Вирок від 28 вересня 2026 р. у справі №585/3596/26 — Роменський міськрайонний суд Сумської області

Суд: Роменський міськрайонний суд Сумської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

Дата: 28 вересня 2026 р.

Справа: №585/3596/26

Суддя: Машина І. М.

Справа № 585/3596/26

Номер провадження 1-кп/585/478/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін по справі:

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

представника потерпілого – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Ромни Сумської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 12026200470000526 від 12 серпня 2026 року за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Коновали, Роменського району, Сумської області, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, працюючий у ТОВ «Аквітан», різноробочий, одружений, раніше не судимий, РНОКПП № НОМЕР_1 ,

встановив:

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Пунктом «б» ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Відповідно до п. ґ ст. 83 Земельного кодексу України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 Земельного кодексу вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Статтею 112 Земельного кодексу України передбачено, що охоронні зони створюються навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів, уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Статтею 88 Водного кодексу України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;.

Також, ст. 89 Водного кодексу України визначено, з поміж іншого, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, на весні 2026 року, точного часу в ході досудового розслідування не було встановлено, ОСОБА_4 , маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні, достовірно знаючи, що земельна ділянка у встановленому порядку йому не надавалася у володіння і користування та не передавалася у власність, або оренду, тобто за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, в порушення ст. 13 Конституції України, ст. 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 112, 125, 126 Земельного кодексу України, за допомогою сільськогосподарської техніки, обладнаної навісним оснащенням, самовільно зайняв (здійснив культивацію) частини несформованої земельної ділянки комунальної власності загальною площею 0,0871 га в охоронній зоні прибережної захисної смуги ставку (орієнтовною площею 1,5 га на стурмку без назви - лівій притоці р. Ромен) в межах с. Коновали Роменського району Сумської області, та який відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Сумській області відноситься до малих водойм та має ширину прибережної захисної смуги - 25 м, який знаходиться поряд із земельними ділянками з кадастровими номерами №5924189100:04:002:0021 та №5924189100:04:002:0022 (шляхом виходу за межі земельних ділянок котрі обробляє ОСОБА_4 , які розташовані поряд з вказаними земельними ділянками), використавши відповідну частину земельної ділянки комунальної форми власності площею 0,0871 га в охоронній зоні ставу, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Коновали, з метою подальшого вирощування сільськогосподарської продукції - соняху.

Відповідно інформації Державної екологічної інспекції в Сумській області внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, порушення режиму, нормативів і правил використання земель навколишньому природньому середовищу було завдано шкоду на суму 2 140 грн. 73 коп.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, визнав повністю, за викладених в обвинувальному акті обставин, додатково зазначив, що був город, потім він став непотрібним, він вирішив розорати сінокос і посіяти соняшник.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження, в частині обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з`ясував правильність розуміння учасниками судового процесу змісту цих обставин, з`ясував чи немає сумнівів в добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Отже, суд дійшов переконання про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України та кваліфікує його дії за ч.2 ст. 197-1 КК України, як самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, яке у відповідності до положень ч.4 ст.12 КК України класифікується як нетяжкий злочин (ч.2 ст.197-1 КК України), особу винного, його вік, сімейний стан, та стан здоров`я, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Як встановлено судом ОСОБА_4 є різноробочим в ТОВ «Аквітан», має неповнолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання характеризується позитивно, за медичною допомогою до лікаря-психіатра та лікаря-нарколога в КНП СОР ОКСЛ м. Ромни не звертався, не проходить військову службу, має відстрочку до 30.10.2026 року (п.2 ч.1 особа з інвалідністю), раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 згідно з ч.1 ст.66 КК України, суд визнає добровільне відшкодування заподіяної шкоди.

Висловлення обвинуваченого ОСОБА_4 щодо ставлення до вчиненого суд не розцінює як щире каяття.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові постанові ВС у справі № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18) факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставину, що пом`якшує покарання. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , у відповідності до вимог ст.67 КК України, судом не встановлено.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги, що покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 , покарання у межах санкції статті ч.2 ст.197-1 КК України у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки, оскільки саме таке покарання буде необхідне і достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід не застосовувався, підстави для його обрання до набрання вироком законної сили відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні. Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися. Речові докази відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 349, 369, 370, 374 КПК України, ст.ст. 50, 65, 66, 67, 382 КК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та призначити йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відраховувати з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

До набуття вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua