Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №160/2459/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/2459/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 року (головуючий суддя Рябчук О.М.)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , 04.02.2026 року звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2), просила:

- визнати протиправною та скасувати рішення від 18.08.2025 №046150018554 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) - ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ), у призначенні пенсії за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1):

- зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) період перебування її у декретній відпустці по догляду за дитиною з 01.01.2004 по 12.07.2004;

- повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ), від 11 серпня 2025 року про призначення пенсії за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року;

- з 11 серпня 2025 року призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ), пенсію за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

В обґрунтування позову зазначено, що після отримання права на пенсію за віком позивач звернулась 11.08.2025 року з заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046150018554 за віком на пільгових умовах та вказало, що призначення такої пенсії можливо по досягнення заявником віку 50 років. Та окрім наведеного не зараховано до загального стажу період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки вважає, що перевагу у спірних правовідносинах слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливим для позивача, а саме - така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, виходячи з принципу правої визначеності, як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. На думку позивача, таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 року позов - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення від 18.08.2025 №046150018554 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) про відмову ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ), у призначенні пенсії за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням висновків суду, що позивач досягла пенсійного віку 45 років, що є достатнім для призначення пенсії за списком №1 на умовах пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII, в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом 213-VІІ.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Право особи на призначення пенсії на пільгових умовах має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала на роботах, віднесених до Списків № 1 або № 2. Необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є також встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт за Списком № 1 та № 2. Відсутність однієї з вказаних умов є підставою для відмови в призначенні пенсії. Оскільки станом на дату звернення до органів фонду Позивачка не досягла встановленого законом віку (50 років), Головним управлінням прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Позивачкою при зверненні з заявою від 11.08.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, довідку органу соціального захисту населення про отримання допомоги по догляду за дитиною, надано не було. З огляду на викладене, Головне управління вважає прийняте рішення №046150018554 від 18.08.2025 про відмову Позивачці в призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058- IV, правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України.

Згідно статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Враховуючи, що у період з 20.07.2026 до 21.08.2026 колегія суддів у складі Дурасової Ю.В, Божко Л.А., Лукманової О.М. перебувала у черговій щорічній відпустці, тому постанова у цій справі приймається в перший день після виходу колегії суддів з чергової відпустки.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.08.2025 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Заяву ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області направлено за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким 18.08.2025 року було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046150018554, що вмотивоване недосягненням заявницею пенсійного віку.

Цим же рішенням наведено розрахунок стажу роботи ОСОБА_1 , а саме:

-страховий стаж особи з урахуванням додаткових років за Списком 1 становить 33 роки 8 місяців 17 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період догляду з 01.01.2004 року по 12.07.2004 року за дитиною ( ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до досягнення нею трирічного віку, оскільки відсутня довідка органу соціального захисту населення про отримання такої допомоги ( додаток 11 до Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 №345).

Пільговий стаж роботи за Списком №1 становить 7 років 7 місяців 14 днів.

Позивач вважає протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та не зарахування періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до страхового стажу.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 на пільгових умовах пенсія за віком призначається:

1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.

Відповідні положення містить і стаття 13 Закону «Про пенсійне забезпечення».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно зі ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.

При розгляді даної справи враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20.

Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.

Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Тому відмова управління ПФУ в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досяг 45 років з посиланням недосягнення ним 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.

Щодо неврахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною ОСОБА_1 необхідно зазначити наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

До стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (п. «ж» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Відповідно до ч. 2 ст. 181 КЗпП України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до страхового стажу зараховується весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, тобто періоди трудової діяльності до 1 січня 2004 року, як це передбачено нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У пункті 11 Порядку № 637 зазначено про те, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:

свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);

документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, є:

виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;

інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Пункт 11 вказаного Порядку № 637 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року №233 «Про внесення змін до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачав, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або виписки із паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть), а також документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (виписка із трудової книжки, довідка органів управління житловим фондом чи довідка сільської, селищної Ради народних депутатів).

Таким чином, до страхового стажу зараховуються періоди, протягом яких особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за які щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до трудового стажу для призначення пенсії до 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Так, до 01.01.2004 до трудового стажу включалися всі періоди перебування у трудових відносинах, в тому числі у періоди відпусток:

для догляду за дитиною до 3-х років, у зв`язку з вагітністю та пологами та для догляду за дитиною відповідно до медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Також до трудового стажу до 01.01.2004 включався час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Починаючи з 01.01.2004, час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу матері при умові, якщо особа доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку та при умові отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином, починаючи з 01.01.2004 час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу в разі отримання відповідної допомоги (за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку).

Згідно наданої до матеріалів адміністративної справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Записами трудової книжки серії НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_1 протягом 01.09.2000 року по 03.02.2003 року проходила навчання у Криворізькому державному комерційно - економічному технікумі, а також трудова книжка містить запис про перебування позивача з 13.09.2001 року по 21.05.2002 року в академічній відпустці.

Таким чином записами трудової книжки підтверджено, що ОСОБА_1 на час народження дитини та її догляду до досягнення трирічного віку не працювала.

Необхідною умовою для врахування спірного періоду є документ, що підтверджує факт отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наприклад, довідки управління соціального захисту населення, яке виплачувало допомогу).

До матеріалів адміністративної справи та до органів Пенсійного фонду України позивачем не було надано відомостей про призначення державних соціальних допомог протягом періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутнє нарахування та сплата внесків до Пенсійного фонду за спірний період, а також позивачем не надано доказів отримання відповідної допомоги, у пенсійного органу були відсутні підстави для зарахування даного періоду до стажу позивача. Позивачем не надано жодних доказів на обґрунтування заявлених позовних вимог в цій частині. За таких обставин, відсутні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу період по догляду за дитиною ОСОБА_1 до досягнення нею трирічного віку.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Щодо обраного способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суд для найбільш ефективного захисту порушеного права особи може вийти за межі позовних вимог.

Виходячи зі змісту позовних вимог та встановлених обставин справи наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення від 18.08.2025 №046150018554 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач-2) повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням висновків суду, що позивач досягла пенсійного віку 45 років, що є достатнім для призначення пенсії за списком №1 на умовах пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII, в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом 213-VІІ.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії, суб`єкт владних повноважень не може покладатися на свої висновки, які були спростовані судом в ході розгляду справи.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова