Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №160/17373/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/17373/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Національної поліції України на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року (суддя Сластьон А.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку протиправними;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

Також, 06.07.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про застосування заходів забезпечення позову шляхом:

зупинення дії рішення (відомостей) Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про оголошення у розшук ОСОБА_1 , та

заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 , його службовим особам, Національній поліції України та іншим органам і посадовим особам, які виконують зазначене рішення, вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію рішення про оголошення ОСОБА_1 у розшук, а саме: здійснювати його затримання, адміністративне затримання, примусове доставлення (доставлення) до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки або іншим способом забезпечувати виконання оскаржуваного рішення - до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/17373/26.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, з чим позивач не погоджується та у зв`язку із чим звернувся до суду з відповідною позовною заявою. При цьому, 15.05.2026 ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 332 КК України у кримінальному провадженні №12026262020000769 від 23.03.2026. Того ж дня ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області (справа №715/935/26) підозрюваному обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 500 000 гривень. У разі внесення застави на нього покладалися обов`язки, зокрема, прибувати за викликом та не залишати населений пункт, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду до 13.07.2026. Оскільки заставу було сплачено, 20.05.2026 ОСОБА_1 звільнили з-під варти, після чого він набув обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. Стаття 135 КПК України передбачає виклик підозрюваного, в тому числі по телефону, для участі в слідчих та процесуальних діях, а саме: для вручення обвинувального акта у кримінальному провадженні №12026262020000769 від 23.03.2026, допиті ОСОБА_1 , вручення повідомлення про завершення досудового розслідування, відкритті матеріалів досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та інших слідчих та процесуальних діях. Водночас, в силу наявності відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення правил військового обліку позивачем ОСОБА_1 по шляху до міста Чернівці може бути зупинений та доставлений до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що унеможливіть його своєчасне прибуття до старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Чернівецькій області за викликом. Відтак, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до звернення застави у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень в дохід держави та подальшого розгляду відносно ОСОБА_1 питання щодо застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Кулакова Андрія Валерійовича про забезпечення позову в адміністративній справі №160/17373/26 задоволено частково.

Заборонено Національній поліції України, територіальним органам Національної поліції, включаючи Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, їх посадовим особам або іншим уповноваженим органам та особам вчиняти будь-які дії щодо адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, - до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/17373/26.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Національна поліція України подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та прийняте нове судове рішення про відмову у задоволені заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує, що відсутні підстави стверджувати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню. Інститут забезпечення позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Однак, застосовуючи такий інститут, необхідно перш за все враховувати його мету та запобігати вирішенню спору у справі шляхом задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Частинами 1, 2 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Заходи забезпечення позову повинні бути нерозривно пов`язані з предметом позову і правами, про судовий захист яких іде мова, а заява, подана в порядку вказаних статей КАС України, повинна містити належні обґрунтування необхідності застосування таких процесуальних повноважень з поданням на їх підтвердження належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача.

Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.

Варто звернути увагу, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

У постанові від 22 грудня 2022 року у справі №640/31815/21 Верховний Суд дійшов висновку, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

В той же час, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі №640/15534/22 (адміністративне провадження №К/990/34584/22).

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №840/3517/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19.

