Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №369/13728/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13728/25

Провадження № 2/369/5326/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» укладено кредитний договір № 3157561, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 000 грн зі сплатою процентів, комісії та інших платежів, передбачених договором. Позивач зазначає, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, однак відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів не виконав. Позивач посилається на те, що кредитний договір укладено в електронній формі із використанням відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а факт укладення договору та отримання кредитних коштів підтверджується, зокрема, анкетою-заявою, довідкою про ідентифікацію, примірником кредитного договору та платіжними документами. На підтвердження правомірності укладення електронного договору позивач посилається на положення статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та практику Верховного Суду у справах щодо укладення кредитних договорів в електронній формі.

Позивач також зазначає, що 29 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 76-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 3157561 від 26 червня 2021 року, укладеним з відповідачем. На підтвердження переходу права вимоги позивач посилається на договір відступлення права вимоги та витяг із реєстру боржників. За твердженням позивача, станом на момент звернення до суду заборгованість відповідача за кредитним договором становить 18 960 грн, з яких: 4 000 грн — заборгованість за основною сумою кредиту, 13 800 грн — заборгованість за процентами та 1 160 грн — заборгованість за комісією. Позивач вказує, що з метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 21374505/1838 від 13 червня 2025 року, однак заборгованість відповідачем не погашена. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення статей 15, 16, 207, 514, 525, 526, 527, 530, 610, 615, 626, 627, 629, 1054 Цивільного кодексу України, статтю 55 Цивільного процесуального кодексу України, статті 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», зазначаючи, що відповідач порушив умови кредитного договору, а позивач як новий кредитор набув право вимоги до відповідача в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу права вимоги. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, а саме 2 422,40 грн судового збору та 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на положення статей 133, 141 ЦПК України та на договір про надання правничої допомоги № 0605 від 6 травня 2025 року й акт наданих послуг № 1775 від 23 червня 2025 року. У зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3157561 від 26 червня 2021 року в розмірі 18 960 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.12.2025 року справа була прийнята до провадження, призначене судове засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час, місце розгляду справи був повідомлений належним чином, просив справу розглянути без його участі, позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань про розгляд справи без його участі або про відкладення судового засідання від нього на адресу суду не надходило. У встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі строк відзив на позовну заяву відповідачем також не поданий.

Оскільки відповідач був належним чином повідомленим про судове засідання, але причин неявки суду не повідомив, суд вважає можливим у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України провести судове засідання без його участі.

При цьому, за наявності умов, передбачених ч.1 ст.280 ЦПК України, суд вважає необхідним розглянути справу на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення по справі.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, приходить до такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За правилами частин першої та п`ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 26 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3157561, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 000,00 грн зі сплатою процентів та комісії відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 3157561 від 26 червня 2021 року укладено в електронній формі.

Особливості укладення договорів у сфері електронної комерції врегульовані Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з частиною шостою статті 11 зазначеного Закону акцепт може бути наданий, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, заповнення формуляра заяви про прийняття пропозиції в електронній формі, а також шляхом вчинення дій, які відповідно до змісту інформаційної системи вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір.

Частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. За змістом частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Законодавче визначення одноразового ідентифікатора передбачає, що це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, та яка може бути передана такій особі засобом зв`язку, зазначеним під час реєстрації, і приєднана до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Отже, саме по собі укладення кредитного договору в електронній формі не суперечить вимогам законодавства та не позбавляє такий договір юридичної сили, якщо встановлено факт здійснення сторонами необхідних дій для його укладення та підписання у передбаченому законом порядку.

У даному випадку позивач на підтвердження укладення кредитного договору надав копію кредитного договору № 3157561 від 26 червня 2021 року, анкету-заяву на кредит, довідку про ідентифікацію позичальника та документи щодо перерахування кредитних коштів.

Із зазначених документів убачається, що відповідач пройшов процедуру ідентифікації в інформаційній системі кредитодавця, подав анкету-заяву на отримання кредиту, ознайомився з умовами кредитування та здійснив дії, спрямовані на прийняття пропозиції щодо укладення кредитного договору, після чого кредитні кошти були перераховані на платіжну картку відповідача.

Таким чином, сукупність наданих доказів свідчить про погодження сторонами істотних умов кредитного договору, волевиявлення відповідача на його укладення та фактичне виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредитних коштів.

Відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Крім того, електронні документи та повідомлення, пов`язані з електронним правочином, можуть подаватися як докази у судовому розгляді, а докази, подані в електронній формі або у формі паперових копій електронних повідомлень, є письмовими доказами.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 виникли договірні кредитні правовідносини, а укладений сторонами в електронній формі кредитний договір є таким, що породжує для сторін передбачені ним права та обов`язки.

При цьому отримання відповідачем кредитних коштів та їх фактичне зарахування на належний йому платіжний рахунок додатково підтверджує факт виконання кредитодавцем свого основного обов`язку за кредитним договором та виникнення у відповідача обов`язку повернути отримані кошти і сплатити передбачені договором проценти та комісію.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку, відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у встановлені договором строки кредит та передбачені договором платежі не повернув, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 29 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги № 76-МЛ, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 3157561 від 26 червня 2021 року. Наявність відповідного кредитного договору у реєстрі боржників, переданому за договором відступлення права вимоги, підтверджує перехід до позивача права вимоги до відповідача.

Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» є належним кредитором у спірному зобов`язанні та має право вимагати від відповідача виконання невиконаного ним грошового зобов`язання.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача за кредитним договором № 3157561 від 26 червня 2021 року становить 18 960,00 грн, з яких 4000,00 грн — заборгованість за основною сумою кредиту, 13 800,00 грн — заборгованість за процентами за користування кредитом та 1 160,00 грн — заборгованість за комісією. Отже, загальний розмір заявленої до стягнення заборгованості складає 18960,00 грн.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до висновку, що укладення між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, неналежне виконання ним зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів, а також перехід права вимоги до позивача знайшли своє підтвердження належними та допустимими доказами.

Відтак, за наявності простроченого грошового зобов`язання відповідач зобов`язаний виконати його перед новим кредитором у межах права вимоги, що перейшло до останнього за договором відступлення права вимоги.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що право позивача порушене і підлягає захисту, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором.

Щодо стягнення судових витрат та витрат на правничу допомогу суд вказує таке.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн., оскільки стороною позивача було надано суду достатні докази їх фактичного понесення позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача суд стягує судовий збір у розмірі 2422 гр. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 525-526, 530, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. 3, 12, 13, 81, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, заборгованість за кредитним договором № 3157561 від 26 червня 2021 року у розмірі 18 960 (вісімнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) грн 00 коп., 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору та 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня вручення повного заочного рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя - Лапченко О.М.

29.09.2026