Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №580/9467/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/9467/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ЯНКІВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати донарахованої частини пенсії, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити відповідну компенсацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання судових рішень позивачу проведено перерахунок пенсії та нараховано належні до виплати суми пенсійного забезпечення за минулий період, однак їх своєчасної виплати не проведено.

Позивач вважав, що порушення встановлених строків виплати належних йому сум пенсії є підставою для нарахування компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що нарахована позивачу на виконання судових рішень заборгованість з пенсійних виплат фактично не виплачена, у зв`язку із чим вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів є передчасними.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування Закону №2050-III.

На переконання апелянта, право на компенсацію втрати частини доходів виникає внаслідок самого факту порушення строків виплати належного особі доходу, а тому відсутність фактичної виплати пенсійної заборгованості не свідчить про відсутність права на таку компенсацію.

Апелянт також наголошує, що нарахування належних сум пенсії на виконання судових рішень не змінює правової природи таких коштів як пенсійного доходу, а компенсація має нараховуватися незалежно від причин несвоєчасного нарахування та виплати відповідних сум.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між сторонами раніше виникали спори щодо розміру пенсійного забезпечення позивача.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року у справі №580/2556/23 органом Пенсійного фонду проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 та нараховано суму доплати в розмірі 54 000,00 грн.

Крім того, на виконання рішення суду у справі №580/1404/24 позивачу проведено перерахунок пенсії та нараховано заборгованість у сумі 49 795,86 грн за період з 01 березня 2023 року по 31 серпня 2024 року.

Зазначену суму включено до реєстру судових рішень, виплата яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, однак на момент розгляду справи відповідні кошти позивачу фактично не виплачені.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів фактичної виплати позивачу й нарахованої суми 54 000,00 грн.

Отже, наявними у справі доказами підтверджується факт нарахування відповідних сум пенсійного забезпечення, однак доказів їх фактичного отримання ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Вважаючи протиправним ненарахування компенсації втрати частини доходів за період затримки відповідних пенсійних виплат, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Правові засади компенсації громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати визначає Закон України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

До доходів, на які поширюється дія зазначеного Закону, належать грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії або щомісячне довічне грошове утримання з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень та інших доплат.

Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції у період невиплати доходу.

Статтею 4 Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації проводиться у тому самому місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Механізм реалізації наведених законодавчих положень визначено Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідно до пункту 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів.

Згідно з пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які разом із сумою індексації одержані в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких передбачені пенсії.

Пунктом 5 Порядку №159 передбачено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому самому місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, системний аналіз статей 1-4 Закону №2050-III та положень Порядку №159 свідчить про те, що законодавець розмежовує факт порушення строку виплати доходу та реалізацію права на отримання компенсації втрати частини такого доходу.

Порушення строку виплати доходу є необхідною передумовою застосування компенсаційного механізму, однак виплата самої компенсації законом безпосередньо пов`язана з виплатою відповідної заборгованості.

За своєю правовою природою така компенсація спрямована на відшкодування втрати частини реальної вартості доходу внаслідок інфляційних процесів за період затримки його виплати.

Питання щодо моменту реалізації права на компенсацію втрати частини пенсійного доходу було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 Верховний Суд зазначив, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, зокрема пенсії, проводиться у чітко визначений Законом №2050-III строк - у тому самому місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Верховний Суд пов`язав момент, з якого особа повинна була дізнатися про порушення свого права на компенсацію, саме з отриманням заборгованості з виплати пенсії: з першого дня місяця, наступного після її отримання, розпочинається перебіг строку звернення до суду з вимогою щодо невиплаченої компенсації.

Наведений висновок підтверджує, що фактична виплата пенсійної заборгованості має юридичне значення для реалізації права на отримання передбаченої Законом №2050-III компенсації.

Крім того, під час апеляційного перегляду цієї справи колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Проаналізувавши положення Закону №2050-III, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів за сукупності таких умов:

строки виплати доходу порушено щонайменше на один місяць;

відповідний дохід має систематичний, а не разовий характер;

дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.

Колегія суддів ураховує, що предметом розгляду справи №280/8933/24 була компенсація щодо додаткової винагороди військовослужбовця, яку Велика Палата за конкретних обставин тієї справи віднесла до доходів разового характеру.

Натомість предметом цього спору є пенсійні виплати, які безпосередньо віднесені статтею 2 Закону №2050-III до доходів, на які поширюється передбачений цим Законом компенсаційний механізм.

Тому висновок Великої Палати про разовий характер доходу, який був предметом справи №280/8933/24, до спірних правовідносин не застосовується.

Водночас сформульований Великою Палатою загальний висновок щодо необхідності фактичного отримання доходу як однієї із сукупних умов права на компенсацію має значення для вирішення цього спору.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідні суми пенсії були нараховані позивачу на виконання судових рішень.

Разом з тим факт проведення перерахунку пенсії та визначення належної до виплати суми не є тотожним факту фактичної виплати відповідних коштів та їх отримання пенсіонером.

Щодо суми 49 795,86 грн судом першої інстанції встановлено, що вона включена до відповідного реєстру та підлягає виплаті за окремою бюджетною програмою, проте фактично позивачу не виплачена.

Щодо нарахованої суми 54 000,00 грн матеріали справи не містять платіжних документів, банківських виписок, відомостей органу Пенсійного фонду про перерахування відповідних коштів чи інших належних та допустимих доказів, які дозволяли б установити факт і дату їх фактичного отримання ОСОБА_1 .

Колегія суддів наголошує, що нарахування доходу та його фактична виплата є різними юридичними фактами.

Висновок про отримання позивачем відповідних коштів не може ґрунтуватися на припущенні лише з тієї обставини, що органом Пенсійного фонду здійснено їх нарахування.

За приписами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак наведені правила доказування не надають суду підстав вважати встановленою обставину, яка об`єктивно не підтверджується жодним наявним у матеріалах справи доказом.

За відсутності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем відповідних коштів, суд не має процесуальних підстав виходити з припущення про їх виплату.

Таким чином, наявними у справі доказами не підтверджено фактичного отримання ОСОБА_1 доходу, щодо несвоєчасної виплати якого ним заявлено вимоги про компенсацію.

Відсутність такого юридичного факту є визначальною з огляду на наведені положення Закону №2050-III, Порядку №159 та актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Стаття 4 Закону №2050-III та пункт 5 Порядку №159 безпосередньо пов`язують виплату компенсації з виплатою відповідної заборгованості - компенсація повинна виплачуватися в тому самому місяці, у якому виплачується заборгованість.

Отже, за відсутності доказів фактичної виплати позивачу пенсійної заборгованості відсутня одна із сукупних умов, необхідних для реалізації права на виплату компенсації втрати частини доходів.

Колегія суддів враховує посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо того, що компенсація втрати частини доходів може нараховуватися незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, а також незалежно від того, добровільно чи на виконання судового рішення здійснюється їх виплата.

Однак наведені правові висновки не спростовують результату вирішення цієї справи.

Питання про попереднє нарахування доходу та питання про його фактичну виплату є різними за своїм змістом.

Той факт, що право на компенсацію не може ставитися у залежність виключно від того, чи здійснив суб`єкт владних повноважень своєчасне попереднє нарахування належного доходу, не означає, що для окремої вимоги про виплату компенсації не має юридичного значення фактичне отримання особою основної суми доходу.

Так само правова природа пенсійних виплат не змінюється залежно від того, чи нараховані вони органом Пенсійного фонду самостійно або на виконання судового рішення.

Проте ця обставина не усуває необхідності встановлення інших передбачених законом умов для виплати компенсації.

Під час апеляційного перегляду суд відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує сформульований Великою Палатою Верховного Суду 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24 правовий висновок щодо сукупності умов права на компенсацію, серед яких прямо визначено фактичне отримання особою відповідного доходу.

Тому наведені апелянтом посилання на судову практику не дають підстав для висновку про помилковість результату вирішення справи судом першої інстанції.

Колегія суддів не заперечує, що тривала невиплата нарахованих сум пенсії становить затримку виплати належного позивачу доходу.

Однак сам факт такої затримки за обставин цієї справи не є достатнім для задоволення окремо заявленої вимоги про нарахування та виплату компенсації до фактичного отримання відповідної пенсійної заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24 прямо віднесла фактичне отримання доходу до сукупності умов права на компенсацію.

Крім того, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 пов`язала момент порушення права на отримання компенсації з невиплатою такої компенсації одночасно з погашенням відповідної пенсійної заборгованості.

При цьому в межах цієї справи ОСОБА_1 не заявляє одночасної вимоги про стягнення самої невиплаченої пенсійної заборгованості та компенсації втрати частини доходів, а предметом спору є саме ненарахування та невиплата компенсації.

Отже, за встановлених у справі обставин суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про передчасність заявлених позовних вимог.

Водночас колегія суддів наголошує, що відмова в задоволенні цього позову з огляду на передчасність заявлених вимог не позбавляє ОСОБА_1 права після фактичного отримання пенсійної заборгованості вимагати нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів за весь період порушення строків виплати відповідного доходу відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За правилами частини п`ятої зазначеної статті при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 КАС України, колегія суддів доходить висновку, що наведені апелянтом аргументи не спростовують правильності результату вирішення спору.

Матеріали справи не містять доказів фактичного отримання позивачем пенсійної заборгованості, щодо несвоєчасної виплати якої він просить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів.

Сам факт нарахування відповідних сум не є достатнім для задоволення заявлених у цій справі вимог.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, додатково підтверджує правильність результату вирішення спору, оскільки фактичне отримання відповідного доходу визначено однією з необхідних умов права на компенсацію.

Колегія суддів також ураховує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив, зокрема, з неможливості остаточного визначення періоду затримки до фактичної виплати заборгованості.

Хоча під час апеляційного перегляду мотиви відмови уточнено з урахуванням актуального правового висновку Великої Палати Верховного Суду, це не змінює правильності висновку суду першої інстанції про передчасність заявлених позивачем вимог та не є підставою для зміни чи скасування правильного по суті судового рішення.

Відтак передбачені статтею 317 КАС України підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма