Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №333/2295/26 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 333/2295/26

Провадження № 2/359/4172/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Журавського В.В.

при секретарі Алфімовій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

На початку березня 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 12 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 725072317. За яким «ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 5000 гривень 00 копійок, а ОСОБА_1 зобов`язалася протягом 30 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1,98% від суми кредиту за кожний день користування ним (дисконтна процентна ставка).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало своє зобов`язання за договором та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000 гривень 00 копійок.

Відповідач неналежним чином виконувала грошові зобов`язання, тому у неї виник борг у розмірі 21231 гривню 00 копійок.

В подальшому, на підставі договорів факторингу ТОВ «ФК «Ейс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором про споживчий кредит № 725072317 від 12 серпня 2021 року.

Відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість. Тому ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 21231 гривню 00 копійок, що складається: заборгованості за тілом кредиту – 5000 гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками – 16231 гривню 00 копійок.

2. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник позивача Поляков О. у судове засідання не з`явився, підтримав пред`явлений позов та просив суд його задовольнити у повному обсязі, а розгляд цивільної справи здійснити за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Динник О.В. направила до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування заперечень проти позову представник відповідача зазначає, що позивач не набув у встановленому законом порядку права вимоги за кредитним договором № 725072317 від 12 серпня 2021 року, оскільки договір факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» був укладений 28 листопада 2018 року, тобто до виникнення зобов`язань за вказаним кредитним договором. У зв`язку з цим відповідач вважає, що ТОВ «Таліон Плюс» не могло набути права вимоги за кредитним договором, а відтак і подальше відступлення такого права вимоги ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачу не спричинило переходу права вимоги до останнього. Крім того, відповідач заперечує проти нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення встановленого договором строку кредитування та не визнає заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. З огляду на викладене відповідач вважає, що у позивача відсутнє право вимоги до нього за вказаним кредитним договором, у зв`язку з чим просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивача Сахарова О.І. направила до суду відповідь на відзив, в якому підтримала позовні вимоги та просила задовольнити в повному обсязі.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2026 року було відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що 12 серпня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 725072317. За яким «ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 5000 гривень 00 копійок, а ОСОБА_1 зобов`язалася протягом 30 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1,98% від суми кредиту за кожний день користування ним (дисконтна процентна ставка).

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало своє зобов`язання за договором та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000 гривень. Вказана обставина підтверджується платіжним дорученням № 00da5890-6f52-4ea5-9708-9582b43acae0 про перерахування коштів у розмірі 5000 гривень.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, які регулюються гл.48 «Виконання зобов`язання», гл.71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», а також главою 73 «Факторинг» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

5. Норми права, якими керується суд при вирішенні спору.

Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3, ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з вимогами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

У відповідності до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу.

В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі №243/11704/15-ц.

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі №910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі №909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі №910/11177/20).

Відповідно до ч.1 та ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

6. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.

Встановлено, що кредитний договір № 725072317 від 12 серпня 2021 року був підписаний відповідачем шляхом використання одноразового паролю-ідентифікатора. Таким способом, зазначений кредитний договір було укладено в електронній формі в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». Наведене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 та від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала грошові зобов`язання за кредитним договором, тому у неї утворилася заборгованість у розмірі 21231 гривню 00 копійок, що складається: заборгованості за тілом кредиту – 5000 гривень 00 копійок, заборгованості за відсотками – 16231 гривню 00 копійок.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» уклав з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01. За умовами якого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» зобов`язався відступити на користь ТОВ «Таліон Плюс» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором. ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступив ТОВ «Таліон» право вимоги за кредитним договором № 725072317 від 12 серпня 2021 року.

27 травня 2024 року ТОВ «Таліон Плюс» уклав з ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» договір факторингу №27/0524-01. Згідно з яким ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язався відступити на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти за плату на умовах, визначених цим договором. ТОВ «Таліон Плюс» відступив ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги за кредитним договором №725072317 від 12 серпня 2021 року, що підтверджується копією Реєстру прав вимоги №1 від 27 травня 2024 року.

15 липня 2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклав з ТОВ «ФК «Ейс» договір факторингу №15/07/25-Е. За цим договором ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» передав ТОВ «ФК «Ейс» право вимоги, яке він мав до ОСОБА_1 за кредитним договором №725072317 від 12 серпня 2021 року, що підтверджується копією Реєстру боржників від 15 липня 2025 року.

Судом встановлено, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що до нього перейшло право вимоги за кредитним договором № 725072317 від 12 серпня 2021 року, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , на підставі послідовного укладення договорів факторингу.

Так, відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 155 від 12 жовтня 2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за кредитним договором № 725072317 від 12 серпня 2021 року.

27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01, відповідно до якого право вимоги за вказаним кредитним договором передано ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».

У подальшому, 15 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, за яким право вимоги за кредитним договором № 725072317 від 12 серпня 2021 року передано позивачу.

Отже, саме по собі укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року до укладення кредитного договору № 725072317 від 12 серпня 2021 року не є достатньою підставою для висновку про неможливість передачі права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки закон допускає відступлення майбутньої грошової вимоги.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звертаючись до суду з позовом, саме позивач повинен довести факт набуття ним права вимоги до відповідача, а отже, належними та допустимими доказами підтвердити безперервний перехід права вимоги від первісного кредитора до нього.

Наданий позивачем договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року сам по собі не підтверджує фактичного набуття ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за кредитним договором № 725072317 від 12 серпня 2021 року. Для підтвердження переходу відповідного права вимоги необхідним є встановлення не лише факту укладення договору факторингу, а й виконання його сторонами умов щодо передачі відповідного права вимоги та здійснення фактором передбаченого договором фінансування.

Умовами договору факторингу № 28/1118-01 передбачено порядок фінансування клієнта за передані права вимоги, зокрема визначено, що сума фінансування зазначається у відповідному реєстрі прав вимоги та підлягає сплаті у встановлений договором строк.

Однак доказів здійснення ТОВ «Таліон Плюс» оплати за право вимоги, яке стосувалося саме ОСОБА_1 та кредитного договору № 725072317 від 12 серпня 2021 року, суду не надано.

Наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків від 31 грудня 2021 року не є належним доказом фактичного здійснення відповідного платежу, оскільки такий документ лише відображає стан розрахунків між його сторонами та сам по собі не підтверджує факту перерахування грошових коштів у виконання умов договору факторингу.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, що ТОВ «Таліон Плюс» належним чином набуло право вимоги за кредитним договором № 725072317 від 12 серпня 2021 року.

При цьому наступні договори факторингу від 27 травня 2024 року та 15 липня 2025 року є похідними від первісного набуття права вимоги. Відповідно, якщо право вимоги не було належним чином набуте ТОВ «Таліон Плюс», відсутні правові підстави вважати, що таке право вимоги у подальшому перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а від останнього - до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами безперервного переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 725072317 від 12 серпня 2021 року.

Сам факт наявності у матеріалах справи копій договорів факторингу та витягів із реєстрів боржників не може безумовно підтверджувати набуття позивачем права вимоги до відповідача за відсутності доказів виконання первісного договору факторингу в частині фінансування та фактичного переходу відповідного права вимоги.

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за кредитним договором №725072317 від 12 серпня 2021 року у розмірі 21231 гривню 00 копійок

7. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За правилами з ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З платіжної інструкції №39605 від 25 лютого 2026 року вбачається, що при пред`явленні позову ТОВ «ФК «Ейс» сплатив судовий збір у розмірі 2662 гривні 40 копійок.

Встановлено, що представництво інтересів позивача здійснював адвокат Соломко О.В. на підставі довіреності від 11 серпня 2025 року, виданої директором ТОВ «ФК «Ейс» Поляковим О.В. (а.с.67).

Встановлено, що представництво інтересів позивача здійснював адвокат Соломко О.В. на підставі договору про надання правової допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року (а.с.66-68).

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг (до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року) ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» понесло витрати на оплату правової допомоги у розмірі 7000 гривень.

У задоволенні пред`явленого позову відмовлено у повному обсязі, тому підстави для покладення обов`язку на ОСОБА_1 сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

На підставі викладеного та керуючись п.5 ч.1 ст.3, ч.3, ст.11, ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», ч.1 ст.509, ч.1 ст.510, п.1 ч.1 ст.512, ч.1 ст.514, ч.1 ст.519, ч.1 ст.526, ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054, ст.1077, ч.1 ст.1078 ЦК України, ч.1 та п.1 ч.3 ст.133, ч.1 та ч.2 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором , відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Дата складення повного рішення суду – 31 липня 2026 року.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Бориспільського міськрайонного суду В.В. Журавський