.

Отже, твердження апелянта про те, що питання дотримання позивачем строку звернення до суду взагалі не було вирішене судом першої інстанції, не відповідає матеріалам справи.

Саме по собі незазначення в оскаржуваному рішенні розгорнутих мотивів щодо раніше вирішеного процесуального питання не свідчить за встановлених обставин про наявність безумовних підстав для скасування правильного по суті судового рішення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності правових підстав для нарахування індексації грошового забезпечення.

Як убачається зі змісту рішення суду першої інстанції, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідачів у частині ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 31.12.2021 по 17.02.2024 із застосуванням абзаців 3– 6 пункту 5 Порядку №1078 судом першої інстанції не задоволені.

Отже, наведені апелянтом доводи щодо відсутності бюджетних асигнувань, особливостей нарахування індексації та її правової природи не спростовують тієї частини рішення суду першої інстанції, якою позов фактично задоволено.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

За приписами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо права ОСОБА_1 на визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом із тим суд першої інстанції не врахував, що Військова частина НОМЕР_2 здійснює фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_1 лише з 01.07.2022, у зв`язку із чим на неї не може бути покладений обов`язок здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за період з 31.12.2021 по 30.06.2022.

За таких обставин апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції — зміні у відповідній частині.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, —

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 — залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 — задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року - змінити.

Абзаци резолютивної частини рішення, якими визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 та зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , викласти в такій редакції:

«Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення; одноразових додаткових видів грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 липня 2022 року по 17 лютого 2024 року, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення; одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 01 липня 2022 року по 17 лютого 2024 року, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 31 грудня 2021 року по 30 червня 2022 року — відмовити».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

В.В. Файдюк