Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №440/8346/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 р. Справа № 440/8346/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026, суддя В.І. Бевза, по справі № 440/8346/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 №139ад «Про результати службового розслідування» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176 «Про притягнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до повної матеріальної відповідальності» в частині, що стосується ОСОБА_1

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виключити відомості щодо ОСОБА_1 з книги грошових стягнень та нарахувань, внесені на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повернути ОСОБА_1 грошові кошти, утримані з його грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176.

Із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій просив:

- зупинити дію наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176 «Про притягнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до повної матеріальної відповідальності» в частині, що стосується ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;

- заборонити військовій частині НОМЕР_2 та її посадовим особам здійснювати утримання із грошового забезпечення ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176 до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 в задоволенні заяви позивача про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою вжити заходи забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що необхідність застосування заходів забезпечення позову обумовлена тим, що суд першої інстанції не здійснив оцінку доводів, викладених у заяві про забезпечення позову, не дослідив докази, наведені у заяві про забезпечення позову. У разі невжиття заходів забезпечення позову оскаржуваний наказ і надалі виконуватиметься протягом усього часу судового розгляду, що призведе до подальшого утримання коштів із грошового забезпечення позивача ще до перевірки судом законності такого рішення. За таких обставин навіть у разі задоволення позову та скасування оскаржуваного наказу для повного поновлення порушених прав позивача виникне необхідність у поверненні значних сум коштів, утриманих під час розгляду справи, що істотно ускладнить ефективний захист та поновлення його прав. Отже, позивач вказував на те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнює ефективний захист та поновлення прав позивача.

Крім того, апелянт наголошував на тому, що можливість подальшого повернення утриманих коштів сама по собі не виключає необхідності забезпечення позову.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, вважав ухвалу суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню, а заява про забезпечення позову – задоволенню.

Представники відповідача у судовому засідання проти доводів апеляційної скарги заперечували, вважали ухвалу суду першої інстанції обґрунтованою, наголошували на відсутності підстав для її скасування.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового засідання, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки його можливі тимчасові майнові втрати, відповідно до закону, будуть повністю компенсовані у разі задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Разом з цим, ч. 2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За приписами п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

На підставі наведеного слід зазначити, що у разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони як відповідачам, так і іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору.

При цьому, для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.

Так, Верховний Суд визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:

- обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;

- таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;

- забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів (prima facie);

- суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.

Ззаначені критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.

Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Крім того необхідно оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто слід ураховувати співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).

Так, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Також, має ураховуватись і специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, оскільки суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Отже, підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів.

Разом з тим, враховуючи доводи позивача з питання забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наявних матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом таких заходів ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач посилався на те що, що предметом даної справи є правомірність наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2026 №139ад «Про результати службового розслідування» та командира військової частини НОМЕР_2 від 05.06.2026 №176 «Про притягнення військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 до повної матеріальної відповідальності», на підставі яких позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності та розпочато стягнення коштів з грошового забезпечення.

Втім, у чому саме може полягати складність виконання судового рішення у разі незастосування заходів забезпечення позову апелянт не зазначає.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що тимчасові фінансові втрати, які можуть бути компенсовані, не можуть бути підставами для застосування забезпечення позову, оскільки у разі визнання судом наказу протиправним (та його скасування), утримані суми будуть повернуті позивачу відповідно до процедури, визначеної ч. 3 ст. 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», що виключає незворотність наслідків у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності.

Отже, майнові втрати, які потенційно можуть бути відшкодовані, не формують тієї шкоди, яка відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України є такою, що унеможливлює чи істотно ускладнює захист прав.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.05.2026 у справі № 520/25813/25 від 21.05.2026 у справі № 520/25813/25, від 29.07.2026 у справі № 520/25811/25.

При цьому, інших обставин, які дають підстави вважати, що захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, або для відновлення таких прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат позивачем не наведено.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про те, що наведені позивачем доводи не дають підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені ст. 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача.

Так, позивач у межах даної справи наводить загальні твердження про можливість настання негативних наслідків.

У свою чергу, тимчасові майнові втрати, в силу закону будуть повністю компенсовані у разі задоволення позову, а надані стороною позивача докази не підтверджують ризик незворотної шкоди.

За наведених обставин та враховуючи, що позивач не навів обґрунтованих підстав для вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів ч. 2 ст. 150 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем.

Вищевикладене свідчить про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 по справі № 440/8346/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов

Постанова складена в повному обсязі 29.09.26.