Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №320/47472/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/47472/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Кучми А.Ю., Файдюка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження його пенсії максимальним розміром після проведення перерахунку на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі №320/22261/23, а також після проведення індексації пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118, від 24 лютого 2023 року №168 та від 23 лютого 2024 року №185, та зобов`язати відповідача провести відповідні перерахунки і виплати без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром після виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі №320/22261/23, починаючи з 01 квітня 2019 року, та зобов`язано відповідача провести перерахунок і виплату пенсії без такого обмеження.

Також суд першої інстанції зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача починаючи з 01 березня 2022 року, 01 березня 2023 року та 01 березня 2024 року з урахуванням індексації, проведеної відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №118, №168 та №185, без обмеження пенсії максимальним розміром та з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що нормативно-правовими актами, які регулюють порядок та розміри пенсійного забезпечення осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», передбачено обмеження пенсії максимальним розміром.

Апелянт посилається на положення статті 43 Закону №2262-XII, статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», а також на законодавчі зміни, внесені після прийняття рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.

На переконання відповідача, визнання неконституційними положень частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII не виключає можливості застосування обмеження максимального розміру пенсії на підставі інших положень законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону №2262-XII.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі №320/22261/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов`язано здійснити позивачу з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 січня 2023 року №06/1264 з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача станом на 01 квітня 2019 року. Її розмір з урахуванням надбавок становив 17 655,09 грн, однак суму до виплати відповідач обмежив максимальним розміром — десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, відповідно до матеріалів пенсійної справи з 01 березня 2022 року відповідачем проведено індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення 0,14, внаслідок чого сума індексації становила 2 176,80 грн, а загальний розмір пенсії з надбавками — 22 980,35 грн, однак суму до виплати знову обмежено максимальним розміром.

У подальшому відповідачем проведено індексацію пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №168 та №185, однак при визначенні розміру пенсії до виплати також застосовано обмеження її максимальним розміром.

Не погодившись із таким обмеженням, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, однак листом від 11 липня 2024 року №28157-27173/К-02/8-2600/24 відповідач відмовив у проведенні виплати пенсії без застосування максимального обмеження.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-XII.

Частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII було встановлено, що максимальний розмір пенсії з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини зазначеного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 20 грудня 2016 року.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, починаючи з 20 грудня 2016 року положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, якими встановлювалося обмеження пенсії максимальним розміром, втратили чинність.

При цьому Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII були внесені зміни, якими слова «у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами «по 31 грудня 2017 року».

Проте такі зміни самі по собі не відновили дії частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, оскільки на момент набрання ними чинності відповідне положення вже було визнане неконституційним та втратило чинність.

Отже, доводи апелянта щодо можливості застосування частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII після ухвалення Конституційним Судом України рішення №7-рп/2016 є необґрунтованими.

Колегія суддів також відхиляє посилання відповідача на статтю 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI.

Так, Законом №3668-VI одночасно було викладено у відповідній редакції положення статті 43 Закону №2262-XII та передбачено статтею 2 Закону №3668-VI обмеження максимального розміру пенсій, призначених, зокрема, відповідно до Закону №2262-XII.

Таким чином, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та статті 2 Закону №3668-VI в частині поширення її дії на пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-XII, були прийняті одночасно, регулювали одні й ті самі правовідносини та є однаковими за змістом.

Саме такий підхід послідовно застосовується Верховним Судом.

Зокрема, у постанові від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19 Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, виходив із того, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та статті 2 Закону №3668-VI регулюють одні й ті самі правовідносини щодо обмеження максимального розміру пенсій військовослужбовців.

Аналогічний підхід Верховний Суд підтримав у постанові від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21, у якій також предметом судового контролю була правомірність застосування до пенсії, призначеної за Законом №2262-XII, максимального обмеження.

Також відповідні висновки щодо наслідків рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та співвідношення Закону №2262-XII із Законом №3668-VI викладені Верховним Судом у постанові від 23 січня 2024 року у справі №160/17347/22.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував зазначену практику Верховного Суду, зокрема постанови від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21, від 23 січня 2024 року у справі №160/17347/22 та від 27 березня 2024 року у справі №620/4764/21.

Крім того, колегія суддів ураховує, що рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України, приписи статті 2 Закону №3668-VI у тій частині, в якій вони поширюють свою дію на Закон №2262-XII. На цю обставину продовжує посилатися Верховний Суд у сучасній практиці щодо максимального обмеження військових пенсій.

Таким чином, посилання апелянта на статтю 2 Закону №3668-VI не утворює правової підстави для обмеження пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами.

Колегія суддів також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої за наявності неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано виходив із необхідності застосування до спірних правовідносин положень Закону №2262-XII з урахуванням юридичних наслідків рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а не положень Закону №3668-VI, на які посилається відповідач.

Щодо доводів апеляційної скарги про правомірність обмеження пенсії позивача після проведення її індексації колегія суддів зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 передбачено проведення з 01 березня 2022 року індексації пенсій, у тому числі пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII.

На виконання зазначеної постанови відповідачем нараховано позивачу індексацію в розмірі 2 176,80 грн, однак загальний розмір пенсії після проведення такого підвищення обмежено максимальним розміром.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 передбачено проведення індексації пенсій з 01 березня 2023 року, а постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 — проведення відповідної індексації з 01 березня 2024 року.

Разом із тим положення зазначених постанов Кабінету Міністрів України щодо проведення індексації «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом» не встановлюють самостійного максимального розміру пенсії.

Використання Кабінетом Міністрів України словосполучення «визначеного законом» свідчить про відсильний характер відповідного положення. Отже, максимальне обмеження може бути застосоване лише за умови існування чинної норми закону, яка передбачає таке обмеження.

Однак, як установлено вище, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII втратили чинність унаслідок рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016, а приписи статті 2 Закону №3668-VI в частині поширення їх дії на Закон №2262-XII визнано неконституційними рішенням Конституційного Суду України №7-р(II)/2022.

Відтак положення постанов Кабінету Міністрів України №118, №168 та №185 не можуть бути самостійною правовою підставою для обмеження загального розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що встановлення постановами Кабінету Міністрів України граничного розміру самого підвищення внаслідок індексації та застосування максимального обмеження до загального розміру пенсії є різними правовими механізмами.

У межах цієї справи спір виник саме щодо обмеження загального розміру пенсійної виплати після врахування нарахованої відповідачем індексації, а не щодо розміру коефіцієнтів індексації чи встановленого Кабінетом Міністрів України граничного розміру відповідного підвищення.

Таким чином, сам факт того, що постановами №118, №168 та №185 передбачено проведення індексації в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки чинної законодавчої підстави для застосування до пенсії позивача відповідного максимального обмеження у спірних правовідносинах відповідачем не наведено.

Щодо посилань апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 колегія суддів зазначає, що нормативне регулювання перерахунку пенсії не змінює правових наслідків рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 та не надає відповідачу самостійного права застосовувати максимальне обмеження пенсії за відсутності відповідної чинної норми закону.

Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, яке набрало законної сили 05 березня 2019 року, пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України №103 визнано протиправними та нечинними.

Отже, наведені в апеляційній скарзі посилання на нормативне регулювання, яке діяло під час попередніх перерахунків пенсії, не спростовують установленої судом першої інстанції відсутності правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За правилами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві не наведено належної чинної законодавчої підстави, яка б дозволяла у спірний період обмежувати пенсію позивача, призначену відповідно до Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з правовою оцінкою суду першої інстанції та іншого тлумачення норм законодавства, однак не спростовують установлених судом обставин та висновку про протиправність застосування максимального обмеження.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини обов`язок суду мотивувати рішення не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожний аргумент сторони; обсяг такого обов`язку залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволенню не підлягає, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, —

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві — залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді А.Ю. Кучма

В.В. Файдюк