Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №742/5288/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/5288/24

Головуючий у першій інстанції – Давидчук Д. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1955/26

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.

секретарі:Хілик М.О., Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: ОСОБА_2

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_2

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки (суддя Давидчук Д.П. ), ухвалене у м. Прилуки,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки з кадастровим номером: 7424180300:01:002:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності за позивачкою зареєстровано в Державному земельному кадастрі 07.12.2016 року. Суміжно з домоволодінням позивачки розташована земельна ділянка та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , користувачем яких, без належного оформлення є ОСОБА_2 .. На час передачі у власність позивачу вище вказаної земельної ділянки, відповідач не заперечував її розмірів та погодив їх підписавши 10 лютого 2015 року акт погодження зовнішніх меж земельної ділянки. ОСОБА_2 неодноразово порушував межі земельної ділянки позивачки та не дотримувався правил добросусідства, у зв`язку з чим позивачка зверталася до органів місцевого самоврядування та правоохоронних органів, однак спір вирішено не було. Тому позивачка вимушена в судовому порядку усувати перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,2500 га, кадастровий номер 7424180300:01:002:0107, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,2500 га., кадастровий номер: 7424180300:01:002:0107, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 211,20 судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд керуючись статтею 13 ЦПК України та розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих доказів, дійшов висновку, що позивач у ході судового розгляду належним чином обґрунтувала заявлені вимоги та підтвердила їх належними і допустимими доказами. Водночас відповідач не скористався наданим процесуальним правом на подання відзиву, не подав до суду заперечень і не надав жодних доказів на спростування доводів позивача, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що він не був належним чином повідомленим та обізнаним про час та місце розгляду справи, що є порушенням його права на справедливий судовий розгляд справи судом. 28.10.2025 року на його адресу надійшла єдина повістка з суду, після чого він звернувся до адвоката Чередніченка О.М. за наданням правничої допомоги. Після ознайомлення з матеріалами справи адвокатом було складено акт здачі-прийняття наданої правничої допомоги. В подальшому повістки про виклик до суду йому не надходили. На момент ознайомлення адвоката з матеріалами справи і наданням консультації ухвалою суду від 20.05.2025 року підготовче провадження у справі було закрите і справа призначена до розгляду по суті. ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що консультація адвокатом йому була надана виключно на тих доказах, що були наявні в матеріалах справи. Водночас суд розглядаючи справу по суті, вирішував клопотання позивача про витребування доказів, приєднав до матеріалів справи нові докази без повернення до стадії підготовчого провадження, без направлення їх копій відповідачу чи інформації про їх приєднання, що є порушенням процесуальних норм. Заявник вказує про те, що фактично був позбавлений можливості подати відзив на позовну заяву, оскільки про наявність даної цивільної справи дізнався вже після проведення судом підготовчого провадження. ОСОБА_2 наголошує, що жоден наданий позивачем доказ не підтверджує, що він зніс чи знищив межові знаки, а тому доводи позивача та висновки суду є необґрунтованими та ґрунтуються виключно на припущеннях.Так, з аналізу акту погодження меж земельної ділянки від 10.02.2015 року вбачається, що саме чоловік позивачки ОСОБА_3 побудував огорожу на межі спірних земельних ділянок. Крім того, в акті від 08.07.2022 року складеному представниками Сухополов`янської сільської ради зазначено, що земельна ділянка по АДРЕСА_3 і будівлі на ній нібито знаходяться в користуванні відповідача. Водночас позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження зазначених обставин. Земельні ділянки, якими користуються ОСОБА_2 та ОСОБА_1 біля городів по вулиці Берегова не мають жодного відношення до даного спору. Відповіді поліції на звернення ОСОБА_1 містять інформацію щодо конфліктних відносин між позивачкою, її чоловіком та відповідачем і жодних висновків щодо пошкодження чи знищення межових знаків. В свою чергу заявником надано суду до заяви про перегляд заочного рішення докази того, що за наслідком приватизації земельної ділянки позивачем і допущення при обмірі помилки землевпорядною організацією, фактично межа спірних земельних ділянок була протиправно зміщена в бік земельної ділянки відповідача і проходить не по встановленому позивачем паркану, як стверджує позивач і як вважав відповідач, а по частині житлового будинку відповідача, частині господарської будівлі сараю та погребу, які для відновлення межі за вимогою державного виконавця підлягають частковому знесенню. Також ОСОБА_2 суду першої інстанції були надані фото докази розміщення межі між земельними ділянками за наслідками проведення виконавчих дій,які достовірно підтверджують, що межа проходить через стіну житлового будинку відповідача, будівлю сараю та погребу. За позицією відповідача саме позивачка зайняла земельну ділянку відповідача №29 за наслідким приватизації. При цьому сам факт належності позивачу цієї частини незаконно приватизованої земельної ділянки не дають права позивачу вимагати від відповідача усунути перешкоди шляхом звільнення зайнятої земельної ділянки, оскільки зайняття відбулось з вини саме позивачки, яка б могла перевірити спірну межу, а не вводити відповідача в оману про проходження межі по існуючому паркану. ОСОБА_2 вказує на те, що якщо оскаржуване рішення залишиться в силі, то потрібно буде зносити сарай та погріб, а також частину будинку, які були побудовані задовго до приватизації земельної ділянки позивачкою і про що позивач не просила суд у позові. Крім того, особа яка звернулась з апеляційною скаргою вказує на обрання ОСОБА_1 неналежного способу захисту порушених прав та незалучення до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 , яка є суміжним землекористувачем.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що відповідно до рішення Білорічицької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 18 жовтня 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером: 7424180300:01:002:0107 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2500 га, в тому числі під будівлями і дворами – 0,0943 га та с/г угіддями (рілля) – 0.1557 га. ( а.с.19)

В ході виготовлення технічної документації було складено 10 лютого 2015 року акт встановлення і погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі, яка підлягала передачі у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель комунальної власності, комісією у складі виконавця Шолудька В.М., представниці замовника ОСОБА_1 , представників суміжних землеволодінь і землекористувань: Панченко Р.П., Горносталь О.І. та Чалої Ф.С.. В акті зазначено, що особи, які підписали акт, зазначають, що ними проведено встановлення в натурі зовнішніх меж земельної ділянки громадянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка) за рахунок земель комунальної власності ( землі не надані у власність або постійне користування по АДРЕСА_1 . Ніяких претензій при встановленні зовнішніх меж земельної ділянки в натурі не заявлено. Межі земельної ділянки проходять по існуючим парканам і відновлення чи встановлення не потребують.Також в акті зазначено, що на звороті дана схема зовнішніх меж земельної ділянки, яка в наявній в матеріалах справи копії акту встановлення і погодження меж від 10.02.2015 року відсутня. В акті міститься підпис та паспортні дані ОСОБА_2 ( а.с.7)

В якості доказів до матеріалів справи позивачкою додано кадастровий план земельної ділянки з кадастровим номером 7424180300:01:002:0107, де зазначені поворотні точки. ( а.с. 9-

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 332526244, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га., цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер земельної ділянки: 7424180300:01:002:0107 (а.с. 8,11-13). Право власноті зареєстроване 07.12.2016 року.

З договору купівлі-продажу житлового будинку від 02.10.2012 року вбачається, що ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок з прибудовою, сараї, погріб, колодязь, ворота, огорожу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .( а.с.132) Право власності на будинок та господарські будівлі зареєстроване за ОСОБА_2 Прилуцьким МБТІ.( а.с. 122-123 зворот) Матеріали справи містять технічний паспорт на будинок та господарські спору з зазначенням їх розмірів та розташування.( а.с.125-126)

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку

23.07.2024 року були зареєстровані відомості про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7424180300:01:002:0026 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,2500 га. ( а.с.111-113)

З технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається що акт встановлення меж земельної ділянки від 25.12.2023 року підписаний лише власником земельної ділянки АДРЕСА_1 , підпис власника земельної ділянки АДРЕСА_1 в акті відсутній.( а.с132) Технічна документація містить викопіювання з матеріалів інвентаризації земель та звіт по викопіюванню GNSS-зйомки, а також каталог координат окружної границі. ( а.с.127-129)

Відповідно до рішення Сухополов`янської сільської ради від 21 березня 2025 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,2500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 7424180300:01:002:0026.( а.с.114-115)Право власності зареєстроване на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 04.04.2025 року.

Вищезазначені земельні ділянки межують між собою, а отже, позивачка та відповідач є суміжними землевласниками.

Між позивачкою та відповідачем виник спір щодо встановлення суміжної межі між їхними земельними ділянками, вирішення якого вони покладали на правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування.

Так, відповідно до акту від 14.04.2022 року складеного узгоджувальною комісією з розгляду та вирішення земельних спорів при Сухополов`янській сільській раді було розглянуто усне звернення ОСОБА_1 щодо встановлення меж земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що відповідно до розробленого проекту землеустрою відведення зазначеної вище земельної ділянки виявлено зміщення меж зазначеної земельної ділянки в бік від існуючих меж. Рекомендовано усунути зазначені різнобіжності та розробити документацію щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки, після чого внести відповідні відомості до Державного земельного кадастру. ( а.с.20)

Сухополов`янська сільська рада Прилуцького району Чернігівської області листом за № 04-18/1543-1 від 08.07.2022 року повідомила ОСОБА_3 , що 08.07.2022 року узгоджувальною комісією з розгляду та вирішення земельних спорів при Сухополов`янській сільській раді складено акт про розгляд питання захоплення земельних ділянок громадянином ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , відповідно до якого встановлено , що земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_1 .. Земельна ділянка за адресою АДРЕСА_3 на якій розташований будинок та господарська будівля – сарай, які придбані без належно оформлених документів, знаходиться в користуванні громадянина ОСОБА_2 . Громадянин ОСОБА_3 стверджує, що сарай побудований попереднім господарем на ділянці по АДРЕСА_4 , належить його дружині. Відповідно до технічної документації із землеустрою сарай не включено до даної земельної ділянки. Комісія прийшла до висновку, що самозахват в даному випадку з боку громадянина ОСОБА_2 відсутній. ( а.с.21-22)

На звернення чоловіка позивачки ОСОБА_3 листами від 01.07.2024 року, 27.08.2024 року,12.07.2023 року Головне Управління національної поліції в Чернігівській області надавало відповіді щодо розгляду звернень та повідомляло про проведення з ОСОБА_2 заходів превентивного характеру щодо недопущення вчинення конфліктних ситуацій та надіслання на розгляд до Сухополов`янської сільської ради звернень ОСОБА_3 для розгляду. (а.с.23-24)

30.04.2024 року ОСОБА_1 зверталась із заявою до поліції про усунення перешкод щодо обробітку земельної ділянки які чинить їй ОСОБА_2 (а.с.25-26) Прилуцьким районним відділом поліції ГУНП в Чернігівській області було проведено перевірку про що складено довідку № 2410 від 18.05.2024 року. В довідці зазначено, що з ОСОБА_2 проведено превентивні заходи направлені на недопущення в подальшому вчинення конфліктних ситуацій з родиною ОСОБА_5 .

30.05.2024 року відповідно до протоколу №4 засідання узгоджувальної комісії з розгляду та вирішення земельних спорів при Сухополов`янській сільській раді розглянуто звернення громадянки ОСОБА_6 , жительки АДРЕСА_2 щодо користування земельною ділянкою по АДРЕСА_5 . Комісією було рекомендовано провести приватизацію земельної ділянки яка перебуває в користуванні та встановити межу між ділянками. ( а.с.51)

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частинами першою та другою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пунктів "г" та "е" частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, спорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Згідно зі статтею 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і впорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 212 ЗК України приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Здійснюючи аналіз наведених вище норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 дійшла висновку, що: "негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц). Частиною 2 ст. 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди. Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду".

Велика Палата ВС у постанові від 13.05.2026 року у справі №456/252/22 виснувала, що коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (зокрема й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права).

Крім того, ВП ВС зауважила, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Інший підхід не відповідав би завданням цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України (такі висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод (такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем та відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів захисту.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту не підлягають задоволенню, оскільки матеріалами справи підтверджено що власником спірної частини земельної ділянки є позивачка, яка вважає, що відповідач створює їй перешкоди у користуванні.

За матеріалами справи встановлено, що відповідно до договору купівлі –продажу від 03.10.2012 року ОСОБА_2 набув у власність житловий будинок та господарські будівлі за адресою АДРЕСА_1 . Місце їх розташування та розмір зазначений в технічному паспорті.

В свою чергу позивачка ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 7424180300:01:002:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га 07.12.2026 року. Межі зазначеної земельної ділнки визначались відповідно до акту погоддення меж від 10.02.2015 та були визначені по існуючих парканах.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року ОСОБА_2 зобов`язано усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,2500 га., кадастровий номер: 7424180300:01:002:0107, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки.

На виконання вказаного рішення суду державним виконавцем Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.06.2026 року.( а.с.188)

В ході проведення виконавчих дій складено акт державного виконавця від 29.06.2026 року про те, що в добровільному порядку рішення суду боржником не виконане, межові знаки не винесені відповідно до рішення суду на спірній території знаходяться будови, які не знесені.( а.с.191)

З наданих відповідачем фотокарток вбачається, що під час проведення виконавчих дій державним виконавцем було натягнуто шнур по межі, яка повинна проходити між домогосподарствами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 відповідно до технічної документації викоговленої на замовлення ОСОБА_1 .. Дана межа проходить через вугол будинку та через середину погреба та сараю що належать ОСОБА_2 на праві приватної власності. Також з фотокарнок видно що по межі проходить забор, який закінчується на рівні будинку належного відповідачу та частково біля сараю. Частина забору відсутня і саме межа на цій ділянці є спірною є ( а.с.167-178)

За правилами частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Таким чином, ОСОБА_1 набувши право власності на земельну ділянку кадастровим номером 7424180300:01:002:0107, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2500 га 07.12.2026 року набула у власність і частину земельної ділянки яка перебувала під будівлями належними ОСОБА_2 ..

Звертаючись до суду з даним позовом та вважаючи, що відповідачем незаконно зайнята належна їй на праві власності земельна ділянка просила суд її звільнити не заявляючи вимог про знесення будівель або їх частини. Зазначені будівлі не є самочинним будівництвом, а право власності на них набуте відповідачем у законний спосіб.

Позивач в ході розгляду справи судом першої інстанції не заявляла клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи щодо встановлення розмірів частини земельної ділянки яка перебуває у користуванні відповідача, але яка належить їй. Такого клопотання не було заявлено і в суді апеляційної інстанції, хоча судом апеляційної інстанції про це наголошувалось.

В свою чергу до заяви про перегляд заочного рішення відповідачем приєднано докази того, що за наслідком приватизації земельної ділянки позивачем і допущення при обмірі помилки землевпорядною організацією, фактично межа спірних земельних ділянок була протиправно зміщена в бік земельної ділянки відповідача і проходить не по встановленому позивачем паркану, як стверджує позивач і як вважав відповідач, а по частині житлового будинку відповідача, частині господарської будівлі сараю та погребу, які для відновлення межі за вимогою державного виконавця підлягають частковому знесенню. ( а.с.166) Зазначене зміщення відбулось внаслідок невірного зазначення місця розташування нерухомого майна: будинку та господпрських будівель належних ОСОБА_2 при виготовленні технічної документації на замовлення ОСОБА_1 ..

Також доказом зміщення меж земельної ділянки є акт від 14.04.2022 року складений узгоджувальною комісією з розгляду та вирішення земельних спорів при Сухополов`янській сільській раді.

Доказів пошкодження межових знаків саме ОСОБА_2 матеріали справи не містять як і доказів їх встановлення та передання на зберігання. Натомість відповідно до акту погодждення меж від 10.02.2015 року межі земельної ділянки проходять по існуючим парканам і відновлення чи встановлення не потребують.

Звернення до правоохоронних органів з приводу виникнення конфліктів між позивачем, її чоловіком та відповідачем не є доказом пошкодження межових знаків саме відповідачем. Крім того ці звернення стосувались конфліктних ситуацій в тому числі щодо інших земельних ділянок.

Відповідно до ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі:

поділу або об`єднання земельних ділянок;

скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації;

якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України"Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49, 54 цього Порядку.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 112 Порядку).

Згідно зі ст.55 Закону України «Про землеустрій», встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

За змістом ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно ч.4 Розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про державний земельний кадастр», у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки.

Таким чином, позивачка не довела належними, допустимими та переконливими доказами порушення своїх прав відповідачем щодо користування частиною земельної ділянки, яка перебуває у її власності. За встановлених судом обставин вирішення спору щодо встановлення межі між суміжними ділянками можливо в позасудовий спосіб шляхом внесення змін до Державного земельного кадастру.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Тлумачення наведених вище норм дає підстави вважати, що: обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, де вказано також і про те, що правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що "не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань" стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) судочинства.

За матеріалами справи ухвалою суду першої інстанції від 18.09.2024 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 03.12.2024 року о 09:30 годині. За зареєстрованим місцем проживання відповідача було направлено судову повістку, яка була повернута до суду з відміткою :адресат відсутній.( а.с.36) В подальшому на адресу відповілдача направлялась поштова кореспонденція, яка поверталась до суду з відміткою: адресат відсутній за даною адресою ( а.с.48,70,83,)Повістка про виклик до суду була отримана особисто ОСОБА_2 25.10.2025 року. ( а.с. 87) Після чого, відповідач уклав договір про надання правничої допомоги з адвокатом Чередніченком О.М. , який отримав доступ до справи в електронному вигляді та ознайомився з матеріалами справи.Повістка про виклик до суду відповідача також в подальшому була повернута з відміткою: адресат відсутній.( а.с.135)

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (Постанова ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Постанова ВС від 18 жовтня 2021 року у справі № 299/3611/19 (провадження № 61-9218св21). Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

У дані справі судом першої інстанції майже протягом двох років приймались заходи щодо інформування ОСОБА_2 про розгляд справи судом, будучи обізнаним про розгляд справи та скориставшись своїм правом на отримання правничої допомоги не цікавився її розглядом та не надав своїх заперечень чи пояснень стосовно позовних вимог позивачки.

Крім того, апеляційний суд зауважує що доводи апеляційної скарги про те, що суд долучив до матеріалів справи нові докази вже на стадії судового розгляду не повертаючись до стадії підготовчого провадження спростовані матеріалами справи, оскільки з клопотанням про витребування додаткових доказів представник ОСОБА_1 адвокат Жовнер О.М. зверталась до суду 03.12.2024 року і таке клопотання судом було розглянуте та задоволено 03.12.2024 року. Дані докази долучені до матеріалів справи 24.04.2026 року представником третьої особи Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо допущення судом першої інстанції порушень процесуальних норм не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1453,44 грн за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою та відновлення меж земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрвоане місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (зареєстрвоане місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1453,44 грн за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 28.09.2026 року.

Головуючий: Судді: