Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №522/9768/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/9768/26

Перша інстанція: суддя Абухін Р. Д.,

повний текст судового рішення

складено 02.07.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2026 року у справі № 522/9768/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 29 від 18.01.2026 у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить: скасувати постанову № 29 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) ІНФОРМАЦІЯ_1 про накладання на громадянина ОСОБА_1 штрафу у сумі 17 000 грн; провадження у справі закрити.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2026 року суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу. Так, ОСОБА_1 вказав, що суд першої інстанції грубо порушив принципи неупередженості та послідовності, адже протиправно вимагав змінити назву відповідача, а потім зазначив, що позивач порушив вимоги закону в частині непостановки на військовий облік за адресою ВПО.

Крім того, апелянт зауважив, що він виконав свій обов`язок та вчасно оновив дані, а тому притягнення його до відповідальності є протиправним. Також апелянт наголосив, що відповідач та третя особа не надали відзиву, проте суд помилково не трактував це як визнання позову.

Водночас апелянт зазначив, що суд не мав права самостійно переписувати фабулу правопорушення, оскільки територіальний центр комплектування та соціальної підтримки вважає, що позивач порушив правила військового обліку з 11.01.2026, тоді як суд вказав, що порушення триває з 2022 року. Окрім того, відповідач виніс спірну постанову 18.01.2026 - в останній день семиденного строку, протягом якого позивач мав стати на облік у районному ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, апелянт вказав, що відповідач не дослідив усі обставини справи та наклав адміністративне стягнення без належного його повідомлення.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 18 січня 2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову № 29 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення в сумі 17 000, 00 гривень.

Як зазначено у мотивувальній частині постанови, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 порушив військовий облік з 11.01.2026. Не став на військовий облік за місцем оформлення ВПО (ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), чим вчинив адміністративне правопорушення, яке підпадає під дію частини 3 статті 210 КУпАП.

В позовній заяві та під час судового засідання позивач зазначив, що зареєстрований як внутрішньо-переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас на обліку позивач перебуває в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що у період дії воєнного стану військовозобов`язані у разі зміни місця проживання зобов`язані у семиденний строк з дати взяття на облік ВПО стати на військовий облік у районному ТЦК та СП за новим місцем перебування. У позивача, який зареєструвався як ВПО за адресою в м. Одесі, виник обов`язок у семиденний строк стати на військовий облік у ТЦК та СП за місцем реєстрації ВПО, який він не виконав. Суд відхилив доводи позивача про оновлення ним даних 11.07.2024 через застосунок «Резерв+» та наявність актуальної інформації в Реєстрі «Оберіг», зазначивши, що правопорушення полягає саме в невиконанні імперативного обов`язку постановки на облік за місцем реєстрації ВПО, а не в уточненні персональних даних. Посилання позивача на можливе перебування у м. Миколаєві суд визнав юридично нерелевантними, оскільки сам факт перебування на обліку ВПО в Одесі зобов`язував його стати на військовий облік у відповідному ТЦК та СП незалежно від автоматичного обміну даними між державними реєстрами.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Слід вказати, що строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.

Частиною 3 ст. 210 КУпАП передбачено, що порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, вчиненні в особливий період тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма є бланкетною та відсилає до інших норм законодавства, якими встановлено певні обов`язки для військовозобов`язаних.

Так, у спірній постанові відповідача № 29 від 18.01.2026 зазначено, що позивач не став на військовий облік за місцем оформлення ВПО (ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»).

Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Отже, законом на позивача покладено обов`язок в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи.

Не є спірним питанням, що позивач набув статус внутрішньо переміщеної особи, а тому повинен був стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи.

Доказів повідомлення відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про зміну свого місця проживання, а також прибуття до нього у семиденний строк після реєстрації як ВПО для взяття на військовий облік позивач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.

Отже, зазначений обов`язок позивач не виконав.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності прийняття оскаржуваної постанови.

Посилання апелянта на те, що він вчасно оновив свої дані, колегія суддів вважає нерелевантними, адже обов`язок щодо уточнення облікових даних (зокрема через електронний кабінет) та імперативний обов`язок особисто прибути до ТЦК та СП для взяття на військовий облік за новим місцем проживання ВПО є окремими вимогами законодавства.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем порушено процедуру винесення постанови, з підстав не повідомлення його про розгляд справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає таке.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що процедурне порушення може бути підставою для визнання рішення протиправним, якщо воно вплинуло або могло вплинути на зміст прийнятого рішення, тобто якщо за дотримання належної процедури рішення могло бути іншим. Якщо ж процедурне порушення не може вплинути на зміст рішення та не призвело до реального обмеження прав особи, воно само по собі не є достатньою підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

Саме по собі ненадання позивачу можливості участі у процедурі прийняття постанови не позбавляє його права на судовий захист відповідно до статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України та не є самостійною і безумовною підставою для визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним, за відсутності доказів реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача таким актом. При цьому лише процедурні недоліки прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, зокрема ненадання можливості участі у його прийнятті чи неповідомлення про розгляд питання, не є достатньою підставою для задоволення позову за відсутності встановленого факту порушення контролюючим органом прав чи інтересів позивача та причинно-наслідкового зв`язку між таким порушенням і оскаржуваним рішенням.

Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що як вказано Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2021 року у справі № 560/2798/19, триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

У контексті наведеного необхідно зазначити, що триваючим правопорушенням є проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою, на противагу триваючому, разовим є порушення, яке виразилося в однократному порушенні вимог Закону, яке не має під собою непереривного невиконання обов`язків визначених правовою нормою. Зважаючи на триваючий характер правопорушення, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відповідач виніс оскаржувану постанову 18.01.2026 - в останній день семиденного строку, протягом якого позивач мав стати на облік у ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки протиправна бездіяльність особи у даному випадку тривала з 2022 року та й після закінчення вказаного строку.

У спірному випадку позивач був зобов`язаний після спливу семиденного строку з моменту зміни місця проживання повідомити про це орган, де він перебував на військовому обліку, тобто такий безперервно не виконував покладений на нього обов`язок, передбачений законом, відтак правопорушення, вчинене позивачем, кваліфікується як триваюче правопорушення.

Посилання апелянта на те, що відповідач та третя особа не надали відзиву, однак суд не трактував це як визнання позову, колегія суддів вважає безпідставним, адже неподання відзиву відповідно до норм КАС України є правом сторони, а оцінка такого неподання в контексті визнання чи невизнання позову належить до повноважень суду, а не є його обов`язком.

Щодо посилання апелянта на порушення принципів неупередженості та послідовності, адже протиправно вимагав змінити назву відповідача, а потім зазначив, що позивач порушив вимоги закону в частині непостановки на військовий облік за адресою ВПО, колегія суддів зауважує, що в рамках перегляду справи № 522/9768/26 колегія суддів не надає оцінку рішенню суду у справі № 490/2566/26.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що відповідач прийняв законну та обґрунтовану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2026 року у справі № 522/9768/26 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2026 року у справі № 522/9768/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови № 29 від 18.01.2026 у справі про адміністративне правопорушення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко