Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №420/996/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/996/26

Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,

повний текст судового рішення

складено 08.05.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі № 420/996/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які також діють в інтересах малолітніх дітей – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які також діють в інтересах малолітніх дітей – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України, в якому позивачі просять суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невнесення у період з 29.10.2025 по 17.11.2025 актуальних відомостей про дійсність пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 до Реєстру застрахованих осіб;

- стягнути з Державного бюджету України (через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 16 421, 00 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України (через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області) моральну шкоду у загальному розмірі 40 000, 00 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі № 420/996/26 у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу. Так, апелянт зауважує, що суд першої інстанції помилково відокремив рішення службових осіб ДПСУ від дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Відмова у перетині державного кордону була прийнята не свавільно, а саме на підставі інформації, отриманої з державного реєстру через систему міжвідомчої електронної взаємодії «Трембіта». Таким чином, внесення неактуальних відомостей про статус посвідчення до реєстру слугувало безпосередньою фактичною та юридичною причиною ухвалення негативного щодо позивача рішення. За відсутності внесення таких неактуальних даних до реєстру відмова у перетині кордону не відбулася б.

Крім того, суд першої інстанції фактично легітимізував бездіяльність пенсійного органу, пославшись на відсутність конкретно визначених строків внесення інформації до Реєстру. Водночас відсутність прямо визначеного нормативного строку не означає наявності у державного органу права діяти несвоєчасно або необмежено довго. Отримавши офіційне пенсійне посвідчення, видане державним органом, позивач мав легітимні очікування щодо того, що інформація про дійсність цього документа належним чином відображена в державних реєстрах та може бути використана іншими органами державної влади без ризику виникнення негативних наслідків для особи.

Апелянт також вказав, що посилання відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області лише на загальні «планові відключення електроенергії» не може автоматично виправдовувати його 19-денну бездіяльність. Таким чином, на переконання апелянта, суд порушив принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Також ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права щодо способу судового захисту. Зокрема, суд зазначив, що визнання бездіяльності пенсійного органу не відновить право позивача на перетин державного кордону. Такий висновок є помилковим, адже визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень є самостійним та належним способом судового захисту. Крім того, вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди є похідними саме від встановлення факту протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області надав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що покладення на органи Казначейства функцій щодо безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів на виконання судових рішень не свідчить про їх участь у спірних правовідносинах та не є підставою для залучення таких органів як відповідачів у справах про відшкодування шкоди. Крім того, не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Водночас, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Позиція Казначейства також ґрунтується на тому, що у таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання. Відповідач вказав, що ОСОБА_1 до позовної заяви не додав жодних доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв?язку між завданням йому матеріальної шкоди діями чи бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо стягнення на їх користь моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн не підлягають задоволенню з огляду на те, що ними не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами наявність моральної шкоди та в чому саме вона полягає, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

З огляду на вказане, відповідач вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області також подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що Порядком оформлення, виготовлення та видачі пенсійних посвідчень не визначено конкретних строків внесення відомостей про статус видачі пенсійного посвідчення до електронного реєстру. На думку відповідача, бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи, лише в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на виконання покладеної на нього компетенції. Як убачається з матеріалів справи, відомості про статус видачі пенсійного посвідчення позивача внесені до електронного реєстру 17 листопада 2025 року. Водночас у матеріалах справи наявний лист Головного управління від 18 листопада 2025 року № 1500-0201-8/189257 з поясненнями щодо неможливості внесення відомостей про статус видачі пенсійного посвідчення 29 жовтня 2025 року через планові відключення електроенергії, які спричинили збій у черговості внесення відомостей до електронних реєстрів. Крім того, відповідач наголошує, що позивач мав можливість самостійно перевірити статус свого пенсійного посвідчення в електронному реєстрі та в разі виявлення помилок або невідповідностей звернутися до органу Пенсійного фонду України із заявою про внесення відповідних змін.

З огляду на вказане, відповідач також вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

ОСОБА_1 є особою з ІІІ групою інвалідності, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та з 26.06.2024 отримує пенсію по інвалідності (загальне захворювання).

29.10.2025 йому було видано нове пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , із терміном дії до 31.10.2027.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є подружжям, а також батьками малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на підтвердження чого надано свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 .

Враховуючи вищевказані обставини, 15.11.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом із своїми малолітніми дітьми намагалися перетнути державний кордон України в пункті пропуску «Старокозаче». Водночас, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України, оскільки його пенсійне посвідчення за даними міжвідомчого електронного обміну (система «Трембіта»), мало статус «недійсне».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 18.11.2025 позивача було повідомлено, що у зв`язку з плановим відключенням електроенергії 29.10.2025, паперове пенсійне посвідчення (далі - ППП) не можливо було перевести по програмі в статус «видано». 17.11.2025 ППП переведено в статус «видано». Термін дії посвідчення до 31.10.2027.

20.11.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до пенсійного органу із письмовою претензією про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Листом від 23.12.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області повідомлено, що електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням юридичну силу та строк дії. Оскільки пенсійне посвідчення у паперовій формі є належним документом, який підтверджує право особи з інвалідністю на перетинання державного кордону у період введення воєнного стану, а додаткових вимог Правила № 57 не містять, то відсутній взаємозв`язок між діями/бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та прийнятим відповідальною особою Державною прикордонною службою України рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону. Таким чином, з моменту отримання пенсійного посвідчення у паперовій формі ОСОБА_1 мав можливість самостійно перевірити відображення такого посвідчення в електронній формі та у разі виявлення невідповідності відомостей або відсутності відомостей в електронних реєстрах - звернутися до органу Пенсійного фонду України для усунення таких недоліків. Враховуючи наведене, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та завданою позивачам матеріальної шкоди, що є обов`язковою умовою для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 Цивільного кодексу України.

Водночас, у період з 29.10.2025 по 17.11.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не вносило актуальні дані до системи «Трембіта» відносно вищевказаного пенсійного посвідчення ОСОБА_1 , що, за твердженням позивачів, стало єдиною причиною для відмови йому у перетині кордону, а також завдання їм матеріальної та моральної шкоди.

Не погодившись із вищезазначеною бездіяльністю пенсійного органу та вважаючи її протиправною, позивачі звернулись за захистом власних прав та інтересів в межах справи № 420/996/26.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що невнесення пенсійним органом станом на 15.11.2025 даних до Реєстру про видачу позивачу оновленого пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , у разі пред`явлення дійсного пенсійного посвідчення у паперовій формі, не мало впливати на прийняття НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України рішення щодо надання або ненадання ОСОБА_1 дозволу на перетин державного кордону, враховуючи той факт, що електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням юридичну силу. Суд дійшов висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки в даному випадку оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо невнесення у період з 29.10.2025 по 17.11.2025 актуальних відомостей до Реєстру про дійсність пенсійного посвідчення, не призведе до поновлення його порушених прав, що стосуються його права на перетин державного кордону України. Оскільки суд виснував про відсутність підстав для задоволення основної позовної вимоги, в такому випадку похідні від неї позовні вимоги (про стягнення матеріальної та моральної шкоди) також не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону № 1058-ІV особам, яким призначено пенсію, органи Пенсійного фонду видають пенсійні посвідчення.

Порядок видачі, зразок та форма пенсійного посвідчення затверджуються правлінням Пенсійного фонду.

Порядок оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 03.11.2017 № 26-1 (далі – Порядок № 26-1).

За п. 2 Порядку № 26-1 пенсійні посвідчення виготовляються на підставі заяви на виготовлення пенсійного посвідчення (додаток 1) особи, якій призначено пенсію, що подається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем перебування особи на обліку як одержувача пенсії.

Пенсійні посвідчення виготовляються у паперовій формі згідно зі зразком та описом бланка паперового пенсійного посвідчення, наведеними у додатку 2 до цього Порядку, або у вигляді платіжної картки, яка одночасно є пенсійним посвідченням, містить графічну та електронну інформацію про власника, кваліфіковані сертифікати відкритих ключів (далі - електронне пенсійне посвідчення). За бажанням особи, якій призначено пенсію, їй може бути сформоване пенсійне посвідчення в електронній формі (е-пенсійне посвідчення) без виготовлення паперового пенсійного посвідчення або електронного пенсійного посвідчення.

Особам, яким видано електронне пенсійне посвідчення, пенсійне посвідчення в паперовій формі не видається.

За бажанням особи, якій виготовлено пенсійне посвідчення або платіжну картку, яка одночасно є пенсійним посвідченням, може додатково формуватись відображення в електронній формі інформації, що міститься у пенсійному посвідченні (далі - Електронне відображення пенсійного посвідчення).

Електронне відображення пенсійного посвідчення формується особі засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) за допомогою мобільного додатка Порталу Дія (Дія) із застосуванням засобів реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр) разом з унікальним електронним ідентифікатором (QR-кодом, штрих-кодом, цифровим кодом тощо), який забезпечує на запит Порталу Дія отримання з Реєстру інформації про виготовлення особі документа, що підтверджує призначення їй пенсії, та передачу до Порталу Дія з Реєстру відповідно до законодавства України про захист персональних даних.

Електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням юридичну силу та строк дії.

Тобто, аналізуючи вищевказані приписи, пенсійне посвідчення може бути виготовлено у паперовій формі, у вигляді платіжної картки або в електронній формі (е-пенсійне посвідчення).

Як було встановлено місцевим судом під час розгляду справи, ОСОБА_1 є особою з ІІІ групою інвалідності, та з 26.06.2024 отримує пенсію по інвалідності. 29.10.2025 йому було видано нове пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 у паперовій формі.

Посилаючись на вищевказані обставини, 15.11.2025 він разом із сім`єю намагався перетнути державний кордон України в пункті пропуску «Старокозаче», водночас, НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України було прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України, оскільки його пенсійне посвідчення за даними міжвідомчого електронного обміну (система «Трембіта») мало статус «недійсне».

Колегія суддів погоджується, що чинним законодавством передбачено, що електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням у паперовій формі юридичну силу та строк дії.

Відповідно до Правил перетину державного кордону, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема, особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).

Зазначеним порядком не вимагається підтвердження наявності пенсійного посвідчення в системі «Трембіта», тощо.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується, що в даному випадку позивач мав право на пред`явлення пенсійного посвідчення у паперовій формі, у вигляді платіжної картки або в електронній формі (е-пенсійне посвідчення), при цьому, посвідчення у будь-якій його формі мало б однакову юридичну силу, враховуючи, що 29.10.2025 нове пенсійне посвідчення було видано позивачу із строком дії до 31.10.2027.

При цьому, за час розгляду справи учасники справи не заперечували той факт, що позивачем при спробі перетину державного кордону 15.11.2025 було надано уповноваженим особам Державної прикордонної служби України пенсійне посвідчення у паперовому вигляді серії НОМЕР_2 .

Колегія суддів погоджується, що невнесення пенсійним органом станом на 15.11.2025 даних до Реєстру про видачу позивачу оновленого пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , у разі пред`явлення дійсного пенсійного посвідчення у паперовій формі, не мало впливати на прийняття НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України рішення щодо надання або ненадання ОСОБА_1 дозволу на перетин державного кордону, враховуючи той факт, що електронне відображення пенсійного посвідчення має однакову з пенсійним посвідченням у паперовій формі юридичну силу.

Проте в рамках даної справи не є предметом спору рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яким позивачу відмовлено у перетині державного кордону.

Щодо посилання апелянта на те, що він мав легітимні очікування щодо того, що інформація про дійсність цього документа належним чином відображена в державних реєстрах та може бути використана іншими органами державної влади без ризику виникнення негативних наслідків для особи, колегія суддів зауважує наступне.

Так, дійсно, отримавши пенсійне посвідчення позивач мав очікування на безперешкодний перетин кордону. Водночас у цьому випадку негативні наслідки для особи настали виключно внаслідок прийняття рішення прикордонним органом.

Посилання апелянта на те, що відсутність прямо визначеного нормативного строку не означає наявності у Пенсійного фонду України права діяти несвоєчасно або необмежено довго, колегія суддів оцінює критично. На думку колегії суддів, в умовах воєнного стану та постійних відключень електроенергії у м. Одеса несвоєчасне внесення відмітки до відповідного реєстру обумовлене об`єктивними технічними складнощами та не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

При цьому суд погоджується, що визнання бездіяльності пенсійного органу протиправною не відновить право позивача на перетин державного кордону. У цьому випадку, маючи оригінал пенсійного посвідчення, позивач мав можливість у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України, оскаржити рішення відповідного органу Державної прикордонної служби України.

Аналізуючи вищезгадані обставини, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які також діють в інтересах малолітніх дітей – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі № 420/996/26 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі № 420/996/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які також діють в інтересах малолітніх дітей – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко