Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №0820/1669/2012 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 23.09.2026 Справа № 0820/1669/2012

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1971/26 Головуючий у 1-й інстанції: Калюжна В.В.

Є.У.№ 0820/1669/2012 Суддя-доповідач: Мінгазов Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача: Мінгазова Р.В.,

суддів: Бредуна Д.С.,

Полякова О.З.,

за участю секретаря: Товстопятко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про розстрочку сплати заборгованості по аліментам, за рішенням суду у справі №0820/1669/2012,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя звернувся ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 із заявою в якій просив розстрочити сплату заборгованості по аліментам за виконавчим листом №0820/1669/2012, виданим 26 березня 2012 року Пологівським районним судом Запорізької області, яка склалася станом на 01.03.2026 в сумі 243 504,34 грн., строком на 18 місяців з щомісячним платежем 13 528,01 грн. та щомісячною сплатою аліментів, визначених рішенням суду.

Заяву обґрунтував тим, що згідно виконавчого листа №0820/1669/2012, виданого 26 березня 2012 року Пологівським районним судом Запорізької області, з нього стягнуто аліменти на неповнолітню дитину на користь ОСОБА_3 . Про наявність заборгованості по аліментам в сумі 243 504,34 грн. заявник дізнався 10.12.2025 після надходження відповіді від державного виконавця на запит представника про хід виконавчого провадження. Зазначає, що заборгованість виникла з поважних причин, внаслідок окупації території, де заявник проживав та переміщення його, як ВПО, до Харківської області, а також через відсутність інформації про місце знаходження виконавчого листа.

Крім того, зазначає, що на даний час аліменти сплачує щомісячно, має постійне місце проживання, виховує самостійно дитину, мати якої позбавлена батьківських прав; має офіційні виплати, як внутрішньо переміщена особа та отримує аліменти на сина, якого виховує самостійно.

Заявник не має змоги погасити заборгованість одним платежем, та з метою забезпечення належного виконання своїх зобов`язань з погашення заборгованості по сплаті аліментів в межах своїх можливостей, посилаючись на ст. 435 ЦПК України, просить розстрочити виплату заборгованості по аліментам.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про розстрочку сплати заборгованості по аліментам, за рішенням у справі №0820/1669/2012, залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21.07.2026 та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити його заяву про розстрочення виконання рішення суду, розстрочивши виконання рішення про стягнення аліментів шляхом сплати заборгованості по аліментам за виконавчим листом №0820/1669/2012, виданим 26 березня 2012 року Пологівським районним судом Запорізької області, яка склалася станом на 01.03.2026 в сумі 243 504,34 грн., строком на 12 місяців з дня ухвалення судового рішення, встановивши наступний графік погашення заборгованості 20 292,23 грн. щомісячно до 25 числа.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що заборгованість по виконавчому провадженню 43658918 ідентифікатор доступу Д431ЕВАБЕ6БВ виникла внаслідок окупації території де він проживав та переміщення заявника як ВПО до Харківськохї області а також відсутність інформації про місце знаходження виконавчого листа. При цьому, до початку повномасштабної війни заявник належним чином сплачував аліменти. Вважає, що заборгованість по аліментам виникла внаслідок поважної причини, а саме непереборної сили - початок військових дій 24 лютого 2022 року та окупація місця постійного проживання заявника, що згідно висновку торгово-промислової палати визнано обставини непереборної сили як на причину пропуску строку на оскарження. Військові дії є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), що засвідчено листом ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Крім цього, заявник зазначає про те, що на теперішній час він отримує виплати як ВПО, аліменти на дитину та виплати як батько одинак, який самостійно виховує дитину, що є підставою для надання розстрочки зі сплати аліментів.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Лобач Н.І, апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі яку просила задовольнити.

Інші учасники справи до суду не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, заяв або клопотань не надсилали.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представника заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено обставин, які мають характер особливих або виняткових, а ті обставини, на які посилається заявник, не є підставою для задоволення заяви відповідно до вимог норм ЦПК України, тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення виконання судового рішення у цій справі. А крім цього, заявник просив розстрочити сплату заборгованості на 18 місяців, в той час, як розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, а з матеріалів справи встановлено, що судове рішення у справі про стягнення аліментів, за яким видано виконавчий лист, ухвалено у 2012 році.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.

В силу положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення визначеному законом порядку. Контроль за виконанням рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Також в цьому рішенні зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Згідно з ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України - і за її межами.

У відповідності до змісту ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що розстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду шляхом сплати загальної суми боргу частинами, що не може перевищувати одного року з дня ухвалення спірного рішення.

Строки такого відтермінування та сума щомісячних платежів знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду.

Надання розстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.

Розстрочення або відстрочення виконання рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Під час вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду обов`язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року по справі № 2а-25767/10/0570 зазначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 910/1180/19).

Згідно з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. ст. 78, 81, 435 ЦПК України, саме заявник зобов`язаний довести зазначений предмет доказування, тобто виняткові підстави для відстрочки виконання судового рішення.

Суд оцінює надані заявником докази у сукупності як такі, що підтверджують обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, та які є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними, тобто такими, які не залежать від волі відповідача, а отже, мають виключний характер.

Звертаючись до суду з заявою про розстрочення виконання рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 26.03.2012 у справі №0820/1669/2012 строком на 18 місяців, ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 послався на невеликий дохід, статус ВПО, наявність на утриманні другої дитини, та виникнення боргу через воєнний стан.

Колегія суддів вважає, що зазначені заявником обставини не є достатніми для розстрочення виконання судового рішення про стягнення аліментів, оскільки до заяви ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження його скрутного майнового стану, на підставі яких суд може встановити його майновий стан.

Посилання заявника на наявність на його утриманні другої дитини, не є достатньою підставою для розстрочки виконання судового рішення, оскільки на користь заявника призначені аліменти на утримання вказаної дитини.

А крім цього, суд констатує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою, тобто такою, що не має можливості належного працевлаштування.

Норми чинного законодавства допускають розстрочення/відстрочення виконання рішення суду лише у виняткових випадках, натомість заявником не надано належних та допустимих доказів, в розумінні ст. ст. 77, 78, 81 ЦПК України, на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, а відтак обставини на які посилається ОСОБА_1 , не є такими обставинами, які б свідчили про їх винятковість.

Доводи апеляційної скарги дублюють доводи заяви про розстрочку виконання рішення суду та зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, що не є підставою для скасування судового рішення.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що доводи ОСОБА_1 в частині того, що він не ухилявся від сплати аліментів до початку повномасштабної війни, та постійно мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , спростовуються інформацією з Єдиного реєстру судових рішень по справі №0820/1669/2012, відповідно до якої ухвалою Пологівський районний суд Запорізької області від 01.03.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 оголошено у розшук як боржника за ВП 43658918.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 про розстрочку сплати заборгованості по аліментам, за рішенням у справі №0820/1669/2012.

Суд правильно виснував, що достатніх обставин для розстрочення виконання судового рішення заявником у заяві не зазначено, доводи заявника не підтверджені належними та допустимими доказами, та не свідчать про наявність будь-якого виняткового випадку, що обумовлює об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення, чи робить його виконання неможливим.

Суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 21 липня 2026 року про відмову у задоволенні заяви про розстрочку сплати заборгованості по аліментам, за рішенням суду у справі №0820/1669/2012 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання тексту постанови.

Повний текст постанови суду складено 29.09.2026.

Головуючий суддя Р.В. Мінгазов

Судді: Д.С. Бредун

О.З. Поляков