Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №161/20519/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/20519/26

Провадження № 2-о/161/627/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого – судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.

заявника ОСОБА_1

заінтересованої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису про видачу обмежувального припису.

Заяву мотивує тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у цивільному шлюбі, в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, від попереднього шлюбу, вона виховує дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка також проживає із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з дітьми заявник проживає в орендованій квартирі, яку орендує згідно договору оренди.

Зазначає, що 23 вересня 2026 року вранці між нею та ОСОБА_2 виник конфлікт, в ході якого він здійснював психологічний тиск, кричав та поводився агресивно щодо неї та її неповнолітньої доньки. Під час конфлікту він майже підняв на неї руку, що викликало обгрунтований страх за безпеку та психологічний стан дитини. В вз`язку з чим вона змушена була покинути місце проживання. В той же вечір, після прохання залишити квартиру, вона змушена була звернутись на лінію 102 та викликати працівників поліції, які оформили відповідні матеріали по винесенню щодо ОСОБА_2 термінового заборонного припису строком на 5 діб. Вказує, що має побоювання, що по закінченю дії термінового заборонного припису ОСОБА_2 знову прийде до місця проживання та продовжить чинити психологічний тиск та буде вчиняти психологічне насильство щодо неї та її доньки.

Враховуючи викладене, просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на строк 6 місяців, яким просила визначити наступні тимчасові обмеження його прав відносно заявника:

- заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 100 метрів до місця проживання та місця роботи постраждалої особи ОСОБА_1 строком на 6 місяців;

- заборони ОСОБА_2 переслідувати, стежити за ОСОБА_1 , намагатись встановити її місцезнаходження або іншим способом чинити на неї психологічний тиск.

При розгляді справи просила врахувати агресивну поведінку ОСОБА_2 щодо її неповнолітньої доньки, крім того не заперечувала щодо спілкування ОСОБА_2 з сином.

Ухвалою судді від 25 вересня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги заяви підтримала та просила заяву задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення заяви. Вказуючи, що він не вчиняє жодних дій, які б могли свідчити про психологічне та фізичне насильство.

Заслухавши заявника та заінтересовану особу, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у цивільному шлюбі, та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , в орендованій квартирі. Від даних стосунків в них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того від попереднього шлюбу, ОСОБА_1 виховує неповнолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка також проживає із заявницею та ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою.

23.09.2026 стосовно ОСОБА_2 було винесено 2 термінових заборонних приписи, відповідно до яких на нього було покладено зобов`язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборону на вхід та перебування в місті проживання постраждалої особи, заборона в будь який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 вказує, що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства психологічного характеру, її кривдник – цивільний чоловік ОСОБА_2 .

В постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

В постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 вказано, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що "домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту".

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20) зроблено висновок, що «сам факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. У даній справі Верховний Суд, встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення фізичного, економічного та психологічного насильства стосовно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви. Сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Заявник ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї насильство психологічного та фізичного характеру.Крім того, вказувала, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство стосовно неї систематично. Разом з тим, заявник належних доказів на підтвердження своїх вимог не надала.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що між заявником ОСОБА_1 та заінтересованою особою ОСОБА_2 тривалий час виникають конфлікти, сварки та непорозуміння. Однак, на переконання суду, сварки, непорозуміння між сторонами свідчать про наявність конфлікту, та не підтверджують факту вчинення заінтересованою особою психологічного насильства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є достатніми для встановлення випадків фізичного та психологічного насильства щодо заявника, його систематичності, та ризиків вчинення такого насильства у майбутньому.

Заявник не зазначила доказів вчинення відносно неї домашнього насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а саме по собі притягнення до особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення не є безумовною підставою для застосування судом спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 711/6788/23.

Таким чином, оцінюючи зібрані по справі докази, суд вважає, що обставини, викладені в заяві про видачу обмежувального припису не підтверджені належними та допустимими доказами. Беручи до уваги наведені обставини, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про залишення заяви про видачу обмежувального припису без задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 19, 76-77, 265, 273, 293, 294, 350-5 - 350-6 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складення повного тексту рішення 29 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.М. Філюк