Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №420/23843/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23843/26

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,

повний текст судового рішення

складено 14.08.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючої судді Голуб В.А.,

суддів Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року у справі № 420/23843/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття ОСОБА_1 , на військовий облік як військовозобов`язаного (у статусі «рекрут»);

визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену в листі від 24.07.2026, у виключенні ОСОБА_1 з військового обліку та у внесенні відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку з непридатністю до військової служби за станом здоров`я та внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про його виключення з військового обліку з 12.09.2001.

Разом із адміністративним позовом до суду було позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та його посадовим особам до набрання законної сили рішенням суду у цій справі:

- вчиняти дії, спрямовані на призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зокрема: вручати повістки про направлення (для відправлення) до військової частини чи на збірний пункт, направляти до військової частини, здійснювати заходи з примусового доставлення;

- вносити, використовувати та поширювати відомості про ОСОБА_1 як про особу, яка порушила правила військового обліку та / або перебуває в розшуку у зв`язку з неявкою за повісткою від 08.07.2026, а також ініціювати притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі зазначеної повістки;

- звертатися до органів Національної поліції України щодо доставлення ОСОБА_1 у зв`язку з повісткою від 08.07.2026.

Ухвалою від 14 серпня 2026 Одеський окружний адміністративний суд у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовив. Обгрунтовуючи відмову, суд першої інстанції вказав, що наведені позивачем у заяві доводи зводяться переважно до припущень щодо можливості настання негативних правових наслідків у майбутньому у разі його ймовірного затримання. Такі обставини самі по собі не підтверджують існування реальної, безпосередньої та неминучої загрози порушення прав позивача саме на момент звернення із заявою про забезпечення позову, а також не свідчать про неможливість чи істотне ускладнення виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позовних вимог. Таким чином, оскільки заявлений позивачем спосіб забезпечення позову не відповідає вищезазначеним критеріям та принципам інституту забезпечення позову, суд не вбачав підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу. Так, ОСОБА_1 вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання такої процедури протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. З огляду на викладене, лише вжиття заходів забезпечення позову здатне запобігти настанню незворотних наслідків та забезпечити реальну можливість поновлення порушених прав апелянта у разі задоволення позову. При цьому, докази розпочатих відповідачем заходів відносно апелянта є свідченням того, що загроза і неминучість настання негативних правових наслідків для апелянта вже існує, що у свою чергу створює ускладнення, а в подальшому й неможливість виконання рішення у разі задоволення позову.

Поряд з цим, апелянт зауважує, що за умови неявки апелянта за повісткою наступним кроком відповідача стане притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності із накладення штрафу та зверненням до органів виконавчої служби.

Крім того, апелянт наголосив, що також підставою для вжиття заходів щодо забезпечення позову є очевидна протиправність дій відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив скасувати ухвалу суду та ухвалити нову, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для її задоволення.

Так, відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому відповідно до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що забезпечення позову здійснюється з метою гарантування виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та спрямоване на те, щоб не допустити настання незворотних наслідків щодо відновлення порушеного права.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (зупинення оскаржуваного рішення). Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

З огляду на приписи статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, небезпека істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, до вирішення справи по суті не є фактом, який підлягає встановленню, а є елементом аргументації або оціночною категорією.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень закону, застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.

Так, згідно з поданими матеріалами, позивачем, зокрема, оскаржується бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей про виключення з військового обліку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

При цьому, позивач посилається на наявність права на виключення із військового обліку через непридатність до військової служби.

В матеріалах справи відсутні докази про задоволення відповідачем заяви позивача про внесення відомостей про виключення його з військового обліку.

За встановлених обставин, колегія суддів вважає необхідним забезпечити позов, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.03.201 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України. (ч.5 ст.5 Закону № 1951-VIII).

За змістом ст. 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Виходячи з вищенаведених норм, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Колегія суддів зауважує, що згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби із виключенням (зняттям) з військового обліку.

В позовній заяві позивач зазначив, що він звертався до відповідача із заявою з питання уточнення даних про його виключення з військового обліку в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, однак вказані відомості відповідачем внесено до реєстру не було.

Колегія суддів зазначає, що негативні наслідки від не вжиття відповідних заходів забезпечення позову є явно неспівмірними з негативними наслідками, які можуть настати в разі протиправного призову позивача на військову службу.

Суд зобов`язаний врахувати, що забезпечення позову є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках до розгляду справи по суті та не має на меті вирішення спору по суті.

Таким чином, суд дійшов висновку, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період (навіть протиправно), він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його прав, оскільки зняття з військового обліку непридатної до військової служби особи є неможливим та юридично не вірним.

Отже, колегія суддів вважає, що наявні підстави для забезпечення позову, що передбачено положеннями статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає за можливе вжити зазначені заходи забезпечення позову з метою захисту прав та законних інтересів позивача. Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням у справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Разом з тим, на переконання колегії суддів заява позивача підлягає задоволенню в інший спосіб, а саме вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 та його посадовим особам до набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/23843/26 вчиняти дії, пов`язані з мобілізацією ОСОБА_1 .

На переконання колегії суддів, вимога позивача заборонити відповідачу вручати повістки про направлення (для відправлення) до військової частини чи на збірний пункт, направляти до військової частини, здійснювати заходи з примусового доставлення, в тому числі і щодо звернення до Національної поліції, не підлягає задоволенню, адже охоплюються поняттям «мобілізація».

Щодо заборони відповідача вносити, використовувати та поширювати відомості про ОСОБА_1 як про особу, яка порушила правила військового обліку та/або перебуває в розшуку у зв`язку з неявкою за повісткою від 08.07.2026, а також ініціювати притягнення його до адміністративної відповідальності на підставі зазначеної повістки, колегія суддів зауважує, що заборони суб`єкту владних повноважень вчиняти певні дії чи виконувати покладені на нього обов`язки є недопустимим, оскільки це фактично зумовлює втручання в його дискреційні повноваження та підміняє вирішення спору по суті.

При цьому, на думку суду, такі заборони не досягнуть мети забезпечення позову, адже метою є саме недопущення передчасної мобілізації позивача, а не зупинення процедур притягнення до адміністративної відповідальності чи ведення військового обліку, які самі по собі не зумовлюють призову на військову службу.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином суд апеляційної інстанції, здійснивши перегляд ухвали суду від 14.08.2026 в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та, як наслідок, наявність підстав для скасування ухвали суду із ухваленням нової.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 317, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року про відмову у забезпеченні позову у справі № 420/23843/26 - задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року про відмову у забезпеченні позову у справі № 420/23843/26 - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та його посадовим особам вчиняти дії, пов`язані з мобілізацією ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/23843/26.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко