Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №607/17301/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/17301/25Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/1062/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

з участю секретаря - Ліщак І.С.

апелянтки - ОСОБА_1 ,

позивача - ОСОБА_2 ,

представника позивача - ОСОБА_3 ,

перекладача - Черновської Ж.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/17301/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року (ухвалене суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 15 червня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління сім`ї молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_2 (далі - позивач), в інтересах якого діяв адвокат Рибачок А.М., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка, апелянтка), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління сім`ї молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини.

Позов обґрунтовано тим, що з 10 березня 2021 року позивач перебував у шлюбі із відповідачкою, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 вересня 2024 року, справа №607/15331/24. У даному шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_6 , який після розірвання шлюбу проживає разом із відповідачкою. Позивач бажає брати участь у вихованні та розвитку дитини, підтримувати регулярні контакти, однак зауважує, що відповідачка заперечує щодо спілкування позивача із дитиною.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд визначити спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні із сином - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та встановити наступний порядок спілкування:

- особисті зустрічі з дитиною двічі на тиждень по 2 години у присутності матері (або іншої довіреної особи/психолога), з поступовим розширенням часу;

- щомісячне відвідування дитини у вихідні дні протягом 1 повного дня у супроводі матері/психолога;

- під час канікул - проведення 7 днів з дитиною на території України під наглядом матері;

- виїзд дитини за межі України можливий лише за письмовою згодою матері та за умови нотаріального посвідчення такої згоди;

- зобов`язати відповідачку не перешкоджати виконанню встановленого порядку спілкування.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року позов задоволено частково.

Встановлено ОСОБА_2 графік побачень та спілкування із малолітньою дитиною сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проводити:

- двічі на тиждень по дві години у присутності матері ОСОБА_1 ;

- одну неділю щомісяця упродовж чотирьох годин у присутності матері ОСОБА_1 ;

- зустрічі повинні відбуватись в місцях культурно-розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей у присутності матері ОСОБА_1 та за погодженням із нею.

Перші комунікації батька ОСОБА_2 із малолітньою дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою налагодження психологічного контакту, проводити шляхом встановлення телефонного або електронного зв`язку батька із дитиною, у визначені дні та години, за допомогою сервісу відеозв`язку.

Спілкування батька із дитиною проводити на зрозумілій для неї мові та з урахуванням її віку та розвитку.

Зобов`язано ОСОБА_1 поважати батьківські права ОСОБА_2 , організовувати спілкування його із дитиною у визначені дні та години, а також в режимі відеозв`язку.

Батьки мають право змінювати порядок та час спілкування із дитиною, за взаємною згодою.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 сплачений ним судовий збір у розмірі 581.38 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 фактично самоусунувся від виховання дитини та з його сторони не було жодних дій, які б свідчили про його бажання брати участь у житті сина, його вихованні та утриманні. Відповідачка вважає, що звернення позивача з даним позовом має на меті створення правових підстав для отримання посвідки на проживання на території України. Щодо самих позовних вимог, відповідачка зазначає, що як мати, не перешкоджає позивачу, як батьку в спілкуванні з сином, тому не бачить жодної необхідності у встановленні якогось чіткого графіку побачень батька з дитиною, оскільки дані зустрічі за домовленістю дають можливість краще реагувати на різні непередбачувані обставини.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити спосіб участі батька у вихованні сина шляхом телефонного та електронного зв`язку 2 рази в місяць по 2 години, на зрозумілій для дитини мові та з урахуванням її віку та розвитку, за попереднім узгодженням часу з матір`ю дитини.

17 серпня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв адвокат Рибачок А.М., надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача.

Відзив мотивований тим, що відповідачка і після розгляду справи судом першої інстанції фактично продовжує створювати перешкоди у спілкуванні позивача з його малолітнім сином.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення та стягнути з позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, витрати на залучення перекладача в розмірі 2000 грн.

В судовому засіданні відповідачка свою апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Позивач та його представник - адвокат Рибачок А.М., проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивач ОСОБА_2 є громадянином Республіки Туреччина, постійно проживає на території вказаної країни.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, яке набрало законної сили, від 26 вересня 2024 року у справі №607/15331/24 розірвано.

У даному шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є громадянином України, що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11 липня 2023 року та проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Згідно Висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №269 від 04 березня 2026 року, орган опіки та піклування, беручи до уваги пропозиції комісії з питань захисту прав дитини, рекомендує батьку ОСОБА_2 здійснювати свою участь у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до графіку спілкування, а саме:

- особисті зустрічі з дитиною двічі на тиждень по дві години у присутності матері;

- щомісячне відвідування дитини у вихідні дні протягом одного повного дня у супроводі матері;

- під час канікул проведення 7 днів з дитиною на території України під наглядом матері.

Зустрічі повинні відбуватися у місцях, визначених за погодженням сторін (ігрові кімнати, дитячі центри, тощо). Інші побачення з дитиною можуть відбуватись за домовленістю між батьками та за бажанням дитини. Рекомендувати матері, ОСОБА_1 , поважати права батька ОСОБА_2 , не чинити перешкод у спілкуванні з дитиною.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачкою існують напружені стосунки, у тому числі суперечки щодо виховання та матеріального утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено поясненнями у судовому засіданні в суді першої інстанції відповідача, а також представника позивачки.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно статті 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У статті 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо) місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Аналогічний висновок викладено у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 132/3692/20.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини другої статті 159 Сімейного кодексу України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 покликався на те, що відповідачка чинить йому перешкоди у побаченнях та спілкуванні з сином - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судом першої інстанції правильно встановлено, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача спілкуватися з сином.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Встановлюючи порядок побачень батька з дитиною, врахувавши інтереси дитини, яка має пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне, стабільне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дітей, відсутність підтверджених належними та достатніми доказами обставин, які б могли бути підставою для обмеження права батька на спілкування з дітьми, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, суд першої інстанції правильно виходив про доцільність встановити конкретний спосіб та час участі позивача у вихованні та спілкуванні із сином.

Інший висновок суду може позбавити дитину, родинних зв`язків з батьком, любові та турботи з боку останнього, що суперечить приписам Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

З огляду викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що існують правові підстави зобов`язати відповідачку не чинити перешкоди у спілкуванні позивача з сином та визначити спосіб спілкування позивача та його участі у вихованні сина.

Доводи сторони відповідачки про те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо створення перешкод позивачу, як батьку, в спілкуванні з сином, колегія суддів відхиляє та розцінює як суперечливу поведінку.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Зокрема, відповідачка вважаючи, що вона не чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, просить в апеляційній скарзі відмовити у задоволенні даного позову в частині графіку побачень.

Більше того, подання ОСОБА_2 позову про усунення перешкод та встановлення способу участі у спілкуванні із своїм сином, свідчить про існування спору між сторонами з даного питання.

У справі, яка переглядається апеляційним судом достеменно встановлено, що вбачається, що між сторонами існують неприязні відносини, а саме відповідачка посилається на те, що позивач не володіє мовою, якою спілкується малолітній син, у зв`язку з чим останній не знає батька та боїться його.

Твердження сторони відповідача про те, що позивач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки вказане не є предметом розгляду даної справи.

Доводи сторони відповідача, що судом не враховано часті поїздки позивача за межі України та його стан здоров`я, тому рішення суду не буде належним чином виконуватися, апеляційний суд відхиляє, оскільки вказана обставина не може обмежувати батька вправі на безперешкодне спілкування та побачення з своєю малолітньої дитиною. Більше того в матеріалах справи відсутні докази, що позивач негативно впливає на психологічний стан та розвиток дитини.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Щодо вирішення питання судових витрат.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції має містити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Згідно частини статті 139 ЦПК України експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

17 серпня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від представника позивача - адвоката Рибачка А.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначено, що позивач понесе судові витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у Тернопільському апеляційному суді у фіксованому розмірі 5000 грн та витрати на залучення перекладача в розмірі 2000 грн, тому просив стягнути такі витрати.

У справі, яка переглядається апеляційний судом, представником позивача - адвокатом Рибачком А.М. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу та залучення перекладача, понесених за апеляційний розгляд, надано договір про надання правничої допомоги № 1608/26 від 16 серпня 2026 року, акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 18 серпня 2026 року, квитанцію до прибуткового ордера №б/н від 16 серпня 2026 року, трудовий договір №11 від 28 жовтня 2021 року, диплом НОМЕР_2 від 21 червня 1988 року, накладну про оплату замовлення №5942 від 18 вересня 2026 року.

16 серпня 2026 рок між Рибачком А.М., як адвокатом, та ОСОБА_2, як клієнтом, укладено договір про надання правничої допомоги № 1608/26.

Відповідно до п.п.1.1 договору слідує, що адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу, а саме: представництво інтересів клієнта у цивільних справах.

Відповідно до п.п.3.1 договору слідує, що розмір гонорару становить 5000 грн.

Як вбачається із акту приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 18 серпня 2026 року, в якому детально описано обсяг виконаних робіт, адвокатом у зв`язку із наданням правової допомоги позивачу в суді апеляційної інстанції в справі №607/17301/25 виконано наступні роботи:

- аналіз апеляційної скарги (1 год) - 500.00 грн;

- аналіз додаткових доказів (1 год) - 500.00 грн;

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу (3 год) - 2000 грн;

- підготовка та подання заяв та клопотань (2 год) - 1000 грн;

- участь в судовому засіданні - 1000 грн,

а всього на суму 5000 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 16 серпня 2026 року вбачається, що згідно договір про надання правничої допомоги № 1608/26 від 16 серпня 2026 року позивач сплатив адвокату Рибачок А.М. гонорар в розмірі 5000 грн.

Відповідно трудового договору №11 від 28 жовтня 2021 року, укладеного між ФОП ОСОБА_11. та Черновською Ж.І. вбачається, що остання надає послуги з перекладача.

Згідно накладної про оплату замовлення №5942 від 18 вересня 2026 року слідує, що за надання послуг усного перекладу позивач сплатив ФОП ОСОБА_10 2000 грн.

Таким чином витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу та залучення перекладача у суді апеляційної інстанції підтверджені належними та допустимими доказами.

Разом з цим, проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих позивачу адвокатом Рибачком А.М. послуг, а також подані документи, апеляційний суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивачки роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Колегія суддів зазначає, що акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 18 серпня 2026 року не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Апеляційний суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На думку апеляційного суду, наведені в акті приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) на суму 5000 грн не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності, розумності їхнього розміру, у розумінні приписів частини третьої статті 141 ЦПК України та не є співмірними зі складністю справи.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи № 607/17301/25, предмет позову та виконані роботи (надані послуги), апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені представником позивача - адвокатом Рибачком А.М. про відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн до відшкодування у повному обсязі не підлягають, оскільки, на думку суду, є надмірно завищеними.

Колегія суддів вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд даної справи в сумі 2000 грн, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Також суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені стороною позивача витрати на залучення перекладача в сумі 2000 грн до відшкодування у повному обсязі не підлягають, оскільки, на думку суду, є надмірно завищеними.

Колегія суддів вважає, що існують правові підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на залучення перекладача в апеляційному розгляді даної справи в сумі 1000 грн, оскільки такий розмір судових витрат буде співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та витраченим часом.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

У зв`язку з тим, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 вересня 2026 року апеляційну скаргу відповідачки залишено без задоволення, на підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати позивача пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 3000 грн, покладаються на відповідачку.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов`язані з розглядом справи, понесені за апеляційний розгляд даної справи у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копiйок, з яких: 2000.00 грн - судові витрати на професійну правничу допомогу, 1000.00 грн - судові витрати на залучення перекладача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 28 вересня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома