Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №420/10985/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10985/26

Головуючий в 1 інстанції: Бабаенко Д. А.

Місце ухвалення: м. Одеса

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Лук`янчук О.В.

суддів – Бітова А. І.

– Ступакової І. Г.

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 перерахованої з застосуванням “Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” затверджених постановою КМУ від 14.07.2025 №821 з 01.03.2026 пенсії по інвалідності максимальним розміром;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 , починаючи з 01.03.2026 виплату перерахованої пенсії без застосування вимог “Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” затверджених постановою КМУ від 14.07.2025 №821 без обмежень її загальної суми максимальним розміром, а також провести доплату різниці між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами пенсії по інвалідності з 01.03.2026 по день проведення доплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі №420/6476/25, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025, ОСОБА_1 10.12.2025 проведено перерахунок пенсії з 01.03.2025 і сума доплати пенсії з урахуванням фактично виплачених сум склала 38572,00 грн. Новий розмір пенсії ОСОБА_1 , встановлений після виконання зазначеного рішення, становить 55573,40 грн.

За твердженням позивача, виплату фактично нарахованої пенсії відповідач перестав виплачувати позивачу з 01.12.2025 р. в повному розмірі, а саме проводить виплату пенсії в розмірі 43260,65 грн. (по дійсний час), посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” від 14.07.2025 №821.

На переконання позивача, вказані дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області є протиправними та порушують право позивача на пенсійне забезпечення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 з застосуванням “Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2026 виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, без застосування вимог “Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про те, що судом першої інстанції не в повній мірі були досліджені наявні докази, та наведені доводи позивачем, що суттєво вплинуло на прийняте судом рішеня, а тому просить скасувати судове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 року по справі № 420/10985/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що обмеження Відповідачем пенсії Позивача на максимальним розміром та застосуванням положень Порядку № 821 мають різні підстави і є окремими складовими судового спору. Звертаю увагу Колегії суддів що відновлення порушених прав Позивача можливо лише при вирішенні всіх складових судового спору, а саме задоволенням всіх заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Постановою Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень

Головне управління звертає увагу суду на те, що Порядок № 821, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади та який наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади (рішення Конституційного Суду України № 2-рп/99 від 02.03.1999), в силу вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» є обов`язковим до виконання

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

З бази даних КП “Діловодство спеціалізованого суду” та Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі №420/6476/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 перерахованої з 01.03.2025 року пенсії максимальним розміром;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Судом встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі №420/6476/25, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 та з 01.01.2026 без обмеження максимальним розміром.

Відповідно до вказаних перерахунків, розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 та з 01.01.2026 становить 55573,40 грн.

З наданих виписок з карткових рахунків ОСОБА_1 вбачається, що позивачу виплачується щомісячно пенсія у розмірі 43260,65 грн.

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 перерахованої з застосуванням “Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” затверджених постановою КМУ від 14.07.2025 №821 з 01.03.2026 пенсії по інвалідності максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що виплата Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області пенсії ОСОБА_1 із застосуванням положень Порядку №821 є протиправною, оскільки призводить до обмеження конституційних прав позивача на соціальний захист та судовий захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а тому прийшов до висновку, що вимоги позивача щодо виплати пенсії без застосування положень передбачених постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 “Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” є обґрунтованими.

При цьому, щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, суд зазначає, що станом на дату звернення позивача до суду спору саме в цій частині вимог не існує, а отже такі вимоги є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги приходить до наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч.1 ст.6 КАС України).

За змістом частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 перерахованої з застосуванням “Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” затверджених постановою КМУ від 14.07.2025 №821 з 01.03.2026 пенсії по інвалідності максимальним розміром.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі №420/6476/25, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025, ОСОБА_1 10.12.2025 проведено перерахунок пенсії з 01.03.2025 і сума доплати пенсії з урахуванням фактично виплачених сум склала 38572,00 грн. Новий розмір пенсії ОСОБА_1 , встановлений після виконання зазначеного рішення, становить 55573,40 грн.

За твердженням позивача, виплату фактично нарахованої пенсії відповідач перестав виплачувати позивачу з 01.12.2025 р. в повному розмірі, а саме проводить виплату пенсії в розмірі 43260,65 грн. (по дійсний час), посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” від 14.07.2025 №821.

Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку постає питання щодо того в якому порядку повинен розглядатися даний спір, тобто чи є це новим спором, або чи вирішення даного питання підлягає в порядку виконання рішення (судового контролю).

Так, колегія суддів зазначає, що визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 року по справі №420/29059/24 зауважив, що у разі незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю, вчиненими відповідачем на виконання судового рішення, позивач може скористатися процесуальним механізмом судового контролю та звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, а не подавати новий адміністративний позов.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд звертає увагу позивача, що заявлені позовні вимоги, прямо стосуються порядку виконання вже ухваленого судового рішення у справі №420/6476/25

Суд апеляційної інстанції наголошує, що між сторонами не виникло нового предмета спору та не сформувалися нові правовідносини, оскільки позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі.

Так, згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі №420/6476/25, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 та з 01.01.2026 без обмеження максимальним розміром.

Відповідно до вказаних перерахунків, розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 та з 01.01.2026 становить 55573,40 грн.

З наданих виписок з карткових рахунків ОСОБА_1 вбачається, що позивачу виплачується щомісячно пенсія у розмірі 43260,65 грн.

Пенсійним органом зазначено, що виплата заборгованості здійснюється відповідно до Порядку затвердженого Постановою №821 у сумі пропорційно виділеної бюджетними асигнуваннями на цю мету.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 420/6476/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Такий висновок підтримано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 580/490/26 від 15.09.2026 року.

Також Верховним судом у вищезазначеній справ вказано, що сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Підставою для звернення позивачки до суду у справі яка переглядалася Верховним судом, як і у даній справі є те що відповідач, виконуючи судове рішення, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі №420/6476/25.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 420/6476/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Щодо доводів апелянта (позивача) про обмеження його пенсії максимальним розміром, то колегія суддів звертає увагу апелянта, позивача, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року частково задоволено позов, а саме:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 перерахованої з 01 березня 2025 року пенсії максимальним розміром;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Тобто у рішенні вирішено питання щодо обмеження пенсії максимальним розміром.

В свою чергу, виконуючи рішення суду у справі № 420/6476/25, відповідачем таке обмеження фактично не застосовувалось. При перерахунку пенсії Позивача Відповідачем було застосовано виключно положення Постанови КМУ № 821. Зменшення виплати або її коригування відбулося виключно в межах виконання зазначеного нормативно-правового акта, а не через встановлення стелі (максимального розміру) виплати. Оскільки окремого порушення прав Позивача в частині обмеження максимальним розміром не відбулося, доводи позивача в цій частині є такими не не спростовують вчинення дій пенсійним органом на виконання рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивачка має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, помилково прийшов до висновку про наявність нового спору та розглянув даний спір по суті позовних вимог.

Підстави для скасування рішення повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині визначено статтею 319 КАС України.

Частиною 1 статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Перелік підстав за наявності яких суд повинен закрити провадження у справі наведено у статті 238 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2026 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 29 вересня 2026 року.

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова