Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №160/8312/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 року справа 160/8312/26

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 (суддя Врона О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зарахування стажу та призначення пенсії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03.04.2026 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить: визнати протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії; зобов`язати призначити з 28.11.2025 пенсію за віком, зарахувавши до стажу, що дає право на призначення пенсії, додатково до визнаного наступні періоди: з 06.06.1989 по 05.08.1989, з 07.08.1989 по 31.12.1998, з 26.07.2012 по 25.01.2013, з 26.01.2013 по 11.07.2013, з 09.09.2013 по 28.12.2013, з 13.02.2014 по 22.12.2014, з 22.04.2015 по 18.11.2015, з 19.05.2016 по 30.12.2016, з 10.04.2017 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 13.05.2020.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 позов задоволений частково: визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №045650024329 від 14.01.2026 про відмову в призначенні пенсії; зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 06.06.1989 по 05.08.1989; з 07.08.1989 по 31.12.1998; з 26.07.2012 по 25.01.2013, з 26.01.2013 по 11.07.2013, з 09.09.2013 по 28.12.2013, з 13.02.2014 по 22.12.2014, з 22.04.2015 по 18.11.2015, з 19.05.2016 по 30.12.2016, з 10.04.2017 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 13.05.2020; зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.01.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у рішенні; в решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Дніпропетровській області просить рішення суду скасувати та відмовити в задоволені позовних вимог. Посилається на те, що не зарахований період роботи з 06.06.1989 по 05.08.1989, оскільки виправлений номер наказу на звільнення. Також зазначає, що правовідносини у галузі пенсійного забезпечення між Україною та країнами Співдружності Незалежних Держав, в тому числі і з Російською Федерацією, здійснювалися на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Оскільки з 01.01.2023 Російською Федерацією припинена участь в Угоді, позивач не має права на зарахування періоду роботи на території Російської Федерації.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:

ОСОБА_1 06.01.2026 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №045650024329 від 14.01.2026 відмовлено в призначенні пенсії за віком в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. До страхового стажу не зарахований період роботи з 06.06.1989 по 05.08.1989, оскільки виправлений номер наказу на звільнення; з 07.08.1989 по 31.12.1998, оскільки відсутнє перейменування підприємства. Не зараховані періоди роботи з 26.07.2012 по 25.01.2013, з 26.01.2013 по 11.07.2013, з 09.09.2013 по 28.12.2013, з 13.02.2014 по 22.12.2014, з 22.04.2015 по 18.11.2015, з 19.05.2016 по 30.12.2016, з 10.04.2017 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 13.05.2020 в Росії, оскільки відповідно до листа Мінсоцполітики №37/0/2-23/41 від 03.01.2023 з 01.01.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тобто до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території Росії по 31.12.1991.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

На момент заповнення трудової книжки позивачки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974, пунктом 2.3 якої установлено, що всі записи у трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), проте не пізніше тижневого терміну, а при звільненні – у день звільнення і мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №162 у випадку виявлення невірного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо виправлення здійснюється адміністрацією того підприємства, на якому був внесений відповідний запис.

Пунктом 2.11 Інструкції №162 установлено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, після чого ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

В подальшому, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях.

Відповідно пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.

Посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

Також, слід врахувати правову позицію, викладену Верховний Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 19.12.2019 у справі №307/541/17, згідно якої підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація.

Відповідно до статей 5, 6 Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Згідно статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою КМУ №1328 від 29.11.2022 Україна постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України №72/14-612-108210 від 29.12.2022 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою КМУ №376 від 23.04.2001 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

У Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Судом встановлено, що позивач у періоди з 26.07.2012 по 25.01.2013, з 26.01.2013 по 11.07.2013, з 09.09.2013 по 28.12.2013, з 13.02.2014 по 22.12.2014, з 22.04.2015 по 18.11.2015, з 19.05.2016 по 30.12.2016, з 10.04.2017 по 31.03.2019, з 20.05.2019 по 13.05.2020 працював на території Російської Федерації, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01.08.1983.

З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що на час трудової діяльності позивачки у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Колегія суддів погоджується в висновком суду першої інстанції, що рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області протиправно не зараховані спірні періоди роботи до страхового стажу позивача.

З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 – без змін.

Постанова набирає законної сили 28.09.2026 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді О.В. Головко

судді Т.І. Ясенова