Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №522/12560/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/12560/26

Категорія: 113020200 Головуючий в 1 інстанції: Науменко А.В.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:13.08.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

при секретарі – Алексєєвій Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 13 серпня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної міграційної служби (далі – ГУ ДМС) в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував що, оскаржуване рішення про примусове видворення було прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та без урахування принципу пропорційності. Встановлений 16 червня 2026 року строк для примусового повернення становив лише 2 календарні дні, що в конкретних умовах не забезпечувало реальної можливості ні для організації виїзду, ні для ефективного судового оскарження. Під час складання матеріалів ані 16 червня 2026 року, ані 22 червня 2026 року позивачу не було забезпечено кваліфікованого перекладача, попри те, що він є іноземцем, не володіє українською мовою та підписував документи без належного розуміння їх змісту та правових наслідків. Відповідач формально використав невиконання первинного рішення про повернення як підставу для застосування більш суворого заходу — примусового видворення та поміщення до ПТПІ. Крім того, позивач має міцні сімейні зв`язки в Україні: він проживає однією сім`єю з громадянкою України ОСОБА_2 , і ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина — ОСОБА_3 , яка є громадянкою України. Примусове видворення батька новонародженої дитини порушує ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права дитини та є непропорційним втручанням держави, оскільки призведе до розлучення сім`ї.

Відповідач позов не визнав та вказав, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки рішення про примусове видворення громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 прийнято у межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України. Позивач, перебуваючи на території України після закінчення дозволеного строку без законних підстав та джерел існування, неодноразово порушував міграційні правила, за що був двічі притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП. Факт ігнорування позивачем рішення про примусове повернення від 16 червня 2026 року свідчить про умисне ухилення від виконання вимог міграційного органу. Відповідач спростовує твердження про порушення права на захист, вказуючи на залучення перекладача під час складання матеріалів. Крім того, наявність сімейних зв`язків позивача в Україні не є автоматичною підставою для легалізації його перебування чи звільнення від адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства, особливо в умовах воєнного стану, коли публічний інтерес щодо забезпечення національної та громадської безпеки переважає інтереси особи. На підставі викладеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Справу розглянуто за правилами п.11 ч.6 ст.12 КАС України у відкритому судовому засіданні.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2026 року позов ОСОБА_1 – задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства №510110010000870 від 22 червня 2026 року, відносно громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ГУ ДМС в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

- дозволений строк перебування відповідача на території України закінчився;

- відповідач перебуває на території України незаконно, ухиляється від виїзду з України до країни походження або третьої країни після закінчення встановленого терміну перебування в Україні;

- позивач постійного зареєстрованого місця проживання, законного джерела існування не має та відсутні документи на проживання в Україні;

- позивачем добровільно адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 100 гривень, не сплачено;

- ГУ ДМС в Одеській області не може здійснювати перевірку наявності/відсутності повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення стосовно іноземця, оскільки жодним нормативно-правовим актом дане питання не врегульоване;

- судом першої інстанції не з`ясовано наявність чи відсутність прийняття стосовно ОСОБА_1 відповідного рішення про заборону виїзду за межі України та внесення такої інформації до відповідних баз;

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що Приморський районний суд м. Одеси по справі ухвалив рішення правильно встановивши обставини справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги безпідставними, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Окремо сторона позивача звертала увагу на ту обставину, що судом першої вірно встановлено, що позивач має міцні сімейні зв`язки в Україні: він проживає однією сім`єю з громадянкою України ОСОБА_2 , у них народилася спільна дитина ОСОБА_4 , яка є громадянкою України. Примусове видворення батька новонародженої дитини порушує ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, права дитини та є непропорційним втручанням держави, оскільки призведе до розлучення сім`ї.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУ ДМС в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення від 22 червня 2026 року №5101100100000870 про примусове видворення прийнято відповідачем виключно у зв`язку з невиконанням позивачем рішення про примусове повернення від 16 червня 2026 року у встановлений строк.

Однак рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2026 року у справі №522/11965/26 рішення від 16 червня 2026 року про примусове повернення визнано протиправним та скасовано. Відтак юридична підстава, на якій ґрунтувалося оскаржуване рішення про видворення (факт невиконання позивачем законного рішення про повернення), відпала, а застосування більш суворого заходу примусового впливу до особи не може ґрунтуватися на невиконанні рішення, яке згодом визнано протиправним. Це свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення та про формальний підхід відповідача при його прийнятті.

Ось додатковий пункт до мотивувальної частини — оцінка щодо впливу кримінальної справи №522/10130/21 на правомірність оскаржуваного рішення:

Судом першої інстанції також встановлено, що станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 22 червня 2026 року про примусове видворення позивача з України, а також станом на момент розгляду цієї справи судом, стосовно позивача триває розгляд кримінальної справи №522/10130/21, у якій він є обвинуваченим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 345 КК України, а розгляд апеляційної скарги у цій справі призначено на 30 вересня 2026 року.

Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач об`єктивно перебував у категорії осіб, яким законом прямо заборонено самостійний виїзд з України у зв`язку з наявністю щодо нього незавершеного кримінального провадження. За таких обставин прийняття відповідачем рішення про примусове видворення позивача суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки покладає на позивача обов`язок, виконання якого є юридично неможливим (виїзд з України), і не узгоджується із встановленою законом забороною на виїзд особи, стосовно якої не завершено кримінальне провадження.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77, п.1 ч.1 ст. 289 КАС України, ч.ч.1, 5 ст. 26, ч.ч.1, 4 ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI, Наказу Міністерства внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України "Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства" №353/271/150.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, виходячи з наступного.

Згідно із приписами ч.1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" №3773-VI від 22 вересня 2011 року (далі – Закон №3773-VI).

Пунктом 7 ч.1 ст. 1 Закону №3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Так, ч.1 ст. 1 Закону №3773-VI передбачено, що нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до ч.5 ст. 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Статтею 30 Закону №3773-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150 ).

Згідно ч.1 ст. 13 закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п`яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй. Відкликана або визнана недійсною посвідка підлягає вилученню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону.

Згідно з п.4 Інструкції №353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України (п.5 Інструкції №353/271/150).

Крім того, відповідно до п.2 розділу ІІ Інструкції №353/271/150 – рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).

Згідно абз.3 п.10 розділу І Інструкції №353/271/150, після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення посадові особи з`ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення негайно повідомляється центр надання правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.

З матеріалів справи вбачається, що 22 червня 2026 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про примусове видворення з України позивача, яким вирішено примусово видворити з України відповідача.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення від 22 червня 2026 року №5101100100000870 про примусове видворення прийнято відповідачем виключно у зв`язку з невиконанням позивачем рішення про примусове повернення від 16 червня 2026 року у встановлений строк.

Однак, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року залишено в силі рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 липня 2026 року у справі №522/11965/26, яким рішення міграційного органу від 16 червня 2026 про примусове повернення позивача визнано протиправним та скасовано.

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що підстава у вигляді невиконання позивачем законного рішення про повернення, на якій ґрунтувалося оскаржуване рішення про видворення – скасована.

Відтак, застосування більш суворого заходу примусового впливу до особи не може ґрунтуватися на невиконанні рішення, яке згодом визнано протиправним, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства №510110010000870 від 22 червня 2026 року.

Колегія суддів додатково зазначає, що ч.2 ст. 22 Закону №3773-VI, обумовлено заборону виїзду з України до закінчення кримінального провадження іноземців або осіб без громадянства, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа, порушена відносно яких розглядається судом, підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №308/7395/16-а, та відповідно до вимог ч.5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

На момент прийняття оскаржуваного рішення оскаржуваного рішення про примусове видворення, позивач об`єктивно перебував у категорії осіб, яким законом прямо заборонено самостійний виїзд з України у зв`язку з наявністю щодо нього незавершеного кримінального провадження. За таких обставин прийняття відповідачем рішення про примусове видворення позивача суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки покладає на позивача обов`язок, виконання якого є юридично неможливим (виїзд з України), і не узгоджується із встановленою законом забороною на виїзд особи, стосовно якої не завершено кримінальне провадження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.