Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №308/20157/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/20157/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого – судді Джуги С.Д.,

суддів – Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судових засідань: Мочан М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2025 року у складі судді Шепетко І.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Позов мотивовано тим, що 08 листопада 2011 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 2-3011/2011 ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Форум» суму заборгованості за кредитним договором № 0597/08/26-ZNv від 13 жовтня 2008 року у розмірі 149.833,47 грн.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 06 червня 2012 року, рішення суду першої інстанції частково змінено та зменшено суму стягнення з 149.833,47 грн. до 134.833,47 грн.

На підставі даного рішення суду виданий виконавчий лист від 20.07.2012 року.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.10.2018 року у справі № 2-3011/2011 замінено стягувача у згаданому вище виконавчому листі з ПАТ "Банк Форум" на його правонаступника ОСОБА_1 .

11 січня 2020 року відповідачем виконано рішення суду від 06.06.2012 року.

Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач зазначив, що ним за період з 28.07.2010 року по 01.12.2024 року відповідачу нарахований встановлений державою індекс інфляції та 3 % річних, розмір якого складає 740.577,92 грн., у тому числі 587.217,57 грн. встановленого індексу інфляції та 153.360,35 грн. 3% річних.

З врахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідачки кошти у розмірі 740.577,92 грн., в т.ч. 587.217,57 гривень – інфляційні втрати та 153.360,35 гривень – 3% річних, як встановлений індекс інфляції та три відсотки річних за період з 28.07.2010 року по 01.12.2024 року згідно простроченого виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.11.2011 року у справі № 2- 3011/11 та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06.06.2012.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задовольнити частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 39 924,20 грн., в тому числі 29 978,43 грн. – інфляційні втрати та 9 945,77 грн. – 3% річних за період з 12.03.2017 по 11.01.2020 згідно простроченого виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.11.2011 у справі №2п-7815/10 та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06.06.2012.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання по судовим витратам

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що сплив строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні певної частини вимог, а не забороною розрахунку за цей період зобов`язання боржника що є очевидним втручанням у пряму норму ч. 2 ст. 625 ЦК України. У випадку спливу строку позовної давності за певний період з розрахунку апелянта повинні бути виключені суми, розраховані за такий період. Суд першої інстанції, всупереч принципам добросовісності, справедливості та розумності визначив необхідним провести розрахунок індексу інфляії та 3% річних за останні три роки, хоча норма закону чітка і не двозначна, визначає, що розрахунок проводиться за весь час прострочення, але стягнення за період позовної давності. Зазначено, що судове рішення не змінює первинних зобов`язань сторін, а лише надає можливість їх примусового виконання через державну виконавчу службу, якщо боржник добровільно не виконує свого обов`язку. Таким чином, нарахування боржнику індексу інфляції та 3% річних повинно розпочатися 3 2010 року. Судом також не враховано, що частковою оплатою заборгованості переривалися строки позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 – адвокат Студеняк Оксана Станіславівна, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заявлений позов частково суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності.

З даними висновками погоджується і колегія суддів, оскільки такі ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

У відповідності до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08.11.2011 Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 2п-7815/10 винесено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк Форум» в особі Відділення №3600 Ужгородська дирекція суму заборгованості за кредитним договором № 0597/08/26-ZNv від 13 жовтня 2008 року у розмірі 149 833,47 грн. та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1 498,33 грн. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 06.06.2012 рішення суду першої інстанції частково змінено та зменшено суму стягнення з 149.833,47 грн. до 134 833,47 грн.

На підставі згаданого рішення суду виданий виконавчий лист від 20.07.2012 №2-3011/11.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.10.2018 у справі № 2-3011/2011 замінено стягувача у згаданому вище виконавчому листі з ПАТ "Банк Форум" на його правонаступника ОСОБА_1 .

11 січня 2020 року відповідачем виконано рішення суду від 06.06.2012 року.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги по суті є договірною передачею зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.

Системний аналіз положень ст.ст. 512, 514 ЦК України свідчить, що відступлення права вимоги можливе у зобов`язанні, яке існує на момент укладення договору про відступлення права вимоги.

Позивач ОСОБА_1 набув права кредитора на підставі договору відступлення прав вимоги і згідно ст.ст. 512, 514 ЦК України, до нього перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Матералами справи доведено і не заперечується сторонами, що відповідачка проводила оплату заборгованості несвоєчасно та частковими платежами і остаточно погасила наявну заборгованість за рішенням суду першої інстанції від 08.11.2011 (частково зміненого рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06.06.2012) тільки 11.01.2020.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК).

Згідно з положеннями ст 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19), від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18). від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) викладено висновки щодо застосування положень ст 625 ЦК України. Вказано, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. Грошові зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.

У поданому позові позивач просив стягнути інфляційні втрати та 3% річних від суми кредитної заборгованості, які за його підрахунком становлять 740 577,92 грн. за період з 28.07.2010 (дата, яка зазначена в рішенні суду від 08.11.2011, як дата, станом на яку стягнуто заборгованість ) по 01.12.2024 (фактично по місяць, в якому позивач звернувся з даним позовом до суду).

Матеріалами справи доведено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 08.11.2011 стягнуто з відповідачки заборгованість за кредитним договором у розмірі 149 833,47 грн. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06.06.2012 рішення суду першої інстанції частково змінено та зменшено суму стягнення до 134 833,47 грн.

Таким чином, встановлений судовим рішенням розмір заборгованості становить 134 833,47 грн.

Згідно поданого позивачем розрахунку індексу інфляції та 3% річних відповідачкою були здійснені часткові оплати заборгованості 24.05.2016 – у розмірі 17 394,10 грн., 01.11.2017 – 820,02 грн., та повна оплата заборгованості – 11.01.2020 – у розмірі 116 619,35 грн.

Зазначене також підтверджується: - копією постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 23.05.2016 у ВП №44931751, в якій державний виконавець повідомив, що станом на 24.05.2016 стягнуто на користь ПАТ «Форум Банк» сума боргу в розмірі 17 394,10 та виконавчий збір стягнуто на користь держави в розмірі 1 751,87 грн.; - копією листа Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби від 03.09.2018 №14500/14.14-14/10, в якому державний виконавець зазначив, що станом на 03.09.2018 державним виконавцем було перераховано суму боргу в розмірі 18 214,12 грн. на користь ПАТ «Форум» та 10% виконавчого збору у сумі 1 842,88 грн. перераховано на користь держави; - копією постанови про закінчення виконавчого провадження від 11.01.2020 у ВП №60848662, в якій державний виконавець повідомив, що сума боргу за виконавчим документом, основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження боржником сплачені в повному обсязі, таким чином рішення суду – виконано, а виконавче провадження підлягає закінченню.

У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 753/1527/22 суд касаційної інстанції виснував, що апеляційний суд не врахував та не звернув уваги, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема містяться і в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 204/3530/17, від 17 лютого 2021 року в справі № 303/7132/18.

У свою чергу, вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.03.2024 року про справі № 522/3342/22, де Верховний Суд зазначив, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Суд першої інстанції правомірно не взявзяв до уваги доводи позивача про те, що період, з якого розпочинається обрахунок інфляційних втрат та 3% річних повинен братись з 28.07.2010 – дати, станом на яку стягнуто заборгованість за рішенням суду від 08.11.2011, оскільки в цій справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого і зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, а тому при обрахунку за основу має братися дата судового рішення.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову позивачу у стягненні інфляційних втрат та 3% річних за період з 28.07.2010 по 07.11.2011., а також за період з 12.01.2020 по 01.12.2024, оскільки такі, всупереч вищезазначеним нормам законодавства, нараховані позивачем після повного виконання відповідачем грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду. У позивача виникло право на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з 08.11.2011 по 11.01.2020.

У своїх запереченнях сторона відповідача просила застосувати строки позовної давності до позовних вимог і з цих підстав задовольнити позов частково в межах строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. (ст. 252 ЦК України

Відповідно до ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Згідно із ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України ).

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

При цьому, Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУГО-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ набрав чинності 02.04.2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 року до 31.10.2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01 липня 2023 року.

У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-523 8св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID -19)».

В той же час, з початком повномасштабного вторгнення 24.02.2022 року, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15.03.2022, який набув чинності 17.03.2022 року, Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом ПрезидентаУкраїни№64/2022 від 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан із 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Тобто, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обгрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається, такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 22.09.2022 у справі №920/724/21.

У постанові Верховного Суду від 13.01.2025 у справі № 718/435/24 було зазначено наступне: суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, правильно визначив розмір 3 % річних, врахувавши, що стягнення 3 % річних від простроченої суми у цій справі можливе за період з 03 квітня 2017 року до 20 грудня 2023 року за прострочення виконання грошового зобов`язання з урахуванням встановлення карантину на території України у межах строку позовної давності відповідно до положення пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який набув чинності 02 квітня 2020 року, щодо продовження строків позовної давності, визначених у статті 257 ЦК України.

Подібні за змістом правові висновки наведено також у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22).

За наведених обставин суд першої інстанції вірно визначив здійснювати розрахунок позовної давності щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат починаючи з 12.03.2017, тобто протягом періоду трьох років (загальна визначена законом позовна давність) із припаданням останнього дня перебігу позовної давності на визначену дату 12.03.2020 Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-IX, яким перебіг строку позовної давності було продовжено на час дії карантину, та з урахуванням пропущення позивачем загальної позовної давності і наявності заяви відповідача про застосування такої давності у спорі, обгрунтовано відмовив у позові до відповідача за спливом позовної давності у частині вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, за період з 08.11.2011 по 11.03.2017.

Суд першої інстанції з врахуванням викладеного та з врахуванням здійсненої часткової сплати відповідачкою провів перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, та дійшов правильного висновку, що до стягнення з відповідачки підлягає сума: - за період з 12.03.2017 по 01.11.2017 на суму заборгованості 117 439,37 грн. інфляційних втрат в розмірі 10 843,81 грн. (117 439,37 x 1.09233536 - 117 439,37 = 10 843,81 грн., інфляційне збільшення розраховане за формулою (101,80:100) x (100,90:100) x (101,30:100) x (101,60:100) x (100,20: 100)x (99,90:100)x (102,00:100) x (101,20:100) = 1.09233536), 3% річних в розмірі 2 268,35 грн. (117 439,37 x 3%x235:365:100); - за період з 02.11.2017 по 11.01.2020 на суму заборгованості 116 619,35 грн. інфляційних втрат в розмірі 19 134,62 грн. (116 619,35 x 1.16407762 - 116 619,35 = 19 134,62 грн., інфляційне збільшення розраховане за формулою (100,90:100) x (101,00:100) x (101,50:100) x (100,90:100) x (101,10:100)x (100,80:100) x (100,00:100) x (100,00:100) x (99,30:100) x (100,00:100) x (101,90:100) x(101,70:100)x(101,40:100) x (100,80:100) x (101,00:100) x (100,50:100) x (100,90:100) x (101,00:100) x (100,70:100) x (99,50:100) x (99,40:100) x (99,70:100) x (100,70:100) x (100,70:100) x (100,10:100) x (99,80:100) =1.16407762), 3% річних в розмірі 7 677,42 грн. (з 02.11.2017 до 31.12.2019 - 116 619,35 x 3 % x 790 : 365 : 100= 7 572,27 грн.+ з 01.01.2020 до 11.01.2020 - 116 619,35 x 3 % x 11 :366:100= 105,15 грн.), в загальному розмірі: інфляційних втрат – 29 978,43 грн. та 3% річних – 9 945,77 грн., а всього у розмірі - 39 924,20 грн.

Колегія суддів повністю погоджується з даним розрахунком, оскільки такий відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на законі, правомірність його не спростована.

Таким чином суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та обгрунтовано частково завдольнив заявлений позов.

Доводи апеляційної скарги встановлених судом першої інстанції обставин не спростовують, ґрунтуються на помилкому тлумаченні вищевказаних норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2026 року .

Головуючий:

Судді: