Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №200/929/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року справа №200/929/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області та Державної податкової служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 р. у справі № 200/929/25 (головуючий І інстанції Аляб`єв І.Г.) за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» до Державної податкової служби України, третя особа Головне управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (далі - позивач, ТОВ «Шахта «Білозерська») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі – відповідач, ДПС), третя особа Головне управління ДПС у Донецькій області (далі – третя особа, ГУДПС), в якому просило:

- визнати протиправною відмову 19.10.2024 Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ юридичної особи: 43005393) ТДВ " Шахта Білозерська " (Код ЄДРПОУ: 36028628) у прийнятті Уточнюючої Податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік;

- зобов`язати Державну податкову службу України (код в ЄДРПОУ юридичної особи: 43005393) прийняти та зареєструвати уточнюючу Податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік датою її фактичного подання (отриманням) 19.10.2024;

- стягнути на користь ТДВ " Шахта Білозерська " (Код ЄДРПОУ: 36028628) за рахунок бюджетних асигнувань з Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ юридичної особи: 43005393) суму понесених судових витрат у розмірі 2422,40 грн;

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме суд:

Зобов`язав Державну податкову службу України (04053, м.Київ, пл.Львівська,8, код в ЄДРПОУ 43005393) прийняти та зареєструвати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” (85013 Донецька обл., м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17, код ЄДРПОУ 36028628) датою її фактичного подання (отриманням) 19.10.2024.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Державну податкову службу України (04053, м.Київ, пл.Львівська,8, код в ЄДРПОУ 43005393) на користь на користь Товариства з додатковою відповідальністю “Шахта Білозерська” (85013 Донецька обл., м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17, код ЄДРПОУ 36028628) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, що положеннями Податкового кодексу України для суб`єктів господарювання, які є платниками плати за землю передбачено річній або місячний звітний (податковий) період з встановленими строками їх подання. Так, платники податків повинні за кожним податком або збором, платниками якого вони є, подавати податкові декларації у встановлені законом строки та за встановленою форою у зручний для платника податків спосіб (особисто, поштою або засобами електронного зв`язку). У свою чергу, податкова декларація з плати за землю за вибором платника подається до 20 лютого поточного року (річна), або протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (місячна).

Положення статті 50 Податкового кодексу України не передбачають підстав (можливість) для продовження таких строків (поза межами 1095 днів) або зупинення їх обрахування, а тільки визначають, що уточнюючий розрахунок до податкової звітності може бути поданий протягом таких строків.

Аналіз положень Податкового кодексу України дає можливість зробити правовий висновок та стверджувати, що у разі якщо платник податків у майбутніх періодах виявляє обставини, які передбачають необхідність внесення змін до раніше поданої звітності за певний звітний (податковий) період, то в такому випадку такий платник може внести зміни (виправити раніше визначені показники) до податкової звітності за відповідний податковий (звітний) період (місяць, квартал, рік) не пізніше закінчення 1095 днів, що настають за останнім днем граничного строку подання звітності за відповідний звітний період.

Тобто, в статті 50 Податкового кодексу України зазначається про можливість подання платником податків уточнюючого розрахунку до податкової звітності, однак з застереженням, що лише в межах строку (1095 днів), визначеного статтею 102 Податкового кодексу (обрахування якого починається від граничного терміну подання податкової декларації за відповідний базовий податковий (звітний) період), та не пов`язується з іншими положеннями статті 102 Податкового кодексу України.

Платник податків, вважаючи неправильними (помилковими) показники податкової звітності з плати за землю за 2018 рік (тобто такими, що підлягають коригуванню у бік зменшення), не був позбавлений права та можливості подати уточнюючий розрахунок до такої звітності в межах законодавчо визначених строків для складання та подання такого уточнюючого розрахунку до відповідної податкової звітності. Крім того, він також не був позбавлений права та можливості для своєчасного звернення до суду та отримання важливого для нього рішення, для обґрунтування підстав подання уточнюючого розрахунку до податкової звітності за 2018 рік.

Ураховуючи, що ТДВ «Шахта Білозерська» порушено строки подання уточнюючого розрахунку до податкової звітності з плати за землю за 2018 рік, зазначених уточнюючий розрахунок не був прийнятий на центральному рівні (ДПС України) під час його подання засобами електронного зв`язку.

Перевірку проводила комп`ютерна система, що виключає хибний фактор через програмування вірними показниками системи.

Третя особа - Головне управління ДПС у Донецькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначає, що обмеження строку подачі уточненої податкової декларації передбачене не статтею 102 ПК України, а безпосередньо статтею 50 цього Кодексу, оскільки у пункті 50.1 цієї статті у дужках міститься відсилочна конструкція: (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу).

Судом не прийнято до уваги той факт, що позивач втратив право на подачу уточненої декларації (розрахунку) з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік, а система в режимі автоматизованості автоматично не прийняла такі податкові декларації, оскільки нею виявлено порушення вимог п.49.8 ст.49, ст.102 Податкового кодексу України, оскільки минув термін давності.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що граничний строк сплати грошового зобов`язання по декларації за 2018 рік у відповідності до п. 287.3 ст. 287 ПК України - 30.01.2019, а з урахуванням 1095 днів (у відповідності до положень ст. 102 ПК України) платник податків має право подавати уточнюючі податкові декларації до 29.01.2022 (включно).

Отже, в період з 30.01.2019 по 29.01.2022 платник податків має право подати відповідну уточнюючу декларацію.

Разом з тим, позивач мав право подати уточнюючу податкову декларацію до раніше поданої податкової декларації після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припав на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантину, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.

Отже, строки давності, передбачені статтею 102 ПК України були зупинені на підставі абз. 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період дії карантину з 18.03.2020 по 30.06.2023.

Вказаний період припадає на граничну дату, коли позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію (29.01.2022).

Таким чином, строки давності в період яких позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію, передбачені ст. 102 ПК України, зупинені на підставі абз. 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період з 18.03.2020 по 29.01.2021, що становить 318 днів.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX (набрав чинності з 17.03.2022) статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: «102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

У подальшому пункт 102.9 статті 102 виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023 № 3219-IX, який набрав чинності 01.08.2023.

Отже, строки давності, передбачені статтею 102 ПК України були зупинені на підставі п. 102.9 ст. 102 ПК України на період з 17.03.2022 по 31.07.2023.

Таким чином, початок відліку строку давності в період якого позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію, передбачений ст. 102 ПК України, починає розраховуватися з 01.08.2023, та з урахуванням терміну зупинення на період дії COVID-19 та воєнного стану - 318 днів, граничний термін подання спірної уточнюючої декларації, становить по 13.06.2024 (включно).

Уточнена декларація була подана 11.04.2024, тобто в строк передбачений ст. 102 ПК України (з урахуванням періоду дії COVID-19 та воєнного стану), а тому право позивача на надання контролюючому органу уточнюючої декларації не було втрачено.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Товариство з додатковою відповідальністю “Шахта “Білозерська”, місцезнаходження: 85013 Донецька обл., м. Білозерське, вул. Строїтельна, буд. 17, код ЄДРПОУ 36028628.

19.02.2018 Товариством з додатковою відповідальністю “Шахта “Білозерська” засобами електронного зв`язку в електронній формі була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області податкова декларація з плати за землю за 2018 рік.

Податкова декларація була прийнята контролюючим органом, що підтверджується відповідною копією декларації та квитанцією № 2 від 19.02.2018. У вказаній декларації було задекларовано податкове зобов`язання зі сплати за землю.

19.10.2024 засобами електронного зв`язку в електронній формі позивачем була подана до Головного управління ДПС у Донецькій області уточнююча податкова декларація з плати за землю за 2018 рік.

Відповідно до квитанції № 1 від 19.10.2024 уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2018 рік Державною податковою службою України не було прийнято. Згідно інформації наведеної у квитанції правовою підставою для відмови у прийнятті уточнюючої декларації було: “Документ не може бути прийнятий. Порушено вимоги п. 49.8 ст. 49, ст. 102 Податкового кодексу України, а саме: в податковому документі заповнено недостовірне значення обов`язкового реквізиту “Звітний (податковий) період” - Рік, 2018, оскільки минув термін давності.”.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що початок відліку строку давності в період якого позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію, передбачений ст. 102 ПК України, починає розраховуватися з 01.08.2023, та з урахуванням терміну зупинення на період дії COVID-19 та воєнного стану - 318 днів, граничний термін подання спірної уточнюючої декларації, становить по 13.06.2024 (включно). Уточнена декларація була подана 11.04.2024, тобто в строк передбачений ст. 102 ПК України (з урахуванням періоду дії COVID-19 та воєнного стану), а тому право позивача на надання контролюючому органу уточнюючої декларації не було втрачено.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 6 ПК України надано визначення понять «податок» та «збір». Так, податок - це обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платника податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов`язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, передбачено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. ПК України).

Згідно з п.п. 15.1, 15.2 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

За п.п. 16.1.3., 16.1.4. п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За п. 46.1 ст. 46, п. 48.1 ст. 48 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Згідно з п.п. 49.1, 49.2 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Згідно з положеннями пункту 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Єдиною підставою для неприйняття податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису чи печатки такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії відповідного сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа, містить достовірні обов`язкові реквізити та надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Пунктом 49.8 статті 49 ПК України встановлено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з положеннями пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 ПК України податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента; код нерезидента, що присвоєно державою, резидентом якої він є.

За п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Згідно з п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації , звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2, застосування вимог пункту 141.4 статті 141 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації , контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов`язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов`язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.

До того ж, підпункт 102.3.3 пункту 102.3 статті 102 ПКУ передбачає, що відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючим органом зупинено, продовжено, перенесено строки проведення перевірки у порядку, передбаченому статтями 44, 82 та 85 цього Кодексу або Митним кодексом України.

Відповідно до п. 285.1 ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Згідно з п. 286.2, п. 286.3 ст. 286 ПК України Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Відповідно до п. 287.3 ст. 287 ПК України податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Аналізуючи вказані норми ПК України, колегія суддів доходить висновку, що граничний строк сплати грошового зобов`язання по декларації за 2018 рік у відповідності до п. 287.3 ст. 287 ПК України - 30.01.2019, а з урахуванням 1095 днів (у відповідності до положень ст. 102 ПК України) платник податків має право подавати уточнюючі податкові декларації до 29.01.2022 (включно).

Отже, в період з 30.01.2019 по 29.01.2022 платник податків мав право подати відповідну уточнюючу декларацію.

Разом з цим Законом України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18.03.2020, до ПК України внесено зміни, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1 та 52-5.

Відповідно до абзацу 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Тобто платник податків, має право подати уточнюючий розрахунок до раніше поданої податкової звітності після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припадає на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантина, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 скасовано з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже з урахуванням зазначених норм права, позивач мав право подати уточнюючу податкову декларацію до раніше поданої податкової декларації після закінчення строку давності, визначеного ст. 102 ПК України, який припав на період, починаючи з 18 березня 2020 року і по останній календарний день місяця карантину, оскільки строки давності, визначені ст. 102 ПК України, збільшуються на весь період дії карантину.

Тобто, строки давності, передбачені статтею 102 ПК України були зупинені на підставі абз. 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період дії карантину з 18.03.2020 по 30.06.2023.

Вказаний період припадає на граничну дату, коли позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію (29.01.2022).

Отже, строки давності в період яких позивач має право подати спірну уточнюючу декларацію, передбачені ст. 102 ПК України, були зупинені на підставі абз. 11 пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX (набрав чинності з 17.03.2022) статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: «102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

У подальшому пункт 102.9 статті 102 виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» від 30.06.2023 № 3219-IX, який набрав чинності 01.08.2023.

Тобто строки давності, передбачені статтею 102 ПК України були зупинені на підставі п. 102.9 ст. 102 ПК України на період з 17.03.2022 по 31.07.2023.

Отже, в період з 18 березня 2020 по 30 червня 2023, строк давності, передбачений статтею 102 Кодексу, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 - у зв`язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану.

07 березня 2022 року набрав чинності Закон України № 2118-IX від 03 березня 2022 року, яким підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України доповнено пунктом 69, зокрема, підпункт 69.9 якого встановив, що для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

За таких обставин колегія суддів висновує, що уточнююча декларація подана платником податків в строк передбачений ст. 102 ПК України (з урахуванням періоду дії COVID-19, воєнного стану), а тому право позивача на надання контролюючому органу уточнюючої декларації не було втрачено.

Крім того, колегія суддів зазначає, що норми статей 48, 49 ПК України з урахуванням положень статті 19 Конституції України, закріплюють обов`язок контролюючого органу для прийняття податкової декларації (уточнюючої та/або відповідного уточнюючого розрахунку до неї), якщо така відповідає вищезазначеним вимогам (встановленим вказаними положеннями статей 48 та 49 ПК України). При цьому, положення пункту 102.1 статті 102 ПК України передбачають насамперед відповідні обов`язки для контролюючого органу в частині визначення, зокрема, відповідних сум грошових зобов`язань платникам податків, у випадках визначених Податковим кодексом України, а також регламентує строки реалізації контролюючим органом свого права на самостійне визначення суми грошових зобов`язань платнику податків, але не встановлює жодних прямих обмежень для платника податку щодо здійснення відповідних коригувань його податкової звітності шляхом подання податкової декларації/уточнюючого розрахунку у разі необхідності внесення коригувань відповідно до судового рішення.

За змістом пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Диспозиція пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України вказує, що вона застосовна у певних конкретно визначених випадках за певних умов, а саме платник: 1) у майбутніх податкових періодах 2) самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки 3) у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею).

Отже, встановлений пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України обов`язок платника надіслати уточнюючий розрахунок до податкової декларації з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України нерозривно пов`язаний з зазначеними вище умовами, наявність яких презюмується.

За п. 2 розділу І, п. 5, п. 6, п. 7 розділу II Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 557 від 06.06.2017 (далі – Порядок № 557), електронні документи - документи (у тому числі податкова звітність, фінансова та статистична звітність, податкові та акцизні накладні, розрахунки коригування до податкових та акцизних накладних, заяви, довідки, сервісні запити, витяги, повідомлення, рішення, інші документи), які створені в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронних довірчих послуг, складення, та/або подання, та/або надіслання яких передбачається Податковим кодексом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання цього Кодексу, та/або пов`язане з реалізацією прав та обов`язків платника та/або контролюючих органів згідно із нормами цього Кодексу, та подаються у форматі (стандарті), затвердженому в установленому законодавством порядку. У разі якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка. Автоматизована перевірка здійснюється у день надходження або не пізніше наступного робочого дня, якщо електронний документ надійшов після закінчення операційного дня. Автоматизована перевірка електронного документа включає: перевірку правового статусу кваліфікованого електронного підпису та печатки (за наявності) відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»; перевірку обов`язковості та послідовності накладання на електронний документ кваліфікованого електронного підпису та печатки (за наявності) підписувачів у встановленому порядку; перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); перевірку обов`язкових реквізитів; перевірку права підпису електронного документа підписувачем.

Згідно з п. 8 розділу II Порядку № 557 перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня. У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 7 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується. На першу квитанцію накладається кваліфікована електронна печатка контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в контролюючому органі.

Отже, при поданні платником податків уточнюючої декларації, відбувається її автоматизована перевірка. Не передбачено, що контролюючий орган, який приймає електронні документи у тому числі і уточнюючі декларації може у ручному режимі вказати на її прийняття або не прийняття.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати владі виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їх власної недбалості (див. Moskal v. Poland, § 73). Проте потреба виправити стару «помилку» не повинна непропорційно втручатися в нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покладалася на законність дій державного органу (див. Pincova and Pine v. the Czech Republic,). Іншими словами, державним органам, які не дотримуються власних процедур, не можна дозволяти отримувати прибуток від своїх неправомірних дій або уникати своїх зобов`язань (див. Lelas v. Croatia). Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і помилки не повинні виправлятися за рахунок відповідних осіб (див. Pincovб and Pinc v. the Czech Republic, § 58; Gashi v. Croatia, § 40; Trgo v. Croatia, § 67).

Щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід втручання має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним (ґрунтуватись на приписі права), переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (див. Krayeva v. Ukraine, § 24).

У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, ЄСПЛ сформував сталу практику щодо розуміння принципу належного урядування з п`яти головних складових елементів: 1) покладення на суб`єктів владних повноважень зобов`язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб`єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб`єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб`єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб`єкта владних повноважень.

Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб`єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб`єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб`єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.

Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України» (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22) (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001).

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Особливо небезпечно допускати відступ суб`єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб`єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.

Зазначене кореспондується з частиною першою статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX), який набрав чинності з 15 грудня 2023 року, про те, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання Державну податкову службу України прийняти та зареєструвати уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2018 рік датою її фактичного отримання .

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області та Державної податкової служби України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 р. у справі № 200/929/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 р. у справі № 200/929/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст складений та підписаний 29 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.В. Гайдар

Т.Г. Гаврищук