Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №580/7413/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/7413/25 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 20.05.2023 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за вказані періоди з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020– 2023 роки без урахування відповідного розміру прожиткового мінімуму та зобов`язати здійснити їх перерахунок;

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за 9 повних календарних років, а також грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 45 календарних днів та за 2023 рік за 15 календарних днів, виходячи із занижених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, та зобов`язати здійснити їх перерахунок і виплату.

Також позивач просив здійснити відповідні виплати з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб згідно з Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції визнав протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за спірні періоди 2020– 2023 років без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та зобов`язав здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, задоволено похідні позовні вимоги щодо перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, апелянт вважає, що після внесення постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями залишався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2018.

На переконання скаржника, скасування в судовому порядку пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 не мало наслідком автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови №704.

Також відповідач посилається на положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII та зазначає про відсутність правових підстав для застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини.

Окремо апелянт указує на те, що на день виключення позивача зі списків особового складу з ним проведено повний розрахунок відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

У період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, визначаючи розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розрахункової величини, яка відповідала прожитковому мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Застосування відповідачем саме такої розрахункової величини сторонами фактично не заперечується, а спір стосується правомірності такого підходу.

При визначенні розмірів матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020– 2023 роки, а також належних позивачу при звільненні одноразової грошової допомоги за 9 повних календарних років та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 45 календарних днів і за 2023 рік за 15 календарних днів відповідач виходив із розміру грошового забезпечення, визначеного із застосуванням зазначених складових.

Отже, визначальним питанням для правильного вирішення цієї справи є встановлення розрахункової величини, яка відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 підлягала застосуванню при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Первинною редакцією пункту 4 постанови №704 було передбачено визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанови №704 та викладено її пункт 4 у редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 визнано протиправним та скасовано.

Відомості офіційної бази законодавства також відображають ухвалення 29.01.2020 відповідного судового рішення щодо постанови №704.

Таким чином, саме з 29 січня 2020 року припинила дію редакція пункту 4 постанови №704, запроваджена пунктом 6 постанови №103, яка передбачала застосування незмінного прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Після скасування пункту 6 постанови №103 відсутні правові підстави для подальшого застосування при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року.

З 29 січня 2020 року розміри відповідних окладів підлягали визначенню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та відповідного тарифного коефіцієнта згідно з додатками до постанови №704.

При цьому закони України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки встановлювали відповідний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня кожного календарного року.

Отже, збільшення встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатних осіб мало наслідком зміну розрахункової величини, яка використовувалася для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями відповідно до пункту 4 постанови №704.

Посилання апелянта на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII не спростовує такого висновку.

Вказаною нормою передбачено незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та інших виплат.

Натомість спір у цій справі стосується застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не мінімальної заробітної плати.

Тому положення Закону №1774-VIII не є правовою підставою для застосування відповідачем протягом 2020– 2023 років незмінного прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.

Колегія суддів ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 внесено зміни до пункту 4 постанови №704.

Відповідно до редакції пункту 4 постанови №704, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Офіційна база законодавства підтверджує, що редакція постанови №704 на підставі постанови №481 діє саме з 20.05.2023.

Разом із тим сама по собі наявність з 20.05.2023 нової редакції пункту 4 постанови №704 не спростовує висновків суду першої інстанції щодо протиправності застосування відповідачем у попередній період розрахункової величини станом на 01 січня 2018 року.

Крім того, офіційний текст постанови №704 містить посилання на судові рішення щодо правомірності змін, внесених постановою №481, у тому числі на рішення у справі №320/29450/24.

З огляду на межі апеляційного перегляду та характер доводів апеляційної скарги колегія суддів не вбачає в набранні чинності постановою №481 самостійної підстави для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі.

Посадовий оклад та оклад за військовим званням є складовими грошового забезпечення військовослужбовця, від розміру яких залежить обчислення інших видів грошового забезпечення та належних військовослужбовцю виплат.

Отже, неправильне визначення базових складових грошового забезпечення безпосередньо впливає на розмір виплат, які обчислюються виходячи з такого грошового забезпечення.

Як установлено судом першої інстанції, відповідачем із застосуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розрахункової величини станом на 01 січня 2018 року, було обчислено матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020– 2023 роки, а також одноразову грошову допомогу при звільненні за 9 повних календарних років та грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік за 45 календарних днів і за 2023 рік за 15 календарних днів.

Враховуючи встановлену протиправність застосування відповідачем неналежної розрахункової величини при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність проведення перерахунку також тих виплат, розмір яких залежав від відповідних складових грошового забезпечення.

Такий перерахунок має здійснюватися виходячи з належним чином визначених складових грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Посилання апелянта на те, що на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу з ним проведено повний розрахунок відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, наведених висновків не спростовує.

Факт проведення розрахунку при звільненні підтверджує здійснення відповідних виплат, однак сам по собі не свідчить про правильність визначення їх розміру.

Якщо при обчисленні належних військовослужбовцю виплат було застосовано неправильно визначені базові складові грошового забезпечення, проведення фактичного розрахунку при звільненні не припиняє права особи на одержання різниці між фактично виплаченими та належними відповідно до законодавства сумами.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Перерахунок грошового забезпечення на виконання судового рішення не змінює правової природи донарахованих сум, оскільки такі суми є частиною грошового забезпечення та інших належних військовослужбовцю виплат за відповідні періоди.

Отже, під час фактичної виплати донарахованих за рішенням суду сум підлягає застосуванню встановлений законодавством механізм компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.

Доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів ураховує правовий висновок Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

Предметом касаційного перегляду у зазначеній справі було саме питання застосування строку звернення до суду з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця за 2020– 2023 роки.

Верховний Суд звернув увагу на необхідність визначення редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню до відповідних правовідносин, з урахуванням моменту виникнення права військовослужбовця на відповідні виплати.

Судова палата при цьому відступила від раніше сформованих висновків, відповідно до яких до вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за попередні періоди застосовувалася редакція статті 233 КЗпП України, чинна виключно на момент звернення особи до суду, а перебіг строку автоматично пов`язувався з датою звільнення військовослужбовця.

Зокрема, Верховний Суд відступив від відповідних висновків у справах №500/6880/23, №580/9690/23, №400/4829/24 та №160/5468/23.

Таким чином, сам по собі факт звернення ОСОБА_1 до суду після спливу тримісячного строку від дати звільнення не є достатнім для висновку про пропуск установленого законом строку звернення до адміністративного суду щодо всіх заявлених ним вимог.

Вирішальним є встановлення того, коли виникло право позивача на кожну зі спірних виплат та яка редакція статті 233 КЗпП України діяла на момент виникнення відповідного права.

До набрання 19 липня 2022 року чинності Законом України №2352-IX частина друга статті 233 КЗпП України передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, щодо вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення, право на яке виникло до 19 липня 2022 року, подальша зміна законодавчого регулювання не може ретроспективно встановлювати строк, якого на момент виникнення відповідного права закон не передбачав.

Щодо виплат, право на які виникло після 19 липня 2022 року, підлягають урахуванню приписи статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, а також обставини отримання особою письмового повідомлення про нараховані та виплачені їй суми у випадках, для яких закон пов`язує з таким повідомленням початок перебігу строку.

Апелянтом не наведено належних та достатніх обставин, які з урахуванням зазначеної правової позиції Верховного Суду свідчили б про наявність підстав для залишення заявлених ОСОБА_1 вимог без розгляду.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів наявності правових підстав для застосування при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача після 29 січня 2020 року незмінного прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до іншого тлумачення положень постанови №704 та правових наслідків скасування пункту 6 постанови №103 і не спростовують правильності висновку про порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі.

Колегія суддів також зазначає, що окремі мотиви, наведені судом першої інстанції щодо правових наслідків скасування пункту 6 постанови №103, не впливають на правильність вирішення спору по суті, оскільки кінцевий висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на відповідний перерахунок узгоджується з наведеним нормативним регулюванням.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою – четвертою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вирішення спору судом першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) слід залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року — без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, —

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) — залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма