Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №320/37851/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/37851/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати донарахованого грошового забезпечення - 09 травня 2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити таку компенсацію відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування позивачу передбаченої Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованого за період з 29 січня 2020 року по 09 травня 2024 року.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день його фактичної виплати - 09 травня 2024 року відповідно до Порядку №159.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Апелянт, посилаючись на положення Закону №2050-III та Порядку №159, зазначає, що необхідною умовою виникнення права на компенсацію є порушення строків виплати нарахованого громадянину доходу. На переконання відповідача, всі визначені законодавством види грошового забезпечення позивача нараховувалися та виплачувалися своєчасно і в повному обсязі, а тому підстав для нарахування компенсації немає.

Крім того, апелянт звертає увагу на склад грошового забезпечення військовослужбовця, який включає посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, та вважає необґрунтованим покладення на військову частину обов`язку щодо виплати спірної компенсації.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №320/11400/22, зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та з 01 січня 2021 року по 17 червня 2021 року з урахуванням належним чином визначених посадового окладу та окладу за військовим званням, а також здійснити відповідний перерахунок інших належних позивачу виплат.

На виконання вказаного судового рішення 09 травня 2024 року відповідачем нараховано та виплачено позивачу 185 934,23 грн, що підтверджується банківською випискою.

Водночас разом із виплатою зазначеної заборгованості відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Правовідносини щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159.

Закон №2050-III є чинним; його поточна редакція діє з 04 квітня 2025 року.

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи й організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.

До доходів, на які поширюється дія цього Закону, прямо віднесено, серед іншого, заробітну плату (грошове забезпечення).

За приписами статті 3 Закону №2050-III сума компенсації визначається виходячи із суми нарахованого, але своєчасно не виплаченого доходу за відповідний місяць та індексу інфляції за період його невиплати. При цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата суми компенсації здійснюється у тому самому місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічний механізм закріплений Порядком №159, прийнятим на виконання Закону №2050-III.

Отже, визначальними умовами для виникнення права особи на компенсацію є наявність належного їй грошового доходу, який не має разового характеру, порушення встановленого строку його виплати на один і більше календарних місяців та подальша фактична виплата такого доходу.

Колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що право позивача на компенсацію відсутнє у зв`язку з тим, що відповідні суми грошового забезпечення не були нараховані йому до ухвалення судового рішення.

Саме по собі здійснення належного нарахування лише на виконання судового рішення не змінює правової природи відповідних коштів та періоду, за який вони належали військовослужбовцю.

Використане законодавцем у статті 3 Закону №2050-III формулювання «нарахований, але не виплачений дохід» не може тлумачитися таким чином, що особа втрачає право на компенсацію лише тому, що суб`єкт, зобов`язаний своєчасно визначити, нарахувати та виплатити належний дохід, не здійснив його правильного нарахування.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово виходив із того, що право на компенсацію втрати частини доходів виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, але не виплачені, якщо право особи на такий дохід існувало та в подальшому було реалізовано, у тому числі на виконання судового рішення.

Саме такий підхід наведений судом першої інстанції з посиланням, зокрема, на постанови Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №814/1527/17, від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 січня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11439/19 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Таким чином, правове значення має не формальна дата проведення відповідачем правильного нарахування, а той факт, що відповідний дохід належав позивачу за попередній період та був фактично отриманий ним із суттєвою затримкою.

Протилежне тлумачення фактично ставило б право особи на компенсацію у залежність від належного виконання боржником обов`язку щодо своєчасного нарахування доходу та призводило б до ситуації, за якої ненарахування належного доходу створювало б для боржника сприятливіші правові наслідки порівняно з його нарахуванням із подальшою несвоєчасною виплатою.

Такий підхід не відповідав би компенсаційній природі передбаченого Законом №2050-III механізму, метою якого є відшкодування втрати купівельної спроможності належного особі доходу внаслідок інфляційних процесів протягом періоду його несвоєчасного отримання.

Не є підставою для відмови в задоволенні позову й та обставина, що спірна сума грошового забезпечення була нарахована та виплачена відповідачем на виконання рішення суду.

Компенсаційний механізм Закону №2050-III пов`язаний із самим фактом несвоєчасного отримання належного доходу, а не з підставою, на якій боржник у подальшому здійснив його нарахування.

Судове рішення у такому випадку не створює нового виду доходу та не змінює періоду, за який цей дохід належав особі, а забезпечує реалізацію вже існуючого права на належний розмір грошового забезпечення.

Відповідно, якщо внаслідок виконання судового рішення особі виплачено належний їй за минулі періоди дохід, така виплата не усуває наслідків його несвоєчасного отримання.

У цій справі встановлено, що належний позивачу розмір грошового забезпечення за попередні періоди фактично був виплачений лише 09 травня 2024 року.

Отже, саме у зв`язку з фактичною виплатою відповідної заборгованості виник обов`язок відповідача одночасно вирішити питання щодо компенсації втрати частини доходу.

Колегія суддів також не приймає доводи апелянта про те, що наявність у структурі грошового забезпечення щомісячних та одноразових складових сама по собі виключає право позивача на компенсацію.

Стаття 2 Закону №2050-III прямо відносить грошове забезпечення до доходів, на які поширюється механізм компенсації. Водночас Закон встановлює критерій відсутності разового характеру доходу.

Тому під час виконання судового рішення у цій справі розрахунок компенсації має здійснюватися відповідно до передбаченого Законом №2050-III та Порядком №159 механізму стосовно тих сум виплаченої заборгованості, які за своєю правовою природою відповідають установленим цими нормативними актами критеріям доходу, що підлягає компенсації.

При цьому визначений судом період з 29 січня 2020 року до 09 травня 2024 року характеризує загальний часовий проміжок затримки виплати належного позивачу грошового забезпечення та не означає нарахування інфляційної компенсації на всю суму 185 934,23 грн як на єдиний платіж починаючи з 29 січня 2020 року.

За змістом статті 3 Закону №2050-III та пункту 4 Порядку №159 відповідний розрахунок має здійснюватися помісячно, виходячи із суми належного, але своєчасно не отриманого доходу за відповідний місяць та приросту індексу споживчих цін за встановлений законодавством період.

Отже, наведені в апеляційній скарзі посилання на особливості структури грошового забезпечення не спростовують самого права позивача на компенсацію та не свідчать про помилковість висновку суду першої інстанції щодо протиправності бездіяльності відповідача.

Твердження апелянта про те, що всі види грошового забезпечення позивачу виплачувалися своєчасно та у повному обсязі, суперечить установленим у справі обставинам.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року у справі №320/11400/22 установлено необхідність здійснення перерахунку належних позивачу виплат за 2020- 2021 роки, а фактична виплата відповідної різниці в сумі 185 934,23 грн відбулася лише 09 травня 2024 року.

Той факт, що у відповідні місяці відповідач виплачував позивачу певні суми грошового забезпечення, не свідчить про своєчасність виплати всього належного розміру доходу, якщо в подальшому судовим рішенням установлено обов`язок здійснити його перерахунок та доплату.

Інакше кажучи, своєчасна виплата лише частини належного доходу не усуває факту прострочення щодо тієї його частини, яка була виплачена пізніше.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншого тлумачення положень Закону №2050-III та Порядку №159, однак не спростовують установленого судом факту несвоєчасного отримання позивачем належного йому грошового забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиплата компенсації одночасно з виплатою 09 травня 2024 року заборгованості з грошового забезпечення свідчить про невиконання відповідачем установленого законом обов`язку.

При цьому окреме звернення особи із заявою про виплату такої компенсації не є юридичним фактом, з яким Закон №2050-III пов`язує виникнення відповідного права, оскільки обов`язок щодо її виплати виникає безпосередньо із закону за наявності встановлених ним умов.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для захисту порушеного права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та покладення на неї обов`язку здійснити нарахування і виплату компенсації відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159.

Доводи апеляційної скарги правильності цих висновків не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

Т.Р. Вівдиченко