Так, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Що ж до наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваних дій та порушення такими діями прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 вказано, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Таким чином, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідні дії (рішення) явно суперечать вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушують права, свободи або інтереси позивача і вжиття таких заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності спірних дій (рішення) та порушення ними прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України такі обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, адже, як вже наголошувалося, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Так, предметом спору у даній справі є оскарження дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку протиправними та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявником зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, з чим позивач не погоджується та у зв`язку із чим звернувся до суду з відповідною позовною заявою. При цьому, 15.05.2026 ОСОБА_1 повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 332 КК України у кримінальному провадженні №12026262020000769 від 23.03.2026. Того ж дня ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області (справа №715/935/26) підозрюваному обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави у розмірі 500 000 гривень. У разі внесення застави на нього покладалися обов`язки, зокрема, прибувати за викликом та не залишати населений пункт, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду до 13.07.2026. Оскільки заставу було сплачено, 20.05.2026 ОСОБА_1 звільнили з-під варти, після чого він набув обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. Стаття 135 КПК України передбачає виклик підозрюваного, в тому числі по телефону, для участі в слідчих та процесуальних діях, а саме: для вручення обвинувального акта у кримінальному провадженні №12026262020000769 від 23.03.2026, допиті ОСОБА_1 , вручення повідомлення про завершення досудового розслідування, відкритті матеріалів досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та інших слідчих та процесуальних діях. Водночас, в силу наявності відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення правил військового обліку позивачем ОСОБА_1 по шляху до міста Чернівці може бути зупинений та доставлений до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що унеможливіть його своєчасне прибуття до старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Чернівецькій області за викликом. Відтак, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до звернення застави у розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень в дохід держави та подальшого розгляду відносно ОСОБА_1 питання щодо застосування відносно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, колегія суддів виходить із такого.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232) регулює правові відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною другою статті 17 Закону України Про оборону України №1932-XII від 06.12.1991 визначено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно з законодавством.

Згідно ч.3 ст.1 Закону №2232, військовий обов`язок включає : підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно п.9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 (далі - Порядок №1487).

Відповідно до п.79 Порядку №1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів.

Таким чином, ТЦК та СП забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно територіальної одиниці, здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку в установленому порядку.

Сам по собі факт відображення в електронному військово-обліковому документі «Резерв+» даних щодо порушення позивачем правил військового обліку та розшук його ТЦК не вказує на очевидність протиправних дій відповідача.

Втім, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції задовольняючи частково заяву про забезпечення позову встановив наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, за наслідком чого 12.06.2026 сформовано електронне звернення до органів Національної поліції про затримку та доставку ОСОБА_1 до ТЦК та СП.

Підстава звернення до органів Національної поліції - неявка позивача 02.06.2026 за повісткою №7423709.

15.05.2026 старшим слідчим відділу СУ ГУНП в Чернівецькій області Корпан В.В. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23.03.2026 за №12026262020000769 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 Кримінального кодексу України.

Ухвалою слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області у справі №715/935/26 (провадження № 1-кс/715/196/26) від 15.05.2026 застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Також, зазначеною ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області визначено розмір застави, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем), 500 000 гривень. У разі внесення застави на ОСОБА_1 покладено, серед іншого, такі обов`язки: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду. Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначено до 13 липня 2026 року. Відтак, у разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в ухвалі слідчого судді, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави. Оскільки визначена ухвалою судді Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15.05.2026 сума застави була сплачена, ОСОБА_1 20.05.2026 звільнено з-під варти та відносно останнього почали діяти визначені ухвалою слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15.05.2026 обов`язки, передбачені статтею 194 КПК України. Строк дії покладених обов`язків - до 13 липня 2026 року.

Стаття 135 КПК України передбачає виклик підозрюваного, в тому числі по телефону, для участі в слідчих та процесуальних діях, а саме: для вручення обвинувального акта у кримінальному провадженні №12026262020000769 від 23.03.2026, допиті ОСОБА_1 , вручення повідомлення про завершення досудового розслідування, відкритті матеріалів досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та інших слідчих та процесуальних діях. Судом встановлено, що слідчі дії здійснюються старшим слідчим відділу СУ ГУНП в Чернівецькій області.

Позивач не заперечує отримання повістки №7423709 від 19.05.2026 про необхідність явки 02 червня 2026 року о 14 годині 00 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.06.2026, у зв`язку з неможливістю прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 у зв`язку з наведеними обставинами, від імені ОСОБА_1 його представником, адвокатом Адвокатського об`єднання «Автограф» Кулаковим А.В. до ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відповідну заяву про неможливість явки за повісткою №7423709 від 19.05.2026.

У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначено, що знаходячись під покладеними на ОСОБА_1 судом обов`язками, останній не може відлучатися за межі населеного пункту, в якому проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду.

Також зазначено, що ОСОБА_1 зобов`язується з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 одразу після зняття судової заборони та/або отримання відповідного дозволу слідчого, прокурора або суду.

Крім того, позивач вказує, що аналогічну заяву від імені ОСОБА_1 подано о 10 годині 30 хвилин 02.06.2026 безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_4 братом ОСОБА_1 , який є діючим військовослужбовцем ВСУ.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 про неможливість явки з відміткою посадової особи та печаткою ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачем у заяві про неможливість явки за повісткою повідомлено відповідача про те, що з 20.05.2026, відносно ОСОБА_1 почали діяти обов`язки, визначені ухвалою слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15.05.2026, зокрема, не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає ( АДРЕСА_1 ) без дозволу слідчого, прокурора або суду.

Про всі ці обставини представником позивача повідомлено в належний спосіб ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Крім того, в заяві про неможливість прибуття до РТЦК ОСОБА_1 наголошено про зобов`язання з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 одразу після зняття судової заборони та/або отримання відповідного дозволу слідчого, прокурора або суду.

Відтак, у зв`язку із дією відносно ОСОБА_1 обов`язків, визначених ухвалою слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області Цуренко В.А. від 15.05.2026, зокрема, не відлучатися за межі населеного пункту в якому він проживає, які діяли протягом періоду часу з 15.05.2026 до 13.07.2026, ОСОБА_1 не мав об`єктивної можливості 02.06.2026 відлучитися від населеного пункту с. Новоолександрівка Дніпропетровської області та прибути до Дніпровського РТЦК, який знаходиться в селищі Слобожанське Дніпропетровської області.

Отже, причини неявки ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 є виключно поважними, про що відповідачу було достеменно відомо на день вчинення дій щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення правил військового обліку позивачем.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені обставини свідчать про порушення оскаржуваними діями відповідача прав ОСОБА_1 , що є самостійною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає підставними висновки суду першої інстанції, що оскільки з моменту звільнення ОСОБА_1 з-під варти 20.05.2026 відносно останнього почали діяти обов`язки, визначені ухвалою слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області Цуренко В.А. від 15.05.2026, серед іншого: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися за межі населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду то в силу наявності відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення правил військового обліку позивачем ОСОБА_1 по шляху до міста Чернівці може бути зупинений та доставлений до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що унеможливіть його своєчасне прибуття до старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Чернівецькій області Корпан В.В. за викликом, відтак, затримання та доставка позивача до ТЦК та СП унеможливить виконання чинної ухвали слідчого судді та призведе до вимушеного порушення ОСОБА_1 покладених ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15.05.2026 у справі №715/935/26 обов`язків. Крім того, порушення запобіжного заходу через дії органів Національної поліції призведе до зміни запобіжного заходу відносно позивача та стягнення застави в дохід держави застави.

Враховуючи предмет позову та вимоги заяви позивача про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що позов може бути забезпечений у визначений спосіб судом першої інстанції, а саме у спосіб заборони Національній поліції України, територіальним органам Національної поліції, включаючи Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, їх посадовим особам або іншим уповноваженим органам та особам вчиняти будь-які дії щодо адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за наслідком отриманого від ІНФОРМАЦІЯ_1 звернення, - до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/17373/26.

Водночас, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення (відомостей) ТЦК та СП про оголошення у розшук ОСОБА_1 , оскільки внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, за наслідком чого сформовано електронне повідомлення до органів Національної поліції, є лише технічною дією, а не рішенням суб`єкта владних повноважень, крім того, зупинити дію відомостей процесуально неможливо, а тому заява про забезпечення позову у цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням співмірності та адекватності таких заходів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Оцінюючи позицію скаржника, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя А.В. Суховаров

суддя О.В. Головко