Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №400/418/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/418/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року (суддя Малих О.В., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 15.10.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

16.01.2025 до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в/ч НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним призов ІНФОРМАЦІЯ_3 на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаного ОСОБА_1 та скасувати мобілізаційне розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо організації та проведення 18.12.2024 мобілізації ОСОБА_1 , яким знято його з військового обліку 19.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 та включено до поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_5 №8/1/8250 від 18.12.2024;

- визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка оформлена довідкою №20 від 18.12.2024;

- визнати протиправним та скасувати наказ в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2024 №390 в частині призначення військовозобов`язаного ОСОБА_1 на посаду курсанта до навчального батальйону в/ч НОМЕР_1 , зарахування його до списків особового складу військової частини і приступленням ним до виконання службових обов`язків, військове звання за штатом "солдат";

- скасувати пункт 16 наказу в/ч НОМЕР_1 від 19.12.2024 №390 про призначення солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 курсантом навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону, ВОС-100221 А, 2907008133, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_5 №8/1/8250 від 18.12.2024;

- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та звільнити його з військової служби і направити його на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання та оформлення ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

На обґрунтування поданої скарги зазначається, що незважаючи на те, що відповідно до пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2023 № 560, заява про надання відстрочки підлягає розгляду протягом семи днів з моменту її надходження, а до ухвалення рішення комісії особа не може бути направлена на медичний огляд чи мобілізована, представники ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинили щодо позивача насильницьке затримання, без вручення повістки, оформлення процесуальних документів, повідомлення близьких, без надання можливості зв`язатися з адвокатом чи отримати правову допомогу. Позивача було фактично позбавлено волі, переміщено до військової частини, де його внесли до списків особового складу та призначили на посаду курсанта. Зазначені дії суперечать нормам адміністративного та кримінального законодавства, а також порушують конституційні права позивача, зокрема право на свободу, особисту недоторканність, правовий захист, доступ до правничої допомоги та реалізацію гарантованого права на відстрочку. Крім того, мобілізація ОСОБА_1 була оформлена на підставі довідки військово-лікарської комісії № 16349 від 18.12.2024, яка, з огляду на обставини її складання, є юридично нікчемною. Зазначена довідка містить недостовірні дані, не підтверджені об`єктивними медичними висновками. Позивач не проходив медичного огляду, не здавав аналізів, не був ознайомлений із висновком ВЛК, не підписував жодного документа, не був присутній на засіданні комісії, не мав змоги надати медичні документи, що підтверджують наявність у нього хронічних захворювань. У довідці відсутній підпис ОСОБА_1 , не оформлено акта про відмову від підпису, не зазначено постанову ВЛК, не наведено результати обстежень, а також не дотримано вимог Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402. Стан здоров`я позивача, підтверджений результатами МРТ, консультативними висновками та медичними картами, включає прогресуючі патології хребта, головного мозку, порушення вестибулярних функцій, які потребують стаціонарного лікування, а не проходження військової служби. Таким чином, висновок про придатність ОСОБА_1 до військової служби був оформлений без його участі, без дотримання медичних стандартів, без законного направлення на проходження військово-лікарської комісії, що свідчить про порушення його права на медичне обстеження, правовий захист та належну адміністративну процедуру. Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 порушив вимоги Закону України від 04.05.2024 № 3621-ІХ, яким скасовано статус "обмежено придатний" і встановлено обов`язок проходження повторного медичного огляду до 05.02.2025 для всіх осіб, які раніше мали такий статус. Позивач як особа, яка з 1998 року був визнаний обмежено придатним, не пройшов повторного огляду, а мобілізація була здійснена на підставі підробленої довідки. Проте суд першої інстанції не дослідив ці обставини та не надав належної оцінки тому, що позивач подав заяву про відстрочку, яка була належним чином оформлена, надіслана поштою, містила медичні документи, і відповідно до Порядку № 560 підлягала розгляду протягом семи днів.

Також суд першої інстанції залишив без належної правової оцінки джерела правової підстави для винесення наказу № 390.

Відповідачі своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.12.2024 позивача було доставлено працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення його облікових даних.

18.12.2024 позивач подав через Укрпошту рекомендованим листом (номер поштового відправлення 5402807244948) заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 з додатками про відстрочку від мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону №3543, оскільки його мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на підставі висновку №1958/6 із постанови ЛКК поліклінічного відділення потребує постійного стороннього догляду, безстроково.

Згідно запису на опису вкладення до конверту, згадане відправлення вручено 20.12.2024 (а.с. 17 зв.).

Відповідно до результатів проходження медичного огляду ВЛК позивачу була видана довідка №20 ВЛК від 18.12.2024 , якою він був визнаний здоровим.

Відповідно до наказу від 18.12.2024 №351 позивач був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 19.12.2024 №390 позивача призначено солдатом за призивом по мобілізації, курсантом навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону, ВОС-100221 НОМЕР_3 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_7 від 18.12.2024 №8/1/8250.

Вважаючи протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 та ВЛК щодо призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу в/ч НОМЕР_1 щодо призову на військову службу під час загальної мобілізації та зарахування до списків особового складу та призначення на посади за штатом військового часу ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що на момент призову на військову службу, відповідно до ст. 23 Закону №3543 позивач мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Водночас, право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним, шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК СП). При цьому, реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця. Оскільки оскаржуваним у даній справі наказом в частині, що стосується позивача, вже реалізовано, тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби, не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача. Тому суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права щодо скасування наказу про призов на військову службу та зарахування до списків військової частини, є неефективним, адже не вирішує правомірності призову на військову службу та дій органу ТЦК та СП.

Відмовляючи у задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про надання та оформлення позивачу відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі ст. 23 Закону №3543, суд зазначив, що оскільки позивачем не оскаржується (як основна вимога) рішення або бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо його заяви про відстрочку від мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону №3543, яку позивач 18.12.2024 подав через Укрпошту, тому обраний позивачем шлях захисту порушеного права є невірним.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 65 Конституції України обумовлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Верховною Радою України Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі воєнний стан був неодноразово продовжений і триває на теперішній час.

Відповідно, оголошена й проведена загальна мобілізація, зокрема в Херсонській області, упродовж 90 діб згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про загальну мобілізацію", неодноразово продовжувалась.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно частини 2 статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За визначенням, наведеним в абзаці 4 статті 1 Закону України від 21.10.1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зокрема:

зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду (пункт 9 частини 1, у редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пунктів 57, 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі – Порядок №560, у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Пунктом 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі – Порядок №1487, у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно підпункту 8 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

З системного аналізу наведених вище правових норм вбачається, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від 18.12.2024 не особисто, а через поштового оператора Укрпошта. У зв`язку із чим така заява була отримана відповідачем лише 20.12.2024.

Між тим, відповідно до наказу від 18.12.2024 №351 позивач був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 . Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 19.12.2024 №390 позивача призначено солдатом за призивом по мобілізації, курсантом навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону, ВОС-100221 НОМЕР_3 .

Таким чином, станом на день отримання заяви про відстрочку позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, тобто він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця.

Відповідно до пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підпунктом 1 пункту 252 Положення №1153/2008 визначено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі – Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.

Пунктом 11 Положення №154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Таким чином, право на відстрочку від призову під час мобілізації та право на звільнення з військової служби є різними за своїм змістом, підставами виникнення та правовими наслідками правовими категоріями.

Право на відстрочку виникає до моменту набуття особою статусу військовослужбовця та стосується стадії призову на військову службу під час мобілізації. Таке право врегульоване статтею 23 Закону №3543-XII та полягає у звільненні окремих категорій осіб від призову під час мобілізації за наявності визначених законом умов.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22 та в подальшому підтримана Верховних Судом в постанові 14 травня 2026 року у справі №620/183/23

Застосовуючи наведене, колегія суддів вважає, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку.

При цьому, колегія суддів зауважує, що правовий статус особи, яка реалізувала право на відстрочку у визначеному законом порядку, та особи, яка такого права не реалізувала, не є тотожним.

Особа, яка до моменту призову особисто звернулась із заявою та документами, що підтверджують наявність підстав для відстрочки, набуває правового становища особи, щодо якої територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний перевірити наявність відповідних підстав та прийняти рішення з урахуванням установлених законом гарантій звільнення від призову під час мобілізації.

Натомість у випадку, коли особа, маючи передбачене законом право на відстрочку, не реалізувала його у визначений спосіб до моменту призову, а після призову була зарахована до списків особового складу військової частини, спірні правовідносини переходять у сферу проходження військової служби та регулюються спеціальним законодавством про військову службу.

Водночас такий висновок не означає, що будь-яке порушення права на відстрочку не може мати правових наслідків для оцінки правомірності рішень чи дій суб`єкта владних повноважень. Оцінка наслідків призову особи, яка мала право на відстрочку, має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, у тому числі поведінки особи щодо реалізації такого права, характеру допущених порушень та стадії спірних правовідносин.

При цьому, право на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється статтею 26 Закону №2232-XII. Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених частиною четвертою статті 26 вказаного Закону.

Отже, наявність у особи права на відстрочку від призову не є тотожною наявності права на звільнення з військової служби після фактичного призову та зарахування до списків особового складу військової частини.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мав право на відстрочку, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність у особи такого права не звільняє її автоматично від обов`язку проходження військової служби, а передбачає можливість реалізації права на відстрочку у визначеному законом порядку.

Зазначені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 липня 2023 року у справі №380/7792/22, від 31 серпня 2023 року у справі №380/572/23, від 19 вересня 2023 року у справі №160/14641/22, від 16 листопада 2023 року у справі №160/15200/22.

Незважаючи на доводи позивача про те, що на момент призову на військову службу він мав право на одержання відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять докази неналежного та несвоєчасного звернення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою та документами на підтвердження наявності підстав для відстрочки від призову до моменту його мобілізації, тоді як після призову на військову службу та зарахування до списків особового складу військової частини позивач набув статусу військовослужбовця, у зв`язку із чим питання припинення проходження ним військової служби підлягає вирішенню з урахуванням положень статті 26 Закону №2232-XII, яка визначає підстави звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

Отож, сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби.

З огляду на наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині: визнання протиправним призов ІНФОРМАЦІЯ_3 на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаного ОСОБА_1 та скасування мобілізаційного розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо організації та проведення 18.12.2024 мобілізації ОСОБА_1 ; визнання протиправним та скасування наказу в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2024 №390 в частині призначення військовозобов`язаного ОСОБА_1 на посаду курсанта до навчального батальйону в/ч НОМЕР_1 , зарахування його до списків особового складу військової частини і притупленням ним до виконання службових обов`язків, військове звання за штатом "солдат"; скасування пункту 16 наказу в/ч НОМЕР_1 від 19.12.2024 №390 про призначення солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 курсантом навчального взводу навчальної роти НОМЕР_2 навчального батальйону, ВОС-100221 А, 2907008133, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_5 №8/1/8250 від 18.12.2024; зобов`язання в/ч НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та звільнити його з військової служби і направити його на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання та оформлення ОСОБА_1 відстрочки від призову під час мобілізації на особливий період на підставі ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", задоволенню не підлягають з вищенаведених мотивів.

Що стосується вимог позивача в частині скасування постанови ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка оформлена довідкою №20 від 18.12.2024, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони України та центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджене Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі – Положення №402).

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Відповідно до пункту 2.2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.

До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону; ВЛК евакуаційного пункту; ВЛК пересувної госпітальної бази.

Згідно із положеннями підпункту 2.5.1 пункту 2.5 розділу І Положення №402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК розвідувального органу Міністерства оборони України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

ЦВЛК має право розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України (абз. 15 п.п. 2.3.4 п. 2.3 розділу I Положення №402).

Відповідно до п. 2.4.4 п. 2.4 розділу І Положення №402 на ВЛК регіону покладаються обов`язки, зокрема, з організації військово-лікарської експертизи, керівництва підпорядкованими ВЛК, контролю за їхньою роботою та надання їм методичної і практичної допомоги в зоні відповідальності; розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.

ВЛК регіону має право приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК (абз. 5 п.п. 2.4.5 п. 2.4 розділу I Положення №402)

Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (п. 2.4.10. розділу І Положення №402).

Відповідно до підпунктів 2.8.1, 2.8.2, 2.8.3 п.2.8 розділу І Положення №402 ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП.

Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.

Роз`яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов`язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП.

ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення.

ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.

У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. У воєнний час перевірка свідоцтв про хворобу з постановами про непридатність до військової служби проводиться за наданими на розгляд з ТЦК та СП медичними документами, а за медичними показаннями - шляхом проведення контрольного медичного огляду перед направленням на затвердження в штатні ВЛК. (п.п. 2.8.5 п.2.8 розділу І Положення №402).

Разом з тим, згідно із п. п. 3.3. та 3.4 глави 3 розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 "Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення".

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.

Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_10 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.

Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на повторний (контрольний) медичний огляд.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави стверджувати, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, передбачених пунктом 1.1 розділу І Положення №402, зокрема, з метою визначення ступеня придатності до військової служби, за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК. До позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать, крім інших, ВЛК ТЦК та СП. Положення №402 не передбачає право особи, що проходила медичний огляд, оскаржувати постанови позаштатних ВЛК у судовому порядку. В той же час, у разі непогодження із постановами позаштатних ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із скаргою на дії чи рішення ВЛК. Водночас ВЛК регіону мають право скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Оскарженню у судовому порядку підлягають тільки постанови ВЛК регіонів та постанови ЦВЛК.

З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує постанову ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка оформлена довідкою №20 від 18.12.2024, якою його визнано здоровим. про придатність позивача до військової служби.

Ураховуючи, що перевірка рішень позаштатних ВЛК (якою в даному випадку є ВЛК ТЦК) на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням №402, при проведенні медичного огляду особи належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби ВЛК регіону чи ЦВЛК не приймали, колегія суддів зазначає на недотримання позивачем вимог Положення №402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про не надання судом першої інстанції належної оцінки доводам позовної заяви про те, що медичний огляд позивача було проведено формально, колегія суддів враховує висновки постанови Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №806/526/16 про те, що в межах адміністративного судочинства суд не наділений повноваженнями оцінювати професійні дії лікарів - членів ВЛК, зокрема щодо застосування методів огляду, аналізу медичної документації, встановлення діагнозів та визначення їх відповідності статтям Розкладу хвороб, оскільки такі питання потребують спеціальних медичних знань. Розглядаючи спори щодо оскарження рішень ВЛК, суд уповноважений перевіряти законність таких рішень виключно в частині дотримання процедури їх прийняття. Водночас суд не може надавати власну оцінку обґрунтованості висновків ВЛК, оскільки судові органи не є спеціалізованими установами у сфері медицини, а тому питання медичної оцінки виходять за межі судового контролю при застосуванні норм матеріального права. Визначення наявності чи відсутності підстав для проведення додаткових обстежень, встановлення діагнозу, а також вирішення питання щодо придатності або непридатності особи до військової служби за результатами медичного огляду належить до дискреційних повноважень ВЛК. У зв`язку з цим суд не вправі підміняти собою відповідний орган та перебирати на себе його компетенцію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18.

У зв`язку із чим колегія суддів звертає увагу апелянта, що саме ВЛК регіону мають право скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Оскарженню у судовому порядку підлягають тільки постанови ВЛК регіонів та постанови ЦВЛК.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга позивача не містить належних, вагомих і обґрунтованих міркувань, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували вищевикладені висновки і давали підстави вважати інакше.

Порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення не встановлено.

З огляду на що підстави для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції відсутні.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною четвертою та пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя К.В.Кравченко

Суддя Ю.В.Осіпов