Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №149/645/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/645/25

Провадження № 22-ц/801/2140/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк О. О.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа № 149/645/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Берегового О. Ю.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» на заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене 17 червня 2026 року суддею Гуменюком О. О. у м. Козятин, дата складення повного рішення відповідає даті його ухвалення,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю « Сіроко Фінанс»(далі - ТОВ « Сіроко Фінанс») звернулося до суду з вказаним вище позовом до ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог послалося на те, що 13 квітня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (далі - ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір позики № 78845971 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».

На виконання умов Договору первісний кредитор перерахував на вказаний ОСОБА_1 рахунок 10 000 грн, виконавши належним чином взяті на себе договірні зобов`язання. Натомість відповідачка у встановлені умовами Договору строки суму позики не повернула, проценти не сплатила, у зв`язку з чим за час користування коштами були нараховані проценти відповідно до умов Договору.

Відтак у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі - 35 219,08 грн, із яких: сума неповерненої позики - 10 000 грн, сума нарахованих та несплачених процентів - 25 219,08 грн.

03 липня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу №034-030723, відповідно до умов якого право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 78845971 перейшло до ТОВ «Сіроко Фінанс».

05 вересня 2023 року на виконання умов договору факторингу ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» підписали реєстр права вимоги № 05/09/23, відповідно до якого клієнт відступив фактору (позивачу) право вимоги за договорами позики, у тому числі за договором позики №78845971 від 13.04.2023, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 на суму заборгованості 35 219,08 грн.

За таких обставин, ТОВ «Сіроко Фінанс» просило суд першої інстанції задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 35 219,08 грн, а також понесені судові витрати, які складаються із судового збору 3028 грн.

17 червня 2026 року заочним рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «Сіроко Фінанс» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на його необґрунтованість, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що позивачем було надано до суду першої інстанції перелік документів, які підтверджують наявність заборгованості за договором позики № 78845971 від 13 квітня 2023 року, а саме: договір позики № 78845971 від 13 квітня 2023 року, як доказ цивільних правовідносин між відповідачкою та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів»; довідку ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» про підтвердження перерахування коштів за Договором через платіжну систему АТ «Таксомбанк» як доказ отримання відповідачкою позики; розрахунок заборгованості як доказ нарахування розміру заборгованості, де вказані її складові.

Крім цього, зазначає, що позивачем було надано суду першої інстанції докази переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, а саме: договір факторингу № 034-030723 від 03 липня 2023 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (клієнт) та ТОВ «Сіроко Фінанс» (фактор), належним чином завірений підписом позивача, витяг з Реєстру прав вимоги № 05/09/23, що відступається клієнтом Факторові до Договору факторингу № 034-030723 від 03 липня 2023 року. Відтак суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що позивач не довів право вимоги до відповідачки.

У наданий апеляційним судом строк відповідачка не скористалася правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити частково.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду першої інстанції цим вимогам не відповідає.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом установлено, що 13 квітня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №78845971 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Відповідно до п. 2.1-2.3. кредитного договору, товариство надає клієнту суму позики в розмірі 10 000 гривень, строк користування позикою 30 днів, тобто з 13.04.2023 до 13.05.2023, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 25% на день - знижена процентна ставка, 2,7% на день - процентна ставка за понадстрокове користування позикою.

Згідно з п. 5.3. Договору позичальник до моменту підписання договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені за посиланням https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього Договору, йому зрозумілі.

Договір позики та Додаток №1 (Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживачів та реальної річної процентної ставки за договором) підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису egFNQuu4E1, що був надісланий на вказану Відповідачем/Позичальником електронну адресу - suprunmmm5017@gmail.com) у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в розділі реквізити сторін (а.с.16-18).

Факт перерахування грошових коштів відповідачці за договором № 78845971 від 13 квітня 2023 року на суму 10 000,00 грн підтверджується довідкою АТ «ТАСКОМБАНК» від 24 грудня 2024 року (а.с. 4).

Із розрахунку заборгованості за договором позики № 78845971 від 13 квітня 2023 року станом на 05 вересня 2023 року вбачається, що відповідачка має заборгованість на загальну суму 35 219,08 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 25 219,08 грн - заборгованість за процентами (а.с. 5-7).

03 липня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (клієнт) та ТОВ « Сіроко Фінанс» (фактор) було укладено Договір факторингу №034-030723, за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та сплатити клієнту ціну придбання за відповідний Реєстр прав вимоги за плату, у передбачений цим договором спосіб (п.1.1).

Відповідно до п.2.1.3 Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває прав щодо боржників в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу, відповідно до вимог чинного законодавства. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Реєстр прав вимог є невід`ємною частиною цього договору та підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги.

Протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня переходу права вимоги, клієнт зобов`язаний передати фактору документи щодо кожного боржника, вказаного в реєстрі, в електронному вигляді в погоджений сторонами спосіб. Факт прийому-передачі документів фіксується сторонами шляхом підписання Акту прийому-передачі документів за формою, погодженою сторонами у відповідному додатку до цього договору (п.2.2. Договору).

Загальна сума права вимоги, що відступається за відповідним Реєстром, ціна придбання та одинична ціна визначаються окремо для кожного Реєстру і вказується в таких Реєстрах (п.4.1. Договору факторингу).

Відповідно до вимог п.п.4.2., 4.3. Договору факторингу, фактор сплачує клієнту 100% Ціни придбання, протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати підписання відповідного Реєстру, шляхом безготівкового перерахування грошових кошті на рахунок клієнта. У свою чергу, за передачу фактором грошових коштів у вигляді ціни придбання, клієнт сплачує фактору плату в розмірі 100,00 грн, протягом 20 (двадцяти) робочих днів з дати підписання відповідного Реєстру, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок фактора.

Датою виконання фактором грошового зобов`язання є дата зарахування ціни придбання за відповідним реєстром на рахунок клієнта (п.4.5. Договору факторингу).

На підтвердження укладення договору факторингу та переходу прав вимоги від первісного кредитора до ТОВ « Сіроко Фінанс», останнім надано договір факторингу, витяг з реєстру прав вимог №05/09/23 від 05 вересня 2023 року (а.с.10-12).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доданий до позову Реєстр прав вимоги №05/09/23 від 05.09.2023, що відступається Клієнтом Факторові відповідно до договору факторингу №034-030723 від 03.07.2023, не містить підписів представників сторін та печаток юридичних осіб, тому суд відхиляє вказаний доказ як недопустимий.

Акту прийому-передачі документів, у тому числі Реєстру права вимоги за формою, погодженою сторонами відповідно до п. 2.2. Договору суду не надано.

Також суду не надано доказів (платіжного доручення, квитанції тощо) на підтвердження виконання Фактором ТОВ «Сіроко Фінанс» умов Договору факторингу в частині сплати клієнту 100% Ціни придбання прав вимоги шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта, як передбачено п. 4.2 договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ТОВ «Сіроко Фінанс» не довело порушення його прав відповідачкою та наявність права звернення до суду з позовом до неї про стягнення заборгованості за договором позики №78845971 від 13.04.2023 , а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» заборгованості за вказаним договором позики у розмірі 35 219,08 грн.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Із матеріалів справи вбачається, що договір позики №78845971 від 13 квітня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено в електроній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця. Договір відповідачкою ОСОБА_1 підписано електронним підписом із застосування одноразового ідентифікатора, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі.

При цьому, апеляційний суд вважає, що позивачем достовірними і належними доказами доведено перерахування відповідачці грошових коштів у сумі 10 000 грн.

Позивач ТОВ «Сіроко Фінанс», як і первісний кредитор ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» з урахуванням перерахування коштів на банківську карту, вказану відповідачкою, не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки товариство не є банком, а перерахування коштів здійснювалось з використанням оператора послуг платіжної інфраструктури, який і займався перерахуванням коштів.

На підтвердження факту одержання відповідачкою коштів за договором № 78845971 від 13 квітня 2023 року на суму 10 000 грн надано довідку про підтвердження перерахування коштів за Договором через платіжну систему АТ «Таксомбанк».

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 не скористалася наданим їй процесуальним правом на подання заперечень та спростування доводів позовної заяви ТОВ «Сіроко Фінанс».

Оскільки факт одержання ОСОБА_1 коштів за договором позики ніким не оспорюються, тому апеляційний суд вважає його доведеними.

Разом із тим, підставою для відмови в задоволенні позову також стало те, що позивач не довів перехід до нього права вимоги до відповідачки, оскільки не надав суду доказів перерахування коштів за договором факторингу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 у справі № 5026/886/2012).

Апеляційний суд вважає, що позивачем надано належні та допустимі докази, що підтверджують факт переходу права вимоги від ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» до ТОВ «Сіроко Фінанс», адже матеріали справи містять: копію договору факторингу № 034-030723 від 03 липня 2023 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (клієнт) та ТОВ «Сіроко Фінанс» (фактор), відповідно до п. 2.1.3 договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги.

Матеріали справи містять також витяг з Реєстру прав вимог № 05/09/23 за договором факторингу № 034-030723 від 03 липня 2023 року, що відповідає формі додатку № 1 до договору факторингу.

З урахуванням приписів ст. 517 ЦК України доказами прав нового кредитора у зобов`язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення. Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків (п. 41 постанови Верховного Суду від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012).

Наявність у позивача договору позики №78845971 від 13 квітня 2023 року разом з усіма додатками, з урахуванням наданого договору факторингу та витягу з реєстру права вимоги, на переконання колегії суддів, за відсутності наданих відповідачкою доказів протилежного, створює обґрунтовану презумпцію набуття позивачем прав вимоги за спірним договором.

Окрім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду про те, що згідно з формою Реєстру права вимоги, яка є Додатком №1 до договору факторингу №034-030723 від 03.07.2023, у пункті 2 Реєстру має бути зазначена ціна придбання, належна до сплати клієнту за цим Реєстром, а доданий до позову Реєстр прав вимоги №05/09/23 від 05.09.2023, що відступається Клієнтом Факторові відповідно до договору факторингу №034-030723 від 03.07.2023, не містить підписів представників сторін та печаток юридичних осіб, тому суд відхиляє вказаний доказ як недопустимий.

У даному разі реєстр прав вимог позивачем до позовної заяви не додавався, а на підтвердження переходу права грошової вимоги щодо зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики позивачем надано належним чином завірений витяг з Реєстру прав вимог, що є дозволеним чинним законодавством способом доказування такого факту, оскільки реєстр прав вимог є зведеним обліковим реєстром кредитного портфеля фінансової установи та містить конфіденційні персональні дані й дані, що складають таємницю фінансової послуги, щодо інших осіб (третіх осіб), розголошення яких прямо заборонено чинним законодавством, зокрема Законом України «Про захист персональних даних» та Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».

До того ж, безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що реєстр прав вимог не містить підписів представників сторін та печаток юридичних осіб, оскільки доданий позивачем до позовної заяви витяг з Реєстру прав вимог стосовно ОСОБА_1 подано разом з позовною заявою в електронній формі через підсистему систему «Електронний суд», а тому є таким що підписаний (завірений) в електронному вигляді належним чином та містить електронний підпис з усіма необхідними реквізитами особи яка його підписала.

Зрештою за змістом договору факторингу №034-030723 від 03.07.2023, перехід права грошової вимоги відбувається в момент підписання Реєстру боржників, тоді як подальша оплата фінансування є лише наслідком правочину, а не умовою (відкладальною обставиною) його чинності (що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду від 15.04.2024 у справі № 2221/2373/12).

Ураховуючи презумпцію правомірності правочину, колегія суддів дійшла висновку, що ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу законного кредитора у спірних правовідносинах.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині розміру стягуваної заборгованості підлягають задоволенню лише частково, виходячи з аналізу безпосередніх умов самого Договору позики.

Заявлена позивачем сума до стягнення становить 35 219, 08 грн, із яких 10 000 грн - тіло кредиту, а 25 219,08 грн - проценти за користування кредитом.

Проте, відповідно до пункту 2.2 Договору сторони чітко погодили строк кредитування, який становить 30 днів (з 13 квітня 2023 року по 13 травня 2023 року).

Згідно з пунктом 6 Договору продовження строку користування позикою (пролонгація) здійснюється виключно за зверненням позичальника в електронній формі через особистий кабінет шляхом укладення додаткової угоди, яка підписується із застосуванням нового одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації такого права. Автоматичного чи беззумовного подовження дії договору (як відкладальної обставини) умови цього правочину не передбачають.

Матеріали справи не містять жодної додаткової угоди про пролонгацію строку позики, яка була б акцептована або підписана відповідачкою ОСОБА_1 після 13 травня 2023 року.

При цьому, відповідно до п. 17 договору, якщо сума позики, зазначена в п.п. 2.1. п. 2 договору, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк позикодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2 договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

У відповідності до п. 18 договору, якщо сума позики, зазначена в п.п. 2.1. п. 2 договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховується процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) в розмірі, визначеному п. 2 договору за кожен день такого користування.

Проте такі положення договору, на переконання колегії суддів, не наділяють кредитора правом нараховувати відсотки поза чітко визначеного строку кредитування.

У пункті 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 5017/1987/2012 зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики припиняється зі спливом визначеного договором строку кредитування.

Оскільки автоматичної пролонгації Договору позики укладено не було, право первісного кредитора нараховувати плату за кредит (базові проценти в розмірі 2,5% на день) припинилося 13 травня 2023 року. Аналогічний правовий висновок, викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

За таких обставин, позивач мав право нарахувати проценти за погодженою базовою ставкою 2,5% на день виключно в межах визначеного 30-денного строку користування коштами.

Згідно з Таблицею обчислення загальної вартості кредиту (Додаток № 1 до Договору), сума процентів за весь належний строк кредитування (30 днів) становить 7 500 грн (а.с.18). Усі нарахування процентів поза межами цього строку (за решту 90 днів із загального 120-денного розрахунку позивача) здійснені неправомірно та стягненню не підлягають.

Таким чином, доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню, є заборгованість у загальному розмірі 17 500 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 10 000 грн; заборгованості за процентами в межах договірного строку (30 днів) - 7 500 грн.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі статті 376 ЦПК України у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права, неправильним застосування норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Сіроко Фінанс».

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача у розмірі 17 500 грн від початково заявлених 35 219, 08 грн (що становить 49, 69 %), сплачений ТОВ «Сіроко Фінанс» судовий збір підлягає відшкодуванню відповідачкою ОСОБА_1 пропорційно до цієї частини.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 1 504 грн (3 028,00 грн х 49, 69%) та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 256, 87 грн (4 542,00 грн х 49, 69 %).

Загальна сума судових витрат по сплаті судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки, становить 3 761, 45 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» задовольнити частково.

Заочне рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 17 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (ЄДРПОУ 42827134) заборгованість за договором позики в розмірі 17 500 грн, із яких: 10 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 7 500 грн заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» (ЄДРПОУ 42827134) понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальній сумі 3 761, 45 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк