Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №490/2435/26 — Миколаївський апеляційний суд

29.09.26

22-ц/812/1979/26

Провадження № 22-ц/812/1979/26 Суддя першої інстанції Гуденко О.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Миколаїв Справа № 490/2435/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Колосовій О.М.,

без участі учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця – ОСОБА_2 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гуденко О.А., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Скорик Юлія Вікторівна про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

20 березня 2026 року ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Миколаївської міської ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Скорик Ю.В. про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Позов обґрунтовано тим, що вона є спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка є її матір`ю.

Після її смерті відкрилася спадщина, зокрема на частину будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Позивачка протягом усього життя проживала у зазначеному житловому будинку та після смерті матері продовжує фактично проживати у ньому, здійснювати його утримання та користування.

24 грудня 2025 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Скорик Ю.В. із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Після смерті спадкодавця спадкова справа у встановлений законом строк не відкривалася, заяви від інших осіб нотаріусу не подавалися, фактичних дій щодо прийняття спадщини іншими особами не вчинялося.

Нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою позивачці відмовлено у заведенні спадкової справи у зв`язку з пропуском шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, а також у зв`язку з відсутністю документального підтвердження постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позивачка є особою похилого віку. Після смерті матері вона фактично залишилася сам на сам із життєвими труднощами, без належної підтримки та правового супроводу. Втрата найближчої людини стала для неї тяжким психологічним ударом. Крім того, позивачка має проблеми зі станом здоров`я, що підтверджується медичними документами. Погіршення самопочуття, необхідність лікування та фізична слабкість істотно ускладнювали можливість активного вирішення юридичних питань.

Будучи людиною старшого покоління, позивачка не володіє спеціальними правовими знаннями та не була обізнана з порядком і строками прийняття спадщини. Також, позивачка є людиною з інвалідністю. Всі ці обставини створили для неї значні перешкоди у розумінні та реалізації спадкових прав.

Крім того, у період військової агресії з 2022 року позивачка активно займалася волонтерською діяльністю на підтримку Збройних Сил України. Значні фізичні та емоційні зусилля, які вона докладала для допомоги іншим, відволікали від особистих справ і унеможливлювали своєчасне звернення до нотаріуса.

Пропуск строку для прийняття спадщини був зумовлений сукупністю об`єктивних та життєвих обставин, які істотно вплинули на можливість позивачки своєчасно звернутися до нотаріуса.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк протягом одного місяця для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_3 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у спадкодавиці є і інші діти, і онуки, які можуть мати право на спадкування в порядку спадкової трансмісії після смерті бабусі, а також є спадкоємиця за заповітом на все належне майно спадкодавиці, тому суд зробив висновок про відмову у задоволенні позову, який пред`явлено до неналежного відповідача - Миколаївської міської ради.

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом даного спору було виключно визначення позивачці додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.Суд був зобов`язаний дослідити лише ті обставини, які входили до предмета доказування у справі та мали значення для вирішення заявленої позовної вимоги.

Звертаючись до суду, позивачка не просила суд встановити право власності на спадкове майно, визначити коло спадкоємців, вирішити питання про перевагу спадкування за заповітом чи за законом, визнати заповіт недійсним або вирішити будь-який інший спір щодо належності спадкового майна.

Предметом доказування у даній справі були виключно обставини, пов`язані з наявністю або відсутністю поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини та достатністю підстав для визначення додаткового строку відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України.

Натомість із мотивувальної частини рішення вбачається, що суд досліджував питання існування заповіту, визначав можливе коло спадкоємців, аналізував співвідношення спадкування за законом і за заповітом, робив висновки щодо правового статусу особи, зазначеної у заповіті, та фактично вирішував питання про належного відповідача, залишивши поза увагою єдине питання, поставлене перед судом позивачкою.

Мотивувальна частина рішення взагалі не містить висновків суду щодо наявності чи відсутності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, хоча саме ця обставина була предметом доказування у справі.

Суд не оцінив надані позивачкою докази щодо її похилого віку, інвалідності, перенесеного інсульту, тяжкого стану здоров`я, фактичного проживання у спадковому будинку, відсутності належної правової обізнаності, самотності та інших обставин, які були покладені в основу позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що належним відповідачем у справі повинна бути особа, на користь якої складено заповіт, а саме ОСОБА_4 ..

Такий висновок є передчасним та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на те, що після смерті спадкодавця спадкова справа у встановлений законом шестимісячний строк не заводилася, спадкоємиця за заповітом до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталася, доказів фактичного прийняття спадщини матеріали справи не містять.

Більше того, суд фактично ототожнив поняття «особа, зазначена у заповіті» та «спадкоємець, який прийняв спадщину» , хоча це різні юридичні категорії. Сам по собі факт існування заповіту не є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення реалізованих спадкових прав.

Суд першої інстанції фактично підмінив предмет спору питанням, яке може виникнути лише у майбутньому, та відмовив позивачці у доступі до передбаченого законом механізму реалізації спадкових прав лише на підставі припущення про можливість існування спору між потенційними спадкоємцями.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На час смерті спадкодавець була зареєстрована за адресою. АДРЕСА_2 .На час смерті останній було 90 років, з нею за цією адресою ніхто інший зареєстрований не був.

Позивачка є донькою померлої ОСОБА_3 .

З копії спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 встановлено, що донька померлої ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини 24 грудня 2025 року. Зазначила, що в установлений 6-ти місячний строк заяву про прийняття спадщини нею подано не було, на момент смерті з матір`ю за однією адресою не проживала. Просить надати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

За результатами розгляду поданих документів нотаріусом 24 грудня 2025 року було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою позивачу відмовлено у заведенні спадкової справи у зв`язку з пропуском шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, а також у зв`язку з відсутністю документального підтвердження постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

На підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 28 березня 1969 року ОСОБА_5 , належало 35/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з інформаційної довідки зі спадкового реєстру, ОСОБА_3 24 червня 2015 року у третій миколаївській державній нотаріальній конторі посвідчила заповіт, який був чинним на момент її смерті.

На запит приватного нотаріуса Скорик Ю.В. була надана копія вказаного заповіту.

24 червня 2015 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповідала все своє майно, з чого б воно не складалося на момент смерті - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

До цього, в 1994 році ОСОБА_3 , заповідала певне нерухоме майно, а саме садовий будиночок та гараж, розташовані в Ракетному урочищі м. Миколаєва, в рівних частках дітям ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також онукам.

В подальшому в 2002 році ОСОБА_3 , заповідала належну їй квартиру в АДРЕСА_2 онуку ОСОБА_8 .

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 367, частиною 1 статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої відповідає не повною мірою.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 є дочкою померлої ОСОБА_3 , тобто спадкоємцем першої черги, звертаючись до суду відповідачем у справі зазначила Миколаївську міську раду, проте, як судом встановлено після смерті останньої є інші спадкоємці і за законом і за заповітом, зокрема, за заповітом 2015 року - ОСОБА_4 , а отже, у справі позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269, частини 1 статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У постанові від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 Верховний Суд визначив, що початок перебіг строку для прийняття спадщини починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто строк для прийняття спадщини має обчислюватись з наступного дня після дня смерті особи або оголошення її померлою.

При визначенні кінцевого дня строку слід ураховувати, що правила частини 5 статті 254 ЦК України поширюються на будь-які сфери цивільно-правового регулювання і стосуються будь-яких суб`єктів цивільних правовідносин.

Відповідно до статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини 1 та 3 статті 13 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 2, 4, 5 частини 2 статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина 2 статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України.

Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина 2 статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц, від 30 квітня 2020 року у справі № 352/382/18, від 30 вересня 2020 року у справі № 361/1953/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 234/17511/19.

Отже, при розгляді справ про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України суду з метою встановлення кола спадкоємців за заповітом і за законом, які прийняли спадщину, необхідно у тому числі перевіряти наявність заведеної нотаріусом спадкової справи.

Виходячи з аналізу статті 1251 ЦК України територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування є відповідачами у справах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття.

При зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, а при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково окрім зазначеного перевіряє наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців випробовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Встановлення вказаних обставин має істотне значення для формування належного суб`єктного складу учасників справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Предметом спору у справі, що переглядається, є визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Установивши, що після смерті ОСОБА_3 , у встановлений законом шестимісячний строк (з 21 серпня 2019 року по 21 лютого 2020 року) для прийняття спадщини, до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про пред`явлення вимог до неналежного відповідача, оскільки Миколаївська міська рада у цьому випадку як орган місцевого самоврядування є належним відповідачем у справі. Належним відповідачем у цій справі є Миколаївська міська рада, оскільки будь-хто із зазначених судом першої інстанції спадкоємців, не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а відтак вважаються такими, що спадщину не прийняли.

З огляду на те, що ОСОБА_1 пред`явила позов до належного відповідача – Миколаївської міської ради, висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог саме з цих підстав, є помилковими.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала основні підходи щодо визначення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Велика Палата Верховного Суду завернула увагу, що головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту (які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом) тощо.

Судом встановлено, що позивачка повинна відповідно до приписів частини 1 статті 1270 ЦК України подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у строк, який за обставинами справи обчислюється з 21 серпня 2019 року по 21 лютого 2020 року. До нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 дочка померлої - ОСОБА_1 звернулася 24 грудня 2025 року (більш ніж через п`ять років).

У справі, що переглядається, позивачка в обґрунтування поважності причин пропуску шестимісячного строку послалася на те, що вона є особою похилого віку. Після смерті матері вона фактично залишилася сам на сам із життєвими труднощами, без належної підтримки та правового супроводу. Втрата найближчої людини стала для неї тяжким психологічним ударом. Крім того, позивачка має проблеми зі станом здоров`я, що підтверджується медичними документами, зокрема, виписками стаціонарного хворого, за якими остання проходила лікування у період з 23 лютого по 02 березня 2026 року та з 17 вересня по 24 вересня 2025 року, консультативним висновком судинного хірурга та висновками комп`ютерного дослідження за вересень 2025 року. Погіршення самопочуття, необхідність лікування та фізична слабкість істотно ускладнювали можливість активного вирішення юридичних питань.

Крім того, позивачка не володіє спеціальними правовими знаннями та не була обізнана з порядком і строками прийняття спадщини. Також, вона є людиною з інвалідністю третьої групи за загальним захворюванням, яку вона отримала в 2004 році.

Значні фізичні та емоційні зусилля, які вона докладала для допомоги іншим, займаючись волонтерською діяльністю, відволікали від особистих справ і унеможливлювали своєчасне звернення до нотаріуса.

Апеляційний суд вважає, що перелічені позивачкою обставини у розумінні частини 3 статті 1272 ЦК України не є такими перешкодами, які унеможливили звернення ОСОБА_1 до нотаріуса, як за місцем відкриття спадщини, так і за місцем свого проживання, із заявою про прийняття спадщини. Такі обставини не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини у визначений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини.

Оскільки суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, проте частково помилився щодо мотивів такої відмови, то оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати, а судове рішення змінити в мотивувальній частині щодо підстав відмови в задоволенні позову.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині слід змінити.

Щодо стягнення судових витрат.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Зміна оскаржуваного судового рішення в мотивувальній частині не впливає на результат вирішення спору по суті та не є підставою для розподілу судових витрат зі сплати судового збору понесених ОСОБА_1 при перегляді справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла її представниця – ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 липня 2026 року в мотивувальній частині змінити.

Викласти мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 29 вересня 2026 року.