Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №522/7837/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 522/7837/26

Категорія: 113030000Головуючий у суді І інстанції: Косіцина В. В. місце ухвалення: м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови щодо накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення

в с т а н о в и В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – ГУ ДМС України в Одеській області), в якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МОД №012980 від 29.04.2026 в сумі 3400 грн за правопорушення, передбачене частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Також позивачка просила закрити справу про адміністративне правопорушення, у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених частиною 1 статті 38 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог позивачка пояснила, що 28.10.2024 вона особисто зверталась до ГУ ДМС України в Одеській області з повторною заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Станом на момент цього звернення, відповідач достеменно знав про порушення правил перебування в Україні, починаючи з 24.07.2024, однак дій щодо притягнення її до адміністративної відповідальності в межах встановленого частиною 1 статті 38 КУпАП строку вжито не було. Лише 29.04.2026 ГУ ДМС України в Одеській області прийняло спірну постанову про накладення адміністративного стягнення.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2026 року позов задоволено.

Суд скасував постанову ГУ ДМС України в Одеській області від 29.04.2026 серії ПН МОД №012980 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за частиною 1 статті 203 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрив, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також неповне з`ясування обставин справи, представник ГУ ДМС України в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що ОСОБА_1 було виявлено 29.04.2026, що унеможливлювало складення відносно неї протоколу та постанови про адміністративне правопорушення з моменту скоєння – 24.07.2024.

Апелянт посилається на вимоги пп. 2.2 розділу ІІ Наказу МВС від 28.08.2013 № 825 «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення ДМС України», який передбачає, що протокол про правопорушення (у разі його оформлення) складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення , на бланку, який містить серію та номер, наскрізну нумерацію в межах відповідного органу ДМС, у двох примірниках, один з яких під підпис вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності; викладається державною мовою; заповнюється розбірливим почерком або за допомогою друкованих засобів.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, стосовно якої складено протокол про правопорушення, або її законного представника (адвоката), перекладача (у разі їх наявності).

Отже, суть апеляційної скарги зводиться до того, що для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності має бути її фізична присутність. Оскільки її присутність була забезпечена лише 29.04.2026, тому саме в цей день і винесено спірну постанову.

Адвокат Казнєвський В. О., діючи в інтересах ОСОБА_1 , скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Доводи відзиву відтворюють позицію суду першої інстанції щодо закінчення строків притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбачених частиною 1 статті 38 КУпАП.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 16.10.2023 №186-23 відмовлено позивачці у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 у справі №420/30587/23 (набрало законної сили 29.05.2024) відмовлено у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 16.10.2023 №186-23.

28 жовтня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

Листом ГУ ДМС України в Одеській області від 30.10.2024 №В-818/6/5101-24/5100.5.1/12034-24 повідомлено ОСОБА_1 про направлення вищезазначеної заяви до Державної міграційної служби України для прийняття рішення.

Листом Державної міграційної служби України від 20.01.2025 №8.5-651/2-25 повернуто ОСОБА_1 вищезазначену заяву у зв`язку із повторним зверненням за захистом в України за відсутності нових підстав.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі № 420/15654/25, визнано протиправною бездіяльність ГУ ДМС України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.10.2024; зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 від 28.10.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649.

У вказаних судових рішеннях встановлений факт звернення ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, яке відбулося 28 жовтня 2024 року.

29.04.2026 ОСОБА_1 звернулась до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області та отримала довідку про звернення за захистом в Україні № 014605 термін дії до 29.05.2026.

Цього ж дня, 29.04.2026 головним спеціалістом управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД №012887, відповідно до якого 29.04.2026 о 15:30 год. за адерсою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64 ОСОБА_1 звернулась із зверненням у сфері міжнародного захисту. За наявними базами ДМС встановлено, що особа є порушником статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та статті 203 КУпАП, через проживання на території України без документів на право проживання з 24.07.2024.

Постановою ГУ ДМС України в Одеській області від 29.04.2026 серії ПН МОД 012980 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення в сумі 3400 грн.

Не погоджуючись з цією постановою ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов та скасовуючи спірну постанову про накладення адміністративного стягнення із закриттям справи про адміністративне правопорушення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності поза межами встановленого статтею 38 КУпАП строку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Частинами 1, 2 статті 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 203 КУпАП перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні не більш як на 30 днів, а так само недодержання ними встановлених законодавством вимог транзитного проїзду через територію України або вимог декларування чи реєстрації місця проживання (перебування) -

тягнуть за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 1 статті 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Згідно з пунктом 7 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Аналізуючи у даній справі строк накладення адміністративного стягнення на позивачку за частиною 1 статті 203 КУпАП, колегія суддів виходить з такого.

Приписами статті 38 КУпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень.

Як вбачається зі змісту процитованої вище статті 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, крім як для триваючих правопорушень.

У свою чергу, норми КУпАП не містять визначення поняття «триваюче правопорушення».

Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції України від 02 серпня 2013 року №6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права «триваючими» визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов`язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином.

Проаналізувавши обставини справи та юридичний склад правопорушення, вчиненого позивачкою, колегія суддів вважає, що порушення допущене ОСОБА_1 , а саме: перевищення встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, як особи іноземця, є триваючим правопорушенням, про яке ГУ ДМС України в Одеській області було достеменно відомо не раніше 24.07.2024 та не пізніше 28.10.2024, тобто з моменту повторного звернення позивачки до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.

Проте, до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 притягнута лише 29.04.2026, тобто через 1 рік і 6 місяців, замість встановлених статтею 38 КУпАП двох місяців.

З огляду на те, що правопорушення, за яке притягнуто до адміністративної відповідальності позивачку, має триваючий характер і на момент винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГУ ДМС України в Одеській області притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, поза межами строку, передбаченого статтею 38 КУпАП.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неможливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності раніше ніж 29.04.2026, оскільки, за ствердженням скаржника, саме в цей день її було виявлено та складений протокол про адміністративне правопорушення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2024 ОСОБА_1 зверталась до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та станом на указану дату у міграційного органу вже була наявна інформація про те, що вона проживає на території України без документів на право проживання з 24.07.2024.

Отже, відповідач мав можливість прийняти постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 КУпАП ще 28.10.2024.

За таких умов, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 та не дають суду апеляційної інстанції підстав для втручання у судове рішення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ. При цьому навіть «проміжні» процесуальні рішення потребують належного викладу підстав їх прийняття, якщо вони стосуються індивідуальних свобод. Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд. Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції свідчить, що право на мотивоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що надала оцінку ключовому доводу апеляції представника ГУ ДМС України в Одеській області.

Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Стаття 272 КАС України встановлює особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ, частина 3 якої передбачає, що судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-283-1, 284-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись статтями 243, 250, 272, 286, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування постанови щодо накладення адміністративного стягнення та закриття справи про адміністративне правопорушення – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький