Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №316/919/13 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа № 316/919/13

Запорізький Апеляційний суд

Єдиний унікальний №316/919/13-ц Головуючий у 1- інстанції Козлова Н.Ю.

Провадження № 22-ц/807/1978/26 Суддя-доповідач Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Кочеткової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Товстопятко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Майорова Василя Олександровича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: ПАТ КБ «Приватбанк», Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Майорова В.О. звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: ПАТ КБ «Приватбанк», Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просили суд:

зобов`язати посадових осіб Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт із всього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного згідно постанови про арешт майна боржника № 47563236 від 26.10.2015 на підставі виконавчого листа №316/919/13-ц від 12.07.2013, що був виданий Енергодарським міським судом Запорізької області;

поновити строк на подання скарги та рахувати його з 13.05.2025 - дня отримання відповіді, що свідчить про бездіяльність, яка оскаржується.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2026 рокускаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: ПАТ КБ «Приватбанк», Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишено без розгляду, так як скаргу подано з пропуском строку за відсутності поважних причин для його поновлення та відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку для подання скарги.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою:

визнати неправомірною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_3 , накладеного згідно з постановою про арешт майна боржника № 47563236 від 26.10.2015;

зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), накладений згідно з постановою про арешт майна боржника № 47563236 від 26.10.2015 в межах виконавчого провадження № 52519399 з примусового виконання виконавчого листа № 316/919/13, виданого 12.07.2013 Енергодарським міським судом Запорізької області.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск скаржником десятиденного строку для звернення до суду, встановленого ст. 449 ЦПК України, оскільки арешт майна є триваючим порушенням права власності ОСОБА_3 , так як державний виконавець не вчинив дій зі зняття арешту, незважаючи на закінчення виконавчого провадження. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту є триваючим правопорушенням, а тому скарга на таку бездіяльність може бути подана в будь-який час, доки триває саме правопорушення. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26 березня 2025 року у справі № 910/1114/21: «Бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається». Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц та від 10 січня 2022 року у справі № 908/5303/15, де зазначено, що «триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону». Отже, строк звернення до суду за захистом порушеного права не пропущено, оскільки порушення триває до моменту фактичного зняття арешту.

Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)в особі представника Ткачук Т.О. надало до суду відзив на апеляційну скаргу в якому зазначило, що повернення виконавчого документу стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків передбачених у ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»), та підстав для їх скасування у цій справі немає. Крім цього, вважає, що Управління є неналежним відповідачем у цій справі. Жодних доводів по суті оскаржуваної ухвали суду не висловило.

АТ КБ «ПриватБанк» в особі Істамової І.В. надало до суду заяву в якій просило справу розглянути без їхньої участі, та ухвалити рішення на власний розсуд відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні представник Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)Ткачук Т.О. підтримала доводи відзиву та просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без скаржника та його представника, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що скаржник достеменно знав про наявність арешту з 08.05.2025 та отримав відповідь 13.05.2025, отже перебіг 10-денного строку розпочався саме з цієї дати та закінчився у травні 2025 року. Проте, до суду він звернувся лише у 2026 році, що свідчить про пропуск строку більш ніж на півроку. Таким чином, на день звернення заявника до суду із вказаною скаргою сплинув десятиденний строк, встановлений ст. 449 ЦПК України, клопотання про його поновлення заявником не обґрунтовано.

Однак колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права.

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (стаття 449 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

08 травня 2025 року представником скаржника було направлено до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про скасування арештів з його нерухомого майна.

Листом від 13.05.2025 № 21011/26-35 Управління надано відповідь щодо запитуваної представником скаржника інформації стосовно виконавчих проваджень. Клопотання про зняття арешту з майна ОСОБА_1 , Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не було задоволено, арешт не скасовано.

У постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 910/1114/21 зазначено, що за змістом статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п'ята статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, положення наведених вимог матеріального права дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного або приватного виконавця, а й бездіяльність.

Бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу. Отже, ухвала про залишення скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005, від 08.07.2020 у справі № 589/6044/13, від 22.12.2021 у справі № 760/19348/20, від 16.10.2023 у справі 910/1432/21, від 06.09.2024 у справі № 909/893/17.

Верховний Суд у постановах від 25.03.2020 у справі № 175/3995/17-ц та від 10.01.2022 у справі № 908/5303/15 також зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.

Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається, а тому доводи скарги в цій частині є обґрунтованими та заслуговують на увагу.

Зважаючи на те, що предметом скарги ОСОБА_1 є у т.ч. оскарження бездіяльності Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)щодо невчинення виконавчих дій, а саме: нездійснення дій, направлених на зняття арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 накладеного постановою про арешт майна боржника № 47563236 від 26.10.2015, то така бездіяльність є триваючим правопорушенням і може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу та безпосередньо пов'язані з цим дії державного виконавця по поновленню виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 , звертаючись із скаргою, оскаржував бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), то право на оскарження бездіяльності, яка по своїй суті є триваючим порушенням, зберігається протягом усього періоду невчинення дій чи неприйняття рішень.

З огляду на викладене, бездіяльність органу державної виконавчої служби, яка на думку скаржника полягає у незнятті арешту з його майна є триваючою, а отже заявник не пропустив строк звернення зі скаргою на дії державного виконавця, визначений статтею 449 ЦПК України.

Залишаючи без розгляду скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув, не врахував правових висновків Верховного Суду та дійшов помилкового висновку про те, що заявник звернувся до суду із вказаною скаргою із пропуском десятиденного строку на оскарження, оскільки право на оскарження бездіяльності, яка по своїй суті є триваючим порушенням, зберігається протягом усього періоду невчинення дій чи неприйняття рішень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Разом з цим апеляційна скарга в частині задоволення скарги ОСОБА_1 , визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з усього майна ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки оцінку доводам скарги в цій частині має спершу надати суд першої інстанції під час розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 – 379, 381 - 383 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Майорова Василя Олександровича задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2026 рокуу цій справі скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В іншій частині апеляційної скарги відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний тест постанови суду складено 29.09.2026.

Головуючий: Р.В. Мінгазов

Судді Д.С. Бредун

І.В. Кочеткова