Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №420/29420/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/29420/25

Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 24.11.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

28.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2016р. по 28.02.2018р. включно;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати йому індексацію грошового забезпечення за період з 23.11.2016р. по 28.02.2018р. включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008р. (базовий місяць);

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 23.11.2016р. по 28.02.2018р. включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1% або 100% для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008р. (базовий місяць);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 23.11.2016р. по 28.02.2018р. включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100% для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008р. (базовий місяць);

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування індексації грошового забезпечення у фіксованій величині за березень 2018р., за період з 01.03.2018р. по 11.03.2025р. включно відповідно до абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати йому індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині за березень 2018р. в розмірі 3919,43 грн. кожного місяця за період з 01.03.2018р. по 11.03.2025р. включно відповідно до абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078);

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови виплатити індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині за березень 2018р., за період з 01.03.2018р. по 11.03.2025р. включно відповідно до приписів абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити йому індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині за березень 2018р. в розмірі 3919,43 грн. кожного місяця за період з 01.03.2018р. по 11.03.2025р. включно відповідно до абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078);

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у відповідності до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, у період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення відповідачами здійснювалося не в повному обсязі, а саме у період з 23.11.2016р. по 11.03.2025р. йому не в повному розмірі нараховувалася індексація-різниця грошового забезпечення, яка склалась внаслідок перевищення порогу для проведення індексації в 103%.

Представники відповідачів надали до суду першої інстанції письмові відзиви, в якому позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2016р. по 28.02.2018р. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 23.11.2016р. по 28.02.2018р. із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008р. (базовий місяць). Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованій величині за березень 2018р., за період з 01.03.2018р. по 31.12.2019р. відповідно до приписів абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині за березень 2018р., в розмірі 3919,43 грн. кожного місяця за період з 01.03.2018р. по 31.12.2019р. в загальній сумі 82308,03 грн., відповідно до абз.4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078). В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду 1-ї інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.11.2025р. та прийняти в цій частині нове - про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

03.01.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу в період з листопада 2016р. по березень 2025р. у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з послужного списку.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №72 від 11.03.2025р., ОСОБА_1 з 11.03.2025р. виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

У відповідності до листа, адресованого командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Військову частину НОМЕР_1 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано Військові частини НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 .

Листом Військової частини НОМЕР_2 від 01.08.2025р. №3377 позивача повідомлено, що на день виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 за весь час служби йому нараховано та виплачено грошове забезпечення відповідно до вимог діючого, на той момент, законодавства.

При цьому, підстав для здійснення перерахунку на даний час не вбачається.

Відповідно до довідки-розрахунку, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 від 30.07.2025р. за №2588/ФЕС, за період з листопад 2016р. по березень 2025р. ОСОБА_1 нараховано індексацію грошового забезпечення у сумі - 23478,53 грн.

Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідачів, звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості і доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не погоджується з наведеними висновками суду попередньої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.

У відповідності до ст.1 цього Закону, «соціальним захистом військовослужбовців» вважається діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ст.9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається в залежності від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня та вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991р. №1282-XII.

У розумінні ст.1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або ж повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Приписами ч.2 ст.5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку із індексацією за рахунок власних коштів та коштів Державного бюджету України.

Правила ж обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені «Порядком проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078).

Як встановлено п.6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку із індексацією за рахунок власних коштів та коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом із тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено те, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у п.2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1% або 100%. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Заробітна плата підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%. У свою чергу, обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

Аналогічно у ст.4 Закону №1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103% (до 01.01.2016р. 101%).

Згідно з офіційним сайтом Міністерства фінансів України, у спірний період величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у листопаді 2015р. та у квітні 2016р.

З 01.12.2015р. Порядком №1078 діє із змінами, які внесені постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015р. №1013.

За змістом пояснюючої записки до проекту Постанови №1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури, інших органів, та забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників.

У зв`язку із цим, вказаною Постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, п.5 викладено у новій редакції).

Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення. На відміну від правил визначення «базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.

Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку із призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто, за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.

Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (ч.ч.3 і 4 ст.4 Закону №1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу і зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, з 01.12.2015р. відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.

Задля досягнення цієї мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) п.3 Постанови №1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015р.

За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абз.2 п.3 Постанови №1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016р. відповідно до Порядку №1078, який уже діяв із змінами, внесеними згаданою Постановою №1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).

Так, якщо на виконання п.3 Постанови №1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015р. не підвищувалися, а тому січень 2016р. не став для останніх «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними Постановою №1013).

Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що з 01.01.2008р. розмір посадових окладів військовослужбовців визначався Постановою №1294, яка була чинною з 01.03.2018р., тобто до набрання чинності Постановою №704, якою фактично затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

У зв`язку з прийняттям Постанови №1013, якою внесені зміни серед іншого і до п.5 Порядку №1078, з 01.01.2016р. істотно змінився порядок нарахування індексації, оскільки «базовим місяцем» (місяцем, від якого починає обчислюватися зростання індексу споживчих цін, до досягнення ним порогу 103%) було визначено місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою, а не підвищення розмірів мінімальної заробітної плати чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімального розміру.

Колегія суддів зазначає про те, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної індексації» та «індексації-різниці».

Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.

Так, як вбачається з абз.3-5 п.5 Порядку №1078, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абз.1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Таким чином, для правовідносин, пов`язаних з нарахуванням індексації, визначальним є також факт підвищення саме грошового доходу, а не лише тарифних ставок (окладів).

Разом із тим, з 01.12.2015р. в аб.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття «індексації-різниці», право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 п.5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015р. до 01.04.2021р., передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз.6 п.5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103%.

Системний аналіз п.1, абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 дає колегії суддів підстави зробити висновок, що нарахування й виплата «індексації-різниці» має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми «індексації-різниці», які встановлені абз.3, 4, 6 п.5 Порядку №1078, апеляційний суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Застосовуючи, зазначений Верховним Судом у справі №400/3826/21, підхід та враховуючи, що 01.03.2018р. набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, з огляду на правила п.п.5, 10-2 Порядку №1078 можна дійти висновку, що березень 2018р. став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

За такої умови, відповідно до абз.3, 4 п.5 Порядку №1078 слідує, що у березні 2018р. як місяці підвищення доходу, відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми «індексації-різниці».

З огляду на абз.4 п.5 Порядку №1078, позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018р. дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018р.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Таким чином, для правильного застосування абз.3-6 п.5 Порядку №1078, враховуючи спосіб, застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, необхідно встановити:

- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018р. (А) (який визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018р. (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018р., на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018р., поділений на 100% (абз.5 п.4 Порядку №1078));

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

В обидві вказані суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абз.5 п.5 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018р. (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018р. (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Сума індексації-різниці в березні 2018р. розраховується саме як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Перевіривши, наведений судом 1-ї інстанції розрахунок конкретної суми «індексації-різниці», яку відповідачі зобов`язані були нараховувати й виплачувати кожен місяць, починаючи з березня 2018р., як місяця підвищення доходу, що становить - 3919,43 грн., то суд апеляційної інстанції погоджується з таким розрахунком і вважає його арифметично правильним, так як грошовий дохід ОСОБА_1 , у березні 2018р. підвищився лише на 543,72 грн., коли розмір індексації грошового забезпечення, яка мала скластися в березні 2018 року, становив 4463,15 грн. (4463,15 грн. - 543,72 грн. = 3919,43 грн.).

Оскільки розмір підвищення доходу в березні 2018р. є меншим за суму індексації, що склалася у березні 2018р., тому є наявними підстави для нарахування й виплати позивачу «індексації-різниці» до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців або до дати звільнення зі служби.

При цьому, до чергового підвищення посадового окладу (після березня 2018р.), до визначеної суми індексації «різниці між сумою індексації та розміром підвищення доходу» повинна додаватися сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації (103%).

Враховуючи абз.4, 5, 6 п.5 Порядку №1078 сталий щомісячний розмір індексації позивача з березня 2018р. становить 3919,43 грн.

Відтак, відповідачі, вказуючи про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за спірний період, врахували лише норми абз.1 та 2 п.5 Порядку №1078, згідно з якими, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1% або 100%, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення, тобто норми, які стосуються виплат «поточної індексації».

Саме тому, з урахуванням зазначених норм, відповідачі не нараховували та не виплачували позивачу «індексацію-різницю» грошового забезпечення за вказаний період.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачі у межах спірних правовідносинах безпідставно оминули норми абз.4, 5, 6 п.5 Порядку №1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018р.); не встановили, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, у зв`язку з чим дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для виплати «індексації-різниці» грошового забезпечення за спірний період, а тому позовні вимоги є обґрунтованими в цій частині та підлягають задоволенню, оскільки за спірний період «індексація-різниця» позивачу взагалі не нараховувалася.

За таких обставин, доводи відповідачів щодо відсутності правових підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки такі доводи ґрунтуються на невірному, проте власному, тлумаченні норм законодавства України, які регулюють спірні правовідносини.

У той же час, слід наголосити на тому, що у період з 01.01.2023р. року по 31.12.2023р. були відсутні правові підстави для нарахування й виплаті позивачу індексації грошового забезпечення через зупинення на 2023р. дії Закону №1282-XII на підставі вимог абз.18 п.3 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022р. №2710-IX (зазначене положення на цей час є чинним та не визнавалось неконституційним).

Разом із цим, надаючи оцінку рішенню суду 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційних скарг учасників справи, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, зроблених по аналогічним правовідносинам, відображених у постановах від 23.03.2023р. у справі №400/3826/21, від 06.04.2023р. у справі №420/11424/21, від 06.07.2023р. у справі №560/6684/22, від 15.08.2023р. у справі №400/3784/22, відповідно до яких Верховний Суд підкреслював те, що для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам слід перевірити обґрунтованість нарахованих ним сум індексації, розрахувати їх та, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

Беручи до уваги встановлений колегією суддів факт не нарахування й не виплати позивачу за спірний період «індексації-різниці» та не вирішення питання щодо наявності у позивача права на цей вид індексації у спірний період, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу «індексації-різниці» за період з 01.03.2018р. по 31.12.2022р. включно та з 01.01.2024р. по 11.03.2025р. включно у розмірі 3919,43 грн. щомісячно.

При цьому, період 01.03.2018р. по 31.12.2022р. включно становить 58 повних місяців, тож до нарахування та виплати позивачу належала «індексація-різниця» у загальній сумі: 227326,94 грн.: (3919,43 грн. х 58 місяців = 227326,94 грн.).

Період же з 01.01.2024р. по 11.03.2025р. включно становить 14 повних місяців та 9 днів, а тому до нарахування і виплати позивачу належала «індексація-різниця» у загальній сумі: 56009,92 грн.: (3919,43 грн. х 14 місяців = 54872,02 грн.) + (3919,43 грн. / 31 день) х 9 днів = 1137,90 грн.).

Однак, в межах цієї справи, суд першої інстанції не обрав належний спосіб захисту порушених прав позивача, не з`ясував і не дослідив усі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору в означеній частині позовних вимог, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, якщо суд установив, що позивач має право на отримання, зокрема «індексації-різниці», й це право порушене відповідачем, то суд має визначити в ухваленому рішенні суму індексації, яка підлягає до нарахування та виплати, а не визначення в ухваленому судовому рішенні конкретної суми індексації, яка належить до нарахування та виплати відповідачем, не вносить юридичної визначеності у ці спірні правовідносини і не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.

Таким чином, застосований судом попередньої інстанції спосіб захисту не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суд в ухваленому рішенні не розрахував та не визначив конкретної суми індексації грошового забезпечення, яку відповідач був зобов`язаний нарахувати й виплатити позивачу за спірні періоди.

Колегія суддів враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання чи неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, заявлені позовні вимоги (в оскаржуваній позивачем частині) підлягають задоволенню лише частково.

Більше того, розглядаючи цей спір по суті у такому суб`єктному складі учасників справи, слід врахувати наступне.

Згідно з обставинами даної справи, позивач проходив військову службу у спірний період у Військовій частині НОМЕР_1 , яка з 01.01.2020р. знаходилась на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 , що визнається сторонами і підтверджується матеріалами справи.

Так, «Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» було затверджено наказом Міністра оброни України від 26.06.2018р. №260.

За змістом п.3 Розділу І Порядку №260 (в редакції Наказу Міністра оброни України від 25.01.2023р. №44) підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є штат військової частини (установи, організації); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

У свою чергу, за п.1.3 розділу І «Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017р. №280), розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є: Міністр оборони України головний розпорядник; командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів (ТЦК та СП)), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, розпорядники коштів нижчого рівня; командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня.

Розпорядники бюджетних коштів реалізують функції таким чином: головний розпорядник через Департамент фінансів Міністерства оборони України; розпорядники коштів другого рівня через фінансово-економічні управління командувань видів Збройних Сил України, інших органів військового управління, управління фінансово-економічної діяльності Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту; розпорядники коштів третього рівня через фінансові органи військових частин.

Згідно з п.1.4 розділу І Правил №280, забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.

Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.

До основних завдань фінансового забезпечення військової частини, з-поміж іншого, належить своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, а також заробітної плати працівникам та інших передбачених законодавством виплат.

Забезпечувальний фінансовий орган щодо військових частин, які зараховані на його фінансове забезпечення, зокрема, зобов`язаний надавати бюджетні асигнування та здійснювати фінансування військових частин у порядку, визначеному законодавством.

Пунктом 1.5 розділу І цих Правил встановлено, військова частина, яка не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов`язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини - розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо).

Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.

При цьому, первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів, а також посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Згідно з п.1.6 цих Правил, фінансове забезпечення військової частини здійснюється на основі принципу відповідальності, який передбачає, що кожен учасник процесу фінансового забезпечення несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу, а також принципу плановості, який, передбачає здійснення фінансової діяльності в суворо впорядкованій, послідовній, збалансованій формі при детальному закріпленні процедур відносно порядку руху документів і коштів.

Як передбачено п.4.3 Правил №280, виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

При цьому, відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Враховуючи вищевикладені положення Правил №280, колегія суддів наголошує, що саме на Військову частину НОМЕР_1 покладена організація своєчасного оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Оцінюючи правильність способу захисту порушеного права позивача, судова колегія виходить з такого.

Саме командир військової частини, де проходив службу військовослужбовець (у цій справі командир Військової частини НОМЕР_1 ), організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів (у цій справі Військовій частині НОМЕР_2 ) документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Інакше кажучи, без належним чином оформлених Військовою частиною НОМЕР_1 розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення позивачу у Військової частини НОМЕР_2 (відповідача у справі) не виникає і фактично не може виникнути обов`язку виплати грошового забезпечення позивачу.

У подальшому, Військова частина НОМЕР_2 , вже як розпорядник коштів вищого рівня, на підставі поданих відповідачем (у разі їх подання) розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям (зокрема, позивачу), зобов`язана провести відповідні нарахування (виконати суто технічні функції з фінансування, не впливаючи на визначення складових та розміру грошового забезпечення військовослужбовців.).

Такої ж правової позиції дотримувався П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 29.04.2025р. у справі №420/28894/24, Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 30.07.2025р. у справі №460/2975/24 та Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.09.2025р. у справі №200/1681/25.

Отже, у задоволенні позовних вимог до неналежного відповідача (Військової частини НОМЕР_2 ) слід відмовити.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог стосовно зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, то судова колегія зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. за №2050-II, а також «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159).

У силу вимог ст.1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст.2 Закону №2050-III).

Відповідно до ст.3 вказаного Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

У той же час, ст.4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, визначеної Законом №2050-III, є саме порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі й грошового забезпечення. Одночасно, законодавець пов`язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і спірна компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2022р. у справі №520/1001/19, від 23.03.2023р. у справі №520/2020/19, а також від 24.01.2025р. у справі №380/1607/24.

За правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, судовим за рішенням). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Судова колегія наголошує, що зі змісту норм ст.ст.1,2,4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 чітко слідує висновок, що цими нормами фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання (у даному випадку відповідача) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого доходу.

Аналогічна правова позиція з цього спірного питання викладена Верховним Судом і у постанові від 19.06.2024р. у справі №440/700/20.

Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, колегія суддів, не заперечуючи право позивача на отримання компенсації втрати частин доходів після виплати спірної заборгованості (із перерахованої індексації грошового забезпечення), вважає, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні, як таких, що заявлені передчасно.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в судах обох інстанцій.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційних скаргах аргументів сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, апеляційний суд, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового - про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329,382 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення в період з 23.11.2016 року по 31.12.2022 року включно та з 01.01.2024 року по 11.03.2025 року включно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року включно, а саме індексацію-різницю в сумі 3919,43 грн. (три тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 43 копійки) на місяць у загальній сумі 227326,94 грн. (двісті двадцять сім тисяч триста двадцять шість гривень 94 копійки) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 11.03.2025 року включно, а саме індексацію-різницю в сумі 3919,43 грн. (три тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 43 копійки) на місяць у загальній сумі 56009,92 грн. (п`ятдесят шість тисяч дев`ять гривень 92 копійки) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 28.09.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко