Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №751/7538/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/7538/25

Головуючий у першій інстанції – Деркач О. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1824/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Стельмаха А. П.,

суддів: Скрипки А. А., Супруна О. П.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 29 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 172647609 від 18 лютого 2022 року в розмірі 13 000 грн, а також судових витрат.

Позов мотивовано тим, що 18 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 172647609, за яким відповідачці надано 14 000 грн. Позивач посилався на неналежне виконання позичальницею зобов`язань та на послідовний перехід права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від нього – до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а надалі – до ТОВ «ФК «ЕЙС». З урахуванням здійснених платежів позивач визначив непогашений основний борг у сумі 13 000 грн.

Відповідачка відзиву до суду першої інстанції не подала.

Заочним рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 29 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності набуття позивачем права вимоги за спірним кредитним договором. Суд встановив укладення електронного кредитного договору, належність відповідачці платіжної картки та зарахування на неї 14 000 грн, а також наявність договорів факторингу і відповідних документів щодо відступлення вимоги.

Водночас суд вважав, що право вимоги за кредитним договором, укладеним у 2022 році, не могло перейти на підставі рамкового договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, оскільки на час укладення останнього конкретна вимога до ОСОБА_1 ще не існувала та не була індивідуалізована. Суд також виходив із того, що для підтвердження переходу права вимоги необхідно довести здійснення фінансування за договором факторингу, а первинних платіжних документів про оплату ТОВ «Таліон Плюс» фінансування за Реєстром прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року позивач не надав. Акт звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2022 року суд не визнав первинним бухгалтерським документом, який підтверджує фактичний рух коштів.

Суд першої інстанції окремо зазначив, що в матеріалах справи відсутній витяг з Реєстру боржників б/н від 08 липня 2025 року до договору факторингу № 08/07/25-Е, на який позивач посилався як на підтвердження останньої ланки переходу права вимоги.

Не погодившись із заочним рішенням, 09 липня 2026 року ТОВ «ФК «ЕЙС» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, стягнути 13 000 грн заборгованості та понесені судові витрати.

Апелянт посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм про факторинг та майбутню грошову вимогу. Зазначає, що договір факторингу № 28/1118-01 мав рамковий характер, його дія неодноразово продовжувалася, а конкретні права вимоги передавалися за реєстрами, які підписувалися протягом строку дії договору. За пунктом 4.1 цього договору право вимоги переходить до фактора в день підписання відповідного реєстру, тоді як фінансування регулюється окремими умовами і не встановлене як відкладальна умова переходу права.

Скаржник посилається на Реєстр прав вимоги № 175 від 05 травня 2022 року, яким вимогу до ОСОБА_1 за договором № 172647609 індивідуалізовано після виникнення кредитного зобов`язання. Щодо наступних ланок апелянт указує на Реєстр прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року до договору факторингу № 23/0224-01 та на договір факторингу № 08/07/25-Е від 08 липня 2025 року разом з актом приймання-передачі Реєстру боржників.

В апеляційній скарзі заявлено також клопотання про розгляд справи з повідомленням учасників та вимогу про відшкодування судового збору і витрат на професійну правничу допомогу: 7 000 грн у суді першої інстанції та 6 000 грн в апеляційному суді.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не подано.

Перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 18 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір кредитної лінії № 172647609. За умовами договору кредитний ліміт та перший транш становили 14 000 грн, первісний дисконтний період – 11 днів, а перший транш підлягав поверненню до 01 березня 2022 року. Договір підписано одноразовим ідентифікатором MNV3V9V5 (а. с. 41 зв. - 49).

Платіжне доручення від 18 лютого 2022 року підтверджує перерахування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 14 000 грн ОСОБА_1 на платіжну картку з останніми цифрами 7426 із зазначенням номера договору № 172647609 та РНОКПП отримувачки (а. с. 11). На виконання ухвали суду АТ «СЕНС БАНК» повідомило, що картку № НОМЕР_1 емітовано на ім`я ОСОБА_1 , а в період з 18 до 23 лютого 2022 року на неї зараховано 14 000 грн (а. с. 134). Ці обставини сторонами не оспорюються.

Розрахунок ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відображає видачу 14 000 грн 18 лютого 2022 року, платіж 115 грн 04 березня 2022 року та станом на 05 травня 2022 року передачу за Реєстром прав вимоги № 175 основного боргу 14 000 грн і процентів 1 082 грн. Загальна вимога на дату передачі становила 15 082 грн (а. с. 68).

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01. Додатковою угодою № 26 від 31 грудня 2020 року договір викладено в новій редакції, а подальшими додатковими угодами його строк продовжувався, зокрема додатковою угодою № 27 від 31 грудня 2021 року – до 31 грудня 2022 року. Отже, на 05 травня 2022 року договір діяв (а. с. 90–102).

За пунктом 2.1 договору № 28/1118-01 клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах, а фактор – прийняти їх і надати фінансування. Пункт 3.1 регулює розмір і строки фінансування. Водночас пункт 4.1 окремо визначає момент переходу конкретної вимоги – день підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги.

05 травня 2022 року сторони підписали Реєстр прав вимоги № 175, у витягу з якого зазначено ОСОБА_1 , договір № 172647609 та вимогу на загальну суму 15 082 грн, у тому числі 14 000 грн основного боргу та 1 082 грн процентів (а. с. 88–89). Акт звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2022 року містить відомості про розрахунки сторін за цим Реєстром (а. с. 87).

За розрахунком ТОВ «Таліон Плюс» 28 червня 2022 року отримано платіж 4 481 грн 60 коп., із якого 1 000 грн зараховано в погашення основної суми та 3 481 грн 60 коп. – у погашення процентів. Після цього непогашений основний борг становив 13 000 грн; станом на 23 лютого 2024 року проценти у розрахунку відсутні (а. с. 67).

23 лютого 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01 (а. с. 82–85). Того ж дня сторони підписали Реєстр прав вимоги № 1, у витягу з якого зазначено ОСОБА_1 , договір № 172647609 та 13 000 грн основного боргу (а. с. 80–81). Платіжною інструкцією № 5703 від 26 лютого 2024 року підтверджено перерахування ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Таліон Плюс» 6 238 410 грн 72 коп. за відступлення прав вимоги за відповідним реєстром (а. с. 79).

08 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 08/07/25-Е. За його умовами перелік боржників, підстави виникнення вимог і їх суми визначаються Реєстром боржників, сформованим за додатком № 1. Пункт 1.2 договору пов`язує перехід прав вимоги з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників (а. с. 72–74).

Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі Реєстру боржників, яким засвідчили передачу ТОВ «ФК «ЕЙС» реєстру щодо 4 817 боржників та настання передбаченого пунктом 1.2 договору моменту переходу прав вимоги (а. с. 71). Окремого витягу з Реєстру боржників б/н від 08 липня 2025 року щодо ОСОБА_1 у матеріалах справи немає.

Разом з тим виписка ТОВ «ФК «ЕЙС» з особового рахунку за договором № 172647609 за період з 08 до 31 липня 2025 року ідентифікує ОСОБА_1 , цей кредитний договір та прострочений основний борг у розмірі 13 000 грн (а. с. 66). Платіжні інструкції від 17 липня, 12 та 13 серпня 2025 року підтверджують виконання ТОВ «ФК «ЕЙС» грошових зобов`язань перед ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за договором факторингу № 08/07/25-Е (а. с. 69 зв. – 70).

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Тому під час апеляційного перегляду застосовуються процесуальні норми ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи.

Матеріально-правові наслідки договорів факторингу оцінюються за нормами, чинними на час відповідних правочинів і переходу прав. Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, і не мають зворотної дії у часі, крім установленого законом винятку щодо пом`якшення або скасування цивільної відповідальності.

Законом України від 29 квітня 2026 року № 4863-IX, який набрав чинності 30 липня 2026 року, статтю 1077 ЦК України викладено в новій редакції, а статті 1078–1086 виключено. Оскільки всі три спірні переходи права вимоги відбулися 05 травня 2022 року, 23 лютого 2024 року та 08 липня 2025 року, до них застосовуються положення глави 73 ЦК України у редакціях, чинних на відповідні дати, а не редакція після 30 липня 2026 року.

За пунктом 1 частини першої статті 512 та статтею 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина перша статті 1077 ЦК України у редакції, чинній на час спірних відступлень, передбачала, що за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

За частинами першою і другою статті 1078 ЦК України у тій самій редакції предметом договору факторингу могла бути як наявна грошова вимога, так і право вимоги, яке виникне в майбутньому. Майбутня вимога вважалася переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника, а якщо її передання було обумовлене певною подією – з моменту настання такої події.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець надає грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За частинами першою–третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; жоден доказ не має заздалегідь встановленої сили.

Щодо виникнення кредитного зобов`язання та розміру основного боргу доводи апеляційної скарги є обґрунтованими. Суд першої інстанції сам установив укладення договору, підписання його одноразовим ідентифікатором і зарахування 14 000 грн на картку відповідачки. Ці обставини підтверджені не лише внутрішніми документами кредитодавця, а й платіжним дорученням та відомостями банку, і відповідачкою не спростовані.

Предметом позову є 13 000 грн непогашеної основної суми кредиту. Розрахунок первісного кредитора підтверджує передачу 05 травня 2022 року основного боргу 14 000 грн. Розрахунок ТОВ «Таліон Плюс» відображає подальший платіж 4 481 грн 60 коп., із якого 1 000 грн зараховано на основну суму, після чого залишок тіла кредиту становить 13 000 грн. Саме така сума передана за Реєстром № 1 від 23 лютого 2024 року та відображена у виписці ТОВ «ФК «ЕЙС». Отже, заявлений розмір основного боргу узгоджується між послідовними обліковими документами.

Позивач не просить стягувати проценти. Тому питання правомірності окремих процентних нарахувань та їх ставок не є самостійним предметом апеляційного перегляду. Відомості про проценти мають значення лише настільки, наскільки вони дають змогу перевірити зарахування платежу 28 червня 2022 року та залишок основної суми кредиту.

Щодо першої ланки відступлення суд першої інстанції неправильно витлумачив статтю 1078 ЦК України у редакції, чинній на 05 травня 2022 року. Закон прямо допускав відступлення майбутньої грошової вимоги; тому сама обставина укладення кредитного договору у 2022 році після рамкового договору факторингу 2018 року не виключала можливості переходу такої вимоги.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 виснував, що:

«допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги – це строк платежу; (б) майбутньої вимоги – це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь–які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога – це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного – кредитора, так і пасивного – боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.»

Зазначена постанова є фактично релевантною до цієї справи, оскільки Верховний Суд досліджував той самий договір факторингу № 28/1118–01 від 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».

Пункт 3.1 договору № 28/1118-01 регулює виконання фактором свого грошового обов`язку щодо фінансування, тоді як пункт 4.1 окремо встановлює юридичний факт, з яким сторони пов`язали перехід права вимоги. Умови договору не встановлюють, що право за підписаним Реєстром № 175 переходить лише після зарахування фінансування клієнту. Тому ненадання окремого банківського документа про фінансування не спростовує настання передбаченого договором моменту переходу права.

Верховний Суд у справі № 727/2790/25 також відмежував таку договірну конструкцію від ситуації, розглянутої у справі № 2–127/11, де сторони прямо передбачили, що право вимоги переходить лише за одночасного настання кількох умов, серед яких була сплата фактором фінансування. За договором № 28/1118–01 такої відкладальної умови щодо переходу права не встановлено.

Відповідно, питання про те, чи є акт звірки від 31 грудня 2022 року первинним бухгалтерським документом і чи доводить він самостійно фактичний рух коштів, не є визначальним для встановлення переходу права вимоги за пунктом 4.1 договору. Суд першої інстанції помилково ототожнив оплатність договору факторингу з попередньою оплатою як необхідною умовою відступлення конкретної вимоги.

Щодо другої ланки переходу матеріали справи містять договір факторингу № 23/0224-01, Реєстр прав вимоги № 1 від 23 лютого 2024 року, який прямо індивідуалізує ОСОБА_1 , договір № 172647609 та суму 13 000 грн основного боргу, а також платіжну інструкцію про здійснення фактором фінансування. Сукупність цих доказів підтверджує набуття ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» спірної вимоги.

Окремої оцінки потребує третя ланка, оскільки витяг з Реєстру боржників б/н від 08 липня 2025 року щодо ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутній. Ця обставина не може бути проігнорована або замінена самим твердженням позивача про включення відповідачки до реєстру.

Разом з тим відсутність у матеріалах окремого витягу не є тотожною відсутності самого Реєстру боржників або ненастанню визначеної договором події. Акт від 08 липня 2025 року, підписаний обома сторонами договору № 08/07/25-Е, прямо засвідчує фактичне передання Реєстру боржників на 4 817 осіб та настання моменту переходу прав вимоги за пунктом 1.2 договору. Водночас попередній Реєстр № 1 підтверджує, що безпосередньо до цього ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» мало конкретну вимогу до ОСОБА_1 за договором № 172647609 у сумі 13 000 грн.

Після підписання акта ТОВ «ФК «ЕЙС» обліковує саме цю вимогу: виписка з особового рахунку за період з 08 до 31 липня 2025 року містить ті самі ідентифікуючі ознаки боржника і договору та той самий залишок основного боргу 13 000 грн. Платіжні інструкції підтверджують виконання ТОВ «ФК «ЕЙС» договору факторингу перед ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Ці документи узгоджуються між собою за датою переходу, суб`єктами, номером кредитного договору та сумою вимоги; доказів передачі цієї ж вимоги іншій особі або збереження її за ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» матеріали справи не містять.

Виписка з особового рахунку складена самим позивачем і сама по собі не могла б замінити документ, що індивідуалізує предмет відступлення. Проте вона оцінюється не ізольовано, а разом з договором № 08/07/25-Е, двостороннім актом передачі реєстру, попереднім Реєстром № 1 та доказами виконання нового договору факторингу. У такій сукупності ці докази є достатніми для висновку про перехід до ТОВ «ФК «ЕЙС» саме вимоги за договором № 172647609 у розмірі 13 000 грн.

Посилання на постанову Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 не підмінює цієї доказової оцінки. У тій справі матеріали містили витяг з реєстру за останньою ланкою, тому відповідний фактичний висновок не може механічно переноситися на цю справу. Наведена постанова використовується тут лише щодо ratio decidendi про допустимість майбутньої вимоги та розмежування моменту переходу права і обов`язку з фінансування за договором № 28/1118-01. Третя ланка встановлюється на підставі доказів саме цієї справи.

Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що за договором факторингу від 08 липня 2025 року нібито передавалися права «до укладення» кредитного договору від 18 лютого 2022 року, не узгоджується з хронологією встановлених самим судом обставин: останній договір факторингу укладено більш ніж через три роки після кредитного договору. Такий мотив об`єктивно не може підтверджувати відсутність правонаступництва.

Отже, матеріали справи підтверджують безперервний перехід права вимоги за договором № 172647609 від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», далі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та до ТОВ «ФК «ЕЙС». Позивач є належним кредитором за непогашеним основним боргом у сумі 13 000 грн.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо майбутньої грошової вимоги та моменту переходу права за договором факторингу, а його висновок про недоведеність прав позивача не відповідає сукупності встановлених обставин. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 та пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

За частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, скасовує рішення та ухвалює нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За частиною першою та пунктом 1 частини другої цієї статті у разі повного задоволення позову судовий збір та інші пов`язані з розглядом справи витрати покладаються на відповідача.

За подання позову позивач сплатив 2 422 грн 40 коп. судового збору. За подання апеляційної скарги фактично сплачено 3 533 грн 60 коп. судового збору. Саме фактично сплачена сума підлягає врахуванню під час розподілу витрат, незалежно від того, що у попередньому розрахунку апеляційної скарги зазначено 3 633 грн 60 коп. Отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню 2 422 грн 40 коп. судового збору за першу інстанцію та 3 533 грн 60 коп. за апеляційний перегляд.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 та частини восьмої статті 141 ЦПК України розподілу підлягають витрати на професійну правничу допомогу, сплачені або такі, що підлягають сплаті, якщо їх обсяг і вартість підтверджені належними доказами. Водночас за пунктами 1 і 2 частини третьої статті 141 ЦПК України суд враховує зв`язок витрат із розглядом справи, а також обґрунтованість і пропорційність їх розміру до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 158/1476/25 підтвердив розмежування двох механізмів: зменшення витрат за критеріями частини четвертої статті 137 ЦПК України здійснюється за клопотанням іншої сторони, тоді як під час власне розподілу витрат суд, керуючись критеріями частини третьої статті 141 ЦПК України, може не покладати на іншу сторону всю заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу або покласти її частково.

У суді першої інстанції позивач заявив 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Акт приймання-передачі наданих послуг від 17 липня 2025 року до договору № 09/07/25-01 містить: 5 000 грн за складання позовної заяви, 1 000 грн за вивчення матеріалів справи, по 500 грн за підготовку адвокатського запиту та клопотання про отримання інформації щодо зарахування кредитних коштів.

Спір стосується одного кредитного договору з ціною позову 13 000 грн, розглядався без проведення судових засідань за участю представника позивача, відповідачка відзиву не подала. Водночас підготовка позову вимагала перевірки кількох ланок відступлення права вимоги, а адвокатський запит і клопотання про витребування банківських відомостей мали окреме процесуальне значення для підтвердження факту видачі кредиту. З урахуванням пов`язаності, необхідності та пропорційності витрат до предмета спору колегія суддів вважає обґрунтованим покласти на відповідачку 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

В апеляційній інстанції позивач заявив 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та послався на додані до апеляційної скарги договір, додаткову угоду і акт виконаних робіт. Визначальним питанням апеляційного перегляду була правова оцінка послідовного переходу права вимоги, насамперед застосування правового висновку Верховного Суду щодо того самого договору факторингу № 28/1118-01. Разом з тим розгляд проведено письмово, відзиву на апеляційну скаргу не подано, нових матеріально-правових доказів не досліджувалося. За цих обставин розумним та пропорційним є відшкодування 3 000 грн із заявлених 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції.

Керуючись статтями 141, 263, 367, 369, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити.

Заочне рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 29 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії № 172647609 від 18 лютого 2022 року у розмірі 13 000 (тринадцять тисяч) грн 00 коп. основного боргу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції: 2 422 грн 40 коп. судового збору та 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати за апеляційний перегляд: 3 533 грн 60 коп. судового збору та 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: