Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №400/13713/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13713/25

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 17.02.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 400/13713/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 19.08.2025 № ОПШ 051494,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області від 19.08.2025 № ОПШ051494 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 .

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області від 19.08.2025 № ОПШ051494 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було допущено описку в по батькові позивача. Так, правильним прізвищем, ім?ям і по батькові позивача є: ОСОБА_1 , про що свідчить копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій вказав, що ОСОБА_1 не викликався до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Укртрансбезпеки, про розгляд справи не знав та був позбавлений можливості надати пояснення до акта перевірки. Апелянт наголошує, що всупереч висновкам суду першої інстанції, водій ОСОБА_2 не є його найманим працівником. Крім того, транспортний засіб MERCEDES-BENZ д/н НОМЕР_2 позивачу не належить і ним не використовується.

На думку апелянта, відповідач повинен був встановити належного перевізника та притягнути до відповідальності саме його. Товаро-транспортна накладна не містить підписів чи печаток ФОП ОСОБА_1 , а сам позивач заперечує причетність до перевезення. Оскільки транспортний засіб позивачу не належить, відповідач під час рейдової перевірки мав з`ясувати особу фактичного користувача у власника автомобіля та перевірити через замовника (ТОВ «НОВА ПОШТА»), з ким укладено договір. Встановлення особи перевізника лише за текстовим написом у ТТН без підписів, на думку апелянта, є недоведеним.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, у якому зауважив, що ним було дотримано обов`язок щодо повідомлення позивача про розгляд матеріалів про притягнення його до відповідальності. Зокрема, на адресу місцезнаходження ФОП ОСОБА_1 , зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, рекомендованим листом із повідомленням (від 01.08.2025 № 68137/34/24-25) було направлено виклик на розгляд справи за актом перевірки № 042120. Вказаний лист повернувся на адресу Відділу.

Щодо належного суб`єкта, який має бути притягнутий до відповідальності, відповідач вказав, що ОСОБА_1 є зареєстрованим суб`єктом господарювання. 24.07.2025 під час рейдової перевірки було встановлено факт перевезення вантажу (пошти) без документів, обов`язковість наявності яких визначена законом. Також відповідач зазначає, що наявність чи відсутність трудових відносин між водієм та перевізником не впливає на факт виявлення порушення законодавства про автомобільний транспорт з боку позивача, оскільки чинне законодавство не передбачає, що перевізником визнається виключно особа, яка перебуває у трудових відносинах із водієм. До повноважень Укртрансбезпеки не входить перевірка належного оформлення трудових відносин та виявлення фактів використання неоформленої праці. Враховуючи вищевикладене, відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 24.07.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області під час проведення рейдової перевірки на підставі направлення на перевірку було перевірено транспортний засіб MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 , на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до наданої водієм ТТН від 24.07.2025 № 12-066038500 автомобільним перевізником є ФОП ОСОБА_1 , ЄДРПОУ – НОМЕР_3 .

Під час перевірки даного транспортного засобу виявлено порушення: під час перевезення вантажу (пошта) перевізник не забезпечив водія особистою карткою до цифрового тахографа, транспортний засіб обладнано цифровим тахографом, а саме відсутня роздруківка режимів праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за 24.07.2025.

Зазначене порушення знайшло своє відображення в акті від 24.07.2025 № 042120.

На підставі порушень, викладених у акті перевірки від 24.07.2025 № 042120, Відділом державного нагляду (контролю) у Миколаївський області прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 051494 від 19.08.2025, відповідно до якої у зв`язку з допущенням ФОП ОСОБА_1 порушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», постановлено стягнути адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 гривень.

Вважаючи спірну постанову протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що відповідачем доведено факт здійснення ФОП ОСОБА_1 перевезення вантажу на комерційній основі. Суд відхилив доводи позивача про те, що зазначений в акті перевірки водій ОСОБА_2 не є найманим працівником ФОП ОСОБА_1 , а транспортний засіб MERCEDES-BENZ (державний номер НОМЕР_2 ) не належить ФОП та ним не використовується, оскільки ці обставини не доведені позивачем належними та допустимими доказами. При цьому суд зазначив, що позивач не спростував факт відсутності роздруківки режимів праці та відпочинку водія, а тому є підстави для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону України «Про автомобільний транспорт», - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Отже, відповідальність має нести саме автомобільний перевізник.

Насамперед колегія суддів вважає за необхідне дослідити правомірність віднесення позивача до автомобільного перевізника у спірних правовідносинах.

Так, Закон України «Про автомобільний транспорт» не визначає єдиного документа, яким у спірних правовідносинах має підтверджуватися статус перевізника.

Зі змісту наведених у статті 1 і статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначень понять «автомобільний перевізник», «послуга з перевезення пасажирів чи вантажів» випливає, що перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами відбувається на договірних умовах із замовником, а тому за загальним правилом наявність в особи відповідного статусу може визначатися на підставі договору, або інших документів, які підтверджують здійснення перевезення вантажів на договірних умовах.

У статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Згідно з підпунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, яка містить всі обов`язкові реквізити, визначені Законом України «Про автомобільний транспорт», форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Таким чином, статус перевізника може підтверджуватися, зокрема, договором про перевезення вантажу, накладними (товарно-транспортними накладними), квитанціями тощо.

У постановах від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20, від 12.10.2023 у справі № 120/554/23, про неврахування яких вказує скаржник, Верховний Суд зауважив, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Повертаючись до обставин цієї справи, необхідно зауважити, що у спірних правовідносинах не вирішується питання про те, хто має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Спірним у цій справі є встановлення факту чи є позивач перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Так, судом встановлено, що під час проведення посадовими особами Укртрансбезпеки рейдової перевірки водієм ОСОБА_2 було надано товарно-транспортну накладу від 24.07.2025, де в графі «автомобільний перевізник» зазначено ФОП ОСОБА_1 , ЄДРПОУ – НОМЕР_3 .

Разом з тим, будь-яких доказів про те, що позивач має якесь відношення як до транспортного засобу, що був об`єктом перевірки (транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_2 ), так і до водія транспортного засобу ОСОБА_2 відповідачем суду не надано.

У постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 Верховний Суд вказав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Водночас нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21, тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

З огляду на доводи позивача, які покладено в основу позовних вимог, та не надання відповідачем доказів про те, що саме позивач здійснював перевезення вантажу власним чи орендованим транспортним засобом на договірних умовах або іншим чином на законних підставах використовував транспортні засоби, на яких здійснювалося перевезення вантажу, колегія суддів вважає, що надання позивачу статусу автомобільного перевізника у спірних правовідносинах лише на підставі відомостей, зазначених в товарно-транспортній накладній, здійснено відповідачем передчасно та без належного з`ясування усіх обставин справи.

Щодо доводів апелянта про неналежне повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи колегія суддів зауважує, що матеріали справи свідчать про дотримання такого обов`язку суб`єктом владних повноважень, адже лист-запрошення було надіслано рекомендованим листом.

Щодо суті виявленого порушення, колегія суддів зауважує, що позивач не спростував факт відсутності роздруківки цифрового тахогрофа у водія, проте вказана обставина не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності. Встановлення факту порушення законодавства під час перевезення вантажу має правове значення лише у разі доведеності належного суб`єкта відповідальності, яким у спірних правовідносинах є саме автомобільний перевізник. Оскільки відповідачем не доведено здійснення відповідного перевезення саме позивачем, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є безпідставним незалежно від наявності чи відсутності документів у водія.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність оскаржуваної постанови відповідача від 19.08.2025 № ОПШ 051494 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн, та відповідно про наявність підставі для її скасування.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови від 19.08.2025 № ОПШ 051494.

Оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що спірною постановою притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 , а тому зазначене рішення суб`єкта владних повноважень стосується прав та обов`язків особи з іншим по батькові, ніж у позивача.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

З огляду на викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року - скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті судовий збір за подання позову в розмірі 968, 96 грн та за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн, оскільки як позовну заяву, так і скаргу було подано через підсистему «Електронний суд», а тому судовий збір розраховується з урахуванням понижувального коефіцієнта.

Керуючись статтями 139, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 400/13713/25 - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 400/13713/25 – скасувати.

Ухвалити у нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови від 19.08.2025 № ОПШ 051494 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області від 19.08.2025 № ОПШ051494 про застосування адміністративно-господарського штрафу на ФОП ОСОБА_1 у сумі 17 000 гривень.

Стягнути з Відділу державного нагляду (контролю) у Миколаївській області Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позову в розмірі 968, 96 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 1453,44 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко