Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №521/18628/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5739/26

Справа № 521/18628/25

Головуючий у першій інстанції Шевчук Н. О.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС»на рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси від 16 лютого 2026 року у складі судді Шевчук Н.О.,

встановив:

2. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» звернулося до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг у розмірі 15910 грн. 39 коп. та стягнення витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є споживачем послуг філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 та Договором про надання послуг постачання холодної води та водовідведення, водовідведення гарячої води № 21418 від 01.01.2008. За доводами позивача, водоканал надавав послуги водопостачання та водовідведення відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , за які вона у відповідності з п.5 ч. 47 Правил повинна сплачувати за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.

Позивач зауважив, що нарахування відповідачу за надані послуги здійснювалися відповідно до показань приладу обліку та норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 30 від 25.02.2010 та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 16.12.2020 № 2499.

За твердженнями позивача, ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав. Нарахування по особовому рахунку в період до листопада місяця 2022 року проводилося відповідно до показань приладу обліку, який було прийнято на абонентський облік відповідно до Акту б/н 21.04.2008, Акту №3355/Л від 26.12.2022.

Позивач вказав, що контрольна зйомка показань приладу обліку не проведена, тому керуючись чинними нормами законодавства з грудня місяця 2022 року нарахування по особовому рахунку НОМЕР_1 проводяться відповідно до кількості осіб, що проживають за адресою. Так, як вказано позивачем, в період до липня 2025 року нарахування проводилося на 3-х осіб (згідно Довідки (Виписки з домової книги про склад сім`ї та прописку від 02.06.2008), а з серпня 2025 року - нарахування на одну особу, відповідно до Акту № 1516/Л від 22.08.2025 року, оскільки при обстеженні встановлено, що за відповідною адресою проживає 1 особа.

Щодо нарахування за послуги водопостачання та водовідведення по нормі споживання позивач вказав, що прилад обліку за адресою АДРЕСА_1 було встановлено згідно із Актом 21.04.2008, дані про повірку лічильника в наступному в розпорядженні філії «Інфоксводоканал» - відсутні, відтак, нарахування ОСОБА_1 за надані послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою АДРЕСА_1 відповідають вимогам чинного законодавства.

Позиція відповідача в суді першої інстанції

У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_1 просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що дійсно укладала з позивачем договір на надання послуг з водопостачання та їй було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 . При цьому, як зауважила відповідач, розрахунок споживання холодної води здійснюється по показам приладів обліку, яким обладнано квартиру, та який повірено вчасно. Здійснивши відповідні розрахунки, відповідач звернула увагу суду на ту обставину, що на даний час, сума боргу за послуги з надання водопостачання складає 2455 грн. 53 коп., що підтверджується наданими нею документами.

Разом з тим, відповідач вважає, що нарахування за нормами споживання, здійснені позивачем на підставі актів від 26.12.2022 №3355/Л та від 22.08.2025 №1516/Л не є коректними, оскільки відповідач з 19.03.2019 зареєстрована у АДРЕСА_2 , за яким останній позивачем було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 . Проте, позивачем, на одних і тих же осіб також нараховувалися витрати за водоспоживання в тому числі і за новою адресою проживання відповідача. Як зазначено відповідачем, увесь вказаний позивачем спірний період нарахування за надані ним послуги з водопостачання, за адресою: АДРЕСА_1 фактично мешкає одна особа – син відповідачки ОСОБА_2 , поряд з цим, у вказаній квартирі також зареєстрована донька відповідачки – ОСОБА_3 , яка наразі мешкає також за адресою: АДРЕСА_2 . Враховуючи наведене, відповідач вважає, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами розрахунки заборгованості, здійснені останнім, які по суті є припущеннями, з огляду на що, позовні вимоги задоволення не потребують.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Хаджибейського районного суду м.Одеси від 16 лютого 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків інших осіб, які не залучені до участі у справі в якості відповідачів за клопотанням позивача, а тому, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення. Без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «ІНФОКС»подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси від 16 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «ІНФОКС» задовольнити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки приміщення за яким надається послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення перебуває в спільній частковій власності. Договір на надання послуг послуг постачання холодної води та водовідведення, водовідведення гарячої води №21418 від 01.01.2008 було укладено одним із співвласників ОСОБА_1 , інші співвласники до цього часу не зверталися до виконавця комунальної послуги з питанням визнання вказаного договору не дійсним або із заявами щодо укладання договорів безпосередньо з кожним із власників. Договір укладено ОСОБА_1 на надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, водовідведення гарячої води за адресою АДРЕСА_1 в цілому по об`єкту нерухомості, застережень від співвласника майна, що Договір укладається тільки в частині належної йому частки майна не було. Оскільки Договір про надання послуг за адресою АДРЕСА_1 укладено саме з ОСОБА_1 , то відповідно до положень цивільного законодавства саме вона є суб`єктом правовідносин із ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал». На підставі викладеного вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, щодо неналежного суб`єктного складу у справі.

Доводи скарги також мотивовані тим, що Філія «Інфоксводоканал» зобов`язування встановлені Догором виконувала належним чином (відсутність заперечень щодо виконання умов Договору), натомість як вбачається з матеріалів справи інша сторона Договору - споживач ОСОБА_1 свої зобов`язання виконувала не в повному обсязі. Саме відповідач по справі ОСОБА_1 як сторона договору зобов`язана виконувати його умови - сплачувати за надані комунальні послуги. Наявність інших співвласників майна не звільняє сторону Договору від виконання зобов`язань. Судом першої інстанції не враховано, що договір про надання послуг укладено саме з ОСОБА_1 як стороною Договору.

Також як зазначає скаржник, суд формально порушуючи норми матеріального та процесуального права розглянув дану справу, не надавши взагалі належної оцінки обставинам, викладеним у позовній заяві.

Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість просить суд апеляційну скаргу ТОВ «ІНФОКС»залишити без задоволення, а рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси від 16 лютого 2026 року - без змін, оскільки на думку відповідачки, рішення суду є законним і обґрунтованим, а вимоги позивача безпідставними. Зазначає, що при розгляді справи суд першої інстанції в повній мірі з`ясував та вірно встановив обставини справи відповідно до яких ухвалив законне рішення. Порушень норм матеріального та процесуального права не встановлено. На думку позивача, підставою для скасування рішення суду є порушення норм процесуального права, але з апеляційної скарги не зрозуміло, саме які про які порушення йде мова. Твердження апелянта, про те, що суд всупереч ст. 2 ЦПК України не розглянув справу в повному обсязі не відповідають дійсності оскільки саме рішення про відмову в позові ухвалено у зв?язку з неналежним суб?єктним складом відповідачів.

05.06.2026 від ТОВ «ІНФОКС» надійшли до суду додаткові пояснення у справі, у яких скаржник просив суд їх врахувати при прийняті рішення.

12.06.2026 від ОСОБА_1 надійшли до суду заперечення на додаткові пояснення позивача, у яких остання проситьапеляційну скаргу ТОВ «ІНФОКС»залишити без задоволення, а рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси від 16 лютого 2026 року - без змін.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України).

3. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Встановлено, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 13.10.2025 вбачається, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності (по 1/3 частині) ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з 17.04.2007 на підставі свідоцтва про право власності, р. 3-25074, від 02.02.2007, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради.

З Довідки ДНАП про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 27.11.2025 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 з 29.11.2000 та ОСОБА_3 з 19.08.2009.

01.01.2008 між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг водопостачання та водовідведення, водовідведення гарячої води, відповідно до умов п. 1.1. якого виконавець надає послуги по наданню споживачу холодної води у відповідності до ДСТУ 2874-72 за адресою: АДРЕСА_1 .

З Акта від 21.04.2008 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 представником підрядної організації КП «Сервісний» була виконана заміна пристрою обліку води, номер пломби: 1516925, показники на момент встановлення: 00051, наступний строк повірки лічильника – ІІ кв. 2011 року.

Згідно акта №3355/Л від 01.12.2022, складеного представником абонентського відділу Хаджибейського району старшим контролером ОСОБА_4 , контрольна зйомка не проведена у зв`язку із відсутністю абонента, залишено припис з проханням повідомити дату та час проведення контрольної зйомки.

Згідно акта №1516/Л від 01.08.2025, складеного представником абонентського відділу Хаджибейського району старшим контролером Людмилою Москалу, при обстеженні встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 мешкає одна особа.

Згідно довідки (виписки із домової книги про склад сім`ї) №1162 від 02.06.2008, особистий рахунок відкрито на ОСОБА_1 , на житловій площі проживають та зареєстровані три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості за особовим рахунком НОМЕР_1 , відкритим на ОСОБА_1 (мешканців – 3), за період з 01.02.2022 по 30.09.2025, позивачем нараховано заборгованість у розмірі 15910 грн. 39 коп.

Окрім цього, встановлено, що ОСОБА_1 здійснювала протягом спірного періоду платежі за надані позивачем послуги у розмірі 5850 грн.

Відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних інструкцій від 04.09.2025, 30.01.2024, 22.03.2024, 30.05.2024, 05.07.2024, 19.11.2024, 22.01.2025, 30.03.2025, 13.05.2025, 04.07.2023, відповідачем за адресою АДРЕСА_1 було здійснено оплати згідно лічильника за особовим рахунком НОМЕР_2 на загальну суму 5850 грн.

Також у матеріалах справи наявні рахунок повідомлення «Герц» №2727 від 07.10.2022 станом на 01.10.2022, на загальну суму 16890 грн. 11 коп., з яких, за особовим рахунком НОМЕР_2 рахується заборгованість 464 грн. 85 коп., а також рахунки на оплату за особовим рахунком НОМЕР_3 .

Окрім того, у матеріалах справи наявна довідка про місце проживання та склад сім`ї від 26.03.2019, видана головою правління ОСББ «Фонтанська дорога 30/32» про те, що ОСОБА_1 є уповноваженим власником квартири АДРЕСА_4 .

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої останнім заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення за період з лютого 2022 року по вересень 2025 року.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про залишення без задоволення позовних вимог ТОВ «ІНФОКС», з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначено, що виконавцем є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Згідно із ст. 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - послуга по централізованому водопостачанню надається своєчасно, безперервно, належної якості та підлягає оплаті. Статтею 22 цього Закону передбачено, що споживач зобов`язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів та послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно , виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ІНФОКС» у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів, з огляду на таке.

Так, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/3 частині кожному.

Водночас заявлені ТОВ «ІНФОКС» позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги централізованого водопостачання та водовідведення у повному обсязі пред`явлені лише до ОСОБА_1 , тоді як інші співвласники зазначеної квартири до участі у справі як співвідповідачі не залучені.

Відповідно до ч.1 ст. 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. За приписами частини першої статті 51 цього Кодексу залучення співвідповідача здійснюється судом за клопотанням позивача. При цьому суд не вправі з власної ініціативи та без згоди позивача залучати до участі у справі інших осіб як співвідповідачів.

За змістом статей 322, 360 ЦК України співвласник зобов`язаний відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брати участь у витратах, пов`язаних з утриманням спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Аналогічний обов`язок власників житлових приміщень щодо оплати житлово-комунальних послуг передбачений Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Таким чином, у спірних правовідносинах носіями обов`язку щодо оплати послуг, наданих до квартири, є її співвласники, обсяг обов`язку яких визначається з урахуванням належних їм часток, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на предмет та підстави заявленого позову, а також спосіб захисту, обраний позивачем, вирішення питання про стягнення з ОСОБА_1 всієї заявленої суми заборгованості фактично потребує визначення обсягу майнових обов`язків також інших співвласників квартири, які до участі у справі відповідачами не залучені.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у цій справі обов`язкової процесуальної співучасті відповідачів, оскільки вирішення спору щодо заявленої позивачем у повному обсязі заборгованості без участі інших співвласників безпосередньо впливає на визначення обсягу їхніх прав та обов`язків у відповідних матеріальних правовідносинах.

При цьому визначення відповідачів у справі є процесуальним правом позивача, тоді як встановлення належного суб`єктного складу учасників спору є обов`язком суду. У разі пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів та відсутності клопотання позивача про залучення належних співвідповідачів суд вирішує справу в межах заявлених вимог та щодо визначених позивачем відповідачів.

Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у позові у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів. Такий правовий висновок, зокрема, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 та від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19.

Подібний підхід застосований Верховним Судом і у спорах щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Зокрема, у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 344/1792/16-ц Верховний Суд виходив із того, що за відсутності встановленого договором чи домовленістю співвласників солідарного обов`язку кожен співвласник несе витрати відповідно до своєї частки, а заборгованість, що припадає на незалучених співвласників, не може бути стягнута із залучених до участі у справі осіб.

Отже, зважаючи на встановлений судом склад співвласників квартири, характер спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених позовних вимог, а також те, що позивач не заявляв клопотання про залучення інших співвласників квартири до участі у справі як співвідповідачів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість вирішення заявлених позовних вимог у межах визначеного позивачем суб`єктного складу.

У доводах апеляційної скарги ТОВ «ІНФОКС» посилається на те, що оскільки Договір про надання послуг за адресою АДРЕСА_1 укладено саме з ОСОБА_1 , тому відповідно до положень цивільного законодавства саме вона є суб`єктом правовідносин із ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал».

Проте колегія суддів не може погодитися із такими доводами скаржника, з огляду на наступне.

Так, як правильно встановив суд першої інстанції, квартира АДРЕСА_3 перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , кожному з яких належить по 1/3 частині квартири. При цьому позивач просить стягнути з ОСОБА_1 у повному обсязі заборгованість за послуги централізованого водопостачання та водовідведення, нараховану за послуги, що надавалися за адресою квартири, яка належить трьом співвласникам.

Саме по собі укладення договору про надання комунальних послуг одним зі співвласників не свідчить про покладення на такого співвласника обов`язку щодо сплати всієї заборгованості, яка виникла у зв`язку з наданням відповідних послуг об`єкту спільної часткової власності, у тому числі тієї її частини, яка припадає на інших співвласників.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 344/1792/16-ц, яка стосувалася саме стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням наявності кількох співвласників квартири.

У зазначеній справі Верховний Суд встановив, що квартира перебувала у спільній частковій власності п`яти осіб, однак позов про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання було пред`явлено лише до трьох співвласників. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що кожен співвласник несе витрати на утримання спільного майна відповідно до своєї частки, а за відсутності договору, який визначає солідарне зобов`язання, домовленості між співвласниками щодо порядку несення витрат або визначення уповноваженого власника квартири, заборгованість, яка припадає на незалучених співвласників, не може бути стягнута із залучених відповідачів.

Верховний Суд при цьому окремо зазначив, що ненадання постачальнику інформації про інших співвласників не позбавляє його права звернутися до суду з вимогами до таких співвласників про стягнення відповідної частини заборгованості. Отже, визначальним є не факт того, на чиє ім`я відкрито особовий рахунок або з ким формально укладено договір, а наявність передбачених законом чи договором підстав для покладення на одного співвласника обов`язку щодо виконання зобов`язання в повному обсязі.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що посилання апелянта на укладення договору саме з ОСОБА_1 не спростовує висновку суду першої інстанції про необхідність визначення належного суб`єктного складу відповідачів.

Матеріали справи не містять доказів укладення між співвласниками договору або досягнення ними домовленості, відповідно до якої саме ОСОБА_1 взяла на себе обов`язок щодо одноосібної оплати всіх комунальних послуг, наданих за адресою спірної квартири, а також доказів встановлення солідарного обов`язку співвласників щодо сплати заявленої заборгованості.

Не встановлено таких підстав і положеннями укладеного з ОСОБА_1 договору. Саме лише зазначення у договорі адреси квартири як об`єкта, за яким надаються послуги, не свідчить про те, що ОСОБА_1 прийняла на себе особистий обов`язок відповідати перед позивачем за зобов`язаннями інших співвласників.

Так само не свідчить про наявність такого обов`язку та обставина, що інші співвласники не зверталися до позивача із заявами про визнання договору недійсним або укладення окремих договорів.

Відповідно до статті 360 ЦК України кожен співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах, пов`язаних з управлінням, утриманням та збереженням спільного майна, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

При цьому відповідно до статей 540, 541 ЦК України солідарний обов`язок виникає лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, за відсутності встановленого договором чи законом солідарного обов`язку співвласників кожен із них є носієм відповідного обов`язку у межах належної йому частки, що узгоджується з наведеним вище висновком Верховного Суду у справі № 344/1792/16-ц.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 не зазначала при укладенні договору про укладення його лише щодо належної їй 1/3 частини квартири, також не спростовує зазначених висновків, оскільки відсутність такого застереження сама по собі не створює солідарного обов`язку співвласника та не є передбаченою законом підставою для покладення на нього обов`язку зі сплати частини заборгованості, що припадає на інших співвласників.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до ототожнення факту укладення договору та відкриття особового рахунку на ім`я ОСОБА_1 з виникненням у неї обов`язку відповідати перед позивачем за всю заборгованість, нараховану за комунальні послуги щодо квартири, яка перебуває у спільній частковій власності трьох осіб.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків інших співвласників квартири, які до участі у справі як співвідповідачі не залучені, а тому за визначеного позивачем суб`єктного складу справи вимоги про стягнення всієї заявленої суми заборгованості задоволенню не підлягають.

Жодних інших доводів на спростування висновків суду, апеляційна скарга ТОВ «ІНФОКС»не містить.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «ІНФОКС» є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.374, ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ТОВ «ІНФОКС» відсутні.

Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст.ст.374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м.Одеси від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе