Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №520/10478/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 р. Справа № 520/10478/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.01.26 по справі № 520/10478/25

за позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач , в/ч НОМЕР_1 , апелянт), в якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати їй, як дочці безвісно зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 (далі- ОСОБА_2 ) , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошового забезпечення на підставі п. 4, 7 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі-Порядок №884);

- зобов`язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй , як дочці безвісно зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошового забезпечення на підставі п. 4, 7 Порядку №884.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , що полягає у не прийнятті рішення, передбаченого пунктом 5 Порядку №884, за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісті за особливих обставин батька - ОСОБА_2 , як його повнолітній дочці, що проживає разом з ним.

Зобов`язано в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 та вирішити питання про нарахування та виплату або не нарахування та невиплату їй грошового забезпечення зниклого безвісті за особливих обставин батька - ОСОБА_2 , відповідно до Порядку № 884, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення за наслідками апеляційного перегляду справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що висновок суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача через неприйняття рішення щодо відмови у призначенні виплат позивачу не відповідає об`єктивній дійсності та обставинам справи, оскільки 28.03.2025 в/ч НОМЕР_1 надано позивачці відповідь №1687/3435 , в якій відмовлено у виплаті з наступної підстави : «Ви, як донька зниклого безвісті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не маєте права на отримання грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення як особа, представником, якої не є військовослужбовець ОСОБА_2 ». Отже, на думку апелянта, в/ч НОМЕР_1 прийнято рішення, передбачене п.5 Порядку №884.

Апелянт зазначив, що відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23 лютого 2022 року, військова частина може надавати родичам військовослужбовця, який проходить службу у її складі, відповіді через ТЦК та СП. Це частина системи взаємодії, де ТЦК виступає посередником для військовозобов`язаних та членів їхніх родин. Тобто, при взаємодії з особовою справою та обліковими датами, військова частина діє у взаємодії з ТЦК та СП.

Щодо недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, апелянт зазначив таке.

Рішенням суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали за однією адресою в АДРЕСА_1 . Проте відповідно до паспортних даних ОСОБА_2 адресою його реєстрації є АДРЕСА_2 . Згідно з власноручно написаною заявою ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення сім`ї військовослужбовця зниклого безвісти від 10.02.2025, адресою проживання заявниці зазначено: АДРЕСА_3 . В аналогічній заяві від 29.11.2025 позивачка власноруч зазначає адресу: АДРЕСА_4 . Отже, вбачаються розбіжності як у адресах реєстрації повнолітньої доньки та батька військовослужбовця, так і в адресі проживання на момент зникнення безвісти за особливих обставин. Співпадіння адрес та наявність доказів проживання за однією адресою в матеріалах справи навпаки відсутні. Враховуючи наведене вище, апелянт вважав, що ОСОБА_1 не має права на отримання грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення. Таким чином, їй правомірно відмовлено у нарахуванні таких виплат.

Посилаючись на останню чинну редакцію п.6 Порядку №884 (Порядок №884 в редакції від 19.04.2025,чинній на день подання апеляційної скарги) , апелянт зазначив, що стаття 6 Порядку закріплює виключний перелік осіб, яким здійснюється виплата , зокрема, в абзаці 3 зазначено, що у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

При цьому, в редакції Порядку №884 станом на 02.02.2024 (чинній на момент зникнення ОСОБА_2 та подання позивачкою заяви до в/ч від 10.02.2025), у статті 7 зазначений інший перелік осіб, а саме: виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Проте судом першої інстанції не визначено відлік часу, з якого б ОСОБА_1 могла мати право на виплати та могла втратити таке право та взагалі відсутні посилання на те, які правові норми та в якій редакції слід застосовувати до спірних правовідносин.

Оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що військовослужбовець ОСОБА_2 був законним представником своєї повнолітньої доньки ОСОБА_1 , зазначене й не стверджується позивачкою. Викладене свідчить про неправильне тлумачення закону та застосування закону, який не підлягає застосуванню судом першої інстанції, що відповідно до ч. 2 ст. 317 КАС України вважається порушенням норм матеріального права та є підставою для скасування рішення.

Зважаючи, що Харківським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 520/10478/25 по суті неповно з`ясовано обставини справи в частині не надання об`єктивної, повної оцінки наявним доказам, що, у свою чергу, зумовило неповноту судового розгляду справи по суті, на думку апелянта, наявні підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення відповідно до частини 1 статті 317, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 308 КАС України.

Позивачка надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу в/ч НОМЕР_1 без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.01.2026- без змін.

Позивачка зазначила, що рішення суб`єкта владних повноважень (командира військової частини) у публічно-правових відносинах, що породжує юридичні наслідки для особи, має прийматись у формі розпорядчого акту (наказу), який є актом індивідуальної дії. Лист-повідомлення, підписаний командиром або іншою посадовою особою, за своєю правовою природою є лише формою інформування заявника про результати розгляду його звернення, але не є самим владним рішенням, прийнятим відповідно до процедури, визначеної Кабінетом Міністрів України . Вказала, що суд першої інстанції правомірно встановив, що рішення по суті звернення позивача в/ч НОМЕР_1 не прийнято. Заміна юридично значущого акту індивідуальної дії (наказу) звичайним листом, на думку позивачки, є проявом протиправної бездіяльності органу державної влади щодо належного виконання своїх функцій, що порушує права члена сім`ї зниклого безвісті військовослужбовця на соціальний захист.

Щодо посилань апелянта на недоведеність обставин спільного проживання її, як повнолітньої дочки, та зниклого безвісті батька ОСОБА_2 позивачка зазначила наступне. Згідно зі ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місяця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Реєстрація є лише інструментом обліку, а не беззаперечним доказом фактичного місця проживання. Позивачка вказала, що вона у своїй заяві чітко зазначила факт спільного проживання із батьком у м. Вільногірськ. Позивачка також звернула увагу, що у своєму листі від 28.03.2025 №1687/5/3435 в/ч НОМЕР_1 жодним чином не послалась на відсутність доказів спільного проживання як на підставу для відмови. Проте суб`єкт владних повноважень не може під час судового розгляду або апеляційного оскарження наводити нові мотиви та підстави , які не були покладені в основу оскаржуваного рішення (бездіяльності) на момент його прийняття.

Позивачка вказала, що законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин (зникнення безвісті ОСОБА_2 у жовтні 2024 року та звернення із заявою у лютому 2025 року), а саме: пункт 7 Порядку №884, визначає чітку черговість виплат. У разі відсутності дружини право на виплату отримують повнолітні діти, які проживають разом з військовослужбовцем. Лише після цього, як альтернатива через сполучник «або», у тексті норми йдеться про «законних представників (опікунів, піклувальників) чи усиновлювачів неповнолітніх дітей». Зазначила, що не претендувала на виплату у статусі особи, інтереси якої законно представляв батько, оскільки вона є повнолітньою та дієздатною особою. Вказала, що звернулась за виплатою саме у статусі повнолітньої доньки, яка проживала разом із військовослужбовцем, за відсутності у нього дружини (шлюб розірвано у 2012 році). Натомість в/ч НОМЕР_1 у своїй відмові застосувала помилкове тлумачення, вимагаючи, щоб батько був «законним представником» повнолітньої 29-річної доньки, що прямо суперечить нормам Цивільного кодексу України та змісту Порядку №884.

Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

08.10.1994 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 08.10.1994 № НОМЕР_2 (а.с.11).

Від цього шлюбу у них народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_3 (а.с.12).

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28.02.2012 у справі №407/59/2012 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано (а.с.13-14).

12 листопада 2013 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області видано виконавчий лист (судова справа 174/999/13-ц) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача . Стягнення аліментів здійснювати щомісячно, починаючи з 04 жовтня 2013 року і до припинення навчання , тобто до 01 лютого 2015 року (а.с.15).

16 липня 2022 року ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_6 та після реєстрації шлюбу отримала прізвище чоловіка ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с.16).

Із копії сповіщення сім`ї №321 ІНФОРМАЦІЯ_4 ( далі- ІНФОРМАЦІЯ_5 ) від 29.10.2024 на ім`я ОСОБА_5 , сержант ОСОБА_2 , 1971 року народження, зник безвісті 23.10.2024 під час виконання бойового завдання при виконанні службових обов`язків по захисту територіальної цілісності та суверенітету України під час агресії РФ, виконуючи бойове завдання під час стрілецького бою у районі н.п. Селидове Донецької області (а.с.21).

За фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 02.11.2024 відкрито кримінальне провадження №12024041150000204, правова кваліфікація ч. 1 ст. 115 КК України, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.22).

10.02.2025 ОСОБА_1 звернулась до в/ч НОМЕР_1 із заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти , в якій, на підставі п. 4, 7 Порядку №884 просила нараховувати і виплачувати їй грошове забезпечення безвісно відсутнього сержанта, стрільця-помічника гранатометника ОСОБА_2 (а.с.24).

27.03.2025 в/ч НОМЕР_1 листом №1887/5/3435 надала відповідь, в якій відмовила у виплаті, оскільки відповідно до Закону України від 08 жовтня 2024 року №3995-ІХ «Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» визначено чіткий розподіл грошового забезпечення зазначеного військовослужбовця, яким встановлено наступне.

Грошове забезпечення після здійснення встановлених законом відрахувань виплачується:

-в першу чергу рівними частками, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення,- дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

-в другу чергу (у разі відсутності представників з першої черги, зазначених в попередньому абзаці) рівними частками , що в загальній сумі не перевищує 20% грошового забезпечення- повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець.

У листі зазначено, що позивачка, як донька зниклого безвісти ОСОБА_2 , не має права на отримання грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення як особа, представником, якої не є військовослужбовець ОСОБА_2 (а.с.25).

Вважаючи протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати, як дочці безвісно зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошового забезпечення на підставі п.п.4,7 Порядку №884, позивачка звернулась із цим позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано. Докази укладення ОСОБА_2 нового шлюбу відсутні.Позивачка є повнолітньою дочкою зниклого безвісти ОСОБА_2 , у зв`язку з чим 10.02.2025 вона звернулася до відповідача із заявою про виплату грошового забезпечення відповідно до положень Порядку №884.

28.03.2025 в/ч НОМЕР_1 надала позивачці відповідь, в якій відмовила у виплаті. Зі змісту листа відповідача від 27.03.2025, направленого на адресу позивачки, вбачається, що рішення по суті її звернення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення в/ч НОМЕР_1 не прийнято. Крім того, лист адресований позивачці через ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить розгляд відповідної заяви та прийняття вмотивованого рішення, приймаючи рішення замість нього в умовах неповного з`ясування відповідачем обставин, що мають вирішальне значення для правильного прийняття рішення. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у спосіб, визначений позивачкою.

Суд зазначив, що належним способом захисту порушеного права позивачки є визнання протиправною бездіяльності в/ч НОМЕР_1 , що полягає у не прийнятті рішення, передбаченого пунктом 5 Порядку №884 за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1 щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісті за особливих обставин батька - ОСОБА_2 , як його повнолітній дочці, що проживає разом з ним; зобов`язання в/ч НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.02.2025 та вирішити питання про нарахування та виплату або не нарахування та невиплату їй грошового забезпечення зниклого безвісти за особливих обставин батька ОСОБА_2 відповідно до Порядку №884, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі-Закон №2011-ХІІ в редакції , чинній на час зникнення без вісті ОСОБА_2 23.10.2024) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2-4 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

07.06.2018 наказом Міністерства оборони України №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260 в редакцій, чинній на час зникнення без вісті ОСОБА_2 23.10.2024), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Відповідно до пунктів 1-2 Розділу XXX Порядку №260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.

У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.

Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.

Компенсація за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців, у разі їх загибелі (смерті), виплачується відповідно до Порядку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 року №37.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок №884 ( тут і далі в редакції , чинній на час зникнення без вісті ОСОБА_2 23.10.2024).

За пунктом 2 Порядку №884 під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.

Пунктом 3 Порядку №884 визначено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 4 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються:

копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);

довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);

копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);

копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації):

до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Згідно із пунктом 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання..

З наведеного законодавчого регулювання спірних правовідносин вбачається, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.

У разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.

Як встановлено судом, рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 28.02.2012 у справі №407/59/2012) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано.

Докази укладення ОСОБА_2 нового шлюбу відсутні.

Колегією суддів встановлено, що позивачка є повнолітньою дочкою зниклого безвісти ОСОБА_2 , у зв`язку з чим 10.02.2025 вона звернулася до відповідача із заявою про виплату грошового забезпечення відповідно до положень Порядку №884.

28.03.2025 в/ч НОМЕР_1 надала відповідь №1687/5/3435 у формі листа, в якій відмовила позивачці у виплаті, посилаючись , на редакцію Закону №2011-ХІІ, яка не була чинною на час зникнення без вісті ОСОБА_2 23.10.2024 та , зазначаючи про те, що зниклий безвісті військовослужбовець ОСОБА_2 не є представником позивачки ОСОБА_1 .

Разом з тим, позивачка зверталась до в/ч НОМЕР_1 із заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісті, як повнолітня дитина свого зниклого безвісті батька , що не було враховано відповідачем під час надання відповіді.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;.

Разом з тим, зі змісту листа відповідача від 27.03.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті не вбачається повного аналізу документів , доданих позивачкою до своєї заяви.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить розгляд відповідної заяви та прийняття вмотивованого рішення, приймаючи рішення замість нього в умовах неповного з`ясування відповідачем обставин, що мають вирішальне значення для правильного прийняття рішення.

Доводи апелянта про недоведеність обставин спільного проживання позивачки, як повнолітньої дочки, та зниклого безвісті батька ОСОБА_2 , колегія суддів до уваги не приймає, оскільки ці обставини не були зазначені у листі в/ч НОМЕР_1 від 27.03.2025, яким ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті, отже, не є предметом позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі № 520/10478/25 - залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін