Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №369/18090/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/18090/25

Провадження № 2/369/6538/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченко А.В.,

при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Клименко-Курячої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи № 369/18090/25 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про витребування нерухомого майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася з позовною заявою до відповідача Кабінету Міністрів України про витребування об`єктів нерухомого майна: земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, та земельної ділянки площею 0,3971 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5147.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ОСОБА_2 наявне право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, та земельну ділянку площею 0,3971 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5147.

Зазначені об`єкти нерухомого майна були витребувані від Позивача на користь Кабінету Міністрів України рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 2-570/12 від 07.06.2018.

Вказане рішення було залишене без змін постановою Київського апеляційного суду у справі № 2-570/12 від 07.06.2021 та постановою Верховного Суду у справі № 2-570/12 від 05.04.2023.

На підставі судових рішень право власності на земельні ділянки було зареєстроване за Кабінетом Міністрів України.

Позивач стверджує, що внаслідок набрання чинності Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX в неї виникло, а у Кабінету Міністрів України припинилося право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, та земельну ділянку площею 0,3971 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5147.

Через припинення права власності у Відповідача ОСОБА_2 просила витребувати від нього спірне нерухоме майно.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.10.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Від відповідача було отримано відзив на позовну заяву, в якому Кабінет Міністрів України просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач зазначав, що ОСОБА_2 не було жодним чином зазначено, як Кабінет Міністрів України порушує її права та інтереси.

Спір між сторонами судової справи вже був вирішений в рамках іншого судового провадження відповідно до норм, які були чинними на той час, рішення суду набрало законної сили та було виконане, що позбавляє Позивача можливості повторно звертатися з позовом з приводу такого питання.

Норми Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX застосовуються тільки у справах, які на день набуття чинності цього закону перебувають у судах на розгляді, не розглянуті та рішення не набрали законної сили.

19.01.2026 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було закрите підготовче провадження у справі.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якому було зазначено, що Кабінет Міністрів України порушує права та інтереси ОСОБА_2 , оскільки на думку останньої вона є власником земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, та земельної ділянки площею 0,3971 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5147.

Не зважаючи на наявність чинного судового рішення в судовій справі № 2-570/12, Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX ретроспективно поширив свою дію на правовідносини, що виникли між Позивачем та Відповідачем в частині неможливості витребування майна від добросовісного набувача.

Від Позивача в силу ретроспективної дії Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX не могли витребувати земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, та земельну ділянку площею 0,3971 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5147, отже, ОСОБА_2 стала власником такого майна згідно ч. 1 ст. 330 Цивільного кодексу України.

Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в яких було повторно вказано, що ретроспективна дія Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-IX, поширює свою дію на правовідносини, в яких ще не було ухвалено рішення про витребування майна.

Кабінет Міністрів України вказує, що спір між Відповідачем та Позивачем вже вирішений в судовій справі № 2-570/12, а повторний розгляд таких питань порушує принцип res judicata.

Зазначає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 має бути відмовлено, оскільки Позивачем пропущені строки позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами.

Позивачем було подано додаткові пояснення у справі, в яких він вказував на необхідність врахування рішення ЄСПЛ у справі «Бондар проти України».

У судовому засіданні 10.09.2026 представник Позивача підтримав позов повністю, представник Відповідача заперечив проти його задоволення.

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

02.10.2007 рішенням 10 сесії 5 скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 02 жовтня 2007 року № 187/36 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_3 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Передано безкоштовно у власність ОСОБА_3 земельну ділянку під будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2488 га в АДРЕСА_1 . Доручено відповідній установі винести проект відведення земельної ділянки в натурі (на місцевість) та виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку.

02.10.2007 рішенням 10 сесії 5 скликання Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 02 жовтня 2007 року № 187/37 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 » затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Передано безкоштовно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку під будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2483 га в АДРЕСА_2 . Доручено відповідній установі винести проект відведення земельної ділянки в натурі (на місцевість) та виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку.

19.12.2007 право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,2483 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:0109, що розташована по АДРЕСА_2 посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 978295 від 19 грудня 2007 року.

28.12.2007 право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,2488 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:0108, що розташована по АДРЕСА_1 посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 978296 від 28 грудня 2007 року.

22.04.2008 ОСОБА_3 продала належну їй земельну ділянку площею 0,2488 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:0108, ОСОБА_5 .

04.09.2009 ОСОБА_5 на підставі зазначеного договору отримав державний акт серії ЯЕ № 631856 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:014:0108.

15.08.2008 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 серпня 2008 року посвідченого Черняк О.В., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області за реєстраційним номером 1713, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 купила земельну ділянку площею 0,2483 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:0109, розташовану на території АДРЕСА_2 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Купівля-продаж вказаної земельної ділянки вчинена за 823 200 грн 00 коп. Вказану суму ОСОБА_6 сплатила повністю до підписання договору. При укладенні вказаного договору нотаріусом перевірялась наявність арештів, заборон та інших обтяжень вказаної земельної ділянки. Будь-які обтяження цієї земельної ділянки станом на 15 серпня 2008 року відсутні. ОСОБА_6 вчинила поділ земельної ділянки площею 0,2483 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:0109, на дві земельні ділянки площею 0,1241 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5315 та площею 0,1242 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5316.

27.01.2009 державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 689818 від 27 січня 2009 року посвідчене право власності ОСОБА_6 , набуте на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 серпня 2008 року, на земельну ділянку площею 0,2483 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:0109, розташовану на території АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

03.10.2016 ОСОБА_2 за договором купівлі-продажі земельної ділянки від 03 жовтня 2016 року, посвідченим Грицюк П.В., приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області за реєстраційним номером 3062, купила у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2488 га кадастровий номер 3222480401:01:014:0108, розташовану на території АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Купівля вказаної земельної ділянки вчинена за 1 556 213 грн 58 коп, що за курсом НБУ еквівалентно 60 000 доларів США 00 центів. Вказану суму ОСОБА_2 сплатила повністю до підписання договору.

При укладенні вказаного договору нотаріусом перевірялась наявність арештів, заборон та інших обтяжень вказаної земельної ділянки. Будь-які обтяження цієї земельної ділянки станом на 03 жовтня 2016 року були відсутні.

На підставі вказаного договору ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області рішенням від 03 жовтня 2016 року, індексний номер 31676643, за ОСОБА_2 зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2488 га кадастровий номер 3222480401:01:014:0108, розташована на території АДРЕСА_1 .

02.11.2017 ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 02 листопада 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Гончар Т.М. за реєстраційним номером 2863, купила у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1241 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5315, розташовану на території АДРЕСА_2 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Купівля вказаної земельної ділянки вчинена за 3 120 000 грн 00 коп. Вказану суму ОСОБА_2 сплатила повністю до підписання договору.

При укладенні вказаного договору нотаріусом перевірялась наявність арештів, заборон та інших обтяжень вказаної земельної ділянки. Будь-які обтяження цієї земельної ділянки станом на 02 листопада 2017 року були відсутні.

На підставі вказаного договору ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області рішенням від 02 листопада 2017 року, індексний номер 37908379, за ОСОБА_2 зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1241 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5315, розташовану на території АДРЕСА_2 .

02.11.2017 ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 02 листопада 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області Гончар Т.М. за реєстраційним номером 2868, купила у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1241 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5316, розташовану на території АДРЕСА_2 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Купівля вказаної земельної ділянки вчинена за 1 040 000 грн 00 коп. Вказану суму ОСОБА_2 сплатила повністю до підписання договору.

При укладенні вказаного договору нотаріусом перевірялась наявність арештів, заборон та інших обтяжень вказаної земельної ділянки. Будь-які обтяження цієї земельної ділянки станом на 02 листопада 2017 року були відсутні.

На підставі вказаного договору ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Київської області рішенням від 02 листопада 2017 року, індексний номер 37909378, за ОСОБА_2 зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1241 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5316, розташовану на території АДРЕСА_2 .

Оскільки вказані земельні ділянки набуті Позивачем в оплатному порядку за нотаріально посвідченими договорами, належним чином зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 здійснювала щодо земельних ділянок відповідно до чинного законодавства юридично значимі дії щодо їх поділу, забудови та об`єднання.

08.11.2017 земельна ділянка площею 0,2488 га кадастровий номер 3222480401:01:014:0108, поділена на дві земельні ділянки:

-на земельну ділянку площею 0,1488 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5140;

-на земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5141.

21.12.2017 ОСОБА_2 подала заяву про об`єднання земельних ділянок. За її заявою земельна ділянка площею 0,1241 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5315, земельна ділянка площею 0,1241 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5316, та земельна ділянка площею 0,1488 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5140, об`єднані в одну земельну ділянку площею 0,3971 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5147, розташовану на території АДРЕСА_3 .

На земельній ділянці площею 0,3971 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5147 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства здійснила будівництво індивідуального житлового будинку та господарських будівель і споруд, поштова/будівельна адреса: АДРЕСА_4 .

07.06.2018 рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 2-570/12 позовну заяву прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного управління лісового господарства та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області, ОСОБА_2 та ще до семи інших фізичних осіб, треті особи: двадцять сім фізичних осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову задоволено.

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, та земельну ділянку площею 0,3971 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5147, які розташовані в селі Білогородка Києво-Святошинського району Київської області.

07.06.2021 постановою Київського апеляційного суду у справі № 2-570/12 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

05.04.2023 постановою Верховного Суду рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 червня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 07 червня 2021 року у справі № 2-570/12 залишені без змін.

06.05.2023 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області Глущенко Оленою Ігорівною індексний номер 67489006 від 06.05.2023 09:25:43 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, площею 0,1000 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване за Державою, Орган влади Кабінет Міністрів України.

Підстава реєстрації права власності (реєстрації переходу права власності): рішення суду: серія і номер: 2-570/12, виданий 07.06.2018, видавник: Києво-Святошинський районний суд Київської області; постанова суду: серія і номер: 2-570/12, виданий 05.04.2023, видавник: Верховний суд виданий 07.06.2018, видавник: Київський апеляційний суд.

23.05.2023 рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Виконавчого комітету Вишневої міської ради Бучанського району Київської області Глущенко Оленою Ігорівною індексний номер 67709110 від 23.05.2023 13:35:21 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3222480401:01:014:5147, площею 0,3971 га, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстроване за Державою, Орган влади Кабінет Міністрів України.

Підстава реєстрації права власності (реєстрації переходу права власності): рішення суду: серія і номер: 2-570/12, виданий 07.06.2018, видавник: Києво-Святошинський районний суд Київської області; постанова суду: серія і номер: 2-570/12, виданий 05.04.2023, видавник: Верховний суд виданий 07.06.2018, видавник: Київський апеляційний суд.

09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 №4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі – Закон України №4292-IX).

Позивач в позовній заяві зазначає, що внаслідок прийняття Закону України №4292-IX в неї, як у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, та земельну ділянку площею 0,3971 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5147.

ОСОБА_2 пов`язує виникнення права власності на земельні ділянки з положеннями частини 1 статті 330 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що вказує наступне - якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Суд вважає вірним таке системне тлумачення Позивачем норм Закону України №4292-IX та частини 1 статті 330 ЦК України у зв`язку з наступним.

З пояснювальної записки до Закону України №4292-IX вбачається, що він прийнятий, в тому числі, з метою гармонізації норм чинного законодавства та судової практики національних судів до практики ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції та надання додаткових гарантій захисту прав добросовісних набувачів.

03.10.2016 ОСОБА_2 придбала земельну ділянку площею 0,2488 га кадастровий номер 3222480401:01:014:0108 за відплатним договором у ОСОБА_5 .

02.11.2017 ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_6 за відплатними договорами земельні ділянки площею 0,1241 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5315 та площею 0,1241 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5316, що були утворені внаслідок поділу земельної ділянки 3222480401:01:014:0109.

З доказів, які містяться в матеріалах судової справи вбачається, що на момент придбання перерахованих вище земельних ділянок в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про наявність прав будь-яких інших осіб на такі земельні ділянки.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду у справі № 922/3537/17 від 23 жовтня 2019 року добросовісна особа яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, відомості наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно презюмуються достовірними, а особа, яка на них покладалася вважається добросовісною.

З зазначеного слідує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельних ділянок площею 0,2488 га кадастровий номер 3222480401:01:014:0108, площею 0,1241 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:5315, площею 0,1241 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5316.

Будучи добросовісним набувачем перерахованих земельних ділянок Позивач вчиняв їх поділи та об`єднання внаслідок чого виникли спірні земельні ділянки:

-площею 0,1000 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5141;

-площею 0,3971 га кадастровий номер 3222480401:01:014:5147.

Перераховані земельні ділянки були витребувані від ОСОБА_2 на користь Відповідача в рамках судової справи № 2-570/12. Витребування таких об`єктів нерухомого майна відбулося на підставі статті 388 ЦК України, яка передбачає можливість витребування майна від добросовісних набувачів.

Відповідно до висновку наявному в постанові Верховного Суду у справі № 753/11000/14-ц від 18 квітня 2018 року, преюдиціальність - обов?язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Згідно висновку Верховного Суду, який наявний в постанові у справі № 917/1345/17 від 03.07.2018 преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Відповідно до наведених вище висновків суд вважає, що в рамках судової справи № 2-570/12 наявна обставина, яка має преюдиціальне значення, а саме що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем земельних ділянок щодо яких виникли спірні правовідносини.

Встановлення добросовісності Позивача є важливою з урахуванням його посилання на норми Закону України №4292-IX, яким статтю 388 ЦК України було викладено в наступній редакції:

«Стаття 388. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо:

1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень;

2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

3. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало:

а) до об`єктів критичної інфраструктури;

б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави;

в) до об`єктів та земель оборони;

г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння;

ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння;

д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

4. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках"».

З положень Закону України №4292-IX вбачається, що він містить новацію в частині неможливості витребування від добросовісного набувача нерухомого майна, яке було отримана в приватну власність з державної або комунальної власності і при цьому з моменту такої передачі минуло більше десяти років.

Вказаним законом встановлюється присічний строк на реалізацію державі, територіальній громаді свого права на витребування майна від добросовісного набувача зі спливом якого держава, територіальна громада втрачає зазначене право.

Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4292-IX визначає, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

В постанові Верховного Суду у справі № 910/18626/23 від 13.11.2024 наявний наступний висновок - таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

Таким чином, норми Закону України №4292-IX мають зворотну дію та поширюють свій вплив на правовідносини, які виникли до момент набрання ним чинності.

У зв`язку з зазначеним, положення Закону України №4292-IX регулюють правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та Кабінетом Міністрів України в частині вирішення питання про можливість витребування земельних ділянок, які є предметом спору в цій судовій справі.

Як вже зазначалося перший набувач земельної ділянки площею 0,2483 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:0109 отримав право власності на неї 19.12.2007, в свою чергу, перший набувач земельної ділянки площею 0,2488 га, кадастровий номер 3222480401:01:014:0108 отримав своє право власності 28.12.2007.

Відповідно до Закону України №4292-IX норми якого мають ретроспективну дію право на витребування перелічених земельних ділянок припинилося у держави, територіальної громада після спливу десяти років з дати передачі їх першим набувачам, тобто 20.12.2017 та 29.12.2017.

Отже, право держави, територіальної громади на витребування земельних ділянок на підставі статті 388 ЦК України було припинене 20.12.2017 та 29.12.2017.

Частина 1 статті 330 ЦК України вказує якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

З системного аналізу положень Закону України №4292-IX та частини 1 статті 330 ЦК України вбачається, що земельні ділянки не могли бути витребувані від добросовісного набувача починаючи з 20.12.2017 та 29.12.2017, а, отже, такі набувачі з вказаного моменту в силу положень частини 1 статті 330 набули права власності на таке майно.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1351/19 від 02.11.2021 наявний наступний висновок - разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

З наведеного вбачається, що з 20.12.2017 та 29.12.2017 земельні ділянки в силу Закону України №4292-IX норми, якого мають ретроспективну дію не могли бути витребувані від ОСОБА_2 згідно статті 388 ЦК України, що згідно положень частини 1 статті 330 ЦК України є самостійною підставою для виникнення у Позивача права власності на таке майно.

Отже, Позивач внаслідок набрання чинності Закону України №4292-IX 09.04.2025 року стала власником спірних об`єктів нерухомого майна починаючи з 20.12.2017 та 29.12.2017.

Відповідно право власності Кабінету Міністрів України на земельні ділянки вважається припиненим з 20.12.2017 та 29.12.2017 починаючи з моменту набрання чинності Законом України №4292-IX – 09.04.2025.

З наведеного вище вбачається, що підстава володіння земельними ділянками Кабінетом Міністрів України була припинена, а, отже, до правовідносин між Відповідачем та Позивачем можуть бути застосовані положення частини 1 статті 1212 ЦК України, які передбачають, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки у Відповідача відпала підстава володіння земельними ділянками внаслідок набрання чинності Законом України №4292-IX таке майно може бути витребуване на користь Позивача на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд в постанові у справі № 204/5424/21 від 03.05.2023 прийшов до висновку, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі N 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі N 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі N 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі N 914/2618/16 (пункт 38)).

Під час застосування положень Закону України №4292-IX та норм частини 1 статті 330 ЦК України суд зважав на рішення ЄСПЛ, які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права для національних судів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові в рамках судової справи № 916/2791/13 від 07.04.2020 висловила наступний висновок - за статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Звісно, рішення ЄСПЛ мають бути застосовані судами обов`язково, але таке застосування у кожній справі повинно бути обґрунтованим, виваженим, таким, що не є формальним, а відповідає суті рішення ЄСПЛ, змісту та характеру правовідносин, що розглядаються.

З наведеного вбачається, що суди обов`язково зобов`язані застосовувати рішення ЄСПЛ у випадку наявності подібності правовідносин.

Позивач посилався на рішення ЄСПЛ від 09 травня 2025 року у справі «Бондар проти України» (заява №29184/15 та № 44078/16), суд враховує, що він зобов`язаний використати зазначене рішення як джерело права, оскільки правовідносини у справах є подібними, а саме обидві справи містять наступні обставини:

- прокурором подано позов в інтересах держави з вимогою повернення у власність держави земельних ділянок лісогосподарського призначення, які були передані у приватну власність з порушенням вимог закону (передача мала здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України);

- позовні вимоги прокурора задоволені, право приватної власності на земельні ділянки припинено; рішення залишено в силі всіма судовими інстанціями;

- добросовісність особи судом встановлено, та незважаючи на принцип належного урядування та пропорційності втручання у мирне володіння майном, особа була позбавлена права на земельну ділянку без жодної компенсації.

При цьому ЄСПЛ у рішенні «Бондар проти України» зазначив наступне - беручи до уваги свій висновок про встановлення порушення майнових прав заявників та підхід, застосований у справі "Дроздик та Мікула проти України", пункти 60 - 62), Суд вважає, що заявників буде поставлено, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вони б перебували, якби порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не було, якщо держава-відповідач забезпечить повернення їхнього права власності на спірне майно та поверне це майно їм (у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні, якщо це можливо). В якості альтернативи держава-відповідач повинна надати заявникам відшкодування у грошовій формі (розраховане відповідно до національних вимог щодо оцінки майна та практики Суду) або надати їм рівнозначне майно.

Рішення «Бондар проти України» не є єдиним новим рішенням ЄСПЛ в подібних правовідносинах.

Рішенням від 04 грудня 2025 року у справі «Космацька проти України» (Case of Kosmatska v. Ukraine), ухваленим за результатами розгляду заяви № 9953/16, ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Це рішення набуло статусу остаточного 04 березня 2026 року.

ЄСПЛ, враховуючи, що у цій справі відбулося втручання у право власності заявниці, розглянув, чи було це втручання законним, чи переслідувало воно загальний інтерес та чи було пропорційним.

В оцінці питання законності ЄСПЛ зазначив, що у своїх рішеннях національні суди посилалися на статтю 387 та, зокрема, на частину третю статті 388 ЦК України як на підставу для задоволення позову прокурора про визнання права власності заявниці недійсним.

ЄСПЛ вважав, що не було підстав для застосування статті 387 ЦК України, яка стосується ситуацій незаконного заволодіння майном, адже національні суди не встановили, а Уряд також не припускав, що заявниця була якимось чином причетна до ситуації щодо виділення відповідних земельних ділянок.

Стосовно частини третьої статті 388 ЦК України, яка стосується витребування майна у добросовісного набувача, котрий отримав це майно безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, то ЄСПЛ вважав її застосовність явно сумнівною, оскільки заявниця придбала спірну землю за договорами купівлі-продажу, тобто не безвідплатно. Проте національні суди не зазначали інших частин цієї статті, які могли б слугувати підставою для визнання права власності заявниці недійсним.

Стосовно питання законної мети, то ЄСПЛ виснував, що відновлення державою права власності на незаконно відчужену земельну ділянку може бути виправданою підставою для позбавлення власності і що належне управління земельним фондом, яке служить інтересам суспільства та відповідної місцевої громади, становить мету в суспільних інтересах у розумінні пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Втім, з огляду на наведені серйозні сумніви щодо законності відповідного втручання, наявність фактичного суспільного інтересу, здатного виправдати скасування права власності заявниці, ЄСПЛ також вважав сумнівним.

ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у майнові права заявниці, крім того, що викликало сумніви стосовно його законності, поклало на неї непропорційний тягар, а тому було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ вважав, що заявниця має бути поставлена, наскільки це можливо, у ситуацію, еквівалентну тій, у якій вона б перебувала, якби порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не було, у спосіб повного повернення заявниці права власності на витребувану земельну ділянку (шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні, якщо це можливо, або іншими засобами). Якщо це неможливо, держава-відповідач повинна надати відшкодування у грошовій формі або надати рівнозначне майно.

Отже, в подібних правовідносинах ЄСПЛ зазначив про порушення прав особи, які є захищеними статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та вказав на необхідність відновлення порушеного права особи, в тому числі шляхом повернення права власності на спірне майно шляхом повторного відкриття провадження за можливості.

Як вже зазначалося вище з пояснювальної записки до Закону України №4292-IX вбачається, що він прийнятий, в тому числі, з метою гармонізації норм чинного законодавства та судової практики до практики ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції та надання додаткових гарантій захисту прав добросовісних набувачів.

В такому випадку норми Закону України №4292-IX мають надавати можливість особам усунути порушення права, яке гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у спосіб визначений у рішеннях ЄСПЛ «Бондар проти України», «Космацька проти України» шляхом забезпечення повернення права власності особі у провадженні на національному рівні, якщо це можливо.

При цьому суд зазначає, що такий спосіб захисту може бути застосований добросовісним набувачем тільки у випадку, якщо майно залишилося у державній чи комунальній власності і не було передано до приватної власності, оскільки, в такому випадку частина 1 статті 330 ЦК України не може бути підставою для припинення права наступного набувача.

Окрім того суд в даному спорі зважає на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди. ОСОБА_2 будучи власником спірного нерухомого майна збудувала на його території житловий будинок загальною площею (кв.м) 299, 6, право власності на який зареєстроване в передбаченому законодавством порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Кабінет Міністрів України не було надано доказів, що останній будь-яким чином використовує земельні ділянки, чи має намір їх використовувати з урахуванням фактичного проживання людей на території таких земельних ділянок та наявності на їх території збудованого помешкання Позивача, а також їх цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З приводу тверджень Відповідача, що між сторонами вже було вирішено спір з приводу спірних земельних ділянок, і задоволення позовних вимог ОСОБА_2 буде порушувати принцип правової визначеності (res judicata).

Суд вважає такі твердження Кабінету Міністрів України помилковими у зв`язку з наступним. Дійсно питання витребування земельних ділянок від Позивача на користь Відповідача розглядалося в рамках судової справи № 2-570/12.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

При цьому Верховний Суд в постанові у справі № 640/7778/18 від 22.05.2019 зробив висновок щодо того коли судові спори є тотожними - відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

В рамках цієї судової справи відсутня тотожність всіх трьох чинників, зокрема, відрізняються підстави спори. Так, ОСОБА_2 посилається на обставини, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги, такі на момент вирішення спору у справі № 2-570/12 ще не виникли. Закон України №4292-IX набрав чинності лише 09.04.2025 року, тобто сторони цього судового спору не могли посилатися на його норми та обґрунтовувати свої позовні вимоги відповідно до такого нормативно-правового акту в судовій справі № 2-570/12, що свідчить про відсутність тотожності судових спорів, і можливість звернення Позивача до суду з відповідними позовними вимогами.

З приводу порушення принципу правової визначеності (res judicata) варто зазначити, що такий є одним із фундаментальних аспектів верховенства право, однак, з урахуванням вже зазначеного вище суд не вважає, що в цьому судовому процесі такий принцип порушується.

Також суд звертає увагу, що в рішеннях ЄСПЛ «Бондар проти України», «Космацька проти України» які суд зобов`язаний використовувати як джерело права було зазначено про необхідність повернення права власності на спірне майно та повернення цього майна особам для припинення порушення статті 1 Протоколу першого, у тому числі шляхом повторного відкриття провадження на національному рівні, якщо це можливо. З наведеного вбачається, що ЄСПЛ в зазначених рішеннях самостійно встановив, що з метою відновлення порушеного права на мирне володіння майном можливе повторне відкриття провадження, отже, така дія не свідчить про порушення принципу правової визначеності (res judicata).

Твердження Відповідача, з приводу того, що в цій судовій справі не підлягають застосуванню положення Закону України №4292-IX, адже пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень такого нормативно-правового акту передбачає зворотну дію тільки в правовідносинах, в яких відсутнє судове рішення також не заслуговує на увагу.

Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4292-IX зазначає наступне - положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

З наведених вище положень вбачається, що в нормативно-правовому акті в частині застосування зворотної дії в часі існує чітке розділення поширення таких норм на правовідносини, які виникли до моменту набрання чинності Законом України № 4292-IX, де перша частина містить вимоги щодо компенсації вартості майна, а друга частина містить вимоги щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна.

При цьому обмеження, про які зазначає Представник Відповідача, а саме застосування «у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом», містить лише перша частина вказаного пункту. Натомість щодо вимоги щодо порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна (друга частина) такі обмеження відсутні, що свідчить про поширення положень Закону України № 4292-IX на правовідносини, які перебувають на розгляді суду в цій судовій справі.

Також суд не бере до уваги твердження Відповідача, що Позивач не надав жодного доказу, який би підтвердив порушення прав ОСОБА_2 для можливості їх поновлення в цьому спорі. В рамках даного провадження розглядалося питання наявності, чи відсутності у Позивача права власності на майно, яке перебуває у володінні іншої особи після припинення підстави для такого володіння. У випадку якщо суд приходить до висновку, що майно знаходиться в такої особи без достатньої правової підстави, це свідчить про порушення права володіння власника і відповідно таке право підлягає відновленню.

Відповідач у своїх запереченнях також вказував, що Позивачем був пропущений строк позовної давності, адже витребування на користь Кабінету Міністрів України відбулося 07.06.2021, а з позовом в рамках цієї судової справи ОСОБА_2 звернулася лише 26.09.2025, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Частина 1 статті 256 ЦК України визначає загальний строк позовної давності у три роки.

Частина 1 статті 261 ЦК України встановлює момент, з якого починається перебіг позовної давності, а саме від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач пов`язує виникнення права власності на спірні земельні ділянки з Законом України № 4292-IX – дата набрання чинності 09.04.2025, отже, саме з зазначеного моменту особа довідалася про порушення свого права.

З урахуванням того, що ОСОБА_2 звернулася з позовною заявою до суду 26.09.2025 позовна давність Позивачем пропущена не була.

При розгляді даної справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Таким чином, враховуючи зазначене, суд доходить висновку, про задоволення позовних вимог Позивача у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про витребування нерухомого майна – задовольнити повністю.

Витребувати від Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ: 00031101) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) об`єкти нерухомого майна, а саме:

- земельну ділянку площею 0,1000 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1416135732224, кадастровий номер 3222480401:01:014:5141, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку площею 0,3971 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1469434032224, кадастровий номер 3222480401:01:014:5147, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнути з Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ: 00031101) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень) 00 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач: Кабінет Міністрів України (м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2; код ЄДРПОУ: 00031101).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 29.09.2026 року.

Суддя А.В. Янченко