Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №640/10572/19 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/10572/19 Суддя (судді) першої інстанції: Боженко Наталія Василівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2019 року №0013314203, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 212 472,58 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 53 118,15 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2019 року №0013324203, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 17 706,05 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 4 426,51 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2019 року №0013284203, яким застосовано штраф у розмірі 170,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 лютого 2019 року №0013305203, яким застосовано штраф у розмірі 510,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення контролюючим органом порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також на відсутність правових підстав для віднесення прощеної банком кредитної заборгованості до його оподатковуваного доходу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Апелянт, зокрема, наголошує, що суд першої інстанції не врахував положення підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включаються суми, прощені кредитором за валютними кредитами, отриманими на придбання єдиного житла.

Позивач зазначає, що кредит отримано ним в іноземній валюті для придбання єдиного житла, придбана квартира того самого дня передана банку в іпотеку, а іншого житла на момент отримання кредиту він не мав.

Крім того, апелянт посилається на порушення контролюючим органом порядку повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та її результати, а також на відсутність підстав для застосування штрафних санкцій.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши відповідно до статті 308 КАС України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 травня 2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту №11352480000, за умовами якого позивачу надано кредитні кошти в іноземній валюті у розмірі 78 000 доларів США.

Додатком №2 до пункту 5 протоколу засідання правління АТ «УкрСиббанк» від 12 липня 2017 року №14/17 затверджено умови акції «МР», яка передбачала можливість анулювання заборгованості за окремими кредитами за умови сплати визначеної частини залишку боргу.

29 серпня 2017 року позивач сплатив на користь банку 17 305 доларів США з призначенням платежу «погашення кредиторської заборгованості».

Після виконання позивачем відповідних умов банком анульовано залишок кредитної заборгованості.

Листом від 25 вересня 2018 року №14-2-02/39087 ПАТ «УкрСиббанк» повідомило контролюючий орган про анульовану кредитором суму боргу, визначивши її як дохід позивача в розмірі 1 180 403,24 грн.

Водночас листом від 29 вересня 2017 року №24-3/356 ПАТ «УкрСиббанк» повідомило позивача про анулювання заборгованості та про необхідність самостійної сплати податку на доходи фізичних осіб. На відповідному повідомленні міститься відмітка ОСОБА_1 про його особисте отримання 29 вересня 2017 року.

Наказом контролюючого органу від 10 січня 2019 року №202 призначено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДФО і військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага - основної суми боргу, прощеної АТ «УкрСиббанк», за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

31 січня 2019 року за результатами перевірки складено акт №187/26-15-42-03-30/2528217351.

На підставі висновків акта перевірки 26 лютого 2019 року прийнято чотири спірні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, які виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами, крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника включалась, зокрема, основна сума боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі перевищення встановленого цією нормою розміру.

Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника про прощення (анулювання) боргу в порядку, встановленому зазначеною нормою.

У разі належного повідомлення кредитором боржника такий боржник самостійно сплачує податок із відповідного доходу та відображає його у річній податковій декларації.

У цій справі матеріалами підтверджено як факт анулювання банком основної суми кредитної заборгованості, так і факт особистого отримання позивачем повідомлення банку про її анулювання.

Відтак вирішальним для правильного вирішення спору є наявність чи відсутність передбачених ПК України підстав, за яких відповідна сума не включається до оподатковуваного доходу платника.

Пунктом 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України встановлено особливості оподаткування заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті.

Зі змісту зазначеної норми випливає, що не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу певна різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за відповідним курсом станом на 01 січня 2014 року.

Отже, необхідною юридичною передумовою для застосування цієї норми є зміна валюти кредитного зобов`язання з іноземної валюти на гривню.

Як правильно встановив суд першої інстанції, кредит був наданий позивачу в доларах США.

На виконання умов програми банку позивач сплатив 17 305 доларів США також в іноземній валюті.

Матеріали справи не містять договору, додаткової угоди або іншого доказу, який би свідчив про зміну сторонами валюти кредитного зобов`язання з доларів США на гривню.

Визначення банком гривневого еквівалента анульованої валютної заборгованості для цілей бухгалтерського та податкового обліку саме по собі не свідчить про зміну валюти цивільно-правового зобов`язання.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передумов для застосування до спірних правовідносин пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України.

Основним доводом апеляційної скарги є посилання позивача на підпункт 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 ПК України.

Статтю 165 ПК України доповнено зазначеним підпунктом з 01 січня 2016 року.

У редакції, чинній на момент анулювання заборгованості позивача, ця норма передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу не включається сума, прощена (анульована) кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов`язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла (іпотечні кредити).

Отже, зміст цієї норми не дозволяє зробити висновок про автоматичне звільнення від оподаткування будь-якої суми боргу, прощеної банком за валютним іпотечним кредитом на придбання єдиного житла.

Умовою застосування такого виключення законодавець визначив прощення (анулювання) кредитором заборгованості у порядку, передбаченому відповідним законом щодо реструктуризації таких зобов`язань.

У справі, яка переглядається, прощення частини кредитної заборгованості здійснено банком у межах затвердженої самим банком акції «МР» за умови сплати позивачем визначеної частини залишку кредитної заборгованості.

Доказів того, що анулювання кредитної заборгованості ОСОБА_1 здійснювалося у порядку передбаченої законом реструктуризації валютного іпотечного кредиту, матеріали справи не містять.

Отже, самі по собі обставини отримання кредиту в іноземній валюті, придбання за рахунок нього житла та забезпечення кредитного зобов`язання іпотекою не є достатніми для застосування підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 ПК України в редакції, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів ураховує, що згодом законодавче регулювання відповідних правовідносин було змінено Законом України від 13 квітня 2021 року №1383-IX. Офіційна історія ПК України підтверджує, що редакція Кодексу на підставі Закону №1383-IX набула чинності 23 квітня 2021 року.

Однак документальна позапланова перевірка позивача у цій справі проведена у січні 2019 року, акт складено 31 січня 2019 року, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті 26 лютого 2019 року, тобто більш ніж за два роки до набрання чинності відповідними законодавчими змінами.

Колегія суддів ураховує правовий висновок Верховного Суду, сформульований після ухвалення оскаржуваного рішення, у постанові від 04 березня 2026 року у справі №320/41763/24.

Разом із тим фактичні та нормативні обставини справи №320/41763/24 істотно відрізняються від обставин справи, що переглядається.

Як убачається з офіційного огляду практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за березень 2026 року, у справі №320/41763/24 банк анулював заборгованість за валютним іпотечним кредитом у 2020 році, тоді як податкову перевірку проведено у 2024 році.

Верховний Суд при вирішенні тієї справи врахував зміни законодавчого регулювання, внесені Законом №1383-IX, який набрав чинності 23 квітня 2021 року.

Натомість у справі ОСОБА_1 і перевірка, і прийняття оскаржуваних ППР відбулися у 2019 році.

Таким чином, висновок Верховного Суду у справі №320/41763/24 не свідчить про необхідність ретроспективного застосування законодавчих змін 2021 року до податкових правовідносин, щодо яких перевірка проведена та податкові повідомлення-рішення прийняті у 2019 році.

Навпаки, при вирішенні питання про правомірність спірних ППР необхідно виходити з нормативного регулювання, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин.

З огляду на викладене посилання апелянта на пп.165.1.59 п.165.1 ст.165 ПК України не спростовує правильності висновку суду першої інстанції.

Не заслуговують на увагу й доводи щодо неналежного повідомлення позивача банком про анулювання кредитної заборгованості.

Матеріали справи містять лист ПАТ «УкрСиббанк» від 29 вересня 2017 року №24-3/356, яким ОСОБА_1 повідомлено про анулювання боргу та необхідність самостійного виконання податкових зобов`язань.

На цьому документі міститься власноручна відмітка позивача про отримання оригіналу повідомлення 29 вересня 2017 року.

Отже, передбачений підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України обов`язок кредитора щодо повідомлення боржника виконаний.

При цьому зазначення в апеляційній скарзі дати анулювання заборгованості « 29 вересня 2019 року» колегія суддів розцінює як очевидну описку, оскільки матеріали справи однозначно підтверджують, що відповідні обставини мали місце у 2017 році.

