Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №760/9520/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 760/9520/22

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/57/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т. І.

розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Бережної Наталії Миколаївни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року (суддя Калініченко О.Б.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

установив:

у липні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором б/н від 17 травня 2007 року у розмірі 13 643грн та судових витрат у розмірі 2 481грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 17 травня 2007 року. При укладені договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах, або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Позивач зазначав, що відповідачка при підписані анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

Позивач посилався на те, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах встановленого кредитного ліміту, проте відповідачка порушила зобов`язання за кредитним договором, своєчасно банку коштів не надавала, у зв`язку з чим станом на 30 червня 2022 року у неї виникла заборгованість у розмірі 13 643грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 4 089грн 16 коп. та заборгованості за процентами у розмірі 9 553грн 84 коп.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» за договором кредиту № б/н від 17 травня 2007 року заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4 089грн 16 коп., а

також судовий збір у розмірі 743грн 55 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «Приватбанк» - Бережна Н.М. просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог є необґрунтованим та незаконним, прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Представник позивача зазначає, до суду була надана копія заяви від 17 травня 2007 року, в якій відповідачка особистим підписом погодилася з тим, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку разом з умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг; вона ознайомилася та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також з тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Представник позивача стверджує, що щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. п. 3.2, п. 3.3. договору, на підставі яких відповідачка при укладенні договору дала свою згоду на прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. В подальшому картка була перевипущена та відповідачка отримала нові картки з продовженим строком дії.

Представник позивача звертає увагу суду, що відповідачка після отримання перевипущених карт здійснила дії щодо проведення їх активації, користувалася перевипущеними картами, а також отримувала кредитні кошти. У виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачка знімала кошти через банкомат, розраховувалася кредитною картою за покупки в торгових точках, поповнювала карту через термінали самообслуговування та інше. Всі ці операції підтверджують факт отримання кредитних карток, їх використання, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

Представник позивача також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вважав, що відсоткова ставка не узгоджена сторонами при укладенні договору, оскільки на підтвердження того, що сторони погодили оплату процентів за користуванням кредитними коштами, а також розмір процентної ставки, позивачем до суду була надана копія заяви від 17 травня 2007 року, яка підписана особисто відповідачкою, у якій встановлена базова відсоткова ставка за користуванням кредитом у розмірі 1,9%, тип кредитної картки, валюта кредиту, порядок погашення, тощо. За таких обставин питання щодо повернення кредиту відповідачкою повинно вирішуватись не на підставі Умов та правил надання банківських послуг, а на підставі підписаної позичальником Заяви, в якій передбачено розмір процентної ставки за користуванням кредитом.

Також представник позивача стверджує, що суд в оскаржуваному рішенні не навів жодних правових підстав в існуванні у відповідачки права на користування коштами банку без сплати відсотків, при цьому не може бути взята до уваги позиція Верховного Суду, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки вказана позиція висловлена у конкретній справі за інших правовідносин, коли відповідачем заперечувались умови договору, погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачкою не оспорювався та не визнавався недійсним, як і не оспорювалося і укладення чи не укладення кредитного договору, тому вказані обставини свідчать про її згоду з усіма умовами цього договору.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 17 травня 2007 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Відповідачка, підписавши заяву, підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Також у заяві відповідачка просила видати їй кредитку «Універсальна», встановити кредитний ліміт у 5 000грн, сторони погодили базову відсоткову ставку за кредитним лімітом - 1,9 % на місяць на залишок заборгованості та щомісячну комісію 1% (с.с.26).

З наданої позивачем довідки вбачається, що відповідачці 17 травня 2007 року була видана кредитна картка № НОМЕР_1 строком дії 05/15, 28 липня 2011 року - кредитка картка № НОМЕР_2 строком дії 04/15 та 17 грудня 2012 року - кредитна картка № НОМЕР_3 строком дії 07/16 (с.с. 25).

Згідно довідки про зміну умов кредитування ОСОБА_1 17 травня 2007 року був встановлений кредитний ліміт у розмірі 21 600грн, який неодноразово змінювався, зокрема, з 27 липня 2011 року становив 4 100грн (с.с.24).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 30 червня 2022 року у відповідачки наявна заборгованість за кредитним договором, яка становить 13 643грн та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 089грн 16 коп. та заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у розмірі 9 553грн 84 коп.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст. 530 ЦПК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає за можливе стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за тілом кредиту (простроченим тілом).

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.

Відмовляючи у стягненні процентів за користування кредитними коштами, суд зазначив, що у заяві позичальника від 17 травня 2007 року процентна ставка не зазначена, а доданий до позову витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідачки, що, у свою чергу, свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема, розміру процентів та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі,

встановленій законом.

Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, розмір процентів, які повинен сплачувати позичальник за користування кредитом, та порядок повернення кредиту і сплати процентів.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (частини перша, друга статті 1056-1 ЦК України).

У заяві від 17 травня 2007 року, підписаній ОСОБА_1 , сторони погодили розмір базової процентної ставки за кредитом - 1,9% на місяць на залишок заборгованості.

Підписавши вказану заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання, тобто сторони погодили всі істотні умови кредитного договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що сторонами не був погоджений розмір процентів за користування кредитними коштами.

Перевіряючи, чи підлягають стягненню з відповідачки на користь банку відсотки саме у визначеному в позовній заяві розмірі, колегія суддів оцінює наданий банком розрахунок заборгованості.

Аналіз наданого розрахунку свідчить, що з 17 травня 2007 року до 31 грудня 2012 року кредитор нараховував позичальнику відсотки за користування кредитними коштами за ставкою 1,9% щомісячно на поточну заборгованість та 1,9% - на прострочену (22,8% річних), а з 1 січня 2013 року за єдиною ставкою 30% річних (2,5% щомісячно).

Колегія суддів звертає увагу, що зазначена процентна ставка не відповідає узгодженому сторонами в анкеті-заяві розміру та перевищує його.

Крім того, банком нараховані проценти за користування кредитом до 20 серпня 2019 року, хоча строк дії останньої картки закінчився у липні 2016 року.

Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Колегія суддів враховує, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, граничний строк дії картки (місяць і рік) вказано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH).

Таким чином, у справі, яка переглядається, вимоги банку про стягнення процентів, нарахованих після липня 2016 року (закінчення строку дії кредитної картки), не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі №14-10цс18.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості з 1 серпня 2016 року по 20 серпня 2019 року банком нараховано позичальнику до сплати відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 19 489грн 66коп.

З 20 червня 2018 року по 19 вересня 2019 року відповідачкою сплачено 19 434грн 71коп.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 31 липня 2016 року заборгованість за процентами, розрахованими із річної відсоткової ставки 30%, становила 9 655,90грн.

Отже, навіть за здійсненим банком нарахуванням відсотків не за узгодженим розміром, станом на 19 вересня 2019 року відповідачка здійснила переплату відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 9 778грн 81коп.

Доводи апеляційної скарги про перевипуск кредитної картки з продовженим строком дії та подальше користування відповідачкою кредитними коштами, належними доказами не підтвердженні, так як в матеріалах справи наявна єдина довідка про видачу кредитних карток ОСОБА_1 , про яку було зазначено вище.

Також колегія суддів враховує, що випискою по рахунку відповідачки підтверджується, що останнє користування кредитом позичальницею було здійснено 25

травня 2012 року, а у подальшому банком здійснювалися нарахування відсотків за користування кредитом та штрафні санкції.

Оскільки визначений банком розмір заборгованості за відсотками не знайшов свого підтвердження в матеріалах справи, то в задоволенні цієї вимоги позову необхідно відмовити саме з підстав її необґрунтованості, адже відсотки погашалися відповідачкою у безпідставно завищеному банком розмірі, який не відповідав узгодженим сторонами договірним умовам, а банком нараховувалися відсотки після закінчення строку кредитування.

При цьому апеляційний суд позбавлений можливості встановити загальну суму здійсненої відповідачкою переплати за відсотками за весь період чинності кредитного договору та врахувати її при стягненні заборгованості за тілом кредиту, оскільки рішення суду першої інстанції позичальником у частині задоволення позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту в апеляційному порядку не оскаржується, тому відповідні обставини знаходяться за межами апеляційного перегляду цієї справи за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог з підстав, наведених у мотивувальній частині даної постанови.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, однак у задоволенні позовних вимог відмовляється, банку не підлягає відшкодуванню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - Бережної Наталії Миколаївни задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 7 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками відмовити з мотивів, наведених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук