Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №420/7221/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7221/26

Категорія: 106000000 Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:30.06.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини (далі – вч) НОМЕР_1 про:

- визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі – Постанова №153);

- зобов`язання в/ч НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до Постанови №153.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що у період з 13 жовтня 2020 року по 11 листопада 2025 року позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 11 листопада 2025 року №321, позивача було виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 11 листопада 2025 року. У зв`язку з прийняттям Постанови №153, позивач звернувся до відповідача щодо виплати одноразової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. 12 березня 2026 року відповідачем у відповідь було відмовлено позивачу у виплаті одноразової допомоги у розмірі 1 мільйон гривень.

Крім того, позивач зазначив, що 02 березня 2020 року у віці 22 років він добровільно вступив на військову службу за контрактом. У період з березня 2022 року по травень 2025 року систематично брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації про України, перебуваючи в районі ведення бойових дій. Згідно довідки від 07 липня 2025 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, станом на 11 лютого 2025 року позивач мав понад 6 повних місяців безпосередньої участі в бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Враховуючи, що станом на 24 лютого 2022 року у віці 24 років позивач проходив військову службу під час дії воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій більше 6 місяців з моменту введення воєнного стану, то вважає, що має право на отримання одноразової грошової винагороди, оскільки Постанова №153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов. У зв`язку з викладеним позивач просить відновити його право на гарантовану державою грошову винагороду.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 жовтня 2020 року №209, позивач був зарахований до списків особового складу в/ч 28 жовтня 2020 року (тобто до введення воєнного стану) для проходження військової служби за контрактом. Строк проходження позивачем військової служби та дія контракту з 02 березня 2022 були продовжені відповідно до ч.9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" понад установлений строк до оголошення демобілізації. Таким чином, продовження строку служби не є фактом прийняття на військову службу під час воєнного стану, а відтак правові підстави для оформлення документів на виплату одноразової грошової винагороди відсутні, оскільки позивач не підпадає під умови, визначені Постановою №153.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії – відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

- 02 березня 2020 року у віці 22 років керуючись власними патріотичними переконаннями, беручи до уваги обов`язок згідно ст.ст. 17 та 65 Конституції України, зважаючи на свою необхідність захисту України, позивач добровільно вступив на військову службу за контрактом. 18 лютого 2023 року відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 18 лютого 2023 року №51 із позивачем укладено новий контракт (продовжено старий) до закінчення мобілізації. Однак такі фактичні обставини справи повністю ігноруються судом першої інстанції;

- із аналізу норм Постанови №153, тобто станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн. У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі. Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців;

- зважаючи на внесені Постановою №942 зміни до Постанови №153, слід звернути увагу, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили військову службу. Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови №153, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації. Тому слід критично оцінювати доводи відповідача про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди у певному розмірі з тих підстав, що позивач до укладання контракту проходив військову службу. Крім того, Постанова №153 не містить жодних застережень чи обмежень щодо необхідності підписання контракту;

- контракт про проходження військової служби, укладений позивачем у 2020 році, не має правового значення для вирішення питання про призначення та виплату одноразової грошової винагороди передбаченої Постановою №153. Це обумовлено тим, що у 2023 році, під час дії воєнного стану, з позивачем укладено новий контракт про проходження військової служби відповідно до ч.8 ст. 23 Закону №2232-XII, який і є належною юридичною підставою для застосування положень Постанови №153. Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень);

- як вбачається із довідки в/ч НОМЕР_2 від 28 січня 2026 року №958/ убд/12 позивач у період з 20 березня 2023 року по 03 липня 2023 року брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України на підставі журналу бойових дій зведеного загону підтримки військової частини НОМЕР_2 №3дск. Термін участі у складі в/ч НОМЕР_2 – 105 днів. Як вбачається із довідки від 07 липня 2025 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (копія наявна у матеріалах справи) позивач дійсно в період з 28 березня 2022 року по 03 квітня 2022 року – 7 днів, з 12 квітня 2022 року по 10 травня 2022 року - 29 днів, з 02 серпня 2022 року по 15 листопада 2022 року -3 місяці, 14 днів, з 09 червня 2023 року по 31 серпня 2023 року - 2 місяці, 23 дні, з 11 вересня 2023 року по 14 квітня 2024 року - 7 місяців, 4 дні, з 02 травня 2024 року по 22 липня 2024 року - 2 місяці, 21 день, з 23 серпня 2024 року по 13 листопада 2024 року - 2 місяці, 22 дні, з 17 листопада 2024 року по 09 січня 2025 року - 1 місяць, 24 дні, з 07 січня 2025 року по 19 травня 2025 року – 4 місяці, 13 днів брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Відтак позивач станом на 11 лютого 2025 року мав понад 6 повних місяців безпосередньої участі в бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., проходив військову службу за контрактом, зокрема, у в/ч НОМЕР_1 ; має статус учасника бойових дій, про що видане посвідчення серії НОМЕР_3 від 22 червня 2021 року.

Згідно витягу з Послужного списку від 27 листопада 2025 року та від 18 грудня 2025 року, солдат ОСОБА_1 військову присягу прийняв 04 січня 2020 при в/ч НОМЕР_4 ; з 27 листопада 2019 по 16 січня 2020 року – курсант; з 16 січня 2020 по 02 березня 2020 стрілець-санітар у головному інформаційно-телекомунікаційному вузлі ГШ ЗСУ, в/ч НОМЕР_5 ; Відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та п.п.19, 26 Положення укладено контракт строком на 3 (три) роки з 02 березня 2020 року по 02 березня 2023 року та прийнятий на військову службу за контрактом; з 02 березня 2020 року по 27 жовтня 2020 року стрілець-санітар у головному інформаційно-телекомунікаційному вузлі ГШ ЗСУ, в/ч НОМЕР_5 ; з 28 жовтня 2020 року проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 на різних посадах; Відповідно до ст. 23 ч. 9 п.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" продовжено військову службу та дію контракту понад установлений строк до оголошення демобілізації з 02 березня 2022 року.

Згідно витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 28 жовтня 2020 року №209 (по стройовій частині), військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13 жовтня 2020 №34 -РС на посаду стрілець - помічник гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону, який прибув із в/ч НОМЕР_5 в розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , з 28 жовтня 2020 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Листом заступника командира в/ч НОМЕР_1 від 12 березня 2026 року позивачу на його звернення через веб-сайт Урядового контактного центру від 08 лютого 2026 реєстраційний №ПУ-19825141 (від 27 лютого 2026 року вх.№5145) щодо отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої п.4 Постанови №153, повідомлено наступне:" … Оскільки Ви, відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 жовтня 2020 №209, були зараховані до списків особового складу в/ч 28 грудня 2020 року (тобто до введення воєнного стану) для проходження військової служби за контрактом, Ви не підпадаєте під умови отримання одноразової грошової винагороди передбаченої Постановою №153. Також повідомляю, що строк проходження військової служби та дія контракту з 02 березня 2022 були продовжені відповідно до ч.9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" понад установлений строк до оголошення демобілізації. Таким чином, продовження строку служби не є фактом прийняття на військову службу під час воєнного стану, а відтак правові підстави для оформлення документів на виплату одноразової грошової винагороди відсутні.".

Вважаючи протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою №153, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що за наслідком з`ясування фактичних обставин справи в системному зв`язку із законодавчими приписами, суд зазначає, оскільки позивач, як військовослужбовець, станом на 24 лютого 2022 року вже перебував на військовій службі за контрактом, вказане свідчить про те, що останній не підпадає під визначені Постановою №153 та Порядком №153 умови для призначення та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, у зв`язку з чим, відповідачем правомірно було відмовлено йому у виплаті такої одноразової грошової винагороди.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно п.п.2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі – Постанова №704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.

Отже, на території України діє особливий період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану.

Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Разом з цим, Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року №942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153" (далі – Постанова №942), яка набула чинності 07 серпня 2025 року, внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

"виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу".

За наслідками внесених змін законодавець усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Колегія суддів зазначає, що в свою чергу, відповідно до п.1 Порядку №153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Пунктом 2 Порядку №153 встановлено , під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років.

Відповідно абз.1 п.7 Порядку №153 контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.

Так, п.13 Порядку №153 визначає, зокрема, що однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контакту.

Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах в порядку п.4 Постанови №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;

2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;

3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;

4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Як вбачається з матеріалів справи, солдат ОСОБА_1 військову присягу прийняв 04 січня 2020 року при в/ч НОМЕР_4 ; з 27 листопада 2019 року по 16 січня 2020 року року – курсант; з 16 січня 2020 року по 02 березня 2020 року стрілець-санітар у головному інформаційно-телекомунікаційному вузлі ГШ ЗСУ, в/ч НОМЕР_5

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що згідно Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №0666/118/5493 від 07 липня 2025 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 в період з 28 березня 2022 року по 03 квітня 2022 року, з 12 квітня 2022 року по 10 травня 2022 року, з 02 серпня 2022 року по 15 листопада 2022 року, з 09 червня 2023 року по 31 серпня 2023 року, з 11 вересня 2023 року по 14 квітня 2024 року, з 02 травня 2024 року по 22 липня 2024 року, з 23 серпня 2024 року по 13 листопада 2024 року, з 17 листопада 2024 року по 09 січня 2025 року, з 07 січня 2025 року по 19 травня 2025 року брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Херсонська область, Херсонський район, Станіславська сільська ТГр: Миколаївська область, Баштанський район, Інгульська сільська ТГр: Донецька область, Бахмутський район, Торецька міська ТПр; Донецька область. Покровський район, Очеретинська селищна 11 р; Донецька область, Бахмутський район, Бахмутська міська ТПр.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що позивач на момент початку повномасштабної агресії (24 лютого 2022 року) перебував у віці 24 років, брав безпосередню участь у бойових діях.

В свою чергу, відповідач, з чим погодився суд першої інстанції, стверджує, що ОСОБА_1 не підпадає під дію п.4 Постанови №153 у зв`язку з тим, що первісний контракт про проходження військової служби було укладено 25 жовтня 2021 року, тобто до введення на території України воєнного стану.

З огляду на фактичні обставини у даній справі колегія суддів вважає помилковими такі висновки суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вже зазначалося колегією суддів, ОСОБА_1 у 21-річному віці уклав 25 жовтня 2021 року із контракт про проходження у Збройних Силах України та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 рядового (сержантського) складу та позивач на момент початку повномасштабної агресії (24 лютого 2022 року) перебував у віці 24 років.

На думку колегії суддів, визначальним для застосування п.4 Постанови №153 у спірних правовідносинах є не формальна дата первісного укладення контракту, а фактичне проходження військової служби у 21-річному віці під час воєнного стану, що узгоджується з метою запровадження одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, - компенсація внеску молодих військовослужбовців, які у віці до 25 років проходили службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях.

Сам факт безперервності проходження військової служби не виключає того, що після 24 лютого 2022 року змінився правовий режим проходження такої служби. Військова служба в умовах воєнного стану об`єктивно відрізняється від проходження служби у мирний час за своїм змістом, рівнем ризику, характером виконуваних завдань та правовими наслідками.

З огляду на встановлені обставини, у цій справі склалась ситуація, коли позивач ОСОБА_1 у віці 21 рік добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 рядового (сержантського) складу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій.

Згідно п.3 ч.1 ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" під непрямою дискримінацією розуміється ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Таким чином, позивач, уклавши контракт у 2021 році до повномасштабного вторгнення, фактично проходив військову службу у після 24 лютого 2022 року у віці 24 років та брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, тому застосування формальних вимог Постанови №153 в даному випадку створює правову прогалину та ігнорує реалії воєнного часу.

Колегія суддів вказує, що метою цієї постанови є підвищення мотивації та винагорода за ризик, в тому числі тих, хто найбільше постраждав, захищаючи державу, що ставить в нерівне положення військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, з тими хто за аналогічних підстав були призвані на військову службу до 24 лютого 2022 року та також у віці до 25 років та проходили військову службу та брали участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Колегії суддів вважає за необхідне зазначити, що виплата, передбачена Постановою №153, має розглядатися як невід`ємна частина гарантій соціального захисту, визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно яких соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Отже, колегія суддів вважає, що позбавлення ОСОБА_1 передбаченої Постановою №153 виплати є порушенням принципу легітимних очікувань та справедливості.

З огляду на викладене, у сукупності норм законодавства України, колегія суддів вважає, що дії відповідача, на переконання суду, не відповідатимуть меті прийняття Постанови №153, а саме підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та матиме ознаки дискримінації.

Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на "будь-яке передбачене законом право", а й навіть ширше ("Союз церков "Слово життя" та інші проти Хорватії" (Savez crkava "Rijeи ћivota" and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.

Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу ("Біао проти Данії" (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; "Д.Г. та інші проти Чеської Республіки" (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; "Сампаніс та інші проти Греції" (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу ("Г`ю Джордан проти Сполученого Королівства" (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; "Хогендейк проти Нідерландів" (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов`язково вимагає дискримінаційного наміру ("Біао проти Данії" (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; "Д.Г. та інші проти Чеської Республіки" (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми ("Хогендейк проти Нідерландів" (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації ("Зарб Адамі проти Мальти" (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76) або з політики ("Тапаєва та інші проти Росії" (Tapayeva and Others v. Russia), 2021, § 112).

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та порушенні норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів, керуючись п. 4 ч.1 ст. 317 КАС України вважає необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Судові витрати у справі відсутні.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст. 315, п.4 ч.1 ст. 317, ст.ст. 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.