Апелянт також наполягає, що контролюючим органом не дотримано встановленого законом порядку повідомлення його про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків у визначеному законом порядку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку і місце її проведення.

Судом першої інстанції досліджено надані відповідачем докази направлення відповідної кореспонденції позивачу та встановлено, що контролюючим органом вчинено передбачені законом дії щодо повідомлення платника про проведення перевірки.

При цьому доводи апеляційної скарги фактично ґрунтуються на тому, що матеріали справи не містять доказів особистого вручення відповідних документів позивачу.

Проте факт особистого отримання платником кореспонденції та факт дотримання контролюючим органом установленого ПК України порядку її направлення не є тотожними юридичними обставинами.

Саме по собі неотримання платником направленої в установленому законом порядку кореспонденції не може безумовно свідчити про незаконність призначення та проведення документальної невиїзної перевірки.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо вчинення контролюючим органом необхідних дій для повідомлення позивача.

Тому підстав для висновку про незаконність перевірки з наведених апелянтом мотивів колегія суддів не встановила.

Оскільки основна сума кредитної заборгованості була прощена кредитором за його самостійним рішенням, позивач належним чином повідомлений про прощення боргу, а передбачені пунктом 8 підрозділу 1 розділу ХХ та підпунктом 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 ПК України підстави для невключення спірної суми до оподатковуваного доходу в межах спірних правовідносин відсутні, така сума є додатковим благом позивача у розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Відтак у позивача виник обов`язок включити відповідний дохід до річного оподатковуваного доходу, задекларувати його та самостійно сплатити податок на доходи фізичних осіб.

Враховуючи, що відповідна сума входила до загального оподатковуваного доходу фізичної особи, вона становила також об`єкт оподаткування військовим збором відповідно до положень пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України у редакції, чинній у відповідний період.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень №0013314203 та №0013324203 є правильним.

Не вбачається підстав і для скасування податкового повідомлення-рішення №0013284203, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 170 грн.

З огляду на належне повідомлення позивача кредитором про анулювання основної суми боргу саме на ОСОБА_1 покладався обов`язок відобразити отриманий дохід у річній податковій декларації та самостійно визначити і сплатити відповідні податкові зобов`язання.

Оскільки такого обов`язку позивач не виконав, підстав для скасування відповідної штрафної санкції колегія суддів не встановила.

Апелянт також стверджує, що застосування штрафу в сумі 510 грн є неправомірним, оскільки він не є фізичною особою - підприємцем, а тому положення пункту 177.10 статті 177 ПК України щодо ведення книги обліку доходів і витрат на нього не поширюються.

Колегія суддів погоджується з тим, що спеціальні приписи статті 177 ПК України регулюють оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців.

Водночас наведена обставина сама по собі не свідчить про протиправність спірного ППР.

Пунктом 176.1 статті 176 ПК України у відповідній редакції встановлювалися обов`язки платників податку, зокрема щодо ведення обліку доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, якщо відповідно до Кодексу такий платник зобов`язаний подавати декларацію.

У цій справі обов`язок позивача щодо самостійного декларування виник у зв`язку з отриманням оподатковуваного доходу у вигляді основної суми боргу, прощеної кредитором.

Тому посилання апелянта виключно на відсутність у нього статусу фізичної особи - підприємця не спростовує висновків контролюючого органу та суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

У справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача.

Досліджені у справі докази у їх сукупності підтверджують обставини, на яких ґрунтуються висновки контролюючого органу щодо отримання позивачем у 2017 році оподатковуваного доходу у вигляді прощеної основної суми кредитної заборгованості.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та переважно ґрунтуються на іншому тлумаченні положень податкового законодавства.

При цьому колегія суддів надала оцінку доводу щодо підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 ПК України та врахувала актуальну практику Верховного Суду, у тому числі постанову від 04 березня 2026 року у справі №320/41763/24, однак встановила відмінність фактичних і нормативних обставин цієї справи, яка виключає перенесення відповідного висновку на спірні правовідносини без урахування законодавства, чинного на час проведення перевірки та прийняття спірних ППР. Офіційний огляд КАС ВС підтверджує, що у справі №320/41763/24 перевірка була проведена у 2024 році.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року є законним та обґрунтованим, а передбачені статтею 317 КАС України підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма