Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №520/3695/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 р. Справа № 520/3695/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, повний текст складено 03.08.26 по справі № 520/3695/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про виконання рішення,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо проведення з 17 серпня 2024 року індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14 з 01.03.2022, у розмірі 1,197 з 01.03.2023 і у розмірі 1,0796 з 01.03.2024.

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 17 серпня 2024 року індексацію пенсії ОСОБА_1 , шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 9118,81 грн на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022, у розмірі 1,197 з 01.03.2023 і у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 та у зв`язку з цим провести перерахунок і виплату недоотриманих сум пенсії, починаючи з 17 серпня 2024 року; - вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі № 520/3695/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не проведення ОСОБА_1 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018-2020 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14, 1,197 та у розмірі 1,0796.

Зобов`язано головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2017-2019 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії з 17.08.2024 у розмірі 1,14, 1,197 та у розмірі 1,0796.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.08.2025 по справі №520/3695/25 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишено без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі № 520/3695/25 – залишено без змін.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі №520/3695/25 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати протягом дев`яносто днів з дня отримання копії даної ухвали звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі №520/3695/25.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 520/3695/25 затверджено звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 520/3695/25 за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2026 по справі № апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 520/3695/25 - скасовано.

Адміністративну справу № 520/3695/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для вирішення питання про прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/3695/25.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 520/3695/25 визнано поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області звіт таким, що не підтверджує виконання судового рішення у справі № 520/3695/25.

Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області новий строк для подання звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 520/3695/25, дев`яноста днів з дня отримання копії даної ухвали.

На виконання вимог вказаної ухвали суду першої інстанції, відповідачем 21.07.2026 подано звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі № 520/3695/25, в обґрунтування якого зазначено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 по справі №520/3695/25 позивачу проведено індексацію та перерахунок пенсії з 01.09.2025 із застосуванням коефіцієнтів середньої заробітної плати за 2017– 2019 роки, після якого розмір пенсії склав: з 17.08.2024 – 11547,00 грн, з 03.06.2025 – 11617,98 грн, з 01.09.2025 – 12175,36 грн, з 01.01.2026 – 12212,80 грн. Виплата здійснюється через відділення поштового зв`язку 61204, щомісячно у сумі 9427,66 грн з доплатою 2785,14 грн при надходженні фінансування, а невиплачені кошти за рішенням суду за період 17.08.2024– 31.06.2026 у сумі 53145,46 грн будуть погашені після виділення бюджетних асигнувань.

Вказував, що відповідачем вчинено всіх можливих дій щодо реалізації судового рішення, однак строки повного виконання залежать від фінансування з Державного бюджету, що ускладнено умовами воєнного стану та дефіцитом бюджетних призначень. Разом з цим, невиконання судових рішень через відсутність коштів не є невиконанням без поважних причин.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/3695/25 прийнято звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.07.2026 про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі №520/3695/25 в частині нарахування перерахунку пенсії.

Визнано поданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області звіт від 21.07.2026 таким, що не підтверджує виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі №520/3695/25, в частині невиплаченої перерахованої пенсії ОСОБА_1 .

Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області новий строк для подання звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 у справі № 520/12134/25, в частині невиплаченої ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат, дев`яноста днів з дня отримання копії даної ухвали.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 у частині прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.07.2026 про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 520/3695/25 в частині нарахування перерахунку пенсії, направити справу № 520/3695/25 до Харківського окружного адміністративного суду для вирішення питання про прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 21.07.2026 про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/3695/25 в частині нарахування перерахунку пенсії.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для прийняття звіту в частині здійсненого відповідачем перерахунку пенсії позивача, не перевіривши при цьому правильність здійсненого ГУ ПФУ перерахунку. На переконання позивача, розмір пенсії, перерахований на виконання рішення суду у даній справі визначений відповідачем неправильно і є заниженим. У свою чергу, відповідачем до звіту не надано будь-яких протоколів перерахунку пенсії чи інших доказів, що не може вважатись належним виконанням рішення суду.

Вказувала, що показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, є тільки однією зі складових формули для обчислення пенсії. Тобто, сам по собі розрахунок показника середньої заробітної плати із застосуванням визначених рішенням суду коефіцієнтів, за відсутності наведення інших відомостей, використаних для обчислення пенсії, не є достатнім для перерахунку остаточного розміру пенсії.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 520/3695/25 позивачу проведено індексацію та перерахунок пенсії з 01.09.2025 із застосуванням коефіцієнтів середньої заробітної плати за 2017– 2019 роки, що визначило розмір пенсії: з 17.08.2024 – 11547,00 грн, з 03.06.2025 – 11617,98 грн, з 01.09.2025 – 12175,36 грн, з 01.01.2026 – 12212,80 грн; виплата здійснюється через відділення поштового зв`язку 61204, щомісячно у сумі 9427,66 грн з доплатою 2785,14 грн при надходженні фінансування, а невиплачені кошти за рішенням суду за період 17.08.2024– 31.06.2026 у сумі 53145,46 грн будуть погашені після виділення бюджетних асигнувань; головне управління виконало всі можливі дії щодо реалізації судового рішення, однак строки повного виконання залежать від фінансування з Державного бюджету, що ускладнено умовами воєнного стану та дефіцитом бюджетних призначень.

Виплата здійснюється відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 (далі – Порядок № 821), який передбачає виплату в межах бюджетних асигнувань, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік. Згідно з планом доходів і видатків на 2025 рік (зі змінами) та тимчасовим розписом на 2026 рік, кошти на погашення заборгованості за судовими рішеннями передбачено, але на 1 квартал 2026 року для цієї мети не виділено. Відповідач стверджує, що вжив усіх залежних від нього заходів: провів перерахунок, нарахував суму, вніс дані до реєстру, направив запит на виділення коштів, і подальша виплата залежить від фінансування з Державного бюджету України.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність встановлення відповідачу нового строку для подання звіту про виконання рішення суду, зокрема в частині невиплаченої заборгованості, так як рішення суду у даній справі в повному обсязі не виконано.

Оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області вживаються всі можливі заходи для забезпечення виконання рішення суду та наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для накладення штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 року звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року в справі Горнсбі проти Греції суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будьяких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільноправових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень (п. 40).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Отже, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених нормами КАС України.

Статтею 372 КАС України визначений порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин 2, 4 вказаної статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень” (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, згідно із частинами 1 та 2 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1-3 статті 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі 160/5259/20.

Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а, звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегією суддів зі змісту звіту від 21.07.2026 встановлено, що на виконання рішення суду у даній справі відповідачем здійснено індексацію та перерахунок пенсії позивача із застосуванням коефіцієнтів 1,14, 1,197 та 1,0796 з 17 серпня 2024 року (розрахунок: 9118,81 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 = 13433,83 грн). Розмір пенсії з 17 серпня 2024 року становить 11547,00 грн, з 01 вересня 2025 року 12175,36 грн, з 01 січня 2026 року 12212,80 грн.

Сума невиплачених коштів за період з 17 серпня 2024 року по 31 жовтня 2025 року - 44438,83 грн. У жовтні 2025 року виплачено 27926,72 грн та 7775,30 грн, у листопаді 2025 року 8736,81 грн та 2968,29 грн.

Як зазначено відповідачем у звіті, невиплачені кошти за рішенням суду за період 17.08.2024– 31.06.2026 у сумі 53145,46 грн будуть погашені після виділення бюджетних асигнувань.

Водночас, дослідивши долучені до звіту докази, колегією суддів встановлено, що ГУ ПФУ у Харківській області до звіту від 21.07.2026 не долучено будь-яких доказів, які б давали змогу встановити правильність здійсненого перерахунку. Будь-яких розрахунків на доплату матеріали справи не містять.

При цьому, колегія суддів зауважує, що направляючи адміністративну справу №520/3695/25 до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду, апеляційний суд у постанові від 27.03.2026 зазначив, що констатуючи наявність заборгованості, суд першої інстанції не звернув увагу на відсутність у матеріалах справи розрахунку заборгованості з виплати перерахованої пенсії.

Однак, під час повторного розгляду справи та вирішення питання про можливість прийняття звіту судом першої інстанції знову не було враховано висновків апеляційного суду, викладених у постанові від 27.03.2026, та вкотре за відсутності у матеріалах справи розрахунку заборгованості з виплати перерахованої пенсії прийнято звіт в цій частині виконання судового рішення.

Крім того, фактичну виплату заборгованості із пенсійних виплат у повному обсязі так і не було виплачено позивачу.

В обґрунтування вказаної бездіяльності відповідач вказує, що на суму заборгованості поширюються приписи Порядку № 821, а тому виплата такої здійснюватиметься у межах та спосіб, визначений Порядком № 821.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 по справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2026 та Верховного суду від 10.09.2026, серед іншого, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

З метою реалізації положень статті 129-1 Конституції України Верховна Рада України прийняла Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон №4901-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону №1404-VIІІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Закон № 4901-VI встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIІІ, та особливості їх виконання.

Частиною другою статті 6 Закону №1404-VIІІ встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Аналіз наведених положень свідчить, що означеними законами врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган.

За процедурою, встановленою статтею 3 Закону № 4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом № 1404-VIІІ, із заявою про виконання рішення суду разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

За правилами, встановленими частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI, перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4901-VI встановлена черговість погашення заборгованості за рішеннями суду, де зазначено, що в першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних виплат.

За приписами абзацу другого частини другої статті 3 Закону № 4901-VI разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Отже, за змістом наведених норм Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати лише перелік документів та відомостей, які додаються до заяви стягувача при зверненні останнього до уповноваженого органу Державної казначейської служби України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 26.05.2021 у справі № 640/5248/19.

Разом з цим, всупереч наведеним нормам Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 821, якою затвердив Порядок № 821, який фактично встановлює правила погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість і обмеження асигнувань, що фактично призводить до відтермінування або часткового виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення. Приписи Порядку № 821 встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що ставить обов`язковість виконання судового рішення у залежність від обсягів бюджетного фінансування, що суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява № 18357/91), Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

У рішенні від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (другий абзац підпункту 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 №10-р/2018).

Водночас, ані Конституцією України, ані законами України, не наділено Кабінет Міністрів України повноваженнями з визначення порядку виплати пенсій, зокрема, на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, адже положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

За висновками судів у справі № 320/51895/25, Порядком, затвердженим постановою № 821, звужено джерела виплати пенсій на виконання судових рішень до меж бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету / помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, що не передбачено положеннями законодавчих актів вищої юридичної сили, а саме: Конституції України та законів №1404-VIІІ та № 4901-VI, якими врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган (у даному випадку ПФУ).

Колегія суддів Верховного суду констатувала, що застосування до позивача положень Порядку № 821, затвердженого оскаржуваною Постановою № 821, призводить до обмеження конституційних прав позивача на соціальний та судовий захист і на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Колегія суддів наголошує, що в силу позиції Верховного Суду, сформованої у постановах від 19.08.2022 у справі № 160/4933/20 та від 18.12.2025 у справі № 320/31536/23, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципів публічного права, зокрема діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Такі дії (бездіяльність), щонайменше свідчать про порушення визначених пунктами 3, 5, 8 частини другої статті 2 КАС України критеріїв (обґрунтовано, добросовісно, пропорційно), якими повинен керуватися суб`єкт владних повноважень, і, як видається, останні не були спрямовані на реальне виконання судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі № 640/13988/19.

В контексті вищевказаного слід зазначити, що встановлення судового контролю, є правом, а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку статті 382 КАС України, чого у даній справі судом зроблено не було.

Колегія суддів зазначає, що за висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 по справі № 990/282/24, відповідно до пунктів 5, 6 частини другої статті 382-2 КАС України суб`єкт владних повноважень зобов`язаний розкрити відомості про виконання судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання, а в разі невиконання - зазначити орієнтовні строки, обґрунтування та обставини, які ускладнюють виконання.

Такі відомості відображаються саме у звіті, який є предметом самостійного судового розгляду. Тобто закон покладає обов`язок обґрунтувати у тексті звіту спосіб виконання саме на суб`єкта владних повноважень, а не особу, на користь якої ухвалено судове рішення, під час подання заяви.

У свою чергу, за статтею 381-1, частиною першою статті 382 КАС України судовий контроль здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. У цій справі Харківський окружний адміністративний суд діяв як суд першої інстанції, саме цей суд має повноваження із розгляду звіту суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Приписами статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/3695/25 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 326-329, 353, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/3695/25 - скасувати.

Адміністративну справу № 520/3695/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду звіту Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області про виконання судового рішення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко