Постанова від 24 вересня 2026 р. у справі №314/2287/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу Справа № 314/2287/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №314/2287/26 Головуючий в 1 інст. Швець О.В.

Провадження №33/807/1136/26 Доповідач в 2 інст. Коломаренко К.А.

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м.Запоріжжя

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду Коломаренко К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 травня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

за участі: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 (особисто)

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 травня 2026 року у справі №314/2287/26 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік; стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що водій ОСОБА_1 13 квітня 2026 року о 00:11 на трасі М-18 Харків-Сімферополь, 263 км, керував транспортним засобом «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився на місці зупинки ТЗ. Від керування відсторонений шляхом паркування ТЗ без порушень ПДР. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 ПДР України.

Обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на думку суду першої інстанції, підтверджуються: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №639196 від 13.04.2026; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 13.04.2026; рапортом поліцейського УПП в Запорізькій області; таблицею адміністративної практики; відеозаписом з події, яка мала місце 13.04.2026.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, посилаючись на наступні обставини.

1)Неналежне повідомлення про розгляд справи та позбавлення права на участь.

Суд розглянув справу за відсутності апелянта, оскільки направляв повістки на адресу ( АДРЕСА_1 ), де він ніколи не проживав і не був зареєстрований. Офіційною адресою його проживання є с. Волиця Львівської області, що підтверджується витягом з реєстру громади, тому він фізично не міг отримати судові повістки та був безпідставно позбавлений права на захист, надання пояснень і доказів.

2)Неналежне роз'яснення прав при складанні протоколу.

Співробітник поліції роз`яснив права безпосередньо перед складанням протоколу, не дочекався відповіді, чи зрозумілі вони, а також не роз`яснив права надавати пояснення, подавати заяви та виступати рідною мовою (ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 55, 56, 59 Конституції України). Крім того, права були зачитані в умовах нічного шуму та руху транспорту, через що апелянт їх не почув, що робить процедуру оформлення протоколу протиправною.

3)Неознайомлення з протоколом та ненадання його копії.

Протокол складався за відсутності апелянта (поліцейський ішов до іншого приміщення), а сама пропозиція підписати документ пролунала лише один раз (протягом 5 секунд), коли апелянт стояв спиною до поліцейського і просто його не чув. Запис про нібито «відмову від підпису» є сфальсифікованим, оскільки поліцейські не вжили заходів, щоб переконатися в отриманні інформації, та не вручили копію протоколу.

4)Протиправність складання акта огляду на стан сп'яніння.

Акт огляду був складений поліцією поза межами місця події та вже після оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, без участі самого апелянта, а запис про нібито «відмову від підпису» в акті огляду є сфальсифікованим.

5)Відсутність встановленого факту перебування у стані сп'яніння.

У мотивувальній частині постанови суд не встановив сам факт стану алкогольного чи іншого сп`яніння, обмежившись лише загальним посиланням на ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та не вказавши, яке саме з трьох передбачених цією нормою правопорушень інкримінується. При цьому на відеозаписі видно адекватну поведінку апелянта, його відмова від проходження огляду на місці була викликана сильним хвилюванням через появу трьох озброєних співробітників поліції, а його подальший стан - сімейними проблемами через тривалу службу в ЗСУ.

Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає постанову незаконною та просить її скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Одночасно із апеляційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 вересня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 травня 2026 року у справі №314/2287/26.

Позиції учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити. Посилався на неналежне повідомлення його про дату, час та місце розгляду судом першої інстанції, неналежне роз`яснення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складання протоколу про адміністративне правопорушення, як і направлення на огляд, фактично за його відсутності. Зазначав, що поліцейські неправомірно зазначили про його відмову від підпису протоколу, оскільки їх пропозицію він просто не почув. Наголошував, що під час події не перебував в стані алкогольного сп`яніння, а суд першої інстанції не вказав, за вчинення якого правопорушення, його притягнуто до адміністративної відповідальності. У випадку прийняття рішення про відмову в задоволенні його апеляційної скарги, просив вирішити питання про залишення йому права керування транспортними засобами, оскільки він є діючим військовослужбовцем, та керування транспортними засобами є необхідним для виконання завдань служби.

Мотиви прийняття рішення апеляційним судом.

Перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційній скарзі, переглядаючи оскаржувану постанову суду в межах поданої апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.

Згідно з вимогами ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався при розгляді справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, переглядаючи оскаржувану постанову в межах поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, повинен належним чином з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова судді, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Положення ч. ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпеченню права на свободу та особисту недоторканність, презумпції невинуватості та забезпеченню доведеності вини, змагальності сторін та свободі в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.9.а ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відносно особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складений уповноваженою особою з дотриманням вимог ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Процедура проведення поліцейським огляду водія на стан алкогольного сп`яніння відповідає вимогам Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року. Відповідно до положень п. 2 розділу І зазначеної інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Під час перевірки апеляційним судом матеріалів справи будь-яких істотних порушень, допущених при їх складанні, не встановлено.

Протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 складено уповноваженими особами з дотриманням вимог ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 року (у подальшому Інструкція № 1395).

У протоколі зазначено дату та місце їх оформлення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення, суть вчинення адміністративного правопорушення.

Апеляційним судом встановлено, що водій ОСОБА_1 13 квітня 2026 року о 00:11 на трасі М-18 Харків-Сімферополь, 263 км, керував транспортним засобом «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився на місці зупинки ТЗ. Від керування відсторонений шляхом паркування ТЗ без порушень ПДР. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 ПДР України.

Внаслідок зазначених подій поліцейським складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 639196 від 13 квітня 2026 року.

Висновки суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, засновані на досліджених в судовому засіданні доказах та є обґрунтованими.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 судом виконані вимоги ст.ст.280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення та повно, всебічно з`ясовані обставини справи, дотримані вимоги закону щодо змісту постанови про адміністративне правопорушення.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в повному обсязі підтверджена наявними в справі доказами, зокрема відомостями, які містяться:

- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №639196 від 13 квітня 2026 року, в якому зафіксовано факт того, що водій ОСОБА_1 13 квітня 2026 року о 00:11 на трасі М-18 Харків-Сімферополь, 263 км, керував транспортним засобом «Hyundai Santa Fe», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився на місці зупинки ТЗ. Від керування відсторонений шляхом паркування ТЗ без порушень ПДР. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.5 ПДР України;

- у акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд водія не проводився у зв`язку з відмовою, а також зазначено виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів;

- у направленні водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції до медичного закладу, згідно якого огляд водія не проводився у зв`язку з відмовою, а також зазначено виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів;

- у довідці згідно бази даних «Інформаційний портал Національної поліції України», згідно якої ОСОБА_1 має посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 07.03.2009 року, повторності за статтею 130 КУпАП не має;

- на оптичному носії інформації з відеозаписом події, який в повній мірі узгоджується із обставинами, вказаними в протоколі та долучених до нього матеріалах.

Так, відповідно до наявних відеозаписів з нагрудних реєстраторів БК №475854, №470510, №474983, які апеляційним судом досліджено під час апеляційного розгляду, вбачається факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинка на блокпосту (час запису: 00:00:40), встановлення особи водія (час запису 00:01:50), проведення поверхневої перевірки (час запису: 00:02:09). Під час спілкування з водієм ОСОБА_1 поліцейським було повідомлено про вбачання у нього ознак алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим декілька разів запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу (час запису: 00:08:13, 00:08:45, 00:09:13, 00:09:52, 00:10:23, 00:12:48), на що ОСОБА_1 надав відповідь «ні» (час запису: 00:08:26, 00:12:51), при цьому також декілька разів просив працівника поліції припинити процедуру фразами «дуже прошу, не треба, будь-ласка» (час запису: 00:09:31, 00:10:12, 00:12:05, 00:14:36). В подальшому працівник поліції роз`яснює відповідальність за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції (час запису: 00:08:30, 00:10:30, 00:15:55). Далі працівником поліції п`ять разів запропоновано ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі у лікаря-нарколога (час запису: 00:13:08, 00:13:36, 00:17:28), проте ОСОБА_1 відповіді не надав, у зв`язку з чим працівник поліції попередив, що відсутність відповіді буде в подальшому розцінена ним як відмова від проходження огляду (час запису: 00:13:33). В подальшому працівник попереджає, що в останнє пропонує пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою алкотестера Драгер (час запису: 00:23:01), на що ОСОБА_1 впевнено відповідає «ні, не буду проходити» (час запису: 00:23:09), а на пропозицію пройти огляд в медичному закладі у лікаря-нарколога (час запису: 00:23:10) впевнено відповідає «ні, не згоден» (час запису: 00:23:12). ОСОБА_1 було повідомлено, що відносно нього буде складено протокол за ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу поліцейського (час запису: 00:23:13). Працівниками патрульної поліції було роз`яснено ОСОБА_1 права та обов`язки, (час запису: 00:23:24). В подальшому працівниками поліції було складено протокол та тричі запропоновано ОСОБА_1 ознайомитись з протоколом про адміністративне правопорушення, на що ОСОБА_1 тричі розвертався спиною до працівників поліції та йшов в інший бік від них, зазначаючи, що він не тікає, а просить почекати (час запису: 00:37:05). Після цього працівник поліції питає чи буде ОСОБА_1 надавати пояснення, отримувати копію протоколу та підписувати його, на що ОСОБА_1 знов розвертається спиною до працівників поліції та йде в інший бік від них, ігноруючи питання (час запису: 00:38:15), що було розцінено працівниками поліції як відмова.

Зазначені докази узгоджуються з відомостями, викладеними в рапорті поліцейського взводу №2 роти №1 батальйону №1 полку УПП в Запорізькій області ДПП сержанта поліції І. Євтушенко від 13 квітня 2026 року.

Надаючи оцінку рапорту як доказу який міститься в матеріалах справи апеляційний суд зауважує, що згідно з позицією Верховного Суду рапорт поліцейського є лише внутрішнім службовим документом, а не самостійним, незалежним та беззаперечним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Рапорт не підтверджує факт порушення, якщо не підкріплений іншими доказами, зокрема відеозаписами чи показаннями свідків.

Рапорт поліцейського в даному випадку підкріплений іншими доказами, з якими повністю узгоджується, та підтверджує наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки саме сукупністю досліджених доказів, зокрема й рапортом, поза розумним сумнівом доведено винуватість останнього.

Водій зобов`язаний виконувати обов`язки, визначені Законом України «Про дорожній рух» і Правилами дорожнього руху, зокрема передбачений вказаним законом обов`язок виконувати розпорядження поліцейського, яке він дає на підставі цих Правил чи інших нормативних актів.

Одним із таких розпоряджень поліцейського, є вимога пройти огляд з метою встановлення стану сп`яніння (п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 11-21сап21, п.76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі № 990SCGC/9/25).

Підстави, умови та порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння визначені ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення , п.2.5 ПДР України та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року №1452/735 (в подальшому Інструкція), згідно з якими, водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння. Відповідно до п.2 Інструкції, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Наведене дає підстави стверджувати, що у ході провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення , яке полягає у відмові водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, підлягає доведенню факт керування особою транспортним засобом, наявність у такої особи ознак алкогольного сп`яніння, пропозиція/вимога пройти огляд на стан сп`яніння та факт відмови водія від проходження зазначеного огляду.

Дослідивши відеозапис події, апеляційним судом не встановлено порушень працівниками поліції передбаченої ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення процедури огляду водія на стан алкогольного сп`яніння.

Оцінюючи доводи апелянта про неознайомлення зі змістом протоколу та невручення його копії, апеляційний суд ураховує та виходить з того, що працівниками поліції було належним чином (розбірливо та досить гучно) висловлено ОСОБА_1 пропозицію надати письмові пояснення, ознайомитися зі змістом протоколу, підписати його та отримати другий примірник. Разом з тим, ОСОБА_1 вказану пропозицію свідомо та демонстративно проігнорував. Зокрема, не висловивши жодних зауважень чи заперечень, особа розвернулася та пішла в інший бік від працівника поліції, залишивши місце оформлення матеріалів, що у подальшому було об`єктивно та правомірно розцінено поліцейським як відмова особи від підписання та отримання копії протоколу про адміністративне правопорушення.

Вказані обставини у своїй сукупності беззаперечно підтверджуються дослідженим у судовому засіданні безперервним відеозаписом з нагрудних відеореєстраторів (бодікамер) працівників поліції, який відповідно до вимог статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення є належним та допустимим доказом у справі. З відеозапису чітко вбачається послідовність дій працівників поліції, які повністю виконали покладений на них процесуальний обов`язок щодо надання особі можливості реалізувати свої права, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку, що невиконання процедури вручення копії протоколу та відсутність підпису особи в ньому зумовлені виключно свідомою та активною поведінкою самого ОСОБА_1 , спрямованою на ухилення від участі в процесуальних діях.

Пасивна або деструктивна поведінка особи, яка притягається до відповідальності (зокрема залишення місця оформлення матеріалів або ігнорування законних звернень поліцейського), не може розцінюватися як процесуальне порушення з боку суб`єкта владних повноважень та не є підставою для скасування судового рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Доводи апелянта про порушення порядку складання процесуальних документів, зокрема щодо складання акта огляду водія на стан алкогольного сп`яніння після протоколу про адміністративне правопорушення, є безпідставними та спростовуються наступним.

Як убачається з матеріалів справи та долученого відеозапису з нагрудних відеореєстраторів поліцейських, оформлення протоколу про адміністративне правопорушення та акта здійснювалося безпосередньо на місці події в межах єдиної процесуальної процедури.

Юридично значущою обставиною у цій справі є факт висловлення апелянтом відмови від проходження огляду на стан сп`яніння на законну вимогу працівників поліції, що безперервно зафіксовано на відеозапису.

Незначні часові розбіжності чи порядок внесення записів до паперових бланків, які складені під час однієї події, не спростовують факт вчинення правопорушення, якщо сам факт підтверджено сукупністю інших доказів.

Складання акта після протоколу або одночасно з ним під час оформлення матеріалів на місці не є підставою для закриття провадження за відсутністю складу правопорушення.

Водночас апеляційний суд не покладає в основу рішення сам лише акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів. Факт відмови встановлюється з усієї сукупності доказів, насамперед із безпосередньо зафіксованого спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 ..

На думку апеляційного суду, працівниками поліції дотримано порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, передбачений ст.266 Кодексу України про адміністративні правопорушення , Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України 09 листопада 2015 року за № 1452/735, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.

Порушень з боку поліцейських, які б тягли за собою визнання доказів недопустимими, не убачається.

Апеляційний суд врахує також статус ОСОБА_1 , який є діючим військовослужбовцем ЗСУ, який склав військову присягу, проходив спеціальну підготовку, володіє зброєю та щоденно перебуває в середовищі, де наявність зброї є нормою. Доводи ОСОБА_1 про відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння через хвилювання, у зв`язку з наявністю трьох працівників поліції зі зброєю є неспроможними, з огляду на те, що поводження зі зброєю та перебування поряд з озброєними людьми належить до його професійно-службового середовища. З дослідженого відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 поводить себе досить впевнено, більш того, просить працівника поліції зі зброєю відійти з ним в інший бік поговорити, що в свою чергу додатково підтверджує відсутність хвилювання/побоювання через «озброєних» працівників поліції. Більш того хвилювання через наявність зброї у працівників поліції не є підставою для звільнення від відповідальності за відмову від проходження огляду, при цьому наявність зброї у поліцейських є реалізацією їхніх законних повноважень та дотримання заходів власної та громадської безпеки в умовах воєнного стану, а не протиправним тиском на правопорушника.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права на участь особи у судовому засіданні та права на захист, оскільки справу розглянуто за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суддя апеляційного суду виходить із наступного.

Відповідно до вимог ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. У разі відсутності цієї особи, справа може бути розглянута лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вжити якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що право особи, щодо якої складено адміністративний протокол, на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, порушене не було. Особі повинно бути відомо про час і місце розгляду справи, оскільки є можливість стежити за ходом справи за допомогою офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду. З таким висновком погодився ЄСПЛ у рішенні у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» № 12307/16.

Крім того, враховуючи принцип судочинства, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, враховуючи безпідставне умисне затягування правопорушником справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Сам по собі факт розгляду справи за відсутністю ОСОБА_1 не може прямо вказувати про порушення судом його права на участь в судовому засіданні та права захист, оскільки судом першої інстанції здійсненні всі можливі процесуальні заходи для повідомлення ОСОБА_1 про час та дату судового засідання, проте останній в судове засідання не з`явися.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що враховуючи відсутність правопорушника при розгляді справи в суді першої інстанції, апеляційним судом його процесуальні права, передбачені ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення фактично поновлено шляхом прийняття його апеляційної скарги та проведення судового розгляду.

Враховуючи викладене, підстави ставити під сумнів відомості, відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, відсутні, у зв`язку з чим апеляційний суд вбачає у діях правопорушника склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке проявилось у відмові від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на вимогу працівника поліції.

Всі зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази апеляційний суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Наведені у постанові мотиви є результатом виконання судом обов`язку щодо всебічної, повної та об`єктивної оцінки доказів і перевірки обставин справи, що відповідає вимогам статей 245, 251, 252 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази та порушення вимог закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для зміни або скасування судового рішення.

З вищезазначеного випливає, що інші доводи та пояснення апелянта в апеляційній скарзі є безпідставними або необґрунтованими.

Апеляційний суд також враховує те, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування вини доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для його виправдання.

З урахуванням викладеного, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність у діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення і, враховуючи характер вчиненого правопорушення, ступінь його суспільної небезпеки – дане правопорушення є грубим порушенням правил дорожнього руху та є потенційно небезпечним для суспільства, становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров`ю, тяжкість ймовірних наслідків, призначив адміністративне стягнення в межах санкції вказаної статті.

Щодо прохання апелянта не застосувати стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд зазначає наступне. Вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, для водіїв адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, є безальтернативним. При цьому, суд не вправі, при визнанні особи винуватою, призначити інше покарання, ніж передбачене санкціями статей, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом`якшення стягнення чи звільнення від стягнення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі, не підлягає.

Керуючись ст.ст. 1, 7, 25, 33, 38, 294, 295 КУпАП,

ухвалив:

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 травня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без задоволення.

Постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 20 травня 2026 року стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Запорізького

апеляційного суду К.А. Коломаренко