Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №130/756/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/756/26

Провадження № 33/801/967/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Войтка Ю. Б.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянувши в режимі відеоконференції апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року в справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень на користь держави Україна із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, а також стягнуто з нього судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин, встановлених судовим рішенням, 24.02.2026 о 09:47 год. в с. Слобода-Межирівська на автодорозі Т0218 Лука-Барська-Жмеринка-Шаргород-Чернівці-Ямпіль водій ОСОБА_1 керував автомобілем MAN TGX 26.440 д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом TAD CLASSIC 30-3, д.н.з. НОМЕР_2 , в стані наркотичного сп`яніння, огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився у лікаря нарколога за адресою: Жмеринський район, м. Бар, вул. Каштанова, 34б, результат позитивний, чим порушив п.2.9 (а) ПДР.

Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 , через свого захисника – адвоката Маргаряна А. Д., подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю в його діях як водія події і складу адміністративного правопорушення.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що постанова суду першої інстанції є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки суд дійшов помилкового висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння, незважаючи на істотні порушення встановленої законодавством процедури проведення медичного огляду. На думку апелянта, висновок про стан наркотичного сп`яніння не може ґрунтуватися на результатах медичного огляду, проведеного з порушенням вимог статті 266 КУпАП та Інструкції про порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.

Зокрема, апелянт посилається на те, що під час медичного огляду було проведено тестування на наявність наркотичних засобів або психотропних речовин, однак належного підтверджуючого лабораторного дослідження, необхідного для достовірного встановлення відповідної речовини в організмі особи, проведено не було. За таких обставин отриманий за результатами огляду висновок не відповідає встановленій процедурі та не може визнаватися належним і допустимим доказом.

Апелянт звертає увагу, що відповідно до статті 266 КУпАП огляд водія на стан наркотичного сп`яніння проводиться у визначеному законом порядку, а огляд, проведений із порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Аналогічні вимоги встановлені Інструкцією № 1452/735, яка передбачає спеціальну процедуру проведення медичного огляду та підтвердження результатів дослідження.

На думку апелянта, суд першої інстанції, залишивши поза увагою зазначені порушення, фактично визнав допустимим доказом висновок лікаря, отриманий із недотриманням обов`язкової процедури, чим неправильно застосував положення статті 266 КУпАП.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції фактично підмінив спеціальний медичний доказ власною оцінкою інших обставин справи. Зокрема, суд послався на пояснення ОСОБА_1 щодо вживання наркотичних засобів, добровільну видачу ним працівникам поліції згортка з речовиною, наявність зовнішніх ознак наркотичного сп`яніння та відеозапис із нагрудної камери поліцейського.

Разом із тим, як зазначає апелянт, сам факт повідомлення особою про попереднє вживання наркотичних засобів не є тотожним перебуванню цієї особи у стані наркотичного сп`яніння саме під час керування транспортним засобом. Для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП необхідно довести саме факт керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, а не лише факт можливого вживання відповідної речовини.

Також апелянт зазначає, що добровільна видача згортка з речовиною не входить безпосередньо до предмета доказування у справі за частиною першою статті 130 КУпАП та сама по собі не підтверджує перебування водія у стані наркотичного сп`яніння під час керування транспортним засобом. Навіть якщо така обставина може свідчити про можливе зберігання наркотичної речовини, вона не підтверджує наявності обов`язкової ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.

Апелянт також вказує, що зовнішні ознаки, зафіксовані працівниками поліції, та відеозапис із нагрудної камери не можуть замінити результати належного медичного огляду, проведеного відповідно до встановленої законом процедури. За його твердженням, оцінка таких обставин може здійснюватися лише в сукупності з належними та допустимими доказами, а не використовуватися для фактичної заміни спеціального медичного підтвердження стану наркотичного сп`яніння.

Посилаючись на статтю 252 КУпАП, апелянт зазначає, що оцінка доказів за внутрішнім переконанням суду не означає можливості визнавати допустимим доказ, отриманий із порушенням вимог закону. На його думку, суд першої інстанції мав спочатку перевірити допустимість кожного доказу окремо, зокрема законність та правильність проведення медичного огляду, і лише після цього оцінювати докази в їх сукупності.

Крім того, апелянт посилається на практику Верховного Суду та зазначає, що під час розгляду справ за статтею 130 КУпАП суд зобов`язаний перевіряти не лише факт складення протоколу та наявність медичного висновку, а й дотримання процедури проведення огляду. Оскільки частиною п`ятою статті 266 КУпАП прямо передбачено недійсність огляду, проведеного з порушенням установлених законом вимог, недотримання відповідної процедури має наслідком неможливість покладення його результатів в основу висновку про винуватість особи.

Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 823/1022/16, зазначаючи, що результати медичного огляду мають оцінюватися з урахуванням дотримання встановленої процедури його проведення.

Таким чином, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно визнав допустимим висновок про стан наркотичного сп`яніння, отриманий із порушенням установленої процедури, а інші наведені судом докази не підтверджують належним чином факту перебування ОСОБА_1 саме у стані наркотичного сп`яніння під час керування транспортним засобом.

У зв`язку з цим апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 ґрунтується на неналежних та недопустимих доказах, а наявні у справі сумніви щодо дотримання процедури медичного огляду не були усунуті. З огляду на це просить постанову суду першої інстанції скасувати.

Одночасно в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивуючи його тим, що копію постанови суду першої інстанції ОСОБА_1 отримав 28 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документа. Після цього 07 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ним було подано апеляційну скаргу, яку постановою Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2026 року повернуто у зв`язку з ненаданням витягу з договору про надання правової допомоги. Після отримання копії постанови про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 25 серпня 2026 року повторно подав апеляційну скаргу, одночасно заявивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційний суд вважає клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено.

Відповідно до частини другої статті 289 КУпАП у разі пропуску строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.

Як убачається з матеріалів справи, копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 отримав 28 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 35).

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, 07 серпня 2026 року, тобто в межах установленого законом строку з моменту отримання її копії, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу. Однак постановою Вінницького апеляційного суду від 18 серпня 2026 року зазначену апеляційну скаргу було повернуто у зв`язку з ненаданням витягу з договору про надання правової допомоги. Після отримання копії постанови про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 25 серпня 2026 року повторно подав апеляційну скаргу, усунувши зазначену судом обставину, яка перешкоджала її розгляду.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив необхідні процесуальні дії для реалізації права на апеляційне оскарження у розумний строк після отримання копії оскаржуваної постанови, а пропуск строку при повторному поданні апеляційної скарги зумовлений її поверненням судом з формальних підстав, а не бездіяльністю особи щодо реалізації права на апеляційне оскарження. З огляду на наведене, враховуючи своєчасність первісного звернення з апеляційною скаргою, незначний проміжок часу між її поверненням та повторним поданням, а також необхідність забезпечення права особи на апеляційний перегляд судового рішення, апеляційний суд вважає причини пропуску строку поважними.

Відтак строк на апеляційне оскарження постанови Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року підлягає поновленню.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 - адвокат Маргарян А. Д. підтримав доводи апеляційної скарги.

28 вересня 2026 року у судовому засіданні апеляційного суду лікар-нарколог ОСОБА_2 пояснила, що за результатами проведеного ОСОБА_1 медичного огляду дійшла висновку про перебування останнього у стані наркотичного сп`яніння. Такий висновок зроблено на підставі результатів клінічного огляду та експрес-тесту, який є лабораторним дослідженням. Лікар зазначила, що відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції під час огляду у ОСОБА_1 були виявлені передбачені нею ознаки наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів. Наголосила, що встановлення стану наркотичного сп`яніння ґрунтується насамперед на результатах клінічного огляду, проведеного спеціалізованим лікарем-наркологом, а лабораторне дослідження є додатковим методом, який у сукупності з клінічними даними дає підстави для відповідного медичного висновку.

Заслухавши пояснення захисника ОСОБА_1 - адвоката Маргаряна А. Д. та лікаря-нарколога ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, вважаю, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За змістом статті 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, або свідками, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому жодний доказ не має наперед установленої сили.

Згідно зі статтею 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган або посадова особа зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався, повно та всебічно дослідив матеріали справи, перевірив наявні у ній докази, надав їм належну оцінку у їх взаємному зв`язку та сукупності, встановив фактичні обставини події і дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Згідно оскаржуваної постанови ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 24.02.2026 о 09:47 год. в с. Слобода-Межирівська на автодорозі Т0218 Лука-Барська-Жмеринка-Шаргород-Чернівці-Ямпіль водій ОСОБА_1 керував автомобілем MAN TGX 26.440, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом TAD CLASSIC 30-3, д.н.з. НОМЕР_2 , в стані наркотичного сп`яніння, огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився у лікаря нарколога за адресою: Жмеринський район, м. Бар, вул. Каштанова, 34б, результат позитивний. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху, що є складом адміністративного правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до частини першої статті 130 КУпАП забороняється керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з пунктом 2.9. «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, для встановлення складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, у цій справі підлягало з`ясуванню, зокрема, чи керував ОСОБА_1 транспортним засобом та чи перебував він у цей час саме у стані наркотичного сп`яніння.

Матеріалами справи підтверджується сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом MAN TGX 26.440 із напівпричепом TAD CLASSIC 30-3 24 лютого 2026 року о 09 годині 47 хвилин. При цьому зазначена обставина сторонами фактично не заперечується. Спір апелянта стосується передусім встановлення стану наркотичного сп`яніння та допустимості доказів, отриманих під час медичного огляду.

Відповідно до частини першої статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, у разі наявності передбачених законом підстав підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Частиною другою статті 266 КУпАП передбачено, що огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів проводиться поліцейським із використанням спеціальних технічних засобів, а у випадках, передбачених законом, – у відповідному закладі охорони здоров`я. Під час проведення огляду застосовуються технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості їх застосування огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису долучаються до відповідного протоколу.

Згідно з частиною четвертою статті 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів проводиться у відповідному закладі охорони здоров`я у випадках і порядку, визначених законодавством.

Частиною п`ятою статті 266 КУпАП встановлено, що огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Порядок проведення такого огляду конкретизований Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735.

Інструкція визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан сп`яніння та оформлення результатів такого огляду. Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 4 розділу І Інструкції визначено ознаки наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, зокрема наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння, крім запаху алкоголю з порожнини рота, звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло, сповільненість або, навпаки, підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови, почервоніння обличчя або неприродна блідість та інші визначені Інструкцією ознаки.

Згідно п. 6 Інструкції, огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). Для визначення у водія стану наркотичного сп`яніння обов`язкове проведення лабораторних досліджень, що визначено у п. 7 розділу III Інструкції.

Пунктом 12 Розділу ІІ Інструкції передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

В даному випадку працівник поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 дійшов до висновку, що останній може перебувати в стані наркотичного сп`яніння, а тому в порядку вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху запропонував пройти огляд на визначення стану наркотичного сп`яніння.

Апеляційний суд зауважує, що поліцейський, виявивши у водія ознаки сп`яніння (алкогольного або наркотичного), з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, зобов`язаний вчинити дії по перевірці стану водія на предмет перевірки дотримання водієм вимог пп. «а» та пп. «б» п.2.9 Правил дорожнього руху, а водій відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Як убачається з відеозапису з нагрудної камери працівників поліції, після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 під час спілкування з ним працівники поліції виявили ознаки, які дали їм підстави вважати, що водій може перебувати у стані наркотичного сп`яніння.

При цьому ОСОБА_1 не заперечував факту вживання наркотичних засобів та прямо повідомив працівникам поліції про їх вживання. Крім того, він добровільно видав згорток із речовиною, який знаходився в автомобілі.

З огляду на наявність передбачених Інструкцією підстав працівники поліції запропонували ОСОБА_1 пройти медичний огляд на стан наркотичного сп`яніння. Водій погодився на проведення такого огляду та був доставлений до закладу охорони здоров`я.

З відеозапису слідує, що під час проведення медичного огляду лікарем-наркологом ОСОБА_2 було здійснено зовнішній огляд ОСОБА_1 , оцінено його поведінку, стан свідомості, мовну здатність та інші клінічні показники, після чого відібрано біологічний зразок сечу для проведення відповідного дослідження.

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_1 не заперечував проти процедури відібрання біологічного зразка та погодився на проведення такого дослідження. За результатами у біологічному зразку було виявлено марихуану.

Крім того, допитана судом апеляційної інстанції лікар-нарколог ОСОБА_2 пояснила, що під час огляду у ОСОБА_1 були встановлені клінічні ознаки, характерні для наркотичного сп`яніння, зокрема порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, невідповідність поведінки обстановці, зміни зіниць, особливості ходи та інші ознаки, які лікар оцінювала безпосередньо під час проведення огляду.

Лікар також пояснила, що висновок про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння був зроблений не лише за результатами швидкого тесту, а за сукупністю клінічних ознак.

Таким чином, остаточний медичний висновок був зроблений не працівниками поліції, не судом першої інстанції та не шляхом результату експрес-тесту, а безпосередньо лікарем-наркологом, яка проводила медичний огляд і мала можливість особисто спостерігати та оцінити клінічний стан ОСОБА_1 .

Ця обставина має істотне значення для оцінки доводів апеляційної скарги.

Так, експрес-тест у даному випадку використовувався як один із елементів обстеження біологічного матеріалу. Сам по собі такий тест не є заміною безпосереднього медичного огляду і не визначає автоматично наявність стану наркотичного сп`яніння. Встановлення такого стану є результатом медичної оцінки, яка здійснюється лікарем з урахуванням сукупності отриманих під час огляду даних, насамперед клінічних ознак особи, її фізіологічного та поведінкового стану, а також результатів відповідних досліджень.

Саме лікар, а не працівник поліції чи суд, володіє спеціальними медичними знаннями та здійснює безпосереднє встановлення медичного діагнозу за результатами огляду. Тому для оцінки доказового значення відповідного документа істотним є встановлення того, чи був фактично проведений медичний огляд та чи містив він об`єктивні дані, на підставі яких лікар дійшла остаточного висновку про стан особи.

У справі апеляційним судом встановлено, що такий безпосередній медичний огляд був проведений, а лікар-нарколог ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду детально підтвердила обставини його проведення та пояснила порядок формування остаточного висновку.

Тому апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції фактично підмінив спеціальний медичний доказ іншими матеріалами.

Суд апеляційної інстанції не встановлює факт наркотичного сп`яніння лише на підставі відеозапису, пояснень ОСОБА_1 чи факту добровільної видачі ним речовини. Зазначені докази оцінені у сукупності з протоколом про адміністративне правопорушення, актом медичного огляду, висновком за результатами медичного огляду та поясненнями лікаря-нарколога.

Відповідно до статті 252 КУпАП саме сукупна оцінка доказів є необхідною для встановлення фактичних обставин справи. Закон не зобов`язує суд покладати висновок про наявність складу адміністративного правопорушення лише на один доказ та не забороняє враховувати інші докази, якщо вони прямо або опосередковано підтверджують обставини, що мають значення для справи.

Водночас кожен доказ має бути належним, допустимим та достовірним, а їх сукупність – достатньою для висновку про наявність події та складу адміністративного правопорушення.

У цій справі таких сумнівів апеляційним судом не встановлено.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що повідомлення ОСОБА_1 про вживання наркотичних засобів не є тотожним перебуванню особи у стані наркотичного сп`яніння.

Апеляційний суд погоджується з тим, що сам по собі факт вживання наркотичного засобу не є автоматичним доказом перебування особи у стані наркотичного сп`яніння. Однак у цій справі висновок про стан наркотичного сп`яніння зроблено не лише на підставі такого повідомлення.

Навпаки, повідомлення ОСОБА_1 було однією з обставин, яка поряд із виявленими працівниками поліції ознаками стала підставою для проведення медичного огляду, тоді як остаточний висновок про стан сп`яніння зроблено лікарем за результатами безпосереднього медичного огляду та оцінки клінічних ознак.

Отже, зазначений довід апеляційної скарги не спростовує встановленого судом факту перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння.

Не може бути підставою для скасування постанови і посилання апелянта на добровільну видачу згортка з речовиною.

Апеляційний суд погоджується, що сама по собі ця обставина не доводить факту керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння. Проте суд першої інстанції також не визнавав її самостійним та достатнім доказом складу адміністративного правопорушення.

Зазначена обставина була оцінена судом у сукупності з іншими доказами та має значення лише як частина фактичних обставин події, що відбувалася безпосередньо перед проведенням медичного огляду.

Щодо посилань апелянта на те, що зовнішні ознаки, виявлені працівниками поліції, та відеозапис із нагрудної камери не можуть замінювати результати належного медичного огляду, апеляційний суд також зазначає, що суд першої інстанції ними не замінював медичний огляд.

Відеозапис має самостійне доказове значення для підтвердження послідовності подій: зупинки транспортного засобу, поведінки водія, характеру спілкування з працівниками поліції, виявлення у нього відповідних ознак, пропозиції пройти медичний огляд та його згоди на таке обстеження.

Саме після цього було проведено медичний огляд лікарем-наркологом. Таким чином, відеозапис підтверджує передумови та обставини проведення медичного огляду, тоді як питання про медичний стан ОСОБА_1 було вирішено на підставі безпосереднього огляду лікарем.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що на відеозаписі не зафіксовано поділу відібраного зразка сечі на два набори ємностей, як це передбачено Інструкцією.

Разом з тим сама по собі відсутність на відеозаписі фіксації зазначеної дії не свідчить про те, що такий розподіл фактично не здійснювався, та не спростовує результатів проведеного медичного огляду. Відеозапис є лише одним із доказів у справі та не охоплює всі дії, які здійснювалися лікарем під час проведення медичного огляду.

При цьому лікар-нарколог ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду 28 вересня 2026 року підтвердила проведення ОСОБА_1 клінічного огляду та лабораторного дослідження, за результатами яких нею встановлено стан наркотичного сп`яніння. Отже, відсутність на відеозаписі моменту розподілу зразка біологічного середовища сама по собі не спростовує висновку лікаря про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння та не є достатньою підставою для визнання результатів медичного огляду неналежним чи недопустимим доказом.

Також не приймаються до уваги і доводи апеляційної скарги про те, що суд мав спочатку виключити висновок лікаря як недопустимий доказ, а лише потім оцінювати інші докази.

Зі змісту статті 252 КУпАП не випливає, що суд повинен здійснювати оцінку доказів у відриві один від одного. Навпаки, закон прямо вимагає їх всебічного, повного й об`єктивного дослідження у сукупності.

Зрозуміло, що питання допустимості доказу повинно бути перевірене з урахуванням способу його отримання. Проте у цій справі апеляційний суд не встановив такого порушення встановленого порядку, яке саме по собі мало б безумовним наслідком виключення результатів проведеного медичного огляду з доказової бази.

Апеляційний суд перевірив твердження апелянта про порушення статті 266 КУпАП та Інструкції № 1452/735.

З встановлених обставин убачається, що після виявлення у ОСОБА_1 ознак, які могли свідчити про наркотичне сп`яніння, працівники поліції направили його до закладу охорони здоров`я. ОСОБА_1 не заперечував проти проведення медичного огляду та добровільно погодився пройти відповідне обстеження.

У закладі охорони здоров`я медичний огляд проведено лікарем-наркологом. Під час огляду оцінено безпосередній стан особи, встановлено відповідні клінічні ознаки, відібрано біологічний матеріал та проведено тестування. За результатами проведеного огляду лікарем складено відповідну медичну документацію та сформульовано остаточний висновок про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу і на те, що сам ОСОБА_1 погодився пройти медичний огляд, не ставив під час його проведення питання про неможливість проведення такого огляду, не відмовлявся від огляду та не заявляв безпосередньо лікарю про те, що висновок ґрунтується на неправильній оцінці його стану.

У суді апеляційної інстанції також не наведено об`єктивних даних про те, що лікар-нарколог ОСОБА_2 діяла поза межами своїх професійних повноважень, чи не мала необхідної кваліфікації.

Не дають підстав для іншого висновку і посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 823/1022/16.

Загальний правовий підхід, відповідно до якого суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення повинен перевіряти не лише наявність медичного документа, але і порядок проведення відповідного огляду, апеляційним судом враховано.

Водночас наведене апелянтом судове рішення не означає, що в усіх без винятку справах за частиною першою статті 130 КУпАП будь-яке зауваження сторони захисту щодо проведення медичного огляду автоматично зумовлює визнання його результатів недійсними.

Правова оцінка доказів залежить від конкретних фактичних обставин кожної справи, змісту медичної документації, характеру виявлених порушень, їх істотності, а також від того, чи вплинули вони на достовірність встановленого медичного результату.

У цій справі таких обставин, які б свідчили про недостовірність результатів огляду або про неможливість використання його результатів як доказу, апеляційним судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про порушення статті 252 КУпАП також є необґрунтованими.

Суд першої інстанції не надав переваги одному доказу всупереч іншим. Навпаки, він оцінив протокол про адміністративне правопорушення, відеозапис з нагрудної камери, обставини, що передували огляду, висновок лікаря та інші матеріали справи в їх сукупності.

Зміст цих доказів є взаємопов`язаним. Протокол підтверджує факт та обставини керування транспортним засобом і зазначений у ньому стан водія.

Відеозапис підтверджує обставини зупинки транспортного засобу, поведінку ОСОБА_1 , його спілкування з працівниками поліції, наявність підстав для направлення на медичний огляд та його згоду на проведення відповідного обстеження.

Відповідно до статті 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, крім випадків, визначених законом.

Постанова суду першої інстанції містить висновок щодо виду адміністративного стягнення, яке застосовано в межах санкції частини першої статті 130 КУпАП. Апеляційна скарга не містить таких доводів, які б свідчили про неправильність визначеного судом виду стягнення чи про наявність підстав для його зміни.

Згідно з частиною першою статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оскільки факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та перебування його у стані наркотичного сп`яніння підтверджено належною сукупністю доказів, правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП не встановлено.

Таким чином, наведені апелянтом аргументи фактично полягають у незгоді з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не містять таких конкретних обставин, які б свідчили про неправильність встановлення фактичних обставин справи, істотне порушення порядку проведення медичного огляду або недопустимість доказів, покладених в основу постанови.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно та обґрунтовано встановив фактичні обставини справи, повно дослідив надані сторонами докази, правильно застосував положення статей 7, 33, 130, 245, 247, 251, 252, 266, 280 КУпАП, належним чином перевірив обставини проведення медичного огляду та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними і допустимими доказами, які у своїй сукупності є достатніми для висновку про керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння 24 лютого 2026 року о 09 годині 47 хвилин.

Підстав вважати, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив докази, неправильно застосував норми матеріального права або допустив істотні порушення процесуальних вимог, які могли б призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

З огляду на наведене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, а підстав для закриття провадження у справі за пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП немає.

За наведених обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанова Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року є законною та обґрунтованою і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд,

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко