Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №496/2151/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6333/26

Справа № 496/2151/26

Головуючий у першій інстанції Пасечник М. Л.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Лозко Ю.П., Коновалової В.А.,

учасники справи: стягувач – ОСОБА_1 , боржник – ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 березня 2026 року, постановлену Біляївським районним судом Одеської області у складі: судді Пасечник М.Л. в приміщенні того ж суду,

у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,

в с т а н о в и в:

Предметом апеляційного перегляду є ухвала Біляївського районного суду Одеської області від 31 березня 2026 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини (а.с. 12-13).

В апеляційній скарзі стягувач ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31.03.2026, справу направити на розгляд за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 склала заяву про видачу судового наказу до Овідіопольського районного суду Одеської області, але помилково здала в канцелярію Біляївського районного суду Одеської області. Як зазначає скаржник, канцелярія Біляївського районного суду Одеської області не повернула їй заяву з усіма додатками, оскільки така адресована Овідіопольському районному суду Одеської області, а зареєструвала та розподілила судді Пасечник М.Л.

Скаржник вважає відмову у видачі судового наказу протиправною, оскільки згідно з ч. 8 ст. 165 ЦПК України, якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. І, на думку скаржника, суд протиправно не виконав зазначені вимоги закону.

Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно послався на вимоги ч. 9 ст. 165 ЦПК України, яка передбачає відмову у винесенні судового наказу у випадку, коли отримана судом інформація не дає можливості у встановленому порядку встановити зареєстроване місце проживання (перебування) особи – боржника, так як суд отримав інформацію про місце реєстрації та перебування відповідача.

Протиправна відмова у видачі судового наказу, як зазначає скаржник, ставить останню у збиткове становище, так як вона може втратити стягнення аліментів на утримання дитини декілька місяців, оскільки повинна повторно готувати комплект документів для подання заяви, що займає значний час (а.с. 15-16).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки предметом апеляційного перегляду є ухвала суду про відмову у видачі судового наказу (п. 1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України), то розгляд апеляційної скарги проводиться без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 вказаної норми).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 5 ст. 165 ЦПК України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.

Судом 24.03.2026 року було направлено запит начальнику відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_3 щодо з`ясування місця реєстрації боржника.

На адресу суду, 30.03.2026 року надійшла відповідь на запит суду, в якій зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що за територіальною підсудністю відноситься до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Разом з цим, заявник ОСОБА_1 зазначила, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що за територіальною підсудністю відноситься до Овідіопольського районного суду Одеської області, проживає за адресою: АДРЕСА_3 , що за територіальною підсудністю відноситься до Теплодарського міського суду Одеської області.

При цьому, суд зазначив, що ОСОБА_1 у поданій заяві зазначила, що вона подається до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності.

Отже, суд вважав, що заява подана з порушенням правил підсудності, оскільки ані боржник, ані заявник не зареєстровані за адресою, яка належить до територіальної підсудності Біляївського районного суду Одеської області.

При цьому, суд роз`яснив заявнику, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Переглядаючи оскаржувану ухвалу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.

Статтею 163 ЦК України передбачено вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу.

Вимоги про стягнення аліментів на одну дитину у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів згідно пункту 4 частини 1 статті 161 ЦПК України відноситься до вимог, за якими може бути видано судовий наказ.

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом (ч. 1 ст. 162 ЦПК України).

За загальним правилом, визначеним ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 28 ЦПК України також визначено альтернативну підсудність - за вибором позивача .

Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Звертаючись із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_1 зазначила своє місце реєстрації ( АДРЕСА_4 ) та своє місце проживання ( АДРЕСА_5 ), а також місце реєстрації та проживання боржника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ) (а.с. 1).

Відповідно до ч. 5 ст. 165 ЦПК України у разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника.

На виконання ч. 5 ст. 165 ЦПК України судом першої інстанції здійснено запит до ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області і останніми надано відповідь № 5188/11423 від 25.03.2026, згідно з якою ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 – за даними Великодальницької територіальної громади (а.с. 11).

До прийняття Верховною Радою України постанови «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року № 807-ІХ Петродолинська сільська територіальна громада та Мар`янівська сільська територіальна громада входили до складу Овідіопольського району Одеської області, а Теплодарська міська територіальна громада – до Теплодарського району Одеської області.

Зазначеною постановою було утворено Одеський район (з адміністративним центром у місті Одеса), до складу якого ввійшли вищевказані територіальні громади.

Разом із тим, відповідно до пункту 3-1 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив, що місце реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , за територіальною підсудністю відноситься до Овідіопольського районного суду Одеської області, місце її проживає за адресою: АДРЕСА_3 , за територіальною підсудністю відноситься до Теплодарського міського суду Одеської області, а місце реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , за територіальною підсудністю відноситься до Овідіопольського районного суду Одеської області.

Жодне із перелічених місць реєстрації/перебування учасників справи не відноситься територіально до Біляївського районного суду Одеської області.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у видачі судового наказу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, оскільки ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не мають зареєстрованого місця проживання, що відноситься до територіальної юрисдикції Біляївського районного суду Одеської області, а тому справа не підсудна Біляївському районному суду Одеської області.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції протиправно не застосував положення ч. 8 ст. 165 ЦПК України, то такі є власним помилковим тлумаченням норм процесуального права заявником, оскільки згідно з ч. 8 ст. 165 ЦПК України якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю.

В даному ж випадку, боржник ОСОБА_2 , з вимогою до якого звернулася заявниця про стягнення аліментів, не є юридичною особою, або фізичною особою – підприємцем у виниклих правовідносинах, тому підстав для застосування ч. 8 ст. 165 ЦПК України та передачі заяви за підсудністю, суд першої інстанції не мав.

Щодо доводу скарги про безпідставне посилання суду першої інстанції на ч. 9 ст. 165 ЦПК України, яка передбачає відмову у винесенні судового наказу у випадку, коли отримана судом інформація не дає можливості у встановленому порядку встановити зареєстроване місце проживання (перебування) особи – боржника, то така судом першої інстанції, з огляду на зміст оскаржуваної ухвали, застосована не була і відмова суду у видачі судового наказу базується виключно на вимогах п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, згідно якого суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням правил підсудності. Вказане не має наслідком передачу справи до відповідного суду, і про таке не зазначено в законі (а.с. 13).

При цьому, суд першої інстанції слушно роз`яснив заявниці, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. І доводи скаржника про завдання їй збитків матеріального характеру, пов`язаних із повторним зверненням до суду із заявою про видачу судового наказу, на правильність висновків суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу не впливають, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Само по собі посилання заявниці на вимушення її повторно збирати документи та звертатися до належного суду, що буде мати наслідком неможливість отримання аліментів за такий період, не спростовує наведеного та не є підставою для зміни або скасування законного судового рішення по справі.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, порушень норм процесуального права за доводами апеляційної скарги, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 31 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови – 29 вересня 2026 року

Судді: М.В. Назарова

В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко