Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №320/53556/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 320/53556/25

Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.

Місце ухвалення: м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А. І.

– Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Південної митниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/18803/21 в частині негайного поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Південної митниці, в якому просить:

визнати бездіяльність Південної митниці у не виплаті середнього заробітку за час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/18803/21 в частині негайного поновлення на посаді ОСОБА_1 - протиправною;

зобов`язати Південну митницю нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/18803/21 в частині негайного поновлення на посаді за період з 01.06.2023 по дату ухвалення рішення судом у цій справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач неодноразово звертався до Державної фіскальної служби України із письмовою заявою про негайне виконання рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 по справі №640/18803/21 в частині поновлення на посаді заступника начальника Миколаївської митниці ДФС з 03 червня 2021 року, проте постанова суду не виконана.

Оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/18803/21 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконується, на користь Позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання цієї постанови за період, що не охоплений попередніми судовими рішеннями з 01.06.2023 по дату ухвалення рішення судом у цій справі включно.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянтом зазначено, що він не погоджується з висновком Суду у частині визначення Державної фіскальної служби України тим органом, який має право нести відповідальність з затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, оскільки Чорноморська митниця Держмитслужби приєднана до Державної митної служби України, а Південна митниця (нова назва) створена як відокремлений підрозділ у складі Державної митної служби України, то саме до останньої, як правонаступника, перейшли права та обов`язки вказаних митниць. Так, посада заступника митниці входить до штатного розпису Відповідача і саме Відповідачем нараховується та виплачується заробітна плата.

При цьому, з посиланням на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 30.06.2021 року у справі №640/7825/19 вказує, що самостійне визначення позивачем кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду є правом позивача та не вимагає очікування настання виконання судового рішення, адже, у протилежному випадку, нівелювалась би сама суть даної компенсації.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №640/18803/21 у позові ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Миколаївської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.

31 травня 2023 року Шостим апеляційним адміністративним судом розглянута апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Миколаївської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2022 року у справі №640/18803/21 скасовано, ухвалено нове рішення, яким:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Миколаївської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 02.06.2021 року №839-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Миколаївської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців (пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу”).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Миколаївської митниці ДФС з 03 червня 2021 року.

Стягнено з Миколаївської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 червня 2021 року по 31 травня 2023 року у розмірі 367504,08 грн (триста шістдесят сім тисяч п`ятсот чотири грн 08 коп).

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Миколаївської митниці ДФС з 03 червня 2021 року, а також в частині стягнення з Миколаївської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнено з Миколаївської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби на користь ОСОБА_1 витрати з професійної правової допомоги у розмірі 20000,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постанова набрала своєї законної сили 31.05.2023 року.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №640/18803/21 в частині стягнення з Миколаївської митниці як відокремленого структурного підрозділу Державної митної служби на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03 червня 2021 року по 31 травня 2023 року у розмірі 367 504,08 грн (триста шістдесят сім тисяч п`ятсот чотири грн 08 коп) та витрати з професійної правової допомоги у розмірі 20 000,00 грн виконана органами Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області повністю.

23.04.2024 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрите виконавче провадження №74833845 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Миколаївської митниці ДФС з 03 червня 2021 року.

Станом на дату подання позову постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №640/18803/21 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 не виконана.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах - наступний день після ухвалення рішення про поновлення на роботі – 01.06.2023, проте дату видання наказу про поновлення на роботі встановити неможливо, оскільки позивач не поновлений на посаді, а тому заявлені вимоги є передчасними.

При цьому вказав, що при вирішенні спірних правовідносин та доходить висновку, що належним відповідачем, який, відповідно до статті 236 КЗпП України, має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, є уповноважений орган (його посадова особа), до повноважень якого, в силу відповідного закону, належить вирішення питання про поновлення працівника на посаді, а саме - Державна фіскальна служба України.

Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У аспекті доводів касаційних скарг необхідно зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

Так, зокрема у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.

У аспекті висновків суду першої інстанції про відсутність права у позивача вимагати стягнути середній заробіток за час затримки виконання судового рішення, до того, як буде видано наказ про його поновлення та допущено до роботи, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 813/593/17, від 30.06.2021 у справі № 640/7825/19, та від 19.10.2023 року у справі № №380/8582/22 констатував, що за встановлення судом факту не виконання на дату звернення працівника із позовом до суду судового рішення, яким його поновлено на посаді, тобто роботодавцем допущено затримку виконання цього судового рішення (яке в частині поновлення на посаді підлягає негайному виконанню), то у цьому випадку, працівник має право на компенсацію, передбачену статтею 236 КЗпП України.

Так, у справі № 640/7825/19 Верховний Суд погодився із висновком суду апеляційної інстанції про те, що самостійне визначення позивачем кінцевої дати обрахунку часу затримки виконання рішення суду (дата звернення до суду) є правом позивача та не вимагає очікування настання виконання судового рішення, адже, у протилежному випадку, нівелювалася би сама суть даної компенсації, а тому доводи апелянта в цій частині є обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивач не позбавлений права звертатися із позовом до суду з приводу застосування до відповідача міри відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України до дати винесення відповідного наказу щодо його поновлення, адже така відповідальність є заходом, який спрямований на спонукання відповідача до виконання покладеного на нього судовим рішенням обов`язку щодо поновлення незаконного звільненого працівника на роботі та забезпечення його життєво необхідних потреб.

В свою чергу щодо належного відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у цій справі пред`явлено позовні вимоги до Південної митниці Держмитслужби як до самостійного відповідача.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що з урахуванням вказаних висновків суд, при розгляді даної справи застосовує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.12.2025 у справі №260/8573/23, при вирішенні спірних правовідносин та доходить висновку, що належним відповідачем, який, відповідно до статті 236 КЗпП України, має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, є уповноважений орган (його посадова особа), до повноважень якого, в силу відповідного закону, належить вирішення питання про поновлення працівника на посаді, а саме - Державна фіскальна служба України.

Колегія суддів зазначає, що правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) іншому або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами)) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого: якщо спір виник з приводу реалізації суб`єктом владних повноважень, що припиняється, його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту його вибуття з правовідносин, щодо яких виник спір, унаслідок, зокрема, передачі відповідним розпорядчим актом його адміністративної компетенції іншому (іншим) суб`єктам владних повноважень; якщо спір виник у відносинах, що не пов`язані з реалізацією суб`єктом владних повноважень його компетенції, підстави для правонаступництва виникають з моменту припинення сторони - суб`єкта владних повноважень (повне правонаступництво).

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2023 року (справа № 1.380.2019.002355)

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (з урахуванням змін, внесеними згідно з Постановою КМУ № 846 від 25.09.2019, в редакції від 27.09.2019) пунктом 1 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

За пунктом 2 даної постанови вбачається, зокрема, що Державна митна служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну митну політику, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування митного законодавства. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» постановлено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, зокрема Миколаївську митницю ДФС приєднано до Чорноморської митниці Держмитслужби.

Державна митна служба за кодом ЄДРПОУ 43115923 зареєстрована 16.07.2019 згідно запису №107413500000086387, відповідно з 08.12.2019 набула процесуальних прав та обов`язків Державної фіскальної служби України.

Згідно з відомостями з ЄДРПОУ 03.12.2020 до реєстру внесено запис про створення Миколаївської митниці (код ЄДРПОУ 44017652), як відокремленого підрозділу юридичної особи - Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43115923).

Згідно з відомостями ЄДРПОУ юридична особа Миколаївська митниця ДФС (Код ЄДРПОУ 39536431) припинена у зв`язку з реорганізацією з 17.01.2022, запис 1 005 221 1200 24030905.

Згідно з відомостями ЄДРПОУ юридична особа Чорноморська митниця Держмитслужби (Код ЄДРПОУ 43335608) припинена з 04.01.2024, запис 1 004 991 1200 30022950.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 наказу Державної митної служби України №775 від 08 серпня 2025 року «Про реорганізацію територіальних органів Держмитслужби», перейменовано територіальний орган як відокремлений підрозділ Державної митної служби України Миколаївську митницю (код ЄДРПОУ 44017652) на Південну митницю

З огляду на викладене, вбачається факт публічного правонаступництва щодо переходу майна, прав та обов`язків з ДФС до Держмитслужби України.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що оскільки припинена Чорноморська митниця Держмитслужби приєднана до Державної митної служби України, а Південна митниця (нова назва) створена як відокремлений підрозділ у складі Державної митної служби України, то саме до останньої, як правонаступника, перейшли права та обов`язки вказаних митниць.

Водночас, колегія суддів зазначає, що Південна митниця Держмитслужби є лише структурним підрозділом без права юридичної особи, вона не є розпорядником бюджетних коштів у розумінні Бюджетного кодексу України для самостійного виконання рішень суду про стягнення коштів. Відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду може бути здійснено Державною казначейською службою України виключно з рахунків юридичної особи — Державної митної служби України.

Посилання суду на постанову Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 260/8573/23 є безпідставним, оскільки правовідносини у зазначеній справі та справі, що розглядається, не є подібними. У справі № 260/8573/23 боржником виступав Офіс Генерального прокурора — діючий орган із наявними штатними одиницями та фінансуванням. Натомість ДФС України ліквідована, а її функції у сфері митної справи законодавчо передані Державній митній службі України.

З огляду на доктрину компетенційного правонаступництва публічних органів, належним відповідачем у спорі за статтею 236 КЗпП України є суб`єкт, який фактично перейняв функції ліквідованого органу та спроможний забезпечити реальне виконання рішення суду — Державна митна служба України в особі відокремленого підрозділу— Південної митниці Держмитслужби.

Так, колегія суддів звертає увагу, що положення частини другої - третьої статті 48 КАС України передбачають, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Відтак, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Крім того, обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Відповідно до статті 48 КАС України, заміна неналежного відповідача або залучення до справи співвідповідача може проводитися виключно судом першої інстанції, оскільки наслідком таких дій є розгляд справи спочатку.

Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості заміни неналежної сторони у справі або залучення співвідповідача, це може проводитися виключно судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена верховним Судом в постанові по справі № від 07.04.2020 по справі №200/9346/16-а, від 07.04.2020 по справі №501/1397/17, від 28.11.2019 по справі №826/12172/18, від 24.09.2019 по справі №344/19007/18 та від 26.08.2020 року по справі № 500/2972/17.

Отже, колегія суддів зазначає, що позивачем позов заявлено до неналежного відповідач, а судом першої інстанції належний відповідач залучений не був, суд апеляційної інстанції не має процесуального права переглядати таку справу по суті.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правою позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову — обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову

При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.09.2020р. у справі №813/791/17, від 19.04.2022р. у справі №400/3989/19.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.1 та п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки справу розглянуто судом першої інстанції за участю неналежного відповідача, та зроблено помилкові висновки про передчасність позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову з підстав викладених вище.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст. 287, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Південної митниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/18803/21 в частині негайного поновлення на посаді відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 29 вересня 2026 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова