Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №620/6881/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6881/25 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №253850004698 від 27.03.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати відповідача призначити та виплачувати їй пенсію за віком починаючи з 20.03.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи, зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.10.1981, а також період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 адміністративний позов задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом, зарахувавши до її страхового стажу визначені судом періоди відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.10.1981.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що до страхового стажу позивача правомірно не зараховано спірні періоди роботи відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки печатка на її титульному аркуші не придатна для читання.

Крім того, апелянт посилається на положення статей 20, 21, 22, 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зазначає, що після 01.01.2004 страховий стаж обчислюється за даними системи персоніфікованого обліку залежно від сплати страхових внесків, тоді як за наявними індивідуальними відомостями інформація про сплату таких внесків щодо відповідних періодів відсутня.

Також апелянт наголошує на дискреційних повноваженнях органів Пенсійного фонду щодо призначення пенсій та вказує на неприпустимість підміни судом пенсійного органу.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах, установлених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.03.2025 ОСОБА_1 , досягнувши пенсійного віку, звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах.

За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким 27.03.2025 прийнято рішення №253850004698 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Підставою для неврахування спірних періодів стало те, що трудова книжка серії НОМЕР_1 не прийнята відповідачем до підтвердження стажу через непридатність для читання печатки на її титульному аркуші.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у старості.

Правові засади функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж — період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку — на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне правило закріплене пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.

За змістом пункту 3 Порядку №637 лише за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в ній відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж може підтверджуватися іншими передбаченими цією нормою документами.

Отже, законодавець надав трудовій книжці статус основного документа, що підтверджує трудову діяльність особи.

Необхідність надання інших документів виникає насамперед тоді, коли трудова книжка відсутня або її записи не дають можливості достовірно встановити відповідні періоди роботи.

Як установив суд першої інстанції, трудова книжка серії НОМЕР_1 містить послідовні записи щодо трудової діяльності ОСОБА_1 , із зазначенням дат прийняття на роботу, переведення та звільнення, найменувань роботодавців, посад та підстав внесення відповідних записів.

При цьому судом установлено, що записи трудової книжки зроблені чітко та не містять виправлень.

Будь-яких обставин, які б свідчили про недостовірність самих записів про трудову діяльність позивача, їх підроблення, суперечність між собою або невідповідність іншим матеріалам справи, відповідачем не встановлено.

Фактично єдиною підставою для неприйняття трудової книжки як документа, що підтверджує стаж, стала нечіткість відбитка печатки на її титульному аркуші.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що такий формальний недолік не може нівелювати доказове значення трудової книжки в цілому та позбавляти особу права на врахування фактично набутого трудового стажу.

При цьому правила ведення трудових книжок покладали обов`язок щодо їх належного оформлення не на працівника, а на роботодавця та відповідних посадових осіб.

Так, пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладалася на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне їх заповнення — на спеціально уповноважену посадову особу.

Отже, працівник не наділений повноваженнями щодо оформлення титульного аркуша трудової книжки, виготовлення чи проставлення печатки роботодавця та не може відповідати за якість її відбитка.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, наведену судом першої інстанції з посиланням на постанову від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатися тягар доведення достовірності даних її трудової книжки, а неналежне ведення відповідної документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення працівника права на соціальний захист.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про зарахування відповідних періодів до стажу є підтвердження факту трудової діяльності особи, а не безумовне дотримання всіх формальних вимог щодо оформлення документа, недоліки якого виникли не з вини працівника.

Посилання апелянта на те, що позивачем не надано довідок, виписок із наказів, особових рахунків та інших документів, передбачених пунктом 3 Порядку №637, колегія суддів відхиляє.

Застосування зазначеної норми не означає, що особа, яка має трудову книжку із належними та достатніми записами про періоди трудової діяльності, в кожному випадку повинна додатково підтверджувати такі записи іншими первинними документами.

Інший підхід фактично позбавляв би змісту положення статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637, відповідно до яких саме трудова книжка є основним документом про стаж.

У цій справі відповідач не встановив неправильності або неточності записів про спірні періоди роботи. Його зауваження стосується виключно якості відбитка печатки на титульному аркуші.

Відтак відсутність додаткових архівних або інших документів не спростовує відомостей про трудову діяльність, безпосередньо зафіксованих у трудовій книжці.

Колегія суддів ураховує, що частина спірних періодів припадає на час після запровадження системи персоніфікованого обліку, а апелянт посилається на відсутність у відповідній системі інформації про сплату страхових внесків.

Разом з тим наведені доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо протиправності саме тієї підстави, з якої орган Пенсійного фонду відмовив у врахуванні трудової книжки при прийнятті оскаржуваного рішення.

Як убачається зі змісту рішення №253850004698 від 27.03.2025, підставою неврахування трудової книжки визначено те, що печатка на її титульному аркуші не придатна для читання.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач не здійснив диференційованої оцінки кожного із заявлених періодів залежно від часу його набуття та наявності чи відсутності відомостей персоніфікованого обліку, а відкинув трудову книжку в цілому з формальної підстави.

Суб`єкт владних повноважень не може після прийняття індивідуального акта обґрунтовувати його правомірність іншими фактичними підставами, які не були покладені в основу цього рішення.

Крім того, відсутність у системі персоніфікованого обліку певних відомостей сама по собі потребує з`ясування причин такої відсутності та не спростовує автоматично самого факту виконання особою роботи, підтвердженого іншими належними документами.

Тому відповідний довід апеляційної скарги не свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції щодо неправомірності повного неврахування трудової книжки з підстави нечіткості печатки на її титульному аркуші.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження пенсійного органу.

Навпаки, суд першої інстанції не призначив позивачці пенсію самостійно, а зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути її заяву від 20.03.2025 з урахуванням наданої судом правової оцінки.

Саме такий спосіб захисту залишає за уповноваженим органом вирішення питання щодо призначення пенсії після належної оцінки документів позивача та обчислення її страхового стажу.

Водночас визначення судом юридичної оцінки доказу та висновок про неправомірність неврахування трудової книжки з формальної підстави не є втручанням у дискреційні повноваження Пенсійного фонду, а становить реалізацію передбаченого статтею 2 КАС України судового контролю за законністю рішення суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів звертає увагу й на те, що суд першої інстанції не задовольнив вимоги позивачки про безпосереднє призначення пенсії та не зарахував період догляду за дитиною до трирічного віку, оскільки відповідні документи не були предметом розгляду пенсійного органу при прийнятті оскаржуваного рішення.

Це додатково свідчить, що суд першої інстанції не перебрав на себе функції органу Пенсійного фонду, а обрав спосіб захисту, співмірний установленому порушенню.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

У цій справі відповідач не довів існування достатніх правових підстав для неврахування трудової книжки ОСОБА_1 в цілому лише з огляду на нечіткість відбитка печатки на її титульному аркуші.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції обставин справи та не спростовують його ключового висновку про те, що формальні недоліки оформлення трудової книжки, які виникли не з вини працівника, не можуть самі по собі бути підставою для неврахування документально підтвердженого стажу.

Відповідно до частин першої — третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави, передбачені статтею 317 КАС України, для скасування чи зміни рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321– 325 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області — залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року— залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма