Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої внаслідок ДТП
Дата: 27 вересня 2026 р.
Справа: №521/16991/25
Суддя: Сєвєрова Є. С.
Номер провадження: 22-ц/813/4621/26
Справа № 521/16991/25
Головуючий у першій інстанції Ганошенко С. А.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач),
Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
учасники справи:
позивач – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна»,
відповідач – ОСОБА_1 ,
розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року, у складі судді Ганошенка С.А.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про стягнення суми завданої шкоди в порядку суброгації у розмірі 15323,07 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 30 квітня 2024 року у м. Одеса сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням Відповідача.
Транспортний засіб «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 , був застрахований у ПрАТ «Страхова компанія "ПЗУ Україна"» за договором добровільного страхування транспортних засобів № АМ.12012859. Страховиком було здійснено виплату страхового відшкодування на користь страхувальника у розмірі 61 938,41 грн.
У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.
30 квітня 2024 року у м. Одеса по вул. Корольова 7 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням Відповідача, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Згідно з Постановою Київського районного суду м. Одеса від 27 серпня 2021 року у справі № 947/15400/24 ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП.
Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.
ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснила виплату страхового відшкодування на користь ТОВ «ЗЕНТІВА УКРАЇНА» за договором добровільного страхування транспортних засобів № АМ.12012859 в розмірі 61938,41 грн.
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 , яким керував представник ТОВ «ЗЕНТІВА УКРАЇНА» було застраховано за полісом добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ.12012859 в ПрАТ «СК «ПЗУ УКРАЇНА», на користь якого виплатили страхове відшкодування у розмірі 61938,41 грн.
На думку позивача, відповідач, як винна у ДТП особа, зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між виплатою ПрАТ «СК «ПЗУ УКРАЇНА» та завданою шкодою у розмірі 61938,41 грн. Тому просили позов задовольнити та стягнути заявлені кошти з відповідача.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву із твердженнями, доводами та позовними вимогами, наведеними у позовній заяві, не погодився, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а тому у задоволені таких вимог проосив суд відмовити повністю. Законність такої правової позиції відповідача обгрунтовує наступним. Так, станом на день настання страхового випадку (30.04.2024) цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПАТ «НАСК «Оранта» відповідно до умов полісу № АТ/4746689 від 16.10.2023 в межах 160000,00 грн. за шкоду, заподіяну майну (п. 4 Полісу). Отже страхова сума (ліміт відповідальності) згідно Полісу становить 160000,00 грн. Франшиза становить 2500,00 грн. (п. 5 Полісу). Вказана сума франшизи була сплачена відповідачем на користь позивача, відповідно до вимог п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0153410040 від 14.10.2025.
Таким чином, обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, яке мало місце 30.04.2024 покладається на страховика відповідача, а саме ПАТ «НАСК «ОРАНТА» в межах страхової суми, що в даному випадку складає 160000,00 грн.
Вважає, що позивачем заявлено безпідставний та необґрунтований позов, який обумовлений невірним тлумачення норм матеріального права, без підтвердження будь-якими допустимими та належними доказами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ УКРАЇНА» в рахунок відшкодування витрат 15323,07 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ УКРАЇНА» судовий збір у розмірі 3028, 00 гривень.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено, що в результаті ДТП застрахований автомобіль «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження. Вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля склала 61938,41 грн. ПрАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на виконання умов договору страхування здійснив виплату страхового відшкодування на користь ТОВ «ЗЕНТІВА УКРАЇНА» в розмірі 61938,41 грн.
Суд вважав, що у позивача виникло право стягнути з відповідача різницю між виплатою ПРАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та завданою шкодою у размірі 15323,07 грн, а тому позов підлягає задоволенню. На даний час в добровільному порядку відповідачем не компенсовано витрати позивача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси від 08 грудня 2025 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, та здійснити розподіл судових витрат.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказі здійснення виплати страхового відшкодування на користь ТОВ «ЗЕНТІВА УКРАЇНА» в розмірі 61938,41 грн.. В матеріалах справи відсутні будь-які докази перерахування будь-яких сум ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь позивача. До позовної заяви не додано, та в матеріалах справи відсутня претензія № 3051369 з вимогою сплатити 15323,07 грн., так і докази її направлення. Апелянт також звертав увагу, що обов`язок відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, яке мало місце 30.04.2024 покладається на страховика відповідача, а саме ПАТ «НАСК «ОРАНТА» в межах страхової суми, що в даному випадку складає 160000,00 грн.
Позиція позивача в апеляційному суді
Апеляційним судом надсилалась ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» копія ухвали про відкриття апеляційного провадження з копією апеляційної скарги, з пропозицією надати відзив на апеляційну скаргу.
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» не надходив, однак відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.
Малозначними справами є справи, у у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1, 5 цієї частини.
Дана справа за ціною позову (15323,07 грн.) є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику його учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
01.09.2023 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ТОВ «ЗЕНТІВА УКРАЇНА» в особі директора Сидорова Ю.Д., який діє на підставі Статуту було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № АМ 12012859.
Предметом даного Договору страхування були майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 .
У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.
30 квітня 2024 року у м. Одеса по вул. Корольова 7 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням Відповідача, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Згідно із Постановою Київського районного суду м. Одеса від 21 травня 2024 року у справі № 947/15400/24 ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП.
Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень, згідно страхового акту КАСКО № 41673/1 розмір страхового відшкодування становить 61938,41 грн.
ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснила виплату страхового відшкодування на користь ТОВ «ЗЕНТІВА УКРАЇНА» в розмірі 61938,41 грн, що підтверджується копією Розпорядження на виплату страхового відшкодування № 41673/1/1 від 24.06.2024 року.
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 було застраховано за полісом добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ПАТ “НАСК ОРАНТА” №АТ/4746689 від 16.10.2023 року.
Страхова сума (ліміт відповідальності) згідно Полісу становить 160000,00 грн. Франшиза становить 2500,00 грн. (п. 5 Полісу).
Вказана сума франшизи була сплачена відповідачем на користь позивача, відповідно до вимог п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0153410040 від 14.10.2025.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За статтею 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб..
Відповідно до статті 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні. У разі настання події, що є підставою для здійснення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, чинних на день настання такої події, а для регламентної виплати, визначеної пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - у межах страхових сум, встановлених на день укладення внутрішнього договору страхування, за яким здійснюється така виплата, зобов`язано у встановленому цим Законом порядку здійснити регламентну виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 754/1108/15-ц).
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Статтею 19 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», регулює пряме врегулювання страхового випадку. Згідно якої, у разі дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю лише двох забезпечених транспортних засобів або за участю лише двох транспортних засобів, з яких забезпеченим є транспортний засіб, власником якого є потерпіла особа, і в якій потерпілій особі заподіяно шкоду виключно у вигляді пошкодження або фізичного знищення такого транспортного засобу, потерпіла особа має право на пряме врегулювання страхового випадку.
Пряме врегулювання страхового випадку передбачає виконання страховиком потерпілої особи визначених цим Законом прав і обов`язків страховика відповідальної особи щодо розгляду заяви про страхову виплату, прийняття рішення за результатами її розгляду та здійснення страхової виплати в разі прийняття відповідного рішення.
У разі якщо шкоду забезпеченому транспортному засобу потерпілої особи заподіяно транспортним засобом у випадках, передбачених пунктами 1, 3-5 частини першої статті 43 цього Закону, обов`язки страховика відповідальної особи покладаються на МТСБУ.
Потерпіла особа, яка скористалася правом на пряме врегулювання страхового випадку і звернулася із заявою про страхову виплату до страховика потерпілої особи, втрачає право на звернення до страховика відповідальної особи за отриманням страхової виплати. Потерпіла особа, яка не скористалася правом на пряме врегулювання страхового випадку і звернулася із заявою про страхову виплату до страховика відповідальної особи, втрачає право на звернення до страховика потерпілої особи за отриманням страхової виплати.
У разі настання іншої дорожньо-транспортної пригоди, ніж визначено абзацом першим цієї частини, заява про страхову виплату подається виключно страховику відповідальної особи, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ.
Страховик потерпілої особи, якому подано заяву про страхову виплату, зобов`язаний прийняти таку заяву, якщо на момент її подання такий страховик є членом МТСБУ, обставини дорожньо-транспортної пригоди відповідають умовам, визначеним абзацом першим частини першої цієї статті, і потерпіла особа письмово повідомила про те, що заява про страхову виплату не подавалася страховику відповідальної особи.
Страховик потерпілої особи, який прийняв заяву про страхову виплату відповідно до цього Закону, зобов`язаний її розглянути, прийняти рішення за результатами розгляду та, за умови відсутності випадків, визначених статтею 30 цього Закону, здійснити страхову виплату.
У разі виявлення страховиком потерпілої особи факту подання заяви про страхову виплату страховику відповідальної особи раніше дня подання заяви про страхову виплату страховику потерпілої особи такий страховик потерпілої особи має право повернути відповідній потерпілій особі заяву про страхову виплату без розгляду.
Відповідальним за дотримання вимог цього Закону під час прямого врегулювання страхового випадку є страховик, який здійснив таке врегулювання.
Страховик потерпілої особи, який здійснив пряме врегулювання страхового випадку, має право зворотної вимоги до страховика відповідальної особи у розмірі фактично здійснених витрат на врегулювання страхового випадку та здійсненої страхової виплати з урахуванням положень частини п`ятої цієї статті. Розмір такої вимоги не може перевищувати розміру витрат, розрахованих відповідно до вимог цього Закону.
Страховик відповідальної особи зобов`язаний на вимогу страховика потерпілої особи, який здійснив пряме врегулювання страхового випадку, компенсувати заявлений ним розмір вимог, визначений частиною четвертою цієї статті, протягом п`яти робочих днів з дня отримання вимоги, якщо інший розмір компенсації чи строк її здійснення не передбачено положенням про пряме врегулювання страхових випадків.
Положення про пряме врегулювання страхових випадків затверджується радою МТСБУ із загальних питань та оприлюднюється на веб-сайті МТСБУ.
Положення про пряме врегулювання страхових випадків може визначати особливості взаємодії страховиків, а також МТСБУ та страховиків при здійсненні прямого врегулювання страхових випадків, у тому числі порядок та умови розрахунків, порядок визначення розміру компенсації, порядок та умови функціонування компенсаційного фонду МТСБУ для забезпечення безперервності виконання зобов`язань у процесі прямого врегулювання страхових випадків (у разі необхідності його створення), а також порядок вирішення спорів між ними.
Стаття 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право зворотної вимоги страховика (МТСБУ) до особи, відповідальної за заподіяння шкоди за наявності певних умов.
Згідно статтею 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 37 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні.
Як встановлено матеріалами справи, 30 квітня 2024 року у м. Одеса по вул. Корольова 7 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 , та автомобіля «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням Відповідача, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Згідно із Постановою Київського районного суду м. Одеса від 21 травня 2024 року у справі № 947/15400/24 ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «TOYOTA COROLA», державний номер НОМЕР_1 , була застрахована згідно Договір добровільного страхування наземного транспорту № АМ 12012859 від 01.09.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ТОВ «ЗЕНТІВА УКРАЇНА».
Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень, згідно страхового акту КАСКО № 41673/1 розмір страхового відшкодування становить 61938,41 грн.
ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснила виплату страхового відшкодування на користь ТОВ «ЗЕНТІВА УКРАЇНА» в розмірі 61938,41 грн., що підтверджується копією Розпорядження на виплату страхового відшкодування № 41673/1/1 від 24.06.2024.
Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «MITSUBISHI GALANT», державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 було застраховано за полісом добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ПАТ «НАСК ОРАНТА» №АТ/4746689 від 16.10.2023.
Страхова сума (ліміт відповідальності) згідно Полісу становить 160000,00 грн. Франшиза становить 2500,00 грн. (п. 4, 5 Полісу).
Вказана сума франшизи була сплачена відповідачем на користь позивача, відповідно до вимог п. 36.6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0153410040 від 14.10.2025.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, що нібито ПАТ «НАСК «ОРАНТА» (страхова компанія, в якій відповідач застрахував свою відповідальність) здійснило лише «часткову» виплату, а тому неоплаченою залишилась сума 15323,07 грн.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що доказів сплати ПАТ «НАСК «ОРАНТА» будь-яких сум на користь ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», матеріали справи не містять, як і відмови у виплаті всієї суми.
Оскільки, матеріалами справи встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПАТ «НАСК «ОРАНТА», то суб`єктом, який має задовольнити вимогу позивача, є страховик відповідача.
Вказаний обов`язок страховика відшкодувати завдану шкоду виникає з факту завдання застрахованою особою такої шкоди.
Відповідно до статті 14 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.
Розміри страхових сум за внутрішніми договорами страхування встановлюються за шкоду, заподіяну:
1) життю та здоров`ю потерпілих осіб, - у розмірі, еквівалентному не менше 1,3 мільйона євро на одну потерпілу фізичну особу, та у розмірі, еквівалентному не менше 6,45 мільйона євро на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб;
2) майну потерпілих осіб, - у розмірі, еквівалентному не менше 1,3 мільйона євро на один страховий випадок незалежно від кількості потерпілих осіб.
Національний банк України кожні п`ять років, починаючи з року введення в дію положень цієї частини, перераховує розміри страхових сум за внутрішніми договорами страхування відповідно до процентної зміни Гармонізованого індексу споживчих цін Європейського Союзу за відповідний період та затверджує їх своїм нормативно-правовим актом.
Розміри страхових сум, кратні 50 тисячам гривень, встановлюються Національним банком України у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 жовтня року, в якому здійснено перегляд, починають застосовуватися для всіх договорів, укладених з 1 січня року, наступного за роком, у якому здійснено перегляд, та оприлюднюються на веб-сайті МТСБУ та веб-сайтах страховиків - членів МТСБУ.
Страхові (регламентні) виплати за внутрішнім договором страхування, крім регламентних виплат, що здійснюються МТСБУ відповідно до пунктів 1-3 і 5 частини першої статті 43 цього Закону, обмежуються страховими сумами, встановленими відповідно до законодавства на день укладення такого договору.
Регламентна виплата, що здійснюється МТСБУ відповідно до пунктів 1-3 і 5 частини першої статті 43 цього Закону, обмежується страховими сумами, встановленими відповідно до законодавства на день настання страхового випадку.
Згідно страхового полісу №АТ/4746689 від 16.10.2023, страховиком відповідача з страховим лімітом 160 000 грн. на момент вчинення ДТП було ПАТ «НАСК «ОРАНТА».
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц дійшла висновку, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (пункт 35 постанови ВП ВС). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, який заперечував проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на ПАТ «НАСК «ОРАНТА» як страховика відповідача покладений відповідний обов`язок у межах суми страхового відшкодування.
Оскільки розмір шкоди не перевищує страховий ліміт 160 000 грн. на момент вчинення ДТП, ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» не було позбавлене права звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Крім того, матеріали справи не містять доказів як звернення до страховика відповідача так і відмови у виплаті всієї суми ПАТ «НАСК «ОРАНТА». З огляду на що, покладення обов`язку з відшкодування розміру завданої шкоди, який не перевищує ліміт відповідальності страховика, буде суперечити інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, колегія суддів перевіривши доводи апеляційної скарги та докази, які містяться в матеріалах справи дійшла висновку, що позивачем не було доведено вимоги про відшкодування шкоди внаслідок ДТП з винної особи ОСОБА_1 , який застрахував свою відповідальність та розмір страхового ліміту не перевищує завданих збитків. З огляду на, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову за вищевказаного обґрунтування.
Розподіл судових витрат
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 просив стягнути з позивача на його користь судові витрати.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги, апелянтом в суді першої інстанції було надано копію договору про надання правової допомоги №01/10 від 10.10.2025, додаток №1 до договору відповідно до якого сторонами було погоджено перелік та вартість послуг, акт наданих послуг (виконаних робіт) від 20.10.2025, довідку про отримання готівкових коштів за договором від 20.10.2025, згідно з якої ОСОБА_1 сплатив на користь адвоката Мельниченка Р.В. 6000 грн.. В апеляційному суді відповідачем було долучено до матеріалів справи акт наданих послуг (виконаних робіт) від 12.01.2026, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 12.01.2026 та довідку про отримання готівкових коштів за договором від 11.05.2026, згідно з якої ОСОБА_1 сплатив на користь адвоката Мельниченка Р.В. 7000 грн.
Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з позивача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини третьої, частинах четвертій, дев`ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Такими критеріями є: 1) пов`язаність цих витрат з розглядом справи; 2) поведінка сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 3) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадія розгляду справи, на якій такі дії вчинялися; 4) сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 5) сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 6) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є відшкодування шкоди внаслідок ДТП. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що заявлені до стягнення відповідачем витрати на професійну правничу допомогу надані в суді першої інстанції в розмірі 6000 грн та витрати на правничу допомогу в апеляційному суді у розмірі 7000 грн. за написання апеляційної скарги, яка за своєю суттю здебільшого аналогічна доводам відзиву на позовну заяву, є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній інстанції в загальному розмірі 5000 грн.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України, з урахуванням того, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції – 3633,60 грн.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст.374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
О.М. Таварткіладзе
Оригінал: reyestr.court.gov.